ІНСАЙДЕР 1 страница

28.

29 квітня 2077 p.

Конфіденційно

Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі‑Данилу Махуну

ДОПОВІДНА

Батьку, як відомо, у січні 2078 р закінчується Ваша друга каденція на посаді Гетьмана України. І хоча Ваше переобрання Ареопагом України на третій 6‑річний строк не викликає жодних сумнівів, так само як і підтвердження цього вибору членами всіх палат Сейму, представниками військової адміністрації України і вільним волевиявленням народу України, доцільно, насмій погляд, почати підготовку до цієї важливої політичної події з метою недопущення дестабілізації в Україні, особливо якщо взяти до уваги винятково складну геополітичну, економічну, внутрішньополітичну і соціальну ситуацію в Державі та поза її межами. Справа в тому, що наступні вибори навряд чи вдасться провести на безальтернативній основі. За агентурними даними Особливого відділу при Гетьмані, в боротьбу за звання Гетьмана України мають бажання включитися член Ареопагу України, лідер Руху Чотирьох Свобод Мінтімер Басманов та спікер Сейму Індіра Голембієвська. На жаль, досі не відома позиція члена Ареопагу України Р. Фрідмана, підтримка якого матиме вирішальне значення на виборах.

За нашими даними, в штабах претендентів почалася розробка планів пропагандистського забезпечення кампанії, підготовка заяв, декларацій, програмних документів. Так, відомо, що головним гаслом М. Басманова буде: «УРОД – наше майбутнє», «Створимо УРОД – будемо щасливі». І. Голембієвська проводитиме кампанію під гаслом «Україні – жіноче обличчя».

Не виключено, що в українському політикумі знайдуться інші претенденти на булаву, які можуть скористатися з важкої ситуації в державі й на гребені популізму, демагогії та критиканства спробують виставити свої кандидатури на посаду Гетьмана.

Виходячи з вищесказаного

ПРОПОНУЮ:

1. Негайно розпочати масову інформаційну підготовку до Вашого, Батьку, переобрання, для чого задіяти всі державні, військові, козацькі, земельні та інші канали масової комунікації, в яких широко висвітлювати всі Ваші звершення в ім'я українського народу, з особливим наголосом на Вашій ролі у перемозі в українсько‑румунській війні, в консолідації народу для збереження єдності України під час розпаду Московської держави, в реформуванні системи охорони здоров'я, в миролюбній незалежній політиці держави, її неприєднанні до Організації глобальної безпеки та Союзу Держав Орди.

2. Підготувати виступи широких народних мас на Вашу, Батьку, підтримку, як незмінного, безперечного народного лідера, альтернативи якому не має і бути не може.

3. Разом з тим, з метою припинення з боку окремих опозиційних груп ворожих звинувачень у порушенні Конституції України, яка встановлює строк гетьманування тривалістю 12 років (дві каденції), пропоную оголосити ім'я Вашого наступника, який стане Гетьманом України у 2084 р. – тобто, після закінчення строку Вашої третьої каденції. Оголосивши ім'я Вашого молодого наступника, звичайно, не з числа опозиції, а однодумця і близької Вам людини, якій упродовж п'яти років Ви передаватимете свій багатющій державницький досвід, Ви негайно знімете напруження у суспільстві і звинувачення в порушенні Конституції.

4. Разом з оголошенням імені Вашого наступника, Батьку, Ви, на мій погляд, повинні негайно провести ряд змін в керівництві Держави, призначивши на ключові посади вірних Вам молодих людей, що зміцнить систему управління країною і довір'я до Вас народу. До Доповідної долучаю список керівних осіб у віці 80‑90 років, яких доцільно замінити людьми молодими (до 60 років) і перспективними.

5. Особливу увагу приділити Р. Фрідману, від позиції якого багато в чому залежить доля історичного вибору українського народу і майбутнє Української військово‑козацької федеративної держави. Тільки Ваша мудрість і Ваш дипломатичний хист можуть забезпечити підтримку Фрідманом і Світовим Урядом в Локарно Вашої кандидатури на наступних виборах.

6. Для зміцнення Вашого, Батьку, високого міжнародного авторитету, пропоную організувати і здійснити ряд зарубіжних візитів, зокрема до столиці Чорної Орди м. Чингіз‑Сарай, до столиці Російського царства м. Суздаль, до Вашінгтону, столиці Конфедерації Держав Північної Америки, до Бейджину – столиці Піднебесної народно‑демократичної Імперії, до м. Берлін – столиці землі Німецька Фортеця.

Особливої ваги набуває проведення в грудні 2077 р в Києві (Батий‑град) саміту Союзу Держав Чорної Орди і Ваш виступ на саміті, який визначить як Вашу долю як Гетьмана, так і геополітичну долю УВКФД. Треба негайно починати підготовку до цієї події, Батьку.

Слава Гетьману!

Генеральний писар УВКФД, генерал‑поручник

Вітольд Клинкевич

29.

Гайдук знав, що після Великодня, який відзначався цього року греко‑католиками і православними у неділю, 18 квітня, за тиждень, тобто 24 квітня (саме тоді, коли вони з Боженою рухалися на паровому тракторі до Руди Шльонської), на Байковому кладовищі відбувалися «гробки» – поминання всіх, хто упокоївся тут. Гайдук знав, що мати його ніколи не ходила в цей день на могилу батька – не любила великого скупчення людей, атмосфери сонячного язичницького бенкетування на могилах, устелених кольоровою шкаралупою з'їдених крашанок, хмільних усмішок людей, які раділи тому, що ще живі. Марії Юзефівні здавалося блюзнірством пити горілку й об'їдатися на могилах близьких. Набагато ближчим до єства жалоби був похмуро‑дощовий католицький день поминання 1 листопада – «задушки».

Гайдук пам'ятав, що мати ходила на могилу батька по п'ятницях щотижня, щомісяця. Не мислила свого життя без цього ритуалу. Тому 30 квітня о 2 годині пополудні він, відпочилий і відісланий, непомітно вийшовши з квартири‑криївки на Протасовому Яру, пішов угору, перетнув дорогу там, де вона робила петлю між Інститутом кардіохірургії та Бактеріологічним інститутом, і потрапив на територію Байкового кладовища. Пішов у напрямку «польської» ділянки, де лежав батько, але невдовзі вражено зупинився: через територію кладовища прокладена була шестисмугова автострада, на східному боці якої сяяв рекламою центр розваг «Байк»: десятиповерхова скляна споруда у вигляді єгипетської піраміди, всередині якої можна було одержати будь‑яку земну розвагу – від плавання, боулінгу до сексу – й відволіктися від думок про вічність. Гайдук розгублено топтався перед огорожею автостради, яка поділила кладовище на верхню і нижню частини, між собою не зв'язані. Ледве зорієнтувався і пішов уздовж шосе туди, де залишився невеличкий острів мертвих, зарослий деревами. Побачив напис «Польська ділянка» і зітхнув полегшено. Все було встелене снігом, особливо чистим і незайманим на могилах і руїнах старовинних склепів. Брів у снігу, думаючи, що мати, напевне, не прийде сюди за такої погоди. З гори пізнав місце, де була батькова могила, на якій стояв масивний дубовий хрест, оплетений, наче дротом, диким виноградом. Жодного свіжого сліду на снігу не помітив – навіть на доріжці, яка проходила повз батькову могилу. За допомогою геджету перевірив наявність камер стеження: нічого підозрілого. Гайдук підійшов до старовинного польського склепу, що належав колись сім'ї Ідзиковських, і став біля входу, як ангел‑охоронець: так, щоб його ніхто не побачив.

Отретій годині побачив матір. Вона повільно йшла доріжкою, долаючи сніг. В руках у неї був невеличкий вінок з зеленого ялинкового віття. За мамою ніхто не йшов. Мати підійшла до могили, відкрила чавунні дверцята огорожі, поклала на снігову шапку вінок, дістала з сумки маленьку свічечку у скляній лампадці й запалила. Перехрестилася по‑католицьки – зліва направо – і застигла у глибокій задумі.

– Мамо, – сказав Гайдук, сповнений ніжності до матері й почуття провини.

Мати повільно й розгублено повернулася на звук його голосу.

– Мамо, це я, Iгoр.

Мати дуже постаріла за роки, що не бачив її. Була в довгому коричневому старому пальті, що він привіз їй років десять тому з Америки, запнута сірою шерстяною хусткою, як сільська жінка.

– Мамо, не бійся. Це я.

Мати повільно сіла в сніг, намагаючись вчепитися рукою за огорожу могили. Гайдук підбіг до неї, підняв й почав обтрушувати сніг з пальта.

– Ігор... синку... ти живий? – простогнала мати.

Він поцілував її в мокру від снігу щоку.

– Живий. Живий. Я повернувся.

– А мені сказали, що ти злочинець. Якийсь молодий офіцер приходив. А потім – що ти загинув.

– За тобою стежать?

– Біля будинку топчуться. А на кладовище не ходять.

– Негайно зв'яжись з Наталією Гаврилівною. Тільки особисто, без телефону. Потім усе розповім. Зараз часу немає. Нехай вона скаже гетьману, що я повернувся. Якщо він хоче мене бачити, нехай дасть сигнал.

– Який? – не вірячи, що бачить живого сина, спитала мати.

– У неділю нехай гетьман прийде на квартиру... він знає де... в Липському провулку... о шістнадцятій годині. Мені потрібен тільки сигнал. Годинник на Національному банку має відставати на п'ять хвилин. З чотирнадцятої до шістнадцятої години. Ти все зрозуміла, мамо?

– Так.

– Все запам'ятала?

– Годинник на п'ять хвилин, – повторила мати, – квартира на Липському провулку.

Це була конспіративна квартира Особливого відділу при гетьмані. ДерВар не мав права її контролювати – цим займалося Управління особистої охорони гетьмана.

Гайдук знову поцілував маму, яка сіла на огорожу і плакала, витираючи сльози кінцем хустки.

– Йди, сину. Я ще трохи побуду тут, помолюся

Намагаючись ступати у свої сліди, Гайдук піднявся на гору, звідки відкривалася панорама Києва: група стоповерхових хмарочосів у діловій частині міста, там, де колись кипів веселим базарним життям Володимирський ринок, схожа була на льодяні бурульки. Київ, укритий снігом, здалеку скидався на карпатське село.

Зліва, на Батиєвій горі, здіймалася велетенська споруда жовтого кольору, яку вінчала башта з золотою банею, як у мечеті. Це був Батий‑град, поставлений Чорною Ордою для проведення тут саміту держав СДОР.

30.

– Здоров був, синку, – гетьман гучно і дещо театрально, у стилі Тараса Бульби, привітав, стискаючи в обіймах, Гайдука на порозі конспіративної квартири, до якої можна було дістатися підземним ходом з Банкової 11 – старовинного будинку, в якому розмістився Особливий відділ при гетьмані. Це було дуже зручно для проведення таємних зустрічей з тими, кому небажано було світитися в президентському палаці, де завжди чергували журналісти в очікуванні сенсацій. Квартира використовувалася для організації неформальних дружніх застіль, які так полюбляв гетьман, і для деяких інших заходів, про які не повинна була знати Наталя Гаврилівна.

– Зачекався тебе, – погладив підфарбовані й підстрижені вранці вуса гетьман. – А ти все не їдеш й не ідеш. Ти мені дуже потрібен.

«Який театральний талант пропадає, – подумав Гайдук. – Та йому ціни б не було на якійсь провінційній сцені». І стримано, демонструючи повагу і відданість, спитав:

– Чекали – щоб заарештувати?

– Ображаєш, синку, – засміявся гетьман, хоча в очах з'явився блиск, який так старанно видаляли піарщики з усіх портретів Махуна. – Про який арешт мова?

– Ходять такі чутки. Але я не вірю.

– Не вір, синку, – поклавши Гайдукові на плече тверду гетьманську руку, Кузьма‑Данило завів його до їдальні, де виблискував усіма принадами кришталю, срібла та накрохмалених серветок обідній стіл, накритий на двох.

«Щось не схоже на арешт», – подумав Гайдук, сідаючи навпроти гетьмана.

– Пане гетьмане...

– Не треба так офіційно. Називай мене як колись...

– Батьку, – сказав Гайдук майже зворушено. – Дякую за все, що ви зробили для матері. Ви і Наталя Гаврилівна...

Гетьман недбало ворухнув рукою.

– Пусте. Це мій обов'язок.

Обслуговували їх сьогодні не мовчазні вишколені офіцери з розвідувальної Академії імені Марченка, а балакуча красуня Мотря, чорнява кирпата улюблениця гетьмана у білий блузці з глибоким декольте, куди кожному нормальному чоловікові приємно було зазирнути.

– Мотре, наливай нашу улюблену, – наказав гетьман.

Льодяна прозора рідина тоненькою цівкою полилася

у чарки. Це була горілка «Козацька Гетьманська» з зображенням якогось невідомого гетьмана, дуже схожого на К‑Д. Махуна, тільки в старовинній хутряній шапці з перами і в хутряній киреї.

Ну, давай, за зустріч! – гетьман одним ковтком вихилив чарку.

Гайдук надпив трохи. Мотря одразу долила горілку – спочатку гетьману, потім Гайдуку. Мотря була офіцером ВІРУ, її помітив гетьман і наказав перевести до особливого відділу. Випивши другу чарку, гетьман сказав:

– Який арешт ти згадував?

– Годинник на Нацбанку не відставав, як домовилися, а поспішав на п’ять хвилин. Я подумав...

– Мені так Наталка сказала. На п'ять хвилин уперед.

«Це мама помилилася, бідна» – зрозумів Гайдук. Він витягнув пакетик, загорнутий в американський подарунковий папір. Там, у невеличкій коробці, на синій атласній подушечці лежав золотий метелик зі смарагдами, куплений Гайдуком на Калинівському ярмарку.

– Це подарунок для Наталії Гаврилівни від першої леді Конфедерації.

Ярличок з написом «Made in China» Гайдук зрізав удома, готуючи подарунок.

Випивши три чарки горілки, гетьман попросив Мотрю вийти, поки не покличуть, і витягнув з папки папери.

– Читай.

Це була «Доповідна» Вітольда Клинкевича.

Уважно прочитавши, Гайдук віддав папери Гетьману.

– Я повністю згоден. Щоправда, я не дуже орієнтуюся у внутрішньополітичний ситуації... але тут пропонуються розумні речі.

– Звичайно, – іронічно погодився гетьман. – Особливо щодо наступника. Ти що, не розумієш, що Вітольд хоче стати моїм наступником?

Він суворо глянув на Гайдука. Той знизав плечима:

– Це його право. Мріяти.

– Мріяти, мріяти! – гетьман почервонів, і Гайдук злякався, щоб не почався у лідера нації гіпертонічний криз. – Рано йому ще думати про це. Рано! Хто він такий? Звичайний джура, хлопець на побігеньках... Мотре, неси борщ! – гукнув Махун.

Після того, як скуштували червоного борщу і пампушок з часником, з’їли баранячі реберця та поласували варениками з вишнями, Гайдук розповів гетьману про ситуацію в Конфедерації, боротьбу Вогняної Сари з законним президентом. Гетьман з розумінням хитав головою: мовляв усюди той самий бардак і боротьба за владу. Перейшли до іншого, круглого столика – пити каву й коньяк, зручно умостившись в шкіряних кріслах. Гетьман, замість традиційної козацької люльки, запалив кубинську сигару. Гайдук діставав через офіцерів окупаційної групи військ Конфедерації на Кубі дорогоцінні смердючі сигари і час від часу передавав гетьману.

Тривога не полишала Гайдука, бо він не розумів, до чого хилить цей хитрун, закоханий у свою владу і оперні декорації, якими себе обставив. Нарешті гетьман жорстко подивився у вічі Гайдука:

– Треба працювати, Ігоре. Держава гине. Допоможеш?

– Я офіцер, – сказав Гайдук. – Ви – головнокомандувач.

– Призначаю тебе своїм помічником з питань національної безпеки і, одночасно, секретарем ради нацбезпеки. Через місяць отримаєш звання генерал‑поручника. Олексо!

На порозі з'явився молодший ад'ютант гетьмана, полковник аеромобільних військ, який тримав в руках тремпель – на ньому білосніжний парадний мундир сяяв золотим шитвом і еполетами, на них – маленька булава, перехрещена з бунчуком, і одна зірка.

Гетьман важко підвівся, а Гайдук виструнчився. Ад'ютант подав гетьману блакитну папку з малиновим козацьким хрестом, той передав її Гайдуку.

– Це – указ про твоє призначення. До тебе негайно прикріпляється охорона, будеш користуватися урядовою «черепахою», правда, не американського, а німецького виробництва, і надається урядовий зв'язок вищої категорії.

Він подав Гайдуку спеціальний геджет, не такий, правда, наворочений, як американський, виробництва київської «Артеміди».

– Приступай до виконання своїх обов'язків негайно. ВІРУ повністю в твоєму розпорядженні. Ти будеш ними керувати. ДерВар теж повинен контролювати... якщо зможеш. Сьогодні я прийняв ще одне рішення: призначити міністром закордонних справ Руслана Фощенка. Він перспективний хлопець. Як тобі?

– Дякую... батьку, – ухилився від відповіді Гайдук. – Я... глибоко вражений. Дякую за довір'я. Можна йти?

– Іди, іди. Я ще залишусь, попрацюю.

Мотря, що прибирала посуд, крадькома глянула на Гайдука, який надягнув на себе чорний плащ і прийняв з рук ад'ютанта тремпель з парадним мундиром.

– Є якісь побажання? – спитав гетьман. – Кажи одразу, щоб потім не було непорозумінь.

– Є два побажання.

– Кажи.

– Перше: я сам набираю свою команду.

– Авжеж, це зрозуміло. Повний уперед. А друге?

– Прошу надати мені право зустрічатися з вами, Ваша Ясновельможність, регулярно, не менше одного разу на тиждень.

– Нема питань. Що ще?

Гайдук завагався, але сказав:

– Прошу надати мені право казати вам правду, хоч би якою жорсткою вона була.

– Ну, ти даєш, – щиро розсміявся гетьман. – Думаєш, я правди не знаю? Знаєш, скільки в мене каналів інформації? Один ДерВар чого вартий. Начитаєшся цієї галіматні – жити не хочеться.

– Інформація – це ще не правда, – вперто мовив Гайдук.

– Гаразд. Поговоримо про це іншим разом. Бувай.

Гетьман відкрив двері конспіративної квартири і, дружно

поплескавши по плечу Гайдука, пошепки спитав:

– Так скільки ти заробив грошей на оборудках зі зброєю? Я чув, що в тебе на рахунку в Панамі шістдесят мільйонів глобо? Будь обережніший, синку. Ти потрапив до такого гадюшника... Я покладаюся на тебе.

Двоє охоронців з грузинської сотні вже чекали Гайдука на майданчику. Він віддав одному з них парадний мундир. Указ гетьмана і геджет залишив собі.

31.

2 травня 2077 р.

Таємно

Всім структурам Державної Варти України, всім таємним агентам ДерВару.

У зв'язку зі зміною обставин відмінити Оперативний наказ № 1377/2554 від 22 квітня 2077 р.

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

***

3 травня 2077 р.

10.00 AM

Таємно

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Ендрю Ван Лі

Сер,

Наші оперативні заходи щодо нейтралізації генерала Ігоря Гайдука (Україна), який може бути використаний відомою Вам особою як коронний свідок у справі Першої Леді, закінчилися невдачею. Гайдук неушкодженим досягнув території України і, незважаючи на оголошене на нього полювання в Україні, зустрівся у неділю 2 травня, з Президентом (Гетьманом) України. Вранці, у понеділок, о 9.00 за київським часом засоби масової комунікації України повідомили, що Президент (Гетьман) України призначив генерала Гайдука своїм помічником з національної безпеки і секретарем Ради національної безпеки України, що перетворює І. Гайдука на ключову фігуру у сфері національної безпеки України.

Також Президент (Гетьман) призначив нинішнього посла України у Вашінгтоні Руслана Фощенка міністром закордонних справ України. Як відомо, і І. Гайдук, і Р. Фощенко є високопоставленими резидентами розвідки, представляючи інтереси різних угруповань українського істеблішменту (див. довідки на І. Гайдука і Р. Фощенка).

Позитивним є те, що українська розвідка на території Конфедерації буде тимчасово обезголовлена.

Негативним є фактор невизначеності справжніх позицій І.Гайдука та Р. Фощенка щодо Конфедерації та Чорної Орди, а також незнання (тимчасове) намірів Президента (Гетьмана) України у тій геополітичній грі, що він розпочав разом з омолодженням вищого керівництва держави.

Адмірал Стенлі Фіиіер

***

3 травня 2077 р.

11.30 AM

Таємно.

Особисто Директору Центральної Служби Безпеки Конфедерації Адміралу Стенлі Фіиіеру

Дорогий Стенлі,

Дякую за інформацію. Завдяки своєчасно проведеним заходам Вогняна Сара відмовилася від ідеї проведення інтерв'ю і висунення своїх жахливих звинувачень. Щодо генерала Гайдука треба використати агентурні можливості для зрозуміння його справжніх намірів у цій справі. Думаю, що тепер в його нинішньому службовому положенні він не наважиться на ворожі дії проти Конфедерації на шкоду стратегічному партнерству наших націй. Знайди усі його слабкі пункти (дружина, діти, коханка, друзі etc), на які б можна було натиснути в разі спроби Гайдука виступити проти Білого Дому і Першої Леді. Пам'ятай: ніколи Президент Конфедерації не повинен стати рогоносцем, ніколи Перша Леді і сенатор не повинна підозрюватись утому, що вона хвойда (hore).

Ендрю

32.

О 8.30 у понеділок першим до службового кабінету Гайдука, розміщеного у лівому крилі гетьманського палацу над Дніпром, увійшов Юлій Юліанович Мережко. За ним – помічник, що тримав у руках великий прямокутний щит, загорнутий у сірий папір. Мережко був у парадному, чорному зі сріблом мундирі генерала армії корпусу жандармів, з зіркою, на якій виблискували діаманти, почепленою до галстука, і обов'язковою козацькою шаблею. Правда, з огляду на невеличкий зріст Мережка, шаблю довелося підкоротити, і вона стала схожа на кинджал. За Мережком міцно приліпилося прізвисько «курдупель». Мстивий характер і об'ємна, точна комп'ютерна пам'ять генерала армії примушували, однак, бути обережними тих, хто хотів цим образливим словечком принизити (дивна тавтологія – принизити за низький зріст) Директора ДерВару. Радісно всміхаючись, Мережко широко розставив руки, як рибалка, що показує розміри спійманої риби.

– Дорогий Ігорьок, радий, безмежно щасливий за тебе, – піднявшись навшпиньки, Мережко намагався поцілувати Гайдука в губи. Цей його гидкий звичай – цілувати чоловіків у губи – був ще однією темою кпинів у владних колах держави.

– Я завжди вірив у тебе, ще з часів Бухарестської кампанії... Пам'ятаєш, як ти захопив румунського генерала, і ми разом його допитували? – щебетав Мережко.

Гайдук запросив Мережка сісти за довгий конференційний стіл, але той відмовився.

– Сподіваюсь, Ігорьок, на плідну співпрацю між нами і нашими конторами. Україна в нас одна, і гетьман теж один. Нам як ніколи треба бути разом. Коли засідання РНБ?

– Спочатку треба підготувати, – ухилився від відповіді Гайдук.

– А тема яка? – у Мережка була велика важка голова, проникливі блакитні очі випромінювали спокій і упевненість.

– Новолюди і смертохристи, – сказав Гайдук.

– Що, що?

– Жартую. Тему визначає гетьман. Він ще не вирішив.

– Звісно, звісно, – задумливо мовив Мережко.– Тебе дійсно цікавлять ті психи, які оголосили, що знайшли тіло Христа?

– Я не займаюсь релігійними справами.

– Я можу дати тобі деяку інформацію. Але не буду забирати час... у мене о дев'ятій тридцять оперативна нарада. Я приніс тобі невеличкий сувенір. Васю, тягни сюди! – наказав Мережко помічнику.

Сірий папір було знято, і Гайдук побачив чудової якості фотографію, вставлену в розкішну золочену рамку: усміхнені Гайдук і Божена в мотоциклі Zundapp. Він щойно запустив двигун, а Божена в синій пілотці і куртці сидить у колясці і радіє з того, що вони, нарешті, наблизились до Києва і вона невдовзі побачить свого брата. На розмитому фоні – тінь старого професора, що продав їм мотоцикл, і мерехтіння реклам Калинівського ярмарку.

– Ну як, подобається? – задоволено спитав Мережко. – Хто ця дівчина? Дочка? Вона що, у Фрідмана працює?

Побачивши вираз обличчя Гайдука, Мережко зробив ще одну спробу поцілувати його в губи й, відкланявшись, залишив по собі запах бузкового одеколону – забутої з половини двадцятого століття нудотно солодкавої рідини.

Гайдук викликав свого помічника, майора ВІРУ Григорія Невінчаного, і доручив йому перевірити, чи є в рамі «жучки».

33.

4.05.2010

Для службового користування

Секретарю РНБ України, помічнику Гетьмана України з національної безпеки

Генерал‑хорунжому Гайдуку І.П.

Шановний Ігоре Петровичу! Ще раз щиросердно вітаю Вас із високим призначенням.

Переконаний, що Ви зробите гідний внесок у справу зміцнення національної безпеки України.

Тепер по суті. Вчора в мене склалося враження, що Вас цікавить питання так званих «смертохристів». За моїм дорученням агент ДерВару «Іоанн» склав невеличку аналітичну довідку щодо секти «смертохристів». Довідку додаю (1 примірник).

З повагою – Юлій Мережко Директор Державної Варти

Смертохристи

Аналітична довідка Починаючи з 2071 р з'явилися перші агентурні донесення щодо існування таємної секти так званих СМЕРТОХРИСТІВ, центром діяльності яких стала Києво‑Печерська Лавра, а духовним лідером є фанатик і шаман Сигізмунд Сансизбаєв, який походить з теренів Чорної Орди і з'явився у Києві в 2068 p., оголосивши себе ієромонахом, хоча продовжував жити в мусульманському обряді, маючи трьох дружин і таємно відвідуючи мечеть у Батий‑граді. Упродовж 2071‑2073 pp. сформував основи т.зв. «вчення» Сансизбаєва щодо земної смерті І. Христа. Використавши для своїх авантюрних цілей спеціально підібрані мощі, знайдені в одній з дальніх печер Лаври, самозванець о. Калерій (Сансизбаєв) розпочав за підтримки розвідувальних структур та агентів впливу Чорної Орди активну пропагандистську кампанію, рекламуючи своє «відкриття» і нове «віровчення». Між тим, у 2074 р. ДерВару вдалося отримати частини тканин мощей, представлених у якості «тіла Христова». Шляхом комплексних генетичних, біохімічних і радіоізотопних досліджень, проведених у НДІ ДерВару, вдалося з абсолютною достовірністю встановити, що так зване «тіло Христа» належить невідомому чоловіку у віці 50–55 p., що жив у середині XVII століття і помер, очевидно, від різано‑колотих травм, отриманих в одній з національно‑визвольних битв українського народу. Дуже важливим маркером є те, що таємне рентгенографічне дослідження «тіла» показало наявність переломів гомілкових кісток, у той час як відомо, що під час страти Ісуса Христа його гомілки не були зламані. Можливо, мова йде про тіло одного з козацьких ватажків, який вів праведно‑християнський спосіб життя і тому удостоєний честі бути похованим у печерах Лаври.

Об'єктивні наукові висновки щодо так званого «тіла Христа» були повністю проігноровані Сансизбаєвим та його фанатичними прибічниками. Більше того, результати досліджень з невідомої причини не були опубліковані в засобах масової комунікації, що породило масу чуток і домислів і дало можливість Сансизбаєву заперечувати наукові дані, і водночас замовляти у різних шарлатанів в так званих альтернативних паранаукових центрах підтвердження свого «відкриття».

Проте вражаючим є не те, що знайшовся аферист, який дозволяє собі блюзнірство щодо канонів християнського вчення – такі випадки неодноразово траплялися в історії релігії. Найбільш вражаючим і суспільно небезпечним ефектом «відкриття» Сансизбаєва є той факт, що, починаючи

з2075р. вчення «смертохристів» стало набувати серйозної підтримки як у релігійних, так і широких громадських колах нашої країни і ряду зарубіжних держав. Жодні раціональні аргументи адептів «класичного» християнського віровчення не беруться до уваги.

Більше того, Сансизбаєв та його помічники, використовуючи підтримку окремих керівників держави, захопили злочинним шляхом святиню православної церкви Києво‑Печерську Лавру, подолали опір монахів, знищивши, за деякими даними, незгідних і залякавши інших, перетворили Лавру на оплот смертохристів.

Рух «смертохристів» відзначається агресивністю, безкомпромісністю, схильністю до насильства, доктринерством, відсутністю будь‑яких сумнівів в істинності цього «вчення», він уже став фактором серйозного розколу в суспільстві, яке почало поділятися на «смертохристів» і «воскресохристів». За попередніми оціночними даними соціологічної служби ДерВару, рух «смертохристів» підтримує 18,6 % населення України, і цифра та має тенденцію до зростання. Ідеологом цього руху став політичний публіцист руху «Чотирьох Свобод» протоієрей Борисоглеб Чикирисов, колишній священнослужитель Семиградського собору Візантійського патріархату, позбавлений стану за розтління малолітних церковно‑приходської школи при соборі.

Вважаю небезпечним і таким, що вимагає негайного втручання компетентних органів Держави, перехід від стану маргінальної розкольницької релігійної секти до широкого, добре організованого суспільно‑політичного руху «смертохристів», який може мати непередбачувані наслідки для суспільства і держави з огляду на потенціал ненависті і фанатизму, закладений в ідеології «новолюдей» – «смертохристів». Сьогоднішня дехристианізація України є набагато небезпечніша, ніж те, що відбувалося в період французької революції часів Великого Терору. Тоді вбивали Церкву, сьогодні – Христа.

Невтручання держави в процес знищення основи християнства – догмату про Воскресіння Христове – є неприпустимим і самовбивчим.