Этиологии (причины). 2 страница

Контекстуальні відношення речень

Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).

Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.

1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.

Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.

Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють грунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв’язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз’ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з’являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.

Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.

1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:
а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".
б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.

1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".

Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.

Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.

Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова визначеність є одним з основних принципів викладу.

1.3. Залежні речення аргументують, тобто слугують для підтвердження, обгрунтування судження, висловленого в опорному реченні. Відношення, що складаються між реченнями, виразно передаються тематичним зв’язком: опорне речення містить аналітичне ствердження, яке виражає погляд на щось, думку про щось, а залежне повідомлення про факти, котрі свідчать про правомірність такого судження. Це дуже сильний тематичний зв’язок, у публіцистичних текстах він реалізується часто, бо в ряді випадків уживання неарі ументованнх суджень, що виражають нову або не загальновідому точку зору, можуть бути сприйняті як непереконливі, а названі відношення, завдяки їхній явній передбачуваності, можуть не характеризуватися сполучниковими засобами. Порівняйте: Міцнішають творчі зв’язки вищої школи з виробництвом. Зростає число базових кафедр інженерних вузів у великих промислових об’єднаннях. Укладаються довгострокові угоди про науково-технічніу співдружність із підприємствами. За прямими замовленнями заводів та НДІ вузи в чимраз більшому обсязі здійснюють важливі госпдо-говірні дослідження. Створюються дедалі сприятливіші умови для прилучення вихованців вищої школи до їхньої майбутньої роботи; В тому, що наше господарство - одне з провідних у Подільскому районі (здали державі ’5007 тонн м’яса та 6429 тонн молока) є велика заслуга й молодих; А ось що є беззаперечним (записано в літописі): висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародівній Русі. Князь Олег з дружиною славетно десантувався піп Константинополем іще в 907 році.

У цих фрагментах аргументуються судження - Міцнішають творчі зв’язки вашої школи з виробництвом; наше господарство - одне з провідних у Подільському районі (входить до складу цілісного речення В тому... є велика заслуга молодих); А ось щю беззаперечно; висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Речення аргументи містяться в окремих фразах (перший і третій фиагмент) й в одній фразі - в цьому випадку вони оформлені як вставні, бо приєднуються всередині речення, з яким зв’язані (другий фрагмент). Речень-аргументів може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть приєднуватися також залежні від них речення, що надає доказові поглибленого, розгорнутого характеру; деталізована, об’ємна аргументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в проблемних статтях, матеріалах, присвячених питанням міжнародної політики.

Речення -аргументи приєднують до тих, котрі їх стосуються, також із допомогою сполучникових засобів (так, наприклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, наочне підтвердження цього, підтвердженням цьому можуть служити й т.ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість відношень, що склалися.

1.4. Залежними реченнями користуються для коментування опорного речення. Такі відношення особливо притаманні інформаційному текстові. При ньому опорне речення може виражати різноманітний зміст повідомлення про подію, якісь дії, стан, справ, судження про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т.д. В реченні-коментарі даються роз’яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про то повідомляється - окремих поняті) або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою вибіркові роз’яснення, що даються автором для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментування вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які викликають суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко переоцінити важливу роль коментування для глибокого осмислення фактів дійсності, формування громадської думки. Коментуючи, автор відповідає на багато питань, пов’язаних із повідомлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє собою хто-що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чого-небудь і т.д.

Розглянемо фрагмент: Софія Pусова читала курс дошкільного і виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала "Світло" - легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера в номер з’являлися на сторінках "Світла" роздуми Русової. Прості, щирі, мудрі. То - роздуми Вихователя, Матері, талановитої Українки, котра збагнула істину: культура й свідомість нації народжуються коло колиски немовляти, над якою має витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово.

Два речення-коментарі містяться в другому абзаці: Вони стосуються компонента попереднього речення - роздуми Русової, в них висловлюється поцінування праць відомого педагога, її ідей національного самоусвідомлення.

Поширеним є коментування змісту всього повідомлення, на що вказує займенник це або поєднання займенників цей, такий зі словом, котре узагальнено позначає коментований зміст: Щоб подовжити оптимальні строки сінокосу, господарства створюють різнодостигаючі травостої. Це, гадаємо, правильний підхід до справи, бо дає змогу збільшити збір повноцінних кормів; Багато підприємств легкої промисловості не справляються з планами поставки, порушують зобов’язання перед торгівлею... Такі стосунки між партнерами рівноправними, природно, не назвеш.

Засобами інтегративно-характеристнчного зв’язку при коментуванні є сполучникові слова та речення: по суті; суть у тому, що; це означає, що: йдеться про те, що; загалом; словом; одним словом; коротше кажучи та ін. До сьогодні ембріонів утримують в анабіозі по кілька років. Але вчені переконані, що межі "життя" зародка в пробірці вимірюються, як мінімум, десятиліттями. Це означає, що з часом генетичну сутність, важливі якості найцінніших і рідкісних тварин - як сільськогосподарських, так і диких удасться довго зберігати в їхньому "законсервованому" потомстві; для учасників підготовлено цікаву культурну програму, випущено пам’ятні зночки, афіші, плакати, вимпели. Словом, як у доброї господині, до свята все готове завчасно.

У газетних текстах коментування представлене як у складі авторської мови, так і в мовних партіях, що належать іншим особам, компетентним у тому чи іншому питанні. Таке подання коментаря посилює його переконливість і достовірність інформації в цілому. Те ж можна сказати про коментарі, які даються різними газетами, агентствами преси й т.д. Оформляється таке коментування (одне речення-коментар або в поєднанні з тими, що його стосуються) як у вигляді прямої мови, так і через різні посилання (називаються ті особи, газети, агентства, організації, яким належить коментар).

1.5. У залежному реченні повідомляється про міркування, асоціації, почуття, бажання, славлення кого-небудь до чогось, котрі виникають у зв’язку з тим, з приводу того, про що йдеться в опорному реченні. Як і за коментування, в цьому разі опорне речення може бути різним за змістом. Відмінність полягає у функції та змісті залежного речення - воно слугує не для роз’яснення, а, можна сказати (узагальнюючи названі функціонально-смислові різновиди), для вираження авторського ставлення до повідомлюваного, до того, про що мовиться. Порівняйте: Згодом тут побудують тунель, тоді буде відкрито безперешкодний в’їзд на естакаду. Ця споруда з’явилася кілька років тому. Вона проклала найкоропшіии шлях із північної частини міста в північна-східну. Справжнє задоволення їхати таким мостом, що проліг над павутинням залізничних колій, тісних вуличок і проїздів; У новому фільмі мані особливо сподобалася Офелія -ніжна, сумна, невагома... Як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені в "повнометражному" балеті "Гамлет"; Повернувшися в Кентау, Касимбеков щиро захоплювався: "Золоті у нього руки... "людина чудова, пряма, чесна. Таким і має бути справжній майстер". Так, майстерність - категорія ще й моральна.

У першому фрагменті спочатку йде опорне речення, а потому кілька залежних, що стосуються поняття естакада: два речення-коментарі (ця споруда з’явилася...; вона проклала найкоротший шлях...) і третє, в якому автор говорить про те, яке почуття задоволення викликає їзда таким мостом. Основним тут є повідомлення про відкриття нового в’їзду на естакаду, решта слугують для того, щоб читач міг краще уявити собі цю естакаду. В другому фрагменті (з відгуку на новий телефільм-балет) перше речення є безпосереднім повідомленням за темою тексту: як сприйнято твір (У новому фільмі мені особливо сподобалася...), а наступні речення його доповнюють нерозривно зв’язаним із ним змістом - пояснюється, яка ж Офелія створена балериною (ніжна, сумна, невагома), й говориться про уявлення, що виникли у автора у зв’язку зі сприйняттям цього образу, думки про те, як цікаво було б побачити балерину в цін ролі на великій сцені. І, нарешті, в третьому фрагменті розповідається, як захоплюється один майстер своєї справи трудовим мистецтвом і людськими якостями іншого майстра. В реченні Так, майстерність - категорія ще й моральна висловлюється думка, що виникла у автора у зв’язку з усім сказаним, із твердженням героя, що справжній майстер повинен бути прямою, чесною, гідною людиною. Функції речень, що розкривають думки автора з приводу повідомлюваного, значні й розмаїті: з їхньою допомогою поглиблюється інформація про щось, читач дістає орієнтири для сприйняття та оцінки повідомлення, виклад стає жвавим, природним (розмовним), бо тільки в розмовній мові спостерігаємо найрізноманітніші за характером асоціативних зв’язків супутні смислові відгалуження. Вони поряд із реченнями-коментарями особливо помітно відображають властиву публіцистичній мові якість авторського "я" - відверто, прямо вираженого, що необхідно для здійснення активного, чіткого в своїй визначеності впливу публіцистики на суспільну свідомість. Розглянуті відношення виразно передаються тематичним зв’язком, головна роль у якому належить змістові залежного речення, де повідомляється думка автора з приводу того (стосовно того), про що йдеться. Про таку семантику залежних речень сигналізує наявність у їхньому складі компонентів вірю, віриться, цікаво, здається, хочеться, подобається, звісно, зрозуміло, приємно, радує, смутить, як важливо й т.п.

Порівняйте: Нашу бесіду перериває телефонний дзвінок. Валентина Михайлівна бере трубку. "А навіщо записувати? --дивується. Я й так запам’ятаю - все життя прагнула цього. Отже, літак в Антарктиду тільки взимку... Віриться, капітан "Метелиці" першою з жінок планети прокладе лижню на білому континенті; Колектив театру, напевно, із самого початку привабила життєрадісна стихія п’єси Блаумана, гуманний пафос автора, й добре, що ця захопленість продовжує жити у виставі, намагнічуючи її виконавців. Як це важливо, коли в залі театру підтверджується вічно нова й вічно стара істина: щовечора - Прем’єра!

1.6. Відношення між реченнями полягають також у тому, що одне з них є повідомленням про щось, а друге - посиланням на джерело нього повідомлення. Такі поєднання, подані навіть в одній фразі, відрізняються від цілісного речення, котре позначує чиюсь мовленнєву дію.

Розгляньмо фрагмент, у якому конструкція прямої мови являє собою назване поєднання речень: i>Створений природою квітник площею в 256,5 гектара в Закарпатті називають "Долиною нарцисів". Тепер її взято під охорону й віднесено до складу Карпатського державного заповідника.
- На деяких високих вершинах нашого краю, - розповів професор Ужгородського університету В.Комендар, - можна побачити екземпляри природного вузьколистого нарциса, що займає нині великі простори в урочищі Киреш у Хустському районі. Ця квітка має білі пелюстки з полиском міді. У великих кількостях вона трапляється тільки в Закарпатті й занесена до Червоної книги рідкісних і зникаючих видів рослин.

У наведеній (зі скороченнями) замітці йдеться про те, що взято під охорону так звану "Долину нарцисів". Після викладу основної інформації з допомогою конструкції прямої мови повідомлюються ще дані за цією темою, котрі стосуються вже самої рослини - нарциса. Тобто в цій конструкції говориться про те, де трапляється нарцис, яка у нього форма квітки й т.д., а компонент розповів професор Ужгородського університету... є реченням-посиланням, (яке вказує на те, хто повідомив дані про рослину. Таким чином, розглядуване поєднання речень будується на такій основі: одне речення, котре ввібрало в себе зміст чужої мови, є провідним у смисловому відношенні, друге має допоміжний характер - пояснює, ким повідомлені ті чи інші дані. Саме за такого тематичного зв’язку складаються аналізовані відношення: одне речення є повідомленням про щось, друге - посиланням на джерело цього повідомлення. Не впливає на характер таких відношень і те, що в деяких випадках формально речення-посилання може займати головну або незалежну позицію. Розгляньмо таку інформацію: 3 цікавою й важливою ініціативою виступив колектив одного з найбільших взуттєвих підприємств. Наш кореспондент повідомляє подробиці.
Кожному з досвідчених майстрів було надано можливість виготовити з матеріалів і на машинах підприємства свій власний, "авторський" фасон взуття.
Результат цього не зовсім звичайного фахового конкурсу перевернув усі сподівання, його учасниками було розроблено близько 120 оригінальних моделей, схвалених спеціалістами. В цьому тексті йдеться про цікаву ініціативу одного із взуттєвих підприємств. Спершу подано інформацію-узагальнення, а потому наведено подробиці цього факту посилання на те, хто про це інформує. Речення-посилання формально є незалежним від наступного речення (можна було б поставити після нього крапку), але цілком ясно, що за своєю функцією та змістом воно відрізняється від усієї решти речень, які повідомляють про якісь сторони факту - у нього інша, визначена роль: указати на джерело інформації. Подібним допоміжним характером вирізняються речення-посилання й у таких випадках. Американська газета "Інтернешнл геральд три-бюн" повідомляє: італійський кінорежисер Франко Зеффіреллі розпочав зйомки фільми-опери "Травіата" на музику Джузеппе Верді; Англійські мандрівники Р.Фієннс і Ч.Бартон досягли Північного полюса на мотосанях, повідомляє агентство Франс Пресс із Лондона.

Основною частиною цих повідомлень є інформація про події й факти, що підкреслено й заголовками. Такі побудови у формі єдиного речення утворилися в результаті взаємодії речення-інформації та речення-посилання і, певно, при цьому зазнали дії компресії. Останні можуть бути й власне реченнями, коли йдеться про те, які позиції з певного питання займають ті чи інші засоби інформації (наприклад в оглядах преси). Таким чином, тематичний зв’язок є основним показником розглядуваних відношень, що вимагає особливої уваги до змісту і функцій поєднаних речень. Про функції речення-посилання виразно свідчать усталені в мові масової інформації засоби: як повідомив (хтось, у тому числі газета, журнал, агентство і т.д.), за повідомленням (когось), повідомляє, повідомив (хтось), повідомляється (де-небудь), за повідомленням (звідки-небудь). Конкретне наповнення цих моделей може бути різним, поряд зі словами повідомляє, повідомив вживаються слова пише, заявив, підкреслив, констатує, зазначав, розповідає та ін. Такі побудови дістали назву відкритої, або вільної прямої мови, їх розрізняють із власне прямою мовою на тих підставах, що вони допускають вільніше передавання чужої мови, зокрема, її скорочення, узагальнення окремих положень, позбавлені буквалізму прямої мови. Проте це вже результат відмінності конструкцій прямої мови. Коли пряма мова слугує для відображення мовленнєвої дії, то, природно, передання чужої мови мас буквальний характер. Якщо ж пряма мова слугує для повідом лення оцінки чого-небудь, погляду на що-небудь, характеристики чого-небудь, розуміння чого-небудь, то головне - передати найсуттєвіше в цьому відношенні, а буквальна форма висловлювання може й не зберігатися.

Поєднання речення-інформації та речення-посилання оформляється як надфразна єдність у тих випадках, коли їхній тематичний зв’язок підкріплюється ланцюговим зв’язком, засобами якого в цих випадках є слово це, поєднання слів цей, такий зі словами, що позначають вид мовленнєвого повідомлення (висновок, слова, думка, гадка та ін.).

Таким чином, поєднання взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень характеризується смисловою єдністю, бо одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну функцію комунікативного заломлення щодо цього опорного речення. Тобто в такому поєднанні одне речення є смисловим центром, ядром, а інше (або інші) слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе ті, що виступають як супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час за допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, котрі є носіями провідного смислу (стосовно змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то інші, відірвані від них, опиняються "не при ділі", їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і змістової, й синтаксичної супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється семантико-синтаксичним об’єднанням їх і створенням на їхній основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення й т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

Серед складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями спостерігаються побудови з одноплановими, однотипними супровідними відношеннями (наприклад, тільки з розширенням чи тільки з аргументами і т.д.) та з різнотипними супровідними відношеннями (наприклад, із розширенням, коментуванням, аргументуванням і т.д.).

2.З’єднувальні відношення речень. Розглядуваний з’єднувальний різновид відношень охоплює такі типи функціонально-смислових залежностей між реченнями: складання, диференційне, складання, супозиція, уведення, - в свою чергу, що піддаються дальшій конкретизації (перечислювально-з’єднувальні, розділові, зіставні, протиставні відношення, часової та просторової суміжності й т.д.). Ці відношення створюють умови для об’єднання речень у більші побудови (складні синтаксичні цілі) на основі рівноправності чи обов’язкової участі - на відміну від супровідних відношень, якими визначається існування основних, опорних речень і факультативних, котрими супроводжуються опорні. Наявність сполучних відношень між реченнями веде до поглиблення, логічної різноманітності повідомлення про єдиний предмет мовлення в тексті й пов’язана з формуванням текстових єдностей аналітичного змісту, побудовою оповідних, описових фрагментів. Сполучні відношення характеризують види рівноправного поєднання печень, що входять у комунікативне цілісне, єдине утворення. Спостереження цих відношень допомагає осмислити логіко-мовленнєві тенденції формування складних розчленованих повідомлень, які вирізняються функціональною односпрямованістю речень, котрі слугують для їх вираження, а також смисловою взаємодоповнюваністю цих речень.

2.1. Складання властиве реченням, які виражають однотипні, односпрямовані смисли і є однофункціональними. Тому відбувається складання, додавання змісту окремих речень. Такі відношення спостерігаються між двома реченнями й можуть проявлятися одночасно за великої кількості речень-учасників, якщо вони є своєрідними складниками у формуванні складеного повідомлення, котре становить суму окремих повідомлень, виражених окремими реченнями. В цих випадках речення немовби "складаються" докупи, утворюють у сукупності цілісну суму конструкцій, смислів, яка має перелічувально-складений характер.

Особливо виразно розкривається таке складання з допомогою паралельного анафоричного зв’язку. Рівноправність, однотипність речень у цих випадках має явний характер: Треба, щоб шкільний музей здобув статис-кво, став народним. Треба, щоб Вічний вогонь пам’яті горів яскраво й незгасно. На всі часи; Ні, Не може бути піднесеною внутрішня організація, якщо "надбані духовні цінності" не зуміли переплавити душу. Не може бути моральним те, що побудоване на ідеї зверхності, обраності, на проти ставленості себе решті. Перший фрагмент містить речення, об’єднані шляхом паралельного зв’язку з допомогою повтору треба, щоб. Завдяки цьому смисли першого та другого речень додаються, виникає складніше, складене єдине повідомлення зі значенням необхідності. Останній приклад побудовний на паралельному вживанні речень з однаковим початком "не може бути". Компоненти, що прилягають до нього (Не може бути піднесеною...; Не може бути моральним...), також перебувають у відношеннях смислового паралелізму, бо є текстуальними синонімами. В цьому фрагменті поєднувані речення передають значення неможливості чого-небудь. Як бачимо, анафоричні елементи підкреслюють загальну смислову спрямованість речень, можуть виражати і її характер (пор.: треба, щоб; не може бути).