ІНСАЙДЕР 3 страница

– Мати – полька, батько – українець.

– Який же він українець, коли в його родоводі – ми перевірили це – повнісінько росіян, є євреї, литовці.

– Він уважав себе українцем.

– А я вважаю себе монголом, – гнівно стукнув посохом Басманов. – Ми всі єдиний нарід, пам'ятайте це.

Біля Гайдука виник дворецький, даючи знак, що аудієнція скінчилась.

Гайдук схилився перед Басмановим у глибокому поклоні й почав задкувати, як навчив його дворецький. І почув тихий, як стогін, голос Басманова. Звів очі й зустрівся з поглядом старого боярина, повним страждання.

– Якби ви знали, як вони мене били... Тепер болять усі кістки...

– Хто... хто бив? – не зрозумів Гайдук.

– Опера, в сталінградській тюрмі. А я молодий був, мені хотілось на волю. – По запалих щоках Басманова котилися сльози. – Я хотів скуштувати манної каші з маслом... Ви ідіть, ідіть. Знаєте, що таке щастя? Коли мама годує манною кашею з маслом. Я на вас сподіваюся.

Гайдуку ще довго чувся за спиною шелест старечого голосу, тільки слів не можна було розібрати.

По дорозі Григорій Невінчаний захоплено розповідав Гайдуку, як опричники завели його до тренувального залу для гладіаторів, де богатирі Басманова, озброєні невеличкими щитами, завбільшки з тенісну ракетку, і короткими ножами, билися з товстим бурим ведмедем, який ледве не загриз на смерть молодого бійця, але ведмедя швидко нейтралізували пострілом снодійного. Бляха‑муха.

Гайдук мовчав, перебуваючи в похмурих роздумах, розуміючи, що його – поза власною волею – роблять заручником у глобальній і від того ще страшнішій і небезпечнішій грі. Її учасники – Гетьман, Басманов, Мережко, Фрідман, Стенлі Фішер, Фощенко, Ендрю Ван Лі та багато інших – вже зробили свої ставки і тепер намагаються перетягти на свій бік, примусити його, Гайдука, виконувати потрібну їм роль у п'єсі, фінал якої один: смерть героя, тріумф негідників.

Як вижити за таких обставин інсайдеру, який знає так багато страшних таємниць?

За допомогою мініатюрної відеокамери, вмонтованої в орден «Заслуги перед Вітчизною» другого ступеня – малиновий хрест з золотими мечами, – що красувався на парадному мундирі Гайдука, він зробив запис розмови з Басмановим. Вирішив не віддавати запис гетьману, обмежившись загальним викладом розмови. Запис Гайдук мав сховати до свого архіву.

37.

20/05/2077

Цілком таємно. Особисто

Його Високоповажності Івану Оврамовичу Крейді, члену Ареопагу України, Воєводі Ки ївському, Черкаському, Махноградському, Полтавському, Подільському, графу Люксембурзькому, Президенту і Виконавчому директору Центрального Енергетично‑Індустріального Краю, Губернатору Слобожанському, Генеральному Координатору Інтернет‑мереж Київської Русі, Канцлеру і дійсному члену УСРАН (Українська секція російської академії наук), Почесному академіку Академії Прав Людини ім. Кара‑хайа (м. Чингіз‑Сарай, Чорна Орда), Віце‑президентові СУКА (Східно‑Українська Комуністична Асоціація), Генеральному Прокуратору України, маршалу юриспруденції

Ваша Високоповажносте!

На Ваш запит від 15/05/2077 за № 001375 доповідаю, що, незважаючи на високе державне призначення Генерал‑хорунжого Гайдука І.П. внаслідок досягнутого компромісу між Гетьманом Махуном, Боярином Басмановим та Бароном Фрідманом, ДерВар вважає, що всі звинувачення проти Гайдука І.П. – державна зрада, шпигунство на користь Конфедерації Держав Північної Америки, незаконні грошові операції внаслідок торгівлі зброєю (див. додатки 1–11) – залишаються в силі, але, у зв'язку з обставинами, що склалися, переводяться до розряду так званих «заморожених справ» – ТВС (тимчасово відкладених справ) – тобто юридичних мін уповільненої дії, які негайно здетонують при зміні політичної ситуації.

Як Ви знаєте, у цій справі ДерВар перебував у робочому контакті з американськими колегами. На жаль, їх спроби остаточного вирішення справи Гайдука були невдалими. ДерВар продовжує оперативну розробку Гайдука через свою агентуру в ВІРУ. Хочу звернути Вашу увагу, Ваша Високоповажносте, на те, що в Україну Гайдук прибув у супроводі громадянки Конфедерації ДПА Божени О'Коннел (O'Connel), яка приїхала нібито на відвідини брата – Аскольда О'Коннела, який працює в Феофанівсько‑Пироговському ЗЕК‑116. Ми встановили за цими особами нагляд і інформуватимемо Вас про результати спостережень.

Прошу дати офіційний дозвіл Генеральної прокуратури України (ГЕПРУ) на проведення оперативно‑розшукових заходів щодо Гайдука І.П. з метою підготовки його справи до розконсервування, як тільки надійде відповідний момент.

На мій погляд, головна небезпека, що її несе Гайдук І.П. державно‑політичному устрою незалежної України, полягає навіть не в тих формально‑юридичних провинах, в яких він звинувачується, бо ще Христос казав, що всі ми, люди, грішні, а в іншому:

– сатанинська гординя, честолюбство і бонапартизм палають в серці цієї молодої і безперечно здібної людини;

– провівши двадцять років в іншому суспільстві й увібравши в себе чужу нам юдо‑християнську філософію й принципи побудови суспільства на брехливо‑ліберальних ідеях демократії та верховенства права, Гайдук І.П. становить велику небезпеку для української держави й політичних традицій нашого народу;

– є серйозні підстави вважати, що Гайдук І.П. володіє великим масивом вкрай небезпечної для Ареопагу та військово‑політичного керівництва України інформації, яку може використати у найбільш небажаний час, чим викличе дестабілізацію держави і суспільства з катастрофічними

наслідками (див. додатки 13–14 – звіти агента «Імператор» щодо «Файлу Гайдука»).

Слава Україні!

Схиляюсь перед Вами Воістину Ваш

Юлій Мережко Директор Державної Варти України

38.

Майор військової розвідки Ізраїлю АМАН Давид Бейлін дістався Вашінгтона наприкінці травня. Його відрядженню до столиці Конфедерації передувала розмова Гайдука з начальником АМАНу генерал‑майором Амосом Леві – давнім добрим приятелем Гайдука ще з часів навчання в МІТ. Розмова велася через ізраїльський військовий супутник «Єшурун», канали зв'язку якого були недоступні для радіоелектронної розвідки Чорної Орди. Давид Бейлін давно співпрацював з Бюро Гайдука, і йому належало «закрити» деякі питання після надзвичайних подій, що сталися у Вашінгтоні у квітні. Гайдук і Амос домовилися, що з Вашінгтона Бейлін приїде до Києва на кілька днів, а тоді повернеться до Хайфи. Деталей не обговорювали – бо довіряли один одному; схоже, що Амос Леві здогадувався, в чому суть справи. Він одразу погодився відпустити Бейліна, незважаючи на критичну ситуацію, що склалася в єврейській державі.

Тель‑Авів і частково Єрусалим були спалені іранськими ядерними боезарядами. Оточений зусібіч мільйонною армією «Воїнів Аллаха», зраджений союзниками під час «ядерного Мюнхена» – конференції з Близького Сходу, що відбулася на Кіпрі– Ізраїль оголосив «годину Зеро», час смертельної загрози своєму існуванню, час помсти і гніву. Кількома ядерними вибухами Ізраїль створив захисну зону навколо країни – від пустелі Синай до Мертвого моря, Голанських висот і зелених долин на кордоні з Ліваном. У цій зоні підтримувався надзвичайно високий рівень радіації, що не давало змоги танковим і піхотним з'єднанням Воїнів Аллаха знищити залишки держави Ізраїль.

Давид Бейлін у супроводі шістьох десантників з Серет‑Маткаль, підрозділ 262 (розвідка Генштабу), вирушив з КПП Рафах на Синайський півострів на пошарпаному в боях, але надійно захищеному від радіації БТР «Сара», побудованому на базі важкого танку «Меркав‑8». Всі семеро були вдягнені у протиатомні скафандри «Чорнобиль‑30» українського виробництва. Показники лічильника Гейзера коливалися меж дозами 5‑100 рентген на годину. За БТРом тяглося довге жовте пасмо радіоактивного піску пустелі. їхній шлях проліг уздовж узбережжя Середземного моря, яке вабило зір пронизливо синім кольором мертвих вод. Шосе було забите понівеченими залишками вантажівок і бензовозів, спаленими танками з відірваними баштами; в районі Аль‑Аріша вони побачили груди обвуглених трупів – мертвих вояків єгипетської дивізії «Лиси пустелі». У повітрі, розігрітому до 50°С, стояв жахливий сморід, від якого зомлів водій‑механік їхнього БТРа: не допомагала система очищення повітря, встановлена в протиядерних скафандрах. Діставшись до знищеного вибухами селища Раманах, вони звернули на північ, до Пелозійської затоки, де їх чекав підводний човен ВМС Ізраїлю. Далі їхній шлях проліг через Мальту та Іспанію, літаком – до Мексики, і від Ель‑Пасо (Техас) до Вашінгтона вони добиралися на броньованому джипі Розвідувального управління Міністерства оборони (РУМО) Конфедерації.

28 травня, у п'ятницю, о шостій годині РМ до бару готелю «Хілтон Вашінгтон», розташованого неподалік від Дюпон‑серкл, увійшов елегантний світловолосий джентльмен, з тих, що звуться "handsome man" і викликають довіру у секретарок в офісах і у самотніх літніх леді. Це був Давид Бейлін, який успадкував від своїх київських батьків не тільки білясті дівчачі вії й невинну дитячу усмішку, але й загальну ауру людини, на яку можна покластися.

Помітив самотню постать дівчини, яка меланхолійно посмоктувала коктейль, сидячи перед стійкою впритул до стіни, так, щоб ліворуч ніхто не міг сісти. Бейлін легенько доторкнувся оголеної спини дівчини. Вона злякано здригнулася, повернувшись до нього.

– Шалом, Ніколь, – м'яко усміхаючись, мовив Бейлін.

– Шалом, – автоматично відповіла вона й знову здригнулася: – Боже, Давиде, це ти?

– Це я.

– Аякже війна, атомні бомби?.. Жах якийсь... Ти давно тут?

– Вип'ємо? – запропонував він, легко стрибнувши на високий стільчик праворуч від Ніколь Коен – технічного менеджера Бюро, яким донедавна керував Гайдук. Замовив два подвійні «скотчі», собі без льоду, й поцілував Ніколь у вушко: колись це діяло на неї. Відчув, що їй це приємно, що пам'ять лишилася.

Сказав, що приїхав до Вашінгтона, аби завершити справу з постачанням партії зброї, замовленої ще взимку, але затриманої у зв'язку з прийняттям резолюції Сенату про мораторій на постачання усіх видів озброєнь в район Близького Сходу. Але адвокати ізраїльського уряду довели, що заборона Сенату не має зворотної сили у даному випадку. Проблема полягає лише в доставці придбаної зброї до блокованого Ізраїлю. Гайдук домовився з авіатранспортною компанією «Антей», що зброя буде перекидатися з Греції великим вантажним літаком «Антонов».

Бейлін був частим гостем Бюро Гайдука, і тому Ніколь поділилась з ним останніми новинами: всіх співробітників Бюро тягали на допити у справі вбивства Віктора Безпалого та зникнення Гайдука. Потім, як за командою, допити припинилися, й Бюро відновило свою діяльність. У тимчасово виконуючого обов'язки директора Костянтина Слісаренка почався запій, і його з білою гарячкою запроторили до психушки. Карл Томсон звільнився, і тому єдиним діючим співробітником є на сьогодні вона, Ніколь Коен. Київ мовчить, нових людей не надсилає, а вона не в змозі вирішувати ні комерційні, ні, тим більше, політичні питання. Зустрічей ніяких немає, вона сама сидіть в офісі Бюро, куди майже ніхто не дзвонить – і від цієї тиші їй стає моторошно... Чим більше вони пили віскі, тим ближче присувалися один до одного: Давид тихо облизував звабливу шию товстушки Ніколь, а вона поклала йому, як колись, долоню на коліно, і долоня вже почала несміливий, але цілком вмотивований рух угору.

– У мене тут кімната, номер 313, – прошепотів Давид. – Приходь хвилин за десять.

– Добре, – зраділа Ніколь.

Бар уже наповнився відвідувачами, котрі бажали відбути вікенд у прохолодному місці – на вулицях стояла важка волога вашінгтонська спека. Бейлін, повернувшись спиною до телекамери стеження (п'ючи з Ніколь віскі, він не повертався лицем до камери), пройшов крізь натовп і піднявся на третій поверх готелю.

Рівно через десять хвилин почувся легкий стукіт у двері, схожий на дряпання кішки. Відчинив двері і втягнув до кімнати Ніколь. Вивісив назовні табличку "Don't disturb!", клацнув замком і ланцюжком, і лише потім почав методично роздягати товстушку. Під подушкою лежала найновіша модель пістолета‑автомата МікроТАР з цифровим блоком управління вогнем та глушником. У шухляді тумбочки лежав кинджал морських піхотинців Конфедерації.

Бідна Ніколь так спрагла за чоловіком, що застогнала, торкнувшись твердої частини Давидова тіла. Вона подумала, як прекрасно, коли кохається єврейська жінка з єврейським чоловіком, і їй захотілося народити дітей від Давида, щоб ніколи не загинув Ізраїлів народ. Потім вони поринули в темряву й упали в короткий сон, а коли повернулися в реальність 2077 року, у Вашінгтоні ще не запала темрява: стояли довгі світлі весняні вечори.

– Де твоя сім'я? – спитала Ніколь, підсвідомо чекаючи на страшну відповідь, що дала б їй право запропонувати йому залишитись з нею, а не повертатися на вірну смерть в Ерец Ісраель.

– З ними все гаразд. Вони в Києві.

– У тебе скільки дітей? Двоє?

– Троє, – сказав він неохоче, бо ця розмова ламала задуманий сценарій.

– А якщо я сьогодні завагітнію... ти не будеш проти?

Він підвівся, вдягнув білий халат, став на коліна на ліжку

і подивився на Ніколь.

– Я не буду проти. Але я також не буду проти, якщо ти розкажеш мені всю правду.

– Яку правду? – обличчя Ніколь сполотніло, від чого її чорне волосся здалося ще чорнішим.

Давид витягнув кинджал морської піхоти.

– Ти зараз все розкажеш, інакше...

– Ти мене вб’єш? – ще не вірячи тому, що відбувається, посміхнулася Ніколь.

– Ні, гірше.

Він грубо роздвинув її товстенькі ніжки і поставив сторчма кинджал там, де починалося лоно.

– Розповідай, – нетерпляче сказав він. – на кого працюєш, що знаєш про вбивство Безпалого, все розповідай. Не здумай брехати. Я знаю про тебе дуже багато. Ми ще поговоримо про твою особисту роль у постачанні неякісної зброї, коли моя країна захлинається в крові. І ти вважаєш себе єврейкою?

– Що? Що? – від жаху вона тремтіла, наче в лихоманці, а рука намагалася затулити те місце, яке відчувало холод кинджального леза.

Він відкинув її руку з лона.

– Говори. У мене немає часу.

Вираз його обличчя злякав її більше, ніж кинджал. Вона багато чула про арабських смертників, здатних на все. Тепер побачила смертника єврейського.

– Я... працювала на Центральну службу безпеки...

– Яке відкриття, – іронічно гмикнув Бейлін. – Хто ж сумнівався. Далі.

Він поворушив кинджалом, щоб освіжити пам'ять Ніколь.

– Давала інформацію, яку від мене вимагали. Копії документів, аудіозаписи...

– І це все?

– Все.

Бейлін знову ворухнув кинджалом. Тепер їй стало по‑справжньому боляче.

– Я тобі поясню, дитинко. Через кілька хвилин, якщо ти не станеш говорити, я розпанахаю цим кинджалом твою ніжну вагіну і все, що дає тобі радість. І дітей ти ніколи не матимеш. Я дам тобі наркотик, ти заснеш, і якщо не помреш від кровотечі, прокинешся вранці інвалідом, нікому не потрібним, бо як агент ти себе спалила. Он бачиш – на телевізорі встановлена відеокамера. Буде звіт для твого начальства.

Він затиснув твердою рукою її пухленьке обличчя і наказав:

– Починай.

Нарешті вона зрозуміла, що з нею не жартують.

– Я спала з Віктором Безпалим.

– Із ним теж?

– Ні, це зовсім інше. Він кохав мене, клявся, що хоче одружитися. Чи не можна забрати це? – вона пальцем торкнулася леза кинджала. Сталь виблискувала в кількох міліметрах від її лона.

– Ні, продовжуй, – грубо наказав Бейлін, відчуваючи, що ця клята курва ось‑ось розчулить його.

– Безпалий сказав мені, що ненавидить Гайдука. І що працює на Державну Варту проти Гайдука.

– Далі.

– Він сказав, що Гайдук зібрав компромат на всю українську верхівку і що публікація цих матеріалів викличе вибух. Гайдук розумний‑розумний, але дурний. Вірив Безпалому. А той тільки чекав, коли Гайдук відкриє йому місце, де сховані матеріали. Але Гайдук так і не відкрив.

– А хто вбив Безпалого? Це з твоєї подачі, сучко?

– Ні, – заплакала Ніколь. – Я його кохала. Ми домовилися, як тільки здамо Гайдука і отримаємо гроші, як обіцяли, одразу поїдемо на Багами і одружимось...

– Хто вбив Безпалого? – знову ворухнув кинджалом Бейлін.

– Я чула розмову двох офіцерів ЦСБ...

– В ліжку.

– Випадково... Є така версія, що Гайдука захищала Перша Леді та її помічниця – Марта Джеферсон. А Президент його ненавидів. ЦСБ мало контакти з українськими спецслужбами, які також хотіли здихатись Гайдука. І ще я чула чутки, що Марті Джеферсон допомагали українські націоналісти з УРА.

– Що за УРА?

– Українська революційна армія. Туди входять також і громадяни Конфедерації. Можливо вони й прибрали Безпалого, зрозумівши, що він ось‑ось знищить Гайдука... Але я більше нічого не знаю. Пустіть мене, я хочу пісяти.

– Пісяй в ліжко, – дозволив Бейлін.

Він дістав з кишені халата червоно‑білу капсулу й вклав до уст Ніколь.

– Ковтай. І не здумай мене дурити. Ти заснеш. За кімнату заплачено натри дні наперед. Сніданки сплачено. Якщо будеш розумною, нікому не скажеш про нашу розмову. Будеш і далі працювати на ЦСБ. Невдовзі приїде новий начальник Бюро. Ти з ним не будеш спати.

– Чому? – в Ніколь знову прокидалося простодушне кокетство.

– Тому що він імпотент, – гаркнув Бейлін. – Слухай його і доповідай йому все, що почуєш.

Він забрав кинджал, чим негайно заохотив її до продовження недавньої гри. Вона навіть поклала пальчик туди, до щойно відчувала холод леза.

– Ні, крихітко, на сьогодні досить, – сказав Бейлін, спостерігаючи, як Ніколь Коен засинає під дією капсули.

А сам із сумом подумав: якщо під впливом радіації на Синайському півострові він стане імпотентом, то пошкодує про невикористані можливості п'ятничного вечора в готелі «Хілтон Вашінгтон».

39.

5 червня 2077 р.

Таємно. Один примірник

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Генерал‑хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНЕ ДОНЕСЕННЯ

Групою агентів ВІРУ в Конфедерації Держав Північної Америки проведено розслідування обставин інциденту навколо Українсько‑американського Бюро з науково‑технологічних обмінів (21/04/2077), при якому виконавчий директор Бюро генерал‑хорунжий Гайдук І. П. під загрозою смерті був змушений покинути територію Конфедерації, а його заступник, підполковник Безпалий В. І. того ж дня був убитий. Фактично це призвело до зупинки в роботі Бюро на важливих напрямах українсько‑американської співпраці, включаючи співробітництво в сфері оборони і національної безпеки.

Розслідування дало наступні результати:

1. Події 21 квітня 2077 р засвідчили наявність різноспрямованих тенденцій і боротьби у вищих ешелонах влади Конфедерації щодо України. Одна група, очолювана Президентом КДПА Ендрю Ван Лі, бажаючи піти на геополітичний компроміс з Піднебесною Імперією і Союзом Держав Чорної Орди, з метою поділу світу на сфери впливу, готова повністю здати Україну до сфери впливу названих об'єднань (тобто, піти на ліквідацію нашої держави). Союзниками Ван Лі та його групи у цій справі в Україні є члени Ареопагу України Басманов М.Н., Крейда І. О., активним виконавцем волі яких є Директор Державної Варти України Мережко Ю.Ю., який співпрацює в цьому плані з директором ЦСБ Конфедерації адміралом С. Фішером, та міністр закордонних справ України Фощенко Р.В., який відверто лобіює інтереси Чорної Орди на міжнародній арені.

2. До групи, що виступає за справжнє стратегічне партнерство наших країн, входять Перша Леді Конфедерації, сенатор Ширлі Ван Лі, її помічниця М. Джеферсон (українського походження), голова Комітету з питань зовнішньої політики Сенату Конфедерації сенатор Пол Андерсен, міністр оборони Конфедерації Олівер Браун, високопоставлені особи Пентагону, ЦСБ, НРБ, Держдепартаменту та інших структур. На наш погляд, не виключено, що Перша Леді – як впливовий сенатор – має власні політичні плани і амбіції, які суперечать поглядам президента Ван Лі.

3. Фактором, що ускладнює внутрішньополітичну ситуацію в Конфедерації, є протистояння віце‑президента Сари ЛуЛейн з одного боку, і Президента та Першої Леді з другого. У розвідувальних колах Вашінгтона ходить версія про недавнє захоплення в якості заручників членів сім'ї Сари Лу Леїїн з метою зірвати її спробу висунути звинувачення проти Першої Леді у зраді, зокрема і в інтимному зв'язку Ширлі МакДоул з Гайдуком І.П., що мав місце 20 років тому. Кружляє чутка, що саме агенти спецслужби Президента Ван Лі захопили заручників – членів сім'ї Сари Лу Лейн і ввели їм сильнодіючу речовину, яку в разі порушення Сарою Лу Лейн обіцянки мовчати можна швидко активізувати, що призведе до їх смерті.

4. Встановлено, що загроза життю Гайдука І.П. походила особисто від Президента Конфедерації Е. Ван Лі (поважну роль міг відіграти особистісний фактор – чоловіча ревність) та його близького оточення (С.Фішер, А.Джозеф, В.Кроуфорд та інші), які діяли якщо не у прямій змові, то за мовчазною згодою ряду високопосадовців України (Мережко Ю.Ю., Фощенко Р.В. та інші). Детальний список українських посадових осіб, задіяниху цій справі, додається.

5. Достовірно встановлено, що заступник директора Бюро Гайдука І.П. підполковник ВІРУ Безпалий В.І. був багаторічним агентом ДерВару і працював підпсевдо «Імператор», перебуваючи під прямим підпорядкуванням Мережка Ю.Ю. і Фощенка Р.В.

6. Досі невідомо, хто вбив Безпалого В.І. На місці пострілу було знайдено американську великокаліберну снайперську гвинтівку М‑650 (калібру 12,7 мм) з магазином на 7 патронів, залишилось 5 патронів. Ніяких інших слідів чи доказів – хто є учасником чи замовником злочину – не знайдено.

7. Інцидент з Бюро призвів до «побічних втрат»: після від'їзду Гайдука І.П. з Вашінгтона (21/04/2077) безслідно зникла його «френдгерл» Лінда Кенворсі, а 29/05/2077 у готелі «Хілтон Вашінгтон» була знайдена мертвою співробітниця Бюро (перекладач, технічний менеджер) Ніколь Коен. Хто скоїв ці злочини – невідомо.

8. Залишається неясною (ще нез'ясованою) у цій ситуації роль Гетьмана України К‑Д. Махуна та Генерального писаря Клинкевича В.Я. Аналіз їх діяльності триває.

ВИСНОВКИ:

1. Існує загроза згортання українсько‑американської стратегічної співпраці внаслідок політичних інтриг всередині цих країн і зовнішнього геополітичного тиску, що може погіршити стан національної безпеки України.

2. Продовжує існувати загроза життю генерал‑хорунжого Гайдука І.П. (причина – див. висновок 1).

3. Діяльність Бюро має бути якомога скоріше відновлена.

Аналітик Максиміліан ІV

40.

Після травневих заметілей і морозів літо в Києві почалося раптово, за один день. Як казав Григорій Невінчаний – від ранкового «Ш» до вечірнього «Ш», від шуби до шортів. Сталося це у четвер, 10 червня 2077 року. Температура повітря, принесеного з Сахари, вночі піднялася до 32°С і зростала.

Місто опинилося в щільній зоні спеки, яка вигарячила цегляні та бетонні стіни будинків, миттєво злизала острівці снігу, проникла до квартир (довелося увімкнути одночасно сотні тисяч кондиціонерів, для чого знадобилися резервні потужності чигиринського термоядерного реактора); в місті почали відкриватися притулки для старих і знедолених людей, які не витримували спеки, запрацювали фонтани‑басейни для малечі. Останні вцілілі каштани на неспаленому і незруйнованому боці Хрещатика, між консерваторією і будівлею всесвітньої аграрної біржі на Бессарабці – там, де колись містився Бессарабський ринок, – викинули перші бруньки.

Гайдук, який переїхав з конспіративної на свою стару квартиру в 30‑ти поверховому будинку на розі Інститутської та Банкової (мама залишилася в старій «батьківській» квартирі на площі Толстого), прокинувся на світанку від незвичного тепла, що струменіло з відчинених дверей балкону на 29‑му поверсі. Вийшов на балкон, звідки відкривалася панорама старої частини Києва, Подолу, Дніпра і Труханового острова. Далеко знизу долинали крики дітей, цвірінькання горобців, які невідь звідки з'явилися, і брязкіт контейнерів для сміття, що їх нарешті після довгої зими взялася вивозити фірма "Green Clean".

Голоси дітей розбудили щемливі спогади: цю квартиру він придбав після свого одруження в 2060 році, і саме тут народилася його донька Кристина, яку востаннє бачив у 2062 році, коли розлучився з дружиною. Лара невдовзі після розлучення вийшла заміж за японця‑стоматолога і виїхала до Едмонтона в Канаді, заборонивши Гайдуку бачити доньку. Час від часу агенти ВІРУ висилали Гайдукові фотографії доньки – гарної чорнявої дівчини, яка чомусь почала нагадувати йому японку.

Пролунав сигнал урядового геджету, і на екрані з'явилося повідомлення, що Гайдука о 10 годині чекає гетьман України в своєму палаці. Очікується прибуття офіційної делегації Союзу Держав Чорної Орди. Гайдук мав зустріти делегацію й узяти участь у переговорах.

Гайдук зітхнув – чи то від спогадів, чи від нагадування про переговори. Він пам'ятав про прибуття делегації: аналітики ВІРУ та РНБ підготували для гетьмана ряд довідок і позиційних матеріалів, розробили talking points – питання, які слід розглянути під час переговорів. Міністерство закордонних справ, ДерВар, Особливий відділ при Гетьмані, Міністерства оборони і економіки підготували свої матеріали. Однак Гайдук не знав, які ідеї і плани закладено в тих матеріалах, бо гетьман діяв давно випробуваним методом цезарів: збирав особисто усі папери докупи, самотужки вивчав їх і одноосібно приймав рішення, нерідко дивуючи підлеглих неочікуваністю й парадоксальністю своїх ухвал. Гайдук почав підозрювати, що гетьман, перш ніж ухвалити рішення, узгоджує його з кимось, тільки не знав, хто цей хтось.

Він ще приймав швидкий холодний душ, коли пролунав сигнал іншого – американського – геджета. Вискочив з душової кабіни, ледве не посковзнувшись, і голяком, залишаючи мокрі сліди на паркеті, підбіг до письмового столу, взяв геджет.

– Слухаю.

– Пане Гайдук, пане Гайдук, – почувся незнайомий жіночий голос і примовк.

– Говоріть, – роздратовано сказав Гайдук. – Я слухаю. У мене обмаль часу.

– Пане Гайдук, це я... Божена. Ви мене чуєте?

– Божена? Багатою будете. Я вас не впізнав.

– Може, мені подзвонити іншим разом?

– Ні, кажіть, що у вас. Щось сталося? – він так довго чекав цього дзвінка, що захвилювався, почувши голос Божени.

– Ні, все гаразд. Я хочу вас запросити до нас з братом. Ми живемо з ним та його сім'єю в ЗЕК‑116. Це в Феофанії‑Пирогово.

– Знаю, – сказав він. Ідіотська професія – все знати. Невінчаний уже доповів, де і в яких умовах живе Божена.

– Провулок Лесі Українки, – сказала Божена, і голос здався йому дзвінким, як цей ранок. – У неділю о десятій чекаємо вас.

– Обов'язково буду, – пообіцяв Гайдук (якщо не впаде на мою голову якась халепа, подумав він).

– Чекаю. Bye‑bye.

– Bye‑bye.– Він легенько доторкнувся до червоного індикатора геджета. Це був перший дзвінок відтоді, як отримав цей геджет у Білому домі.

Під дверима квартири його вже чекали ординарець і охоронці. Вийшовши з двору на Банкову, Гайдук і його супровід попрямували до похмурого сірого будинку, де містився Особливий відділ при гетьмані. З напівпідвального поверху Гайдук ліфтом спустився на підземну станцію. Ординарець доповів, що гетьман сьогодні ночував у палаці, тому Гайдук має скористатися гетьманською капсулою. Гайдук сів у розкішне гетьманське купе (чомусь згадав лімузин Першої Леді, на якому вони з Боженою тікали з Білого дому); охорона розташувалася в задній частині капсули. Гайдук увімкнув лептоп з таємними донесеннями з теренів, окупованих Чорною Ордою. Машиніст дав короткий, але потужний, як у метрополітені, сигнал, і капсула стрімко рушила до берегів Дніпра, до гори Борщихи.

На таку спеку Гайдук вдягнув літній – світло‑кремового кольору – генеральський мундир. Обладунок завершували військовий кашкет, схожий на бейсбольний, з кокардою ВІРУ, зіркою і золотим листям на козирку, червоно‑зелені аксельбанти розвідувального управління, ідеально випрасувані штани з двома малиновими лампасами.

Стоячи на майданчику біля палацу гетьмана, почувався цілком комфортно, вітер з Дніпра не здавався таким спечним, як у місті. Незважаючи на гнітючі обставини візиту, настрій у Гайдука був піднесений.

Чота почесної варти пріла в теплих, ще зимових, важких жупанах, стискаючи в руках муляжі штурмових німецьких автоматів НК‑МР 7/12. Два роки тому ДерВар викрив змову проти гетьмана, якого мали застрелити під час урочистого параду на честь урядового візиту президента Далекосхідної російсько‑японської республіки Івана Попова‑Іманакі‑сан. Замовників злочину не знайшли, безпосередніх виконавців скинули з літака з висоти 5000 м над Чорним морем, і відтоді заборонили використання справжньої зброї під час парадів.

Рівно о 10.00 над майданчиком зависла велика десантна «черепаха» виробництва компанії «Уралвагонзавод» (Нижній Тагіл), що належала ВПК Чорної Орди.