Этиологии (причины). 3 страница

Розглядувані відношення виражаються також із допомогою різновиду паралельного зв’язку, близького до анафоричного. В початкову частину з’єднуваних речень виносять синонімічні компоненти або близькі:;а смислом слова в різних граматичних формах. Порівняйте: Ціную акуратність і скрупульозність, самокритичність і ретельність. Не люблю самовдоволеність... Мені подобаються люди багатогранні, наділені здібностями не тільки в науці, а й в інших галузях життя. Слова ціную, люблю (тут - не люблю), подобаються виступають у ролі контекстуальних синонімів і сприяють формуванню смислової одно-спрямованості.

Формуванню відношень складання сприяють і різні види неанафоричного паралельного зв’язку. Порівняйте: На головній площі міста відбуваються вистави. Веселі народні комедії іскряться й дзвенять жартами. Змагаються в майстерності самодіяльні вуличні театри. До пізнього вечора звучить музика фольклорних ансамблів; Удвоє зросли плани на нинішній рік. Зміцніла технічна база промисловиків. На острові створено ремонтні майстерні, сформовано риболовецький кооператив; Заняття фізкультурою зміцнюють здоров’я людини, підвищують її працездатність... Спорт дисциплінує, виховує, запобігає розвиткові шкідливих потягів - паління, пияцтва, неробства.

Незважаючи на відсутність прямих лексичних збігів, у наведених прикладах спостерігається паралелізм предикативних центрів, що свідчить про смислову односпрямованість речень, до яких вони входять: 1.Народні комедії іскряться й дзвенять жартами || Змагаються в майстерності самодіяльні вуличні театри || До пізнього вечора звучить музика фольклорних ансамблів; 2. Удвоє зросли плани||Зміцніла технічна база ||Створено ремонтні майстерні.

У формуванні розглядуваних відношень значна також роль елементів по-перше, по-друге і т.д., які виявляють паралельний зв’язок із допомогою яких речення з’єднуються як перелічувані рівноправні частини, що "складаються" в цілісну єдність. Порівняйте: Чому підготовка спеціалістів такої земної, практичної професії доручена вашому "високотеоретичному" факультетові? - Ну, по-перше, неможливо стати соціологом без серйозної філософської освіти. По-друге, саме на нашому "високотеоретичному" факультеті вже десять років діє кафедра соціологічних досліджень; Після вступних іспитів у найрізноманітніших інстанціях листів - лопатою не розгребеш... Мабуть, найчастіше постають у листах і розмовах два моменти. По-перше, враховують любов до майбутньої професії... По-друге, чи не перетворюється поступово конкурс абітурієнтів на конкурс, репетиторів? У першому фрагменті відношення складення між реченнями завдячують вживанню слів по-перше, по-друге її наявності питального речення, котре визначає предмет мовлення (чому підготовка спеціалістів такої земної, практичної професії доручена сашому "високотеоретичному" факультетові?). У другому фрагменті також зазначаємо сполучну роль слів по-перше, по-друге та об’єднуючу функцію попереднього речення.

В усіх розглянутих випадках характер зв’язків між реченнями підкреслює їхню однофункціональність. смислову односпрямованість, і це сприяє об’єднанню речень на рівноправних засадах.

2.2.Відношення диференційного складання виникають між реченнями, які її окремішності мають однотипні або зближувані в контексті смисли, але їхня функціонально-смислова залежність полягає в протиставленні, зіставленні, відокремленні. На відміну від раніше названого "складання", сполучуваності речення за диференційного складання розділені відповідно до функції - одне виражає вихідне, відправне повідомлення, а друге - зіставлюване з ним, протиставлюване йому, або таке що передбачає у зв’язку з ним значення варіативності явищ. Трапляється й одразу розмежоване, взаємно задане відношення протиставлення, зіставлення, відокремлення.

А. Відношення протиставлення спостерігаються за інтегративного зв’язку речень, вираженого сполучниками але, а, одначе. Відношення дифереційного складання виникають у цих випадках і завдяки тому, що інтегративний зв’язок підкріплений тематичним - з’єднуються речення, зближувані за смисловою спрямованістю. Розгляньмо приклади: У нас уже є чималий практичний досвід розробки, випуску й ефективного застосування обчислювальної техніки в різних сферах виробництва та управління... Та за останні роки тут накопичилося й багато нерозв’язаних проблем: Можна навчити людину розбиратися в найскладнших науках і розмовляти будь-якими мовами. А ось сміливості навчити її, гадаю, не можна. Ніхто не допоможе тобі бути хоробрим. Тільки ти сам. У першому фрагменті два речення, з’єднані сполучником але, виражають думку про стан справ із розробкою та застосуванням обчислювальної техніки. Цей цілісний смисл (у результаті "складення") будується на єдності протиставних повідомлень. Одне речення повідомляє про те, що вже накопичено чималий досвід у цій сфері, друге - про наявність, разом із тим, проблем. Ця "єдність протилежностей" виражає реальну оцінку ситуації, що склалася. В другому фрагменті два речення з’єднані інтегративним зв’язком із допомогою сполучника а, крім того, виразно проступає протиставлення з допомогою тематичного зв’язку - завдяки використанню полярних за значенням лексичних елементів можна - не можна. Предметом мовлення є з’ясування можливості навчити людину чому-небудь. Єдиний предмет мовлення розпадається на два взаємозв’язані її протиставлені судження: чомусь можна навчити, а от чомусь іншому не можна.

Найчастіше набувають значення протиставлення (повного або часткового) речення, то вводяться словами одні... ||інші... Стійкість цих відношень уже знайшла відображення в словниках. Розгляньмо приклади. Є люди особливо чутливі до всього, що ми називаємо природою. У одних вираження цього почуття бурхливе, буденно-грубувате: "От красотища!" Інші в ці хвилини бояться зронити бодай слівце; Для одних ліс - це завжди лише дерева, дрова. Якщо немає грибів або ягід - вони нудьгують у лісі. Для інших - це світ, сповнений таїни, краси, світ, де людину полишають болісні тілесні й душевні муки, де поняття "радість буття "сприймається мало не на дотик. Зміст поєднуваних речень, що вводяться словами одні...||інші... (в тому числі у формі непрямих відмінків), як бачимо, характеризується прямим протиставленням й у першому і в другому фрагментах.

Б. Розглянемо відношення зіставлення. Вони полягають у тому, що в результаті з’єднання речень взаємно співвідносяться, порівнюються характеристики, явища, котрі стосуються якихось осіб, предметів, обставин. У результаті з’ясовується яка-небудь схожість або відмінність цих осіб, предметів, обставин. Тому можливі за зіставлення й риси протиставлення, але цілісний зміст полягає у вираженні несуперечності, а несхожості, виявленої шляхом зіставлення, порівняння. Формуються ці відношення на основі паралельного зв’язку, який може бути повним або частковим. Порівняйте: Та ось пізньої години обласканий гість усе-таки покидає дім гостинної господині, а ранком господиня вирушає на роботу, перетворюючись на адміністратора готелю, й відбувається все прямо протилежне тому, що було вчора. Вчорашнє завдання: убезпечити гостя від будь-яких невигід. Сьогоднішнє - убезпечити від невігід себе. Вчора хазяйка-господиня не випускала гостя з дому. Сьогодні вона нерідко не впускає його до готелю. Паралельний зв’язок речень є основним засобом вираження зіставних відношень (звісно, поряд із тематичним). Але він може посилюватися з допомогою інтегративного зв’язку. Як засоби цього останнього, що підсилюють зіставлювальні відносини, виступають сполучники а (підкреслює несхожість), також, і (підкреслюють схожість). Порівняйте: На вулицях і площах столиці України біліє сніг, а тут, на двох поверхах величезних зал республіканського Будинку художників, ці ж вулиці й площі, втілені на картинах, акварельних малюнках, ліногравюрах, офортах, утопають у білокипінні квітуючих каштанів, золотому багреці в’янучого літа, примхливому колориті осені; Хай управляється мій "важкий" учень у вишукуванні таких витівок, щоб зробити свою "творчість" непомітною й прихованою від мене. Я також управляюся в тому, щоб своїм розумом і досвідом, своєю перевагою й великодушністю спонукати його, збитошника й витівника, поглянути на себе й чи то зніяковіти, чи то здивуватися, відкритий в самому собі щось досі невідоме, замислитися над ним невідомим і піднестися на маленьку сходинку в своєму моральному розвитку. У наведених прикладах спостерігаємо частковий паралелізм, і засоби інтегративного зв’язку допомагають формуванню зіставлювальних відношень: на вулицях і площах столиці України...||а тут...; Хай управляється мій "важкий" учень...||Я також управляюся в тому, щоб своїм розумом і досвідом...

В. До числа відношень диференціюючого складання відносимо також розділові відношення, що передають сутність варіантного характеру дій, подій. Про ці відношення сигналізують засоби інтегративно-характернзугочого зв’язку серед них сполучники то...то, або... або, котрі виражають значення розділовості (й інші з’єднувальні засоби, що формують це значення). Розглянемо приклади: Такий уже паш предмет література: таємничий. То герой домалює тебе й хлоп’ят... То ти з хлоп’ятами або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя, давши йому нове життя;...простим оком не можна виявити окремі мікроорганізми. Інша справа колонії мікробів. Часом їх можна спостерігати й не вдаючися до мікроскопа. Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години. Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу чи криги; Наукову роботу можна вести двома способами. Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою. Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі. У першому фрагменті з допомогою сполучників то...то, або... або з’єднуються речення, шо передають розділові відношення зі смисловим відтінком різного виявлення чогось (То герой домалює тебе і хлоп’ят || То ти з хлоп’ятами || або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя...). В другому й третьому фрагментах вживання сполучників або, або...або створює подібне значення (Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години || Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу та криги; Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою||Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі). В обох випадках мається на увазі, шо можливе й одне, й інше явище, але до кожного з них підходять окремо, вилучаючи на цей момент інше (втім передбачаючи його участь у здійснюваному виборі).

2.3. Розгляньмо тип відношень, названий супозицією (співпозицією). Йдеться про відношення тих речень, які повідомляють про явища дійсності, суміжні в складі більшого цілісного явища, події, котрі виступають як єдиний предмет мовлення. Супозиція може бути просторово-буттєвою (або описовою) й часовою (або оповідною). В першому випадку у супозії перебувають повідомлення про явища, суміжні в просторі, існуванні, тобто об’єднані просторовою, буттєвою суміжністю в більші цілісні явища дійсності. Цими відношеннями часто з’єднується більш як два речення, бо в результаті такого поєднання створюється цілісний опис, картина. Наведемо приклади: Куди не глянь - рисові поля. Деякі з них залиті водою й виблискують, як шари слюди на зламі. На інших видно зігнуті фігури селян. Вони висаджують рисову розсаду. Й ряди ніжних стебелець штрихують сріблясту гладінь, наче візерунок на шовку. А на сусідніх ділянках рис уже стоїть стіною, нагадуючи оксамит із високим ворсом. Тут же поруч золотяться прямокутники полів, де вже налилося колосся. В цьому фрагменті спочатку дається узагальнене повідомлення-опис: Куди не глянь - рисові поля. Далі йдуть повідомлення, що конкретизують, "малюють",описують картину чи пейзаж детерміновано й у відношеннях супозицій.

Відношення просторово-буттєвої супозиції дуже помітно виражаються з допомоюю паралельного зв’язку. Для нього в цих випадках характерний підкреслений паралелізм предметних компонентів повідомлень, а предикати можуть мати властивості часткового паралелізму. Порівняйте: Дорога то біжить уздовж течії річки, то оперізує круті схили зелених пагорбів. Квадрати пасовищ перемежовуються евкаліптовими гаями, острівцями соснових лісів; Улітку пожиток у горностая шоколадного кольору. Виблискує білосніжна маніжка. Сторожкі вушка тонко обрамлені білим. Але кінчик хвоста темний. У першому фрагменті спостерігаємо паралелізм у вживанні предметних компонентів опису: дорога, квадрати пасовищ, у другому також - кожушок, маніжка, сторожкі вушка, кінчик хвоста. Ми не можемо сказати про таку цілковиту співвіднесеність у доборі присудків (I - біжить, оперізує, перемежовуються; ІІ - шоколадного кольору, виблискує, тонко обрамлені білим, темний). Та все ж безсумнівним є те, що ці присудки належать до одного граматичного часу, який передає план існування об’єктів дійсності.

Проаналізуємо супозицію часового типу. Це відношення речень (двох і більше), зміст яких відображає часову суміжність явищ, об’єднаних у цілісному, більшому явищі. До числа таких складених за характером явищ, належить подія, що охоплює ряд дій, період, який-небудь інший, цілісний за часом подієвий відтинок дійсності. Ось приклад: Пасажирський поїзд Київ-Дніпропетровськ уповільнював хід, коли Роман Сушко, відігнавшії солодко-тривожний сон, скочив з верхньої полиці й заходився похапцем одягатися. Ніяк не міг заправити сорочку, зашнурувати черевики. Краватку засунув у кишеню, надів, не застібаючи, піджак. Поїзд уже спинився, коли він схопив з вішалки плащ і капелюх, а з лави портфель. Чіпляючись плечима за двері, вискочив із купе в коридор і вже тут почав застібати на піджаку Ґудзики... В отворі дверей побачив густу сітку дощу, почув хлюпотіння води. "От тобі й жнива, - подумав, приголомшений цим сумним видовиськом. - Спеціально для тебе, для твоєї роботи, товаришу спеціальний кореспондент".

У цьому фрагменті сім речень. Усі вони перебувають у тісному поєднанні одне з одним (у лінійній послідовності), бо характеризуються масовою суміжністю дій, про які в них мовиться і які в сукупності складають повідомлення про єдину подію (прибуття поїзда та дії в цьому зв’язку героя роману), котра є цілісним предметом мовлення (кожне речення зокрема не виконує самостійної комунікативної функції з точки зору розкриття суті того, що відбувається). Речення немовби нанизуються одне на одне з допомогою тематичного зв’язку, відбувається їх об’єднання на основі часової супозиції двох речень і водночас кожного наступного з попереднім, бо кількість дій, що складають подію, в ході її розвитку збільшується. Часова співвіднесеність, послідовність дій передається і з допомогою елементів паралельного зв’язку - в їхній ролі виступають предикати однієї й тієї ж граматичної категорії (скочив, заходився, засунув, надів, схопився і т.д.)

Але в реченнях, які перебувають у часовій співпозиції, може йти мова й про дії, що відбуваються одночасно, про явища, котрі збігаються в часі. Порівняйте: Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина йшла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на нього своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

Оповідь відображує дії двох персонажів, чинені водночас. Природно, можливі різні варіанти побудови оповідного тексту. Різним може бути співвідношення одночасності та часової послідовності дій, кількість мовленнєвих партій, взаємодія авторської й чужої мови, вкраплення описових структур і т.п.

Оповідь і опис з погляду фуикціонально-смислового виділення можуть бути образними й пеобразними. Ця їхня характеристика залежить від застосування засобів образної конкретизації, поняття про які розглядаються в концепції художнього мовлення. Це досить принципова різниця, дуже важлива для публіцистичного стилю, оскільки в ньому широкo застосовується необразна оповідь. У жанрах "репортаж", "нарис", "етюд", навпаки, вдаються до образної оповіді. Разом із цим необ’ємні описові вкраплення, які часто трапляються в публіцистичних текстах, водночас бувають образними або мають елементі і образності. Розгляньмо приклад образних і необразних побудов.

1. Образна оповідь: Поки невидимий мені молодняк вовтузився в траві, вовчиця лягла подрімати, та незабаром, без причини начебто, стрепенулася й кинулась у гущавину. Вовченята при цьому горохом скотились її яму. Хвилин через п’ять я почув голоси жінок, що поверталися лісом із покосу. Це їх задовго до мене почула вовчиця й кинулася заздалегідь викрити небезпеку. Переконавшись, що небезпеки немає, мати нечутно, мов тінь, з’явилася біля лігвища.

2.Необразна оповідь: Сицилія була ареною Пунічних воєн, Сципіон Африканський і Ганнібал вели бої на її землі; зрештою Сицилія стала частиною римських провінцій, а потім зазнала нашестя вандалів, після яких прийшли остготи, а їх, у свою чергу витіснили візантійці, а потім із півночі Африки на острів висадились араби й заснували там емірат. На зміну їм прийшли нормани; норманів потіснили германські імператори, у яких Сицилію відвоювали французькі феодали; після них прийшли іспанське королівство Арагон, Савойська династія, австрійські Габсбурги, французькі Бурбони. Нарешті Сицилія була звільнена карбонаріями Гарібальді, ставши з того часу частиною Італії.

У розповідях за допомогою засобів образної конкретизації (горохом скотились у яму; начебто стрепенулась; нечутна, мов тінь, з’явилася біля лігвища) створюється враження зримості того, що відбувається. Необразні висловлення передають оповідну або описову семантику без надання дії, про яку розповідається, "картинності" (в цьому випадку ніби лише фіксуються етапи подій, певного часового періоду).

Порівняймо з цього погляду побудови описового типу.

1. Образна: Дивовижні, не вигадати, з острівця серед рівнини відкриваються далі. Степ у спалахах достиглої пшениці. Хребтина гір крізь біло-голубу поволоку. Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги.

2. Необразна: У вестибюлі станції метро "Бастилія" демон струються в засклених нішах величезні брили від фундаменту похмурої фортеці, у стінах якої побувало багато борців за свободу, видатних діячів, у їхньому числі й Вольтер. А поряд у вітринах, щоб відвідувачі своєрідного підземного "музею" могли уявити собі "перший день свободи", котрий було оголошено національним святом майже через сто років після штурму Бастилії санкюлотами, виставлено старовинні гравюри, плани та історичні документи тієї епохи. Реалізація можливостей мовлення "малювати” словами спостерігається в образних описах (Хребтина гір; Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги та ін.). Лише відображення сукупного існування предметів, шо перебувають у буттєво-просторовій суміжності, спостерігається в необразних описах.

2.4. Перейдемо до розгляду відношень уведення. Вони виникать між реченнями в тому випадку, коли одне з них - базове - стоїть після речення, зміст якого вводиться у зміст цього базового речення, й разом вони утворюють цілісну складену єдність. Наприклад: Суворий клімат Монголії, часті засухи – серйозна перешкода розвиткові сільського господарства. Тому в республіці приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Центром повідомлення є інформація про те, що в Монголії приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Ця інформація міститься в другому реченні, яке починається сполучником словом тому, що вказує на зумовлений характер повідомлення про факт. Проте зміст, що власне зумовлює подію, виражений у першому реченні, й на нього вказує слово тому. Тобто змістом другого речення "поглинається", вбирається зміст першого речення, котре має підготовчий характер і своє призначення реалізує в обов’язковому з’єднанні з другим реченням. Так і друге речення не було б достатньою мірою інформативним без введення в його семантико-синтаксичну структуру аналогічного складу першого речення.

Розглядувані відношення знайшли висвітлення в лінгвістичній літературі під назвою сегментації, її роль убачають переважно в експресивному виокремленні частини речення, та не менш важливим є звертання до сегментації задля спрощення, варіативності синтаксичних побудов (усунення громіздкості), досягнення більшої гнучкості, рухливості їх. Особливо помітна ця її роль у мові засобів масової інформації. Розчленування висловлення - це заразом і його спрощення, "полегшення" його структури. Розчленоване, розбите па частини висловлення, подаване мовби окремими "порціями", краще обслуговує потреби масової комунікації, ніж громіздкі побудови.

Якщо сегмент має форму звичайного речення (а не слова, словосполучення), й ці речення характеризуються підготовчим, зумовлюючим змістом, то у взаємодії з базовими реченнями вони вводяться в них за допомогою самостійно оформленого повідомлення, й створювана єдність має своїми основними обрисами структуру базового речення з уведеним у нього сегментованим реченням. Ці випадки саме і являють собою поєднання речень, що перебувають у відношеннях введення. Поєднання виникає в результаті своєрідного розчленування єдиного висловлювання на окремі порції. Виразно свідчать про подібні відношення ланцюговий та інтегративно-характеризугочий зв’язки.

Засобами ланцюгового зв’язку виступають указівно-замінювальні слова це, цей, так, такий, він, вона та ін. Розгляньмо приклади: Великі художники йдуть до людства як повпреди своїх народів, як виразники їхніх дум та устремлінь. Саме з такою місією входить у сферу світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високолюдяна гуманістична творчість; 3 юних літ людина має зазнати почуття ліктя, пізнати ціну спільної праці, пізнати силу дружби й товариськості, навчитися зберігати вірність, поділяти радість і горе, має відчути себе причетною до справ свого класу, школи, країни. І в цьому величезна роль належить нашим учителям і наставникам, і, звичайно, батькам. Указівно-замінювальні слова з такою (місією), і в цьому встановлюють зв’язок із введеними реченнями, визначають характер їх уведення.

Засобами інтегративно-характеристичного зв’язку в таких поєднаннях речень виступають слова тому, ось чому, для цього, з цією метою, звідси, тим-то, через те, таким чином, отже, значить, але, однак (незважаючи на те) та ін. В названих сполучних засобах помітний вихідний зв’язок з указівновно-замінювальними елементами. Тому вони в ряді випадків являють собою своєрідний сплав засобів ланцюгового й інтегративно-характеристичного зв’язку (тому, з цією метою, тим-то, через те, звідси). Деякі засоби зв’язку не містять указівних займенників (у разі вживання але, одначе, отже, значить, і все ж), що пояснюється їх випущенням (наприклад, у широкій зв’язуючій конструкції з посиленням і все ж, незважаючи на це залишився тільки компонент посилення і все ж як прикмета форми цієї конструкції), дією компресії (із цього випливає – отже) і, можливо, іншими причинами (наприклад, закріпленістю слів у ролі вказівників на заключний зміст значить, таким чином, розвитком синонімічних відповідностей, - наприклад, вираз незважаючи на це має синонімічні варіанти проте, разом із тим, між тим і т.д.). Інтегративно-характеристичний зв’язок речень виявляє різні конкретні види відношень уведення: причинної зумовленості, причинно-наслідкового, допустового, цільового настановлення та ін.

ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ

Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.

Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.

Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями).

Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.

Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями.

Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями

Сполучення взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші))слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої властивості не мають, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і смислової, й синтаксичної - супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється їхнім семантико-синтаксичним об’єднанням і утворенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення (або складні синтаксичні цілі, що виступають в аналогічній функції) слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення і т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.