Критерій та показники оцінки ефективності інвестиційної політики

Однією з основних проблем оцінки ефективності інвестицій­ної політики є проблема вибору критерію оцінки. Класична рин­кова теорія розглядає три критерії ефективності: продуктивність, економічна ефективність, технічна ефективність.

Згідно з традиційним визначенням продуктивність — це спів­відношення між отриманим результатом та витраченими за оди­ницю часу ресурсами. Продуктивність інвестиційної політики характеризується кількістю рішень, котрі ухвалюють працівники органів державної влади у певному напрямку інвестиційної полі­тики.

Якщо потрібно оцінити зміну продуктивності протягом певного періоду, використовується метод індексів продуктивності. Індекси продуктивності відображають зміну співвідношення між кількісною характеристикою результату і кількісною характерне тикою витрачених на його отримання ресурсів. Для установ з од ним видом послуг і одним видом ресурсу (працею) індекс може розрахувати за такою формулою:

де S_h — складність /-го інвестиційного проекту в поточному періоді;

L1 — середня кількість працівників у поточному періоді; п — кількість інвестиційних проектів у поточному періоді; S_Іо — складність /-го інвестиційного проекту в базовому періоді;

Lo — середня кількість працівників у базовому періоді;

т — кількість інвестиційних проектів у базовому періоді.

Відносна простота цього розрахунку пояснюється тим, що в цій установі результат (рішення про доцільність або недоціль­ність реалізації інвестиційного проекту) розглядається як по­слуга одного виду з використанням одного виду ресурсів — праці.

У разі, коли державна установа виконує кілька видів послуг (приймає різні рішення) і використовує кілька видів ресурсів (на­приклад працю і матеріальні ресурси), продуктивність можна розрахувати за формулою:

де N — кількість одиниць складності інвестиційних проектів, щодо яких ухвалено рішення протягом місяця (або іншого певного періоду)

L — середня кількість працівників установи; К — вартість основних засобів, які використовуються для прийняття рішень;

F -фондоозброєність праці в державній установі;

K -вартість основних засобів, які використовуються в даному місяці для прийняття рішення одиничної складності (сво­го роду «фондомісткість рішення»).

У теорії економічної ефективності більшість учених виділяє два показни­ки економічної оцінки результату: абсолютний і відносний.

Абсолютна оцінка результату розраховується як різниця між економічними вигодами від прийняття рішення та витратами ре­сурсів, необхідними для отримання вигод, і називається економіч­ним ефектом, тобто економічна оцінка результату (ефект) прийняття рішень=економічні вигоди – витрати економічних ресурсів

Відносна оцінка результату розраховується як співвідношення економічних вигод від прийняття рішення до витрат економічних ресурсів і називається економічною ефективністю. Економічна ефективність рішення у сфері інвестиційної політики характери­зує рівень використання ресурсів, тобто економічна оцінка результату (ефективність) прийняття рішень= економічні вигоди / витрати економічних ресурсів

Для реальної оцінки результатів рішень ці формули потребу­ють уточнення. Річ у тім, що величина економічного ефекту, так само як і економічної ефективності, формується не тільки під впливом конкретного рішення, а є ще й результатом певного рів­ня розвитку промисловості. Урахування приросту вигод і витрат по­требує уточнення наведених раніше формул: економічна оцінка результату (ефект) прийняття рішень = зміна економічної вигоди в результаті прийняття рішень – зміна економічних ресурсів;

економічна оцінка результату (ефективність) прийняття рішень = (економічні вигоди після прийняття рішень* витрати економічних ресурсів до прийняття рішень)/(економічні вигоди до прийняття рішень*витрати економічних ресурсів після прийняття рішень)

Оцінювання результату ухвалених рішень у сфері інвестицій­ної політики ускладнюється ще й тим, що результат виявляється на різних рівнях економічної системи: на мікрорівні — для окре­мих інвестиційних проектів; на проміжному рівні — для груп аналогічних проектів або сегмента інвестиційного ринку; на мак-рорівні — для інвестиційного процесу в промисловості в цілому. Рішення, що стосуються проміжного рівня також впливають на прибутковість окремих проектів, а рішення макрорівня вплива­ють і на проміжний рівень. Існує і зворотний зв'язок: рішення, що стосуються окремих проектів, впливають на показники про­міжного і макрорівня, але міра цього впливу буде то меншою, що вищий рівень економічної системи ми аналізуватимемо.

Оцінюючи ефективність державної інвестиційноїполітики, слід брати до уваги всі витрати та вигоди, але уникати їх подвійного ра­хунку. Тому перелік витрат та вигід від реалізації рішень у сфері ін­вестиційної політики має бути максимально деталізованим.

Для визначення якісних параметрів інвестиційної політики ви­користовується критерій технічної ефективності. Технічна ефектив­ність характеризує рівень досягнення результату, тобто рівень про­сування до бажаної цілі. Такий підхід дає змогу формувати критерій технічної ефективності на основі ідентифікації та оцінки цілей інве­стиційної політики. Якщо спектр соціально-економічних цілей інве­стиційної політики обмежити тільки досягненням максимальної економічної ефективності інвестиційного процесу, тоді технічну ефективність можна розрахувати за вищенаведеними формулами. Принципова відмінність між економічною*і технічною ефективніс­тю полягає в способі оцінки вигід і витрат. Економічна ефектив­ність розраховує результат ухвалення рішення як різницю між тим, що було дойого ухвалення і тим, що стало після його ухвалення і реалізації на практиці. Технічна ефективність визначає результат прийняття рішення як різницю між максимально можливим позити­вним результатом від нього та результатом фактично досягнутим.

З метою оцінки витрат та вигід для розрахунку технічної ефе­ктивності вводяться поняття, явних та неявних витрат і вигід. Явні витрати та вигоди — це фактичні показники, на підставі яких виконується розрахунок економічної ефективності. Неявні витрати — це неодержані доходи від найліпшого альтернативно­го рішення у сфері інвестиційної політики. Неявні вигоди можна характеризувати як додаткові доходи, котрі можна було б одер­жати в разі ухвалення певних рішень, від капіталу, який вже інве­стовано в промисловість.

Для розрахунків технічної ефективності інвестиційної політи­ки засадничим є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість використовується за проведення аналізу можливих ви­трат і вигід. Більше того, визначною рисою ефективності інвес­тиційної політики є те, як саме враховується альтернативна вар­тість за прийняття рішень. Ефективною вважається політика, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості, тобто вартості витрат і вигід за альтернативними рішеннями. Рішення, які ухвалюються в процесі визначення і реалізації інвестиційної політики, вплива­ють на рух інвестиційних ресурсів.. Аль­тернативна вартість використаного в певний спосіб ресурсу ви­значається його цінністю в разі використання на інші альтерна­тивні цілі, які можуть дати максимально можливий позитивний результат.