Сутність та необхідність промислової політики

Сутність та необхідність промислової політики.

Промислова політика –це діяльність держави в межах її економічної політики, спрямована на зростання виробництва, розробку та впровадження науково-технічних досягнень, удосконалення структури виробництва, розвиток експорту готової продукції, ефективне розв’язання соціальних проблем.

Принципи промислової політики:

1).Перелив капіталу в галузі, які мають потенційні можливості в недалекому майбутньому досягти високої конкурентноспроможності й швидко вийти на світові ринки. 2).Реструктуризація, санація та надання допомоги галузям, які зазнають труднощів. 3).Прискорення розвитку галузей, які здатні стати провідниками технічного й технологічного прогресу. 4).запровадження індикативного планування з метою усунення ресурсного дефіциту та інфляційного впливу на економіку збиткових та низько ефективних виробництв. 5).Боротьба з монополіями та недобросовісною конкуренцією. 6).Створення державного інвестиційного банку та позабюджетних і приватних інвестиційних фондів, які повинні фінансувати безпосередніх виробників промислової продукції на пільгових умовах та при жорсткому контролі за використанням кредитів. 7).Заохочення та цільове спрямування іноземних інвестицій і гнучка зовнішньоторгівельна політика.

Промисловість слід розглядати як відносно замкнену економічну підсистему ринкової економіки, яка, з одного боку, є виробником промислових товарів і здатна забезпечити власний розширений розвиток, а з іншого –є частиною національної та світової економіки й тісно пов’язана з усіма видами ринків.

Державна промислова політика, маючи на меті зростання та якісне поліпшення промислового виробництва, має оптимально використовувати ринкові механізми, поєднувати економічні, правові й адміністративні методи для концентрації та ефективного використання ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку.

2.Взаємозв’язок інтересів, цілей, стратегій, пріоритетів, напрямків та методів промислової політики.

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб’єктами конкретних економічних цілей. Для індивідів реалізація їх особистих інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації групових інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати.

Логічна структура промислової політики може бути зображена за допомогою алгоритму: інтереси –цілі –стратегія –пріоритети –напрямки –методи. Реалізація головної мети промислової політики –зростання виробництва –передбачає її поділ на складові елементи. Цілями другого рівня є напрямки реалізації промислової політики. Цілі різного рівня взаємозв’язанні, сукупність цілей виступає як система. Система цілей характеризується не лише ознаками ієрархічної побудови, а й переважним напрямком розвитку системи, який характеризується поняттям стратегії промислової політики. Спрямованість промислової політики досягається за допомогою визначення пріоритетів розвитку промисловості. В кожний історичний період орієнтація пріоритетів може змінюватися залежно від структури та стану промисловості, макроекономічного стану, актуальних соціально-економічних проблем, наявних ресурсів, внутрішньої й зовнішньої політичної ситуації, зовнішньоекономічних чинників.

3.Напрямки реалізації промислової політики.

Промислова політика реалізується у таких напрямках. Розробка цільових комплексних програм застосовується у тих випадках, коли за рахунок ринкових механізмів не можна виконувати конкретні завдання промислового розвитку. Комплексні цільові програми дозволяють взаємно пов’язати виконання етапів і робіт, виконавців, строки, ресурси, які потрібно залучити для досягнення цілей програм. Розвиток конкуренції та обмеження монополізму. Необхідність таких заходів з боку держави пояснюється неефективністю монопольного виробництва з погляду розподілу та використання ресурсів. Вживаються заходи, спрямовані не на ліквідацію монополій, а на обмеження монопольних позицій на ринку шляхом усунення штучних бар’єрів та розвитку конкуренції. Податкове регулювання розвитку промисловості ґрунтується на регулюючій функції податків і виступає як засіб створення сприятливих умов розвитку промисловості як у цілому, так і окремих її галузей та виробництв. Амортизаційна політика. Суть її в застосуванні гнучкої системи нарахування амортизації, яка дає змогу підприємствам самостійно обирати методи нарахування амортизації та вільно переходити з прискореного методу на рівномірний і регресивний. Державна інвестиційна політика спрямована на створення високотехнологічних промислових підприємств, модернізацію та реконструкцію діючих виробництв. Її стратегія полягає у створенні умов для активізації інвестиційної діяльності приватних інвесторів та стимулювання притоку капіталу в промислове виробництво. Науково-технічна та інноваційна політика. В умовах посилення міжнародної економічної конкуренції виробництво наукомісткої продукції та впровадження прогресивних технологій стають стратегічним напрямком боротьби на світовому ринку. Вирішальним чинником успіху є здатність науково-промислового комплексу розробити та швидко засвоїти у виробництві нові види продукції. Реформування відносин власності, яке здійснюється шляхом приватизації, корпоратизації та передачі в оренду державних підприємств. Контроль і регулювання ціноутворення на промислові товари. Втручання держави в процеси ціноутворення передбачає спостереження за рівнем цін, яке здійснюється центральними статистичними органами держави, науково-дослідними установами та громадськими організаціями. Державне замовлення, забезпечує потреби в промисловій продукції, роботах та послугах у сферах оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, освіти, культури, соц.захисту виконання науково-технічних розробок,і ін. Інтеграція промисловості України у світове господарство. Інтеграційні процеси вимагають реформи зовнішньої торгівлі в напрямку її лібералізації. Забезпечення економічної безпеки, яка дає контури всіх рішень у сфері пром.політики. Найбільшою небезпекою є внутрішні загрози.