Учебно-методический комплекс по дисциплине 2 страница

Найбільші повноваження у сфері державного регулювання фінансового обліку належать Міністерству фінансів України. До його повноважень слід віднести розроблення методології фінансового обліку, яка насамперед втілює визначення принципів ведення бухгалтерського обліку та принципів складання фінансової звітності. Міністерство фінансів реалізує покладену на нього фун­кцію щодо регулювання фінансового обліку через механізм регулювання процесом розроблення та затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку. Мета цих стандартів — запобігти застосуванню підприємствами, у тому числі банками, різних підходів щодо розрахунку важливих економічних показників, забезпечити єдність підходу до формування фінансової звітності.

Для регулювання фінансового обліку в Україні запроваджено 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Упровадження національних положень бухгалтерського обліку дало змогу привести національну систему бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності (МСБО).

Цей процес був забезпечений тим, що розроблення національних положень відбувалося з використанням МСБО як базисної основи, а також ураховувались економіко-правовий стан країни і традиції, що склалися у сфері бухгалтерського обліку.

Національні П(С)БО охоплюють майже всі діючі МСБО, крім 30, 40 і 41. Деякі національні стандарти (наприклад, П(С)БО-12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО-16 «Витрати» тощо) об’єднують положення кількох МСБО, а в деяких випадках передбачаються національні стандарти, які не мають аналогічного міжнародного стандарту.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативний документ, в якому визначені принципи та методи ведення фінансового обліку. Структура стандарту залежить від обсягу питань, які в ньому розглядаються. Проте кожний стандарт обов’язково містить ключові елементи: загальні положення, які пояснюють його мету, сферу застосування та визначають усі використані основні терміни, методи оцінки об’єктів обліку і вимоги щодо розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Притаманні банкам як фінансовим посередникам особливості діяльності та їх роль в економіці є основними чинниками, що впливають на побудову фінансового обліку в банках. З урахуванням того, що діяльність комерційних банків регулює Національний банк України, до його компетенції також входить розроблення правил та методики ведення фінансового обліку в банках.

Повноваження НБУ в цій сфері викладені в законах «Про національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність». Утім викладені в нормативно-правових актах НБУ (інструкціях, постановах, рекомендаціях) правила, методи та про­цедури фінансового обліку не повинні суперечити національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку та звітності.

Тільки тоді, коли якісь аспекти ведення фінансового обліку банками не врегульовано діючими положеннями бухгалтерського обліку [П(С)БО], Національний банк має право під час розроблення інструкцій з бухгалтерського обліку застосувати МСБО.

Саме така ситуація склалася через відсутність національного положення, в якому були б викладені вимоги до банків щодо розкриття ними інформації у фінансовій звітності.

Тому інструктивні документи, які визначають правила і порядок складання та публікації фінансової звітності банків, розроблені Національним банком на базі міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО-30, який має назву «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ».

Призначенням цього стандарту і є встановлення вимог до формату, обсягу і змісту фінансової інформації, яку банки зобов’язані надавати зовнішнім користувачам. Відповідно до цього стандарту коментарі банків до фінансової звітності повинні розкривати такі аспекти, як управління та контроль з боку банку ліквідності і притаманних банківській діяльності кредитного, процентного та валютного ризиків тощо.

Використання цього стандарту дало змогу наблизити фінансову звітність банків до стандартів звітності, які застосовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою, і зробити банківську систему більш прозорою. Втім залишились ще і відмінності в підходах НБУ до складання фінансової звітності банків порівняно з вимогами, викладеними в міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку. Ці відмінності можна простежити, порівнявши зміст інструкцій НБУ з вимогами МСБО-30.

Отже, актуальним залишається проблема розроблення національного положення бухгалтерського обліку, аналогічного МСБО-30. Позитивне вирішення цієї проблеми сприятиме прозорості банківської системи України та активізації процесу її інтеграції у світову фінансову систему.

До повноважень керівництва банку стосовно фінансового обліку віднесено створення належних умов для правильного ведення фінансового обліку згідно з чинним законодавством. Для виконання цієї вимоги керівництво банку зобов’язане забезпечити розроблення внутрішнього нормативно-правого акта, який має назву «Облікова політика банку». У цьому документі викладені правила ведення й організації фінансового обліку, методи оцінювання конкретних об’єктів фінансового обліку, до яких дозволено застосовувати альтернативні методи, а також бухгалтерські процедури, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Цей документ насамперед вміщує положення облікової політики банку щодо формування резервів на покриття втрат від неповернення кредитів, під знецінення цінних паперів та інші сумнівні активи, правила списання з балансу безнадійних щодо повернення кредитів, нарахування процентних доходів і витрат, порядок організації внутрішнього контролю при здійсненні бухгалтерських процедур тощо.

Узагальнимо механізми, за допомогою яких здійснюється регулювання фінансового обліку в банках, і подамо їх у вигляді табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Загальна модель регулювання
фінансового обліку в банках

Суб’єкти регулювання	Механізми
Науковці і практики-економісти (продукт еволюційного розвитку зарубіжної і національної науки про бухгалтерський облік)	Загальноприйняті і національні принципи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності
Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО)	Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку МСБО (41 стандарт)
Міністерство фінансів України	Національні стандарти бухгалтерсько­го обліку П(С)БО (25 стандартів)
Національний банк України	Нормативно-правові акти з бухгалтерського обліку в банках
Керівництво банків	Облікова політика

Сутність фінансового обліку реалізується через виконання ним певних функцій. Фінансовий облік виконує такі основні функції:

· суцільне, повне і безперервне відображення всіх господарських операцій за обліковий період;

· складання встановленої фінансової звітності;

· інтерпретація і подання достовірної фінансової інформації користувачам.

Для розуміння функцій фінансового обліку насамперед потрібно з’ясувати сутність поняття «господарська операція» і виокремити критерій, за яким вона підлягає відображенню в бухгалтерському обліку.

У бухгалтерській практиці найчастіше користуються таким визначенням господарської операції. Господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни у фінансовому стані банку.

З’ясуємо, що ж розуміють у бізнесі під фінансовим станом? Фінансовий стан, або фінансова позиція, банку відображає, чим банк володіє (економічні ресурси) і що він кому заборгував на даний момент часу. У фінансовому обліку економічні ресурси (майно), які є власністю банку або які банк контролює, розглядаються як його активи. Джерела, за рахунок яких отримані ресурси, заведено позначати як його зобов’язання та власний капітал (борги). Зобов’язання показують, скільки банк залучив коштів від кредиторів, а капітал — скільки коштів інвестували в банк його засновники. Аналізуючи фінансовий стан банку, ми можемо зробити висновок, чи здатен він розплатитися зі своїми кредиторами, а також чи приніс банківський бізнес прибуток. Фінансовий стан можна виразити рівнянням:

Активи = Зобов’язання + Капітал (власний).

Це рівняння відоме в бухгалтерському обліку як класичне бух­галтерське, або балансове, рівняння. Його ліва і права частини мають завжди дорівнювати одна одній, тобто балансуватись.

У бухгалтерському обліку активи, зобов’язання і власний капітал використовують для характеристики фінансового стану банку (фінансової позиції).

Більшість господарських операцій є наслідком дій керівників та працівників банку, які укладають від імені банку угоди, здійснюють технологічні операції тощо. Прикладом таких операцій є залучення грошових коштів у депозити, надання кредитів, купівля цінних паперів, здійснення безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів. Наприклад, залучення готівкою грошових коштів у депозит від фізичної особи веде до появи у банку готівки (активу), водночас у нього з’являється борг перед вкладником (зобов’язання).

За надання кредиту банк отримує дохід у вигляді сплати позичальником процентів за користування кредитом. Наслідком цієї господарської операції є, з одного боку, збільшення у банку грошових коштів (актив), а з іншого — зростання капіталу його засновників за рахунок отриманих доходів. Утім сплата банком процентів вкладникам за залучені депозити, навпаки, призводить до зменшення як грошових коштів (актив), так і капіталу унаслідок здійснених видатків. Проте підписання банком угоди тільки про намір надати підприємству кредит жодних змін у фінансовому стані не викликає, тому що не супроводжується рухом ані грошових коштів, ані інших фінансових інструментів. Інакше кажучи, критерій, за яким визначаємо, відображати чи не відображати господарську операцію у фінансовому обліку, — це виявлення наслідків цієї операції.

Отже, доходимо висновку: відображенню у фінансовому обліку підлягає тільки така господарська операція, наслідки якої ведуть до змін у складі активів, зобов’язань та капіталу, тобто у фінансовому стані банку.

Для того щоб виявити наявність змін у структурі активів, зобов’язань та власному капіталі, господарську (банківську) операцію доцільно дослідити й опрацювати в системі бухгалтерського обліку. Опрацювання інформації про господарські операції банку здійснюється за допомогою загальновизнаних інструментів бухгалтерського обліку. Вони відомі з загального курсу бухгалтерського обліку. До них належать: документація, інвентаризація, визнання й оцінка елементів фінансової звітності, система рахунків, подвійний запис, звітність. Усі інструмен­ти існують не ізольовано, тобто автономно, а тісно пов’язані між собою.

Особливості технології ведення бухгалтерського обліку в банку та застосування його окремих елементів розглянемо пізніше, а спочатку з’ясуємо, за допомогою яких засобів відображається фінансова інформація.

Слід зрозуміти, що опрацювання інформації про господарські операції в системі фінансового обліку завершується складанням фінансової звітності, яка є і основним продуктом фінансового обліку, і головним засобом передання фінансової інформації щодо банку.

Фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби різних категорій користувачів і має бути корисною для передбачення майбутнього успіху чи невдачі банку. Розуміти й аналізувати фінансову звітність банку повинен кожен керівник більш чи менш високого рангу. Для розуміння звітності необхідно знайти відповіді на такі запитання:

· які існують фінансові звіти і яку інформацію можна отримати з цих звітів?

· за допомогою яких засобів і методів у системі бухгалтерського обліку відбувається формування того чи іншого показника фінансової звітності і в який спосіб господарські операції впливають на зміни в значенні цих показників?

· які застосовуються в банку методики щодо інтерпретації фінансової звітності і порядок її оприлюднення (формат та структура звітів)?

Спробуємо з’ясувати відповідь на перше запитання. Перейдемо до загального огляду фінансової звітності банків. Фінансова звітність загального призначення — це сукупність компонентів звітності, складених на основі даних фінансового обліку, в яких узагальнена інформація про фінансовий стан, результати фінансової діяльності та рух грошових потоків банку за звітний період.

Забезпечення інформацією відбувається через розкриття (надання) користувачам такої інформації, яка є для них суттєвою (табл. 1.3). Під суттєвістю інформації розуміють наявність пов­них, правдивих, неупереджених даних про фінансову діяльність банку, на підставі яких можливе прийняття виважених рішень користувачами.

Таблиця 1.3

Користувачі фінансової звітності та їх потреби в інформації

Користувачі звітності	Зміст необхідної інформації
Інвестори	Інформація про ризик, що супроводжує інвестиції, та про дохід від них, вартість акцій, надійність та прибутковість емітента
Акціонери	Інформація, яка дала б змогу оцінити здатність банку виплачувати дивіденди, а саме: склад та обґрунтованість витрат, сума прибутку банку, загальна дохідність банку
Працівники	Інформація про стабільність та прибутковість свого банку, збереження робочих місць, оплату праці, соціальне та пенсійне забезпечення
Кредитори	Інформація про ліквідність та платоспроможність банку з метою прогнозування його можливості вчасно розрахуватись за фінансовими зобов’язаннями

Закінчення табл. 1.3

Користувачі звітності	Зміст необхідної інформації
Клієнти банку	Інформація, що допомагає зробити оптимальний вибір обслуговуючому банку
Органи державного управління	Інформація про розподіл ресурсів і результати діяльності банку, про повноту і своєчасність сплати податків
Громадськість	Інформація щодо діяльності окремих банків та стабільності банківської системи
Національний банк України	Інформація щодо діяльності кожного банку з метою здійснення наглядових функцій, для визначення стану грошово-кредитного ринку, стану готівково-грошового обігу, для складання платіжного балансу держави, аналізу операцій банків з валютними цінностями тощо
Міжнародні фінансові організації	Інформація з міжнародної фінансової статистики (да­них про валютні курси, ліквідність, гроші та банківські операції, процентні ставки, міжнародні трансакції тощо)

Компонентами фінансової звітності є:

· баланс;

· звіт про фінансові результати;

· звіт про рух грошових коштів;

· звіт про власний капітал;

· примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звернення керівника банку, загальна інформація про діяльність банку, звіт аудитора тощо), які включені до складу річної фінансової звітності, не є компонентами фінансової звітності.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих самих господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкривають облікову політику та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності, а також розроблення прогнозів щодо перспектив розвитку бізнесу банку.

Загальна фінансова звітність складається банком за повний обліковий цикл — календарний рік. Кожний із компонентів фінансової звітності має своє призначення (табл. 1.4).

Крім річної фінансової звітності, існує проміжна (щоденна, місячна, квартальна) фінансова звітність, яка охоплює певний період та складається наростаючим підсумком з початку року.

Таблиця 1.4

Склад і призначення компонентів
фінансової звітності банків

Компоненти звітності	Призначення
Баланс	Надання інформації про фінансовий стан банку на звітну дату
Звіт про фінансові результати	Надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати від діяльності за звітний період
Звіт про рух грошових коштів	Надання інформації про надходження і вибуття грошових коштів унаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звіт­ного періоду
Звіт про власний капітал	Надання інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду
Примітки до фінансових звітів	Виклад облікової політики та пояснення інформації, наведеної у кожному фінансовому звіті

Квартальна фінансова звітність банку складається тільки з балансу та звіту про фінансові результати.

Фінансова звітність розкриває фінансову інформацію про діяльність банку через застосування таких інструментів, як елементи. Елементами заведено називати сукупність однорідної інформації, що відображається у фінансових звітах.

Основними елементами фінансових звітів є такі:

· активи;

· зобов’язання;

· власний капітал;

· доходи;

· видатки.

Активи, зобов’язання, власний капітал — це елементи балансу, які розкривають фінансовий стан банку.

Доходи та видатки — це елементи звіту про фінансові результати,за даними яких відбувається обчислення фінансового результату від діяльності банку (прибуток чи збиток).

Звіт про рух грошових коштів, відображаючи складові елементів звіту про фінансові результати, а також зміни в елементах балансу, не містить власних унікальних елементів. Це стосується і звіту про власний капітал, який відображає зміни у складі елементів капіталу.

Будучи структурними складовими звітності, елементи, у свою чергу, поділяються на окремі статті (економічні показники). Об’єднання статей (показників) у формах фінансової звітності в окремі групи проводиться виходячи з певних ознак за економічними характеристиками.

Для поглибленого розуміння фінансової звітності необхідно з’ясувати правила виокремлення статей (показників) та визнати їх елементами фінансової звітності, тобто включити в балансовий звіт або у звіт про фінансові результати. Визнання елемента звіт­ності — це процес оцінювання та включення певної статті до фінансового звіту. Стаття визнається елементом фінансового звіту, якщо відповідає таким двом критеріям:

1) існує ймовірність, що від об’єкта банківської операції (наприклад, кредит або депозит) буде отримано банком будь-яку вигоду або збитки;

2) об’єкт, з яким пов’язана банківська операція, має оцінку, і вона може бути достовірно визначена, тобто має документальне підтвердження.

У професійній діяльності менеджери радше вживають термін «економічний показник», ніж «стаття». Термін «стаття» зазвичай використовується в бухгалтерській практиці. Формат фінансових звітів для банків та перелік статей і їх зміст установлюються нормативними актами (інструкціями) НБУ, розробленими відповідно до національних та міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку.

З дисципліни «Банківські операції» ви вже дізналися про те, як працює банківський бізнес. Вивчаючи механізми здійснення банківських операцій, ознайомилися з такими термінами і показниками, як фінансові інструменти, кредити надані, цінні папери у портфелі банку, довгострокові вкладення банку, грошові кошти, банківські метали, кошти, залучені в депозити, та запозичені, сплачений статутний капітал, нерозподілений прибуток, дивіденди, надходження грошових коштів тощо. Втім набутих знань недостатньо, щоб дати тлумачення цих термінів і показників, зрозуміти, як відбувається їх визнання та оцінювання, що передують відображенню цих явищ у фінансових звітах. Без цього неможливо проаналізувати наслідки операцій, які здійснює банк за певний період, і їх вплив на активи, зобов’язання, власний капітал банку та з’ясувати, чи покривають доходи, які банк отримує, наприклад, від розміщення коштів у кредити, видатки, що банк сплачує за залучення коштів у депозити.

Для менеджера банку надзвичайно важливо розуміти взаємозв’язок, що існує між показником рентабельності використання фінансових ресурсів з параметрами щоденної операційної діяльності банку. Справді, перш ніж надати підприємству кредит банк вимушений залучити грошові кошти в депозити, оцінити кредитоспроможність позичальника, підготувати кредитну угоду тощо. Виконуючи ці операції, банк несе певні витрати. Менеджера банку звичайно хвилює питання, чи вистачає доходів, що сплачує позичальник, на покриття видатків за залученими коштами і обслуговування уже наданого кредиту. Однак простежувати такий зв’язок здатний тільки менеджер, який володіє навичками аналізу впливу господарської операції на зміни у фінансовому стані і вміє відстежувати вплив окремих операцій на фінансовий результат за показниками фінансової звітності, тобто вміє читати і розуміти мову фінансової звітності.

Вирішити успішно цю проблему можна, навчившись складати та тлумачити вищезгадані фінансові звіти. Це дає можливість менеджеру відстежувати формування важливих економічних показників з самого початку. У цих фінансових звітах узагальнюються показники результатів діяльності банку за кожний певний період, які відображають різні аспекти одних і тих самих фактів господарської діяльності банку. Саме з них ми одержуємо дані для подальшого аналізу.

Показники цих звітів мають між собою численні взаємозв’язки. Тільки опанувавши сутність взаємозв’язків між показниками, можна цілеспрямовано планувати параметри банківських операцій з метою збалансування цих показників і досягнення максимального прибутку і зростання капіталу.

Для розуміння фінансових звітів перейдемо до розгляду їх формату, структури, тлумачення змісту показників та призначення кожного із звітів.

Балансовий звіт

Балансовий звіт — це базовий документ фінансової звітності. Згадаємо вже відоме вам визначення балансу: баланс — це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Розкриття інформації про фінансовий стан досягається завдяки класифікації таких елементів балансу, як активи, зобов’язання, капітал, на статті за певними ознаками. Стаття бухгалтерського балансу — це показник, що відображає стан на відповідну дату окремих видів активів (господарських засобів чи ресурсів) та зобов’язань і капіталу (джерел їх утворення). Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті.

Традиційно, щоб продемонструвати баланс, застосовують таблицю, яка складається з двох колонок. Одна з них відповідно має назву «Активи», а друга — «Пасиви» (рис. 1.2).

АКТИВИ	ЗОБОВ’ЯЗАННЯ та ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ (ПАСИВИ)
РЕСУРСИ, контрольовані банком	ЗАБОРГОВАНІСТЬ банку перед партнерами і власниками банку (право на активи)
Сукупні активи = Сукупні зобов’язання + Капітал

Рис. 1.2. Баланс: схема, побудована за правилами П(С)БО

Графа «Активи» перелічує майно, що належить банку із зазначенням їх вартості. Графа «Пасиви» складається з двох елементів та відображає суму боргів банку перед зовнішніми партнерами, яких можна поділити на дві категорії: кредитори та власники. Елемент «зобов’язання» розкриває борги банку перед його кредиторами. Проте, оскільки банк з правового погляду є юридичною особою, це означає, що його майно відокремлене від власників. У зв’язку з цим елемент «власний капітал» вживається для позначення суми коштів, які належать власникам банку. Цю суму також умовно можна розглядати як борг банку перед його власниками. Термін «право на активи» означає, що на погашення заборгованості спрямовують активи. Згідно з чинним законодавством першочергово підлягає погашенню заборгованість перед кредиторами. І тільки у разі ліквідації банку залишки активів, що залишились після погашення боргів перед кредиторами, підлягають розподілу між власниками.

Проте існує й інший підхід щодо розгляду балансу: це розуміння зобов’язань як джерел походження коштів, а активів — як використання коштів. Тобто графа «Активи» відображає перелік предметів майна, гроші на які були витрачені банком, а графа «Зобов’язання» просто перелічує різноманітні джерела (фонди) цієї ж суми грошей. Тобто обидві сторони балансу показують лише два різні аспекти однієї і тієї самої суми грошей, тобто звідки гроші надійшли та на що їх було витрачено. Звичайно, підсумкові показники в обох графах повинні збігатися, оскільки банк мусить показати, з яких джерел були одержані гроші на придбання активів (принцип двоїстості).

Ґрунтуючись на цьому підході, усі грошові кошти, одержані банком, складають джерела фінансування активів, в той час як виплата грошових коштів відбиває використання активів. Тому баланс можна розглядати також і як звіт про джерела фінансування (фонди) та використання активів (рис. 1.3).

АКТИВИ	ЗОБОВ’ЯЗАННЯ та ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ (ПАСИВИ)
ОБ’ЄКТИ, на які використані кошти	ДЖЕРЕЛА отримання коштів
Сукупні активи = Сукупні джерела

Рис. 1.3. Баланс, складений за принципом
джерела—використання коштів

Облікова формула балансу, випливає із принципу двоїстості і має такий вигляд:

Активи (А) = Зобов’язання (З) + Капітал власників (К).

У вітчизняній бухгалтерській практиці на відміну від зарубіжної, ще додатково використовується термін пасиви. Під пасивами розуміють сукупний капітал, залучений банком, який складається з суми боргу партнерам банку (зобов’язання) і капіталу власників. У даному випадку формула має вигляд:

Активи (А) = Пасиви (П),

де пасиви дорівнюють:

Пасиви (П) = Зобов’язання (З) + Власний капітал (К).

Розглянемо структуру балансу комерційного банку.

У табл. 1.5 наведено приклад річного балансу комерційного банку.

Таблиця 1.5

Баланс АБ «АЖІО» на 31 грудня 2001 р., тис. грн

Рядок	Найменування статті	2001 р.	2000 р.
	Активи
	Кошти та залишки в НБУ	17 283	15 109
	Казначейські та інші цінні папери, що рефінан­суються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України
	Кошти в інших банках	48 330	31 176

Закінчення табл. 1.5

Рядок	Найменування статті	2001 р.	2000 р.
	Цінні папери на продаж
	Кредити та заборгованість клієнтів	80 412	42 092
	Інвестиційні цінні папери
	Довгострокові інвестиції до асоційованих компаній і дочірніх установ
	Основні засоби та нематеріальні активи	22 248	19 727
	Нараховані доходи до отримання
	Інші активи
	Усього активів	173 940	111 964
	Зобов’язання
	Кошти банків	23 239	9 139
	Кошти клієнтів	96 082	53 088
	Інші депозити
	Боргові цінні папери, емітовані банком
	Нараховані витрати до сплати
	Інші зобов’язання
	Усього зобов’язань	122 418	64 780
	ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
	Статутний капітал	10 581	10 581
	Капіталізовані дивіденди
	Акції, що викуплені в акціонерів	(20)	(24)
	Емісійні різниці
	Резерви
	Результати переоцінки
	Нерозподілений прибуток	36 962	32 453
	У тому числі cума переоцінки у разі вибуття необоротних активів
	Усього власного капіталу	51 522	47 184
	Усього пасивів	173 940	111 964

Річний баланс складається банком на кінець останнього робочого дня року (31 грудня). У верхній частині (головці) балансу наведено назву банку, повну назву звіту та дату, на якій відображено фінансовий стан банку. Зверніть увагу на те, що визначено саме дату, на яку відображено фінансовий стан банку, а не період (рік).