Зміст і структура політехнічних знань і вмінь

Політехнічний принцип − один з найважливіших принципів педагогіки: він вимагає, щоб у процесі навчання і виховання в учнів формувались якості особистості, знання, навички та вміння, які дозволяють орієнтуватися у всій системі суспільного виробництва, які полегшують свідомий вибір професії та якнайшвидше оволодіння нею, а в разі необхідності суміжними або іншими професіями.

На сьогодні зміст політехнічної освіти мають складати теоретичні знання з загальних наукових основ сучасного виробництва:

· наукових принципів найважливіших технологічних процесів провідних галузей народного господарства;

· будови, принципу дії і правил експлуатації найпоширеніших засобів виробництва;

· основ економіки, організації й управління виробництвом;

· виробничої діяльності людей і виробничих відносин та

практичні вміння:

· обчислювально-вимірювальні;

· інструментальні (тобто безпосередньої дії на предмет праці);

· управління технічними засобами;

· проектно-конструкторські;

· комунікативно-управлінські;

· профорієнтаційні.

Якщо розглядати технологічні процеси з політехнічної точки зору, то учні повинні засвоїти, перш за все, знання про базові технології: механічні (дозволяють змінювати тільки форму предмета праці, наприклад: токарні, столярні, швейні технології тощо), хімічні (змінюють в основному якість предмету, наприклад: перегонка, ратифікація, гідролізація тощо), біологічні (змінюють як форму, так і якість предметів живої природи, наприклад: вирощування рослин, догляду за тваринами, бродіння, квашення тощо), енергетичні (змінюють під впливом енергії якість і форму предметів, наприклад: термічна обробка, зварювання, лазерна технологія тощо), а також їх поєднання: електротермічна, електрохімічна, електромеханічна тощо.

Що ж до знань про засоби виробництва, особливо машинні, то учні повинні розуміти, що таке машина, на які види та групи вони поділяються (робочі й енергетичні, робочі поділяють на: транспортні, транспортуючі, технологічні, інформаційно-обчислювальні), відмінність між нерозвиненою (включає тільки механізми передачі і перетворення рухів та робочий орган), розвиненою (доповнюється двигуном) і сучасною (доповнюється автоматичними органами управління) технологічними машинами

Політехнічні вміння, крім того, поділяють на дві групи: загальнотрудові та загальновиробничі. Загальнотрудові використовуються у будь-якій діяльності людини − вони є першочерговими. Це вміння із планування, організації, самоконтролю трудової діяльності та профорієнтації. Загальновиробничі вміння використовуються у різноманітних видах виробничої діяльності. До них належать: вимірювальні, обчислювальні, графічні, складальні, монтажні, налагоджувально-регулювальні, експериментаторські та інші. Вони потрібні для роботи з більшості робітничих професій. Звичайно, конкретний зміст роботи з кожної спеціальності відрізняється, але багато методів виконання такої роботи є загальними. Наприклад, існує ряд загальних методів обчислення, читання і складання схем та креслень, все більше з’являється типових алгоритмів пошуку неполадок і т.д. Тому учні, оволодівши загальновиробничими вміннями, можуть у подальшому перенести їх на різні види діяльності в умовах виробництва. Формувати їх можна при навчанні будь-якому сучасному виду праці, тобто в процесі навчання роботі з металообробки, електромонтажу, виготовленню одягу и т.д. В той же час політехнічні вміння повинні бути мобільними, “гнучкими”.

Якості особистості працівників виробництва – це потенційні й актуальні властивості людини, які необхідні для успішного оволодіння предметно-перетворювальною діяльністю: ідейність, компетентність та діалектична культура в обраній сфері, прогресивність поглядів, креативність, відповідальність, повага до людей праці, любов до своєї справи, підприємливість, ініціативність, ерудованість, старанність, винахідливість, охайність, наполегливість, комунікативність, дисциплінованість, ощадливість, висока свідомість та добросовісність, творчий підхід до праці, організованість, товариська взаємодопомога та інші моральні і вольові якості.

Для відбору матеріалу політехнічного змісту доцільно використовувати порівняльно-політехнічний метод, сутність якого полягає в тому, що величезна кількість конкретних явищ виробництва розглядається не тільки з точки зору їх особливостей, але й порівнюється, зіставляється, зводиться в групи і узагальнюється на основі наукових принципів оптимізації з тим, щоб більш забезпечити найефективніший перенос виділених знань і вмінь політехнічного характеру в контексті ситуації.

Розширення теоретичної складової політехнічної освіти має здійснюватися не лише за рахунок знайомства школярів з прогресивними технологічними процесами (лазерні технології, порошкова металургія, самопоширюваний високотемпературний синтез, нанотехнологія, генна інженерія і багато інших), які починають витісняти традиційні, та новими видами обладнання, але й завдяки підвищенню уваги до питань економіки, організації й управління виробництвом, екологічних проблем виробничої діяльності.

Одна з причин такої необхідності криється в неухильному зростанні кількості людей, що займаються управлінською та підприємницькою діяльністю. Для сучасного виробництва в цілому стає характерним переміщення основної частини витрат із сфери технології в сферу організації виробництва. Це пов’язане з тим, що всебічне ускладнення виробництва вимагає введення зовсім нових форм організації, розподілу і контролю праці. Як і самі технологічні процеси, організаційні структури теж стають гнучкими, постійно змінюються в залежності від нових умов роботи. То ж не дивними є результати досліджень, за якими ефективність виробництва зараз на 80% визначається якістю управлінської діяльності, що пов’язана із переробкою і оцінюванням інформації.

Якщо на попередніх етапах розвитку виробництва політехнічна освіта вважалась достатньою за умови володіння повною сумою знань з загальнонаукових основ техніки і технології, а також при визначеному стані моторно-рухових й інтелектуальних умінь учнів, то сьогодні на перший план поряд з ними виходить також всебічне підвищення здатності до комунікативної й ціннісно-орієнтаційної діяльності.