Кумулятивний метод 6 страница

Паушальний платіж — зафіксована у ліцензійній угоді сума, яка сплачується одноразово або частинами. Ця сума не залежить від фактичного використання ліцензій, а встановлюється на під­ставі експертних оцінок. Розмір паушального платежу дорівнює сумі приведених на момент виплати вартостей роялті за відпові­дною ставкою дисконтування. Паушальна форма платежу стра­хує ліцензіара від комерційних та інших ризиків, що пов'язані з трансфером ОПВ. Проте ліцензіар утрачає можливість отримання додаткових доходів у випадку, якщо виробництво продукції за ліцензією перевищить розрахункові обсяги.

Участь у прибутках — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку від комерційного використання предмета ліце­нзії. Як правило, участь ліцензіара у прибутках ліцензіата стано­вила до ЗО % у разі надання виключної ліцензії та 10 % — при не виключній ліцензії.

Участь у власності — передача ліцензіатом частини акцій своїх підприємств ліцензіару як платежу за надану ліцензію. Цей вид платежу використовується з метою контролю над власністю іноземних підприємств, що використовують техніку та техноло­гію ліцензіара.

Ціна ліцензії засновується на визначенні вартості ОПВ і є до­говірною взаємовигідною сумою платежу за використання пред­мета ліцензії. Вона перебуває в інтервалі між верхньою і ниж­ньою межами ціни ліцензії.

70. Принципи встановлення ринкової вартісті ліцензії.

Механізм визначення ціни ліцензії:

- Для попереднього визначення розміру прибутку ліцензіат може скористатися складеним кошторисом витрат виробництва продукції, що ліцензується, щоб визначити собівартість одиниці продукції.

- Прибуток визначається як різниця між ціною реалізації продукції і собівартістю.

- Знаючи річний випуск продукції в штуках і термін дії ліцензійної угоди в роках, можна визначити загальний обсяг прибутку з ліцензії.

- Порівнюючи обсяг прибутку, що планується одержати від виробництва на основі ліцензії, із прибутком без використання ліцензії, можна визначити розмір додаткового прибутку ліцензіата від придбання ліцензії.

- Очевидно, що ціна ліцензії не може бути більшою за розмір додаткового прибутку, в іншому випадку ліцензіат втратить частину свого прибутку, яку він міг би одержати навіть без купівлі ліцензії.

- Визначивши розмір додаткового прибутку, ліцензіат повинен встановити, у якому співвідношенні очікуваний додатковий прибуток буде розділено між ліцензіатом і ліцензіаром

Ціна ліцензії засновується на визначенні вартості ОПВ і є до­говірною взаємовигідною сумою платежу за використання пред­мета ліцензії. Вона перебуває в інтервалі між верхньою і ниж­ньою межами ціни ліцензії.

Верхньою межею ціни ліцензії є найменша з величин:

1) приросту прибутку ліцензіата внаслідок використання ОПВ;

2) вартості закупівлі ліцензіатом аналогічного ОПВ в іншого власника;

3) витрат на самостійне розроблення технології (техніки) лі­цензіатом.

Нижньою межею ціни ліцензії є величина витрат на трансфер ОПВ плюс утрачена вигода ліцензіара (приріст додаткового при­бутку, який міг би отримати ліцензіар на ринках, якими він по­ступається на користь ліцензіата).

Крім того, на ціну ліцензії впливають як об'єктивні, так і су­б'єктивні фактори. До об'єктивних (ринкових) факторів належать: державні правила ліцензування; рівень виробничої та технологічної конкуренції на ринку; політичний та комерційний ризик у країні лі­цензіата; стандарти, що стосуються якості продукції у відповідній галузі тощо. До суб'єктивних факторів, що встановлюються у ліцен­зійній угоді, входять: обмеженість попиту на певному ринку; обме­ження на обсяг виробництва продукції, вимоги до якості продукції, термін дії ліцензійної угоди, інші обмеження на використання ОПВ.

71. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

оцінка інтелектуальної власності дасть змогу:

- зменшити базу оподаткування з податку на прибуток через механізм амортизації;

- збільшити ринкову вартість підприємства;

- забезпечити облік усіх активів підприємства та оптимізувати їх співвідношення.;

- визначити вартість підприємства у разі купівлі – продажу та ін.

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступ­ним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що від­повідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вар­тість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вар­тість тощо.

Наступним кроком е вибір підходу до оцінки.

Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт ін­телектуальної власності.

72. Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Основними методами, які використовуються в рамках витратного підходу є такі:

— метод фактичних витрат

— метод вартості заміщення

— метод відновлювальної вартості

73. Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла­дати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інте­лектуальної власності, якщо такий же доход можна одер­жати будь-яким іншим способом.

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори­стання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за­стосовують два основних прийоми - дисконтування і капі­талізації доходу.а також метод роялті, звільнення від роялті та надлишкового прибутку.

— метод дисконтування, згідно з яким поточна вартість об'єкта інтелектуальної власності розраховується шляхом приведення всіх майбутніх надходжень чистого прибутку від використання інтелектуальної власності на дату проведення оцінювання за визначеною оцінювачем ставкою дисконтування.

— метод капіталізації прибутку, згідно з яким поточна вартість об'єкта оцінювання визначається шляхом зіставлення щорічного прибутку від комерційного використання інтелектуальної власності та коефіцієнта капіталізації

74. Порвняльний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Порівняльний підхід до оцінювання об'єктів інтелектуальної власності реалізується у більшості випадків на основі таких методів:

— методу порівняльних продаж

— методу звільнення від роялті

75. Концепція реформування відносин власності: самоуправлінська концепція, концепція приватизації.

Намагання реформувати й удосконалити соціалістичну економіку виявилися невдалими, оскільки вони ґрунтувалися на спробах підвищити ефективність економіки, не торкаючись її фундаментальних відносин відносин власності. Практика по­казала, що без адекватної трансформації відносин власності будь-які вдосконалення не дають і не можуть дати бажаних результа­тів. Проголошення незалежності України поставило принципово нове завдання реформування відносин власності для створення нормальної ринкової економіки.

Реформування відносин власності може відбуватися еволю­ційно або рево­люційно.

У світовій практиці відомі дві концепції реформування відно­син власності, синонімами якого у вітчизняній економічній літе­ратурі є «роздержавлення»: перша — полягає в наданні економіч­ної самостійності (самоуправлінська концепція), друга — це вла­сне і є концепція приватизації.

Самоуправлінська концепція передбачає, що власність на за­соби виробництва, хоча б тільки на початкових етапах, залишає­ться державною, приватна власність (точніше колективна) поши­рюється лише на результати господарської діяльності — прибу­ток, який у разі його інвестування належатиме власнику (одно­осібному чи колективному). Проте колективна власність завжди пов'язана з проблемами неефективного управ­ління, її недоліки загальновідомі. Тому самоуправлінська конце­пція переважає на початкових етапах переходу до ринкової еко­номіки, передбачаючи в майбутньому приватизацію державної власності.

Центральне місце в процесі трансформації економіки в пере­хідний період належить приватизації. Приватизацію можна ви­значити як передання державної власності фізичним особам. Підприємство вважається приватизованим у тому разі, якщо будь-яка частина його майна належатиме певній фізичній особі. Підприємство є приватним і тоді, коли його акціонерами або співвласниками є інші приватні підприємства: банки, фонди та ін.

Однак ці концепції зовсім не є альтернативними. Обидві вони широко застосовуються на практиці і можна казати лише про пе­реважання однієї з них на кожному конкретному етапі роздержа­влення. Переважання тієї чи іншої концепції та темпи процесів реформування власності залежать від політичних, соціальних і економічних умов у кожній окремій країні, але більшість еконо­містів погоджуються на тому, що приватизацію слід розпочинати за умов економічної стабілізації.

Одним з основних постулатів неоліберальної моделі економіч­ної трансформації, якої дотримується Україна, є вимога якнай­скорішого дерегулювання економіки, тобто здійснення приватизаційних процесів максимально швидкими темпами. Проте нега­тивний досвід так званого сертифікатного етапу приватизації ве­ликих промислових підприємств змусив змінити погляди не тіль­ки на роль держави, а й на місце державного сектору в перехідній економіці.

Слабке законодавче опрацювання прав власності призвело до се­рйозного конфлікту інтересів у процесі приватизації великих про­мислових підприємств. Загострилась суперечність між функціями власності і контролю в корпоративних формах підприємства — більшість дрібних акціонерів було усунуто від контролю за розподі­лом доходів і від управління. А швидка приватизація за сертифікат-ною схемою супроводжувалась ще й конфліктами інтересів трудо­вих колективів і адміністрації. Досвід багатьох країн світу (у тому числі й постсоціалістич-них) показав, що форсована приватизація призводить до негатив­них соціальних наслідків, оскільки її результатом стає невиправ­дане збагачення незначної частини суспільства і так само не­виправдане зубожіння більшості населення. Позитивними ре­зультати приватизації є тільки там, де вона відбувалась не як процес штучного перерозподілу власності, а як наслідок розвитку ринкових відносин, тобто розвитку самої економіки.

76. Основні напрямки, принципи та пріоритети приватизації в Україні.

В Україні процес приватизації регулюється такими Законами України:”Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих підприємств”, “Про приватизаційні папери”, “Про фонд державного майна Ураїни”, “Про особливості приватизації майнапідприємств паливно-енергетичного комплексу”, “Про оренду мйна державних підприємств та організацій, державна прграма приватизації майна державних підприємств” і ін.

Принципи і пріоритети приватизації: законність; державне регулювання і контроль; забезпечення соціального захисту та рівності прав громадян України в процесі приватизації, пріоритетне надання прав громадянам України на придбання державного майна; безоплатне передання державного майна кожному громадянинові України із застосуванням приватизаційних сертифікатів; надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; повне, своєчасне та достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації; урахування особливості приватизації об’єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих держвних підприємств; застосування переважно конкурентних способів; додержання антимонопольного законодавства; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; продаж державного майна тільки за грошові кошти.

Пріоритетне право громадян на придбання державного майна передбачає: першочергову участь громадян України у придбанні об’єктів приватизації; придбання за рахунок приватизаційних і компенсаційних сертифікатів майна за номінальною вартістю; надання пільгових безготівкових кредитів на цілі прватизації; спрощення процедури участі громадян України у приватизації, стимулювання створення приватизаційної інфраструктури.

77. Способи приватизації та їх застосування в промисловості.

У процесі приватизації в Україні викор такі способи: Викуп обьектів приватизації, викуп підпр-ств за алтернативним планом приватизації, викуп держ майна зданого в аренду з викупом, продаж на аукціоні, продаж за некомерційним конкурсом, продаж за комерційним конкурсом, продаж за конкурсом з відстрочкою платежу, продаж акцій ВАТ.

Увесь набір способів приват. Можна поділити на дві групи за ознакою

Кількості потенційних покупців на один обьект приватизації. Перша група обьеднує так звані неконкурентні способи приватизації – всі способи викупу, для яких характерною є наявність лише одного покупця, визнаного таким згідно із законодавчими обмеженнями права придбання обьекта приват. Чи наданням такого права в результ встанов-нних законодавством пільг.

Ні першому етапі приват в Україні такими покупцями могли бути: товариство покупців, створене працівниками підприємства, яке було передано в оренду. Другу групу утворюють конкурентні спосби приватизації, до я якої належать усі форми аукціонів, конкурсів і торгів. Принципова відмінність від першої групи полягає в тому, що в процесі купівлі обьекта приватизації бере участь кілька покупців між якими виникає змагання за умовами продажу.

Кожний спосіб має певний специф механізм реалізації:

- викуп обьектів приват – спосіб приватизації, за яким власнимком обьекта стає покупець(юр або фіз особа), або товариство покупців, створене працівниками підпр, яке приватизується

- викуп держ майна згідно з альтернативним планом приватизації - за яким власнимком обьекта стає товариство покупців, створене працівниками підпр, яке приватизується, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним, до плану приватизації запропонованим комісією з приватизації.

- продаж держ майна зданого в оренду з викупом – викуп здійснюється організацією орендарів, згідно з договором оренди

- продаж на аукціоні – спосіб, зя яким власником обьекта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну. На аукціоні відбуваються вільні торги, в яких беруть участь усі потенційні покупці, які виявили бажання взяти участь в аукціоні.

- Продаж за некомерційним конкурсом – власником обьекта стає покупець, від якого надійшли найкращі пропозиції відповідно до умов конкурсу або за рівних умов-найкраща ціна

- Продаж за комерційним конкурсом – власником стає покупець, який запропонував найкращу ціну за фіксованих умов

- Продаж за конкурсом з відстрочкою платежу – власником стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право сплати за придбанний обьект з відстрочкою платежу на 3 роки за умови попереднього внесення 30% його вартості

- Продаж акцій ВАТ-власником акцій, перетворених у ВАТ держ підприємств, на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшку кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах

78. Заходи щодо предприватизаційної підготовки підприємств в промисловості.

До прийняття рішення про приватизацію проводиться передприватизаційна підготовка державних підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, або мають у своєму складі відокремлені вир-ва, розвинену соц. інфрастр-ру, майно,що не підлягає приватизації.У світовій практиці приватизації застос. багато заходів для предприватизаційної підготовки під-в.Найпоширеніши з них:

Корпоратизація - перетворення держ. під-ва на відкрите акціонерне тов-во, акції якого належать державі, а засновником є відповідні установи, уповноваженні управляти держ.майном. Ліквідація під-ва, визнаного банкрутом, здійснюється для погашення боргів цього під-ва за рахунок продажу закріпленого за ним майна. Для цього відповідний орган,уповноважений управляти держ.майном, утворює ліквідаційну комісію,завданням якої є реструктуризація боргів під-ва і визначення тих обсягів боргів,які можуть бути погашенні в рез-ті взаємозаліку між під-м, його кредиторами і державою, продажу част. Майна під-ва, і тих, котрі буде запропоновано для погашення майбутньому власнику.Приватизації пвдлягає майно ліквідованого під-ва-банкрута,що залишилося після задоволення вимог кредиторів і оплати праці членів трудоаого колективу цього під-ва. Фінансове оздоровлення під-в здійснюється й такій посл.:1)погаш.боргів під-ва 2)злиття збиткових під-в і фінансово міцних 3)переоформлення короткотермінових кредитів на довготериінові 4)випуск і розміщення ц.п. для мобілізації фін.рес-в 5)продаж майна під-ва-борж. або надання його в оренду 6)перетворення під-ва боржника на інше під-во.Комерціалізація- надання структурним підрозділам статусу юр.особи відп. До чиного законодавства.К. передбачає ведення цими підрозділами самост. Господарської та фін.-екон. діял-ті.У процесі приватизації ком-я набула широкого роз-ку в торгівлі, гро. харчуванні та побутовому обслуговуванні.

79. Порядок приватизації у промисловості.

До прийняття рішення про приватизацію проводиться передприватизаційна підготовка державних підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, або мають у своєму складі відокремлені вир-ва, розвинену соц. інфрастр-ру, майно,що не підлягає приватизації.У світовій практиці приватизації застос. багато заходів для предприватизаційної підготовки під-в.Найпоширеніши з них: 1) Корпоратизація під-в 2) Ліквідація під-в 3) Фінансове оздоровлення під-в 4) Комерціалізація.Корпоратизація- перетворення держ. під-ва на відкрите акціонерне тов-во, акції якого належать державі, а засновником є відповідні установи, уповноваженні управляти держ.майном.Виділяють 3 напрямки її проведення:1) перетв. на відкриті акц. тов-ва держ.під-в у процесі їх приватизації.2) перетв.на відкриті акц.тов-ва закритих акц.тов-в,понад 75% статутного фонду, який належ Д.,а також створення виробничих і наук-вироб.об’єднань. 3)перетв.на відкр.акц.тов-ва держ.під-в та їх стр-х підрозділів,переданих в оренду.Кожному напрямку відповідають такі процедури корпоратизації: 1 етап- підготовчий(закінчується прийняттям відповідним органом рішення про приватизацію) 2 етап- розроблення плану приватизацію(закінч.затв-м плану приватизації держ.органом приватизації 3 етап-здійснення орг-екон.та юр-правових перетворень. 4етап-продаж акцій (власне приватизація).

80. Оцінка вартості об’єктів приватизації та її вплив на розвиток приватизаційних процесів у промисловості.

Успішне здійснення приватиз.процесів значною мірою залеж.від досконалості методів оцінки вартості майна під-в, що приватизуються.Якщо оцінка вартості держ.майна в проценсі приватизації відповідає справедливій ринковій вартості,то приватизоване під-во має можливість швидкого фін-го оздоровлення і дальшого роз-ку.І навпаки, недостовірна оцінка майна погіршує ефект-ть новостворених під-в, призводить до спаду вир-ва і банкрутства.В сфері державної приватизації існує багато порушень, які стосуються зниження вартості об’єктів і тіньової приватизації(незакона приватизація держ.майна за борги).Для того,щоб уникнути цих порушень потрібно ретельно аналізувати методичні підходи та організаційний мех-м здійснення оцінки держ. майна під час приватизації.Адже процес ціноутворення на майно під час приватизації безпосередньо впливає на реформування відносин власності і промислову політику в Укр.Методика передбачає можл-ть застос-ння 2 конц-й оцінки вартості майна:1)на основі даних бух.обліку(балансова оцінка).2)на основі даних, що отриманні спеціал-ми в процесі ретельного обстеження об’єкта оцінки(експертна оцінка)

Оцінка вартості цілісного майнового комплексу за бал-м мет-м проводиться за формулою:Вц.м.к.=Оз+На+Вкі+Уні+Вдв+(Зз+Фа-Кр). Оз-залишк.вар-ть осн.засобів за даними бух.балансу. На-зал.вар-ть немат.активів,відобр.у балансі. Вкі- відносна вар-ть незаверш. капіт.вкладень. Уні- відн.вар-ть устаткування. Вдв- довг.фін.вкладення.Зз- запаси на затрати. Фа-фін.активи. Кр- кред.заборгованістьНа практиці бал.мет-д можна викр-ти лише як критерій, проміжний рез-т для наступного застосування методів оцінки ринкової вартості майна під-в,шо приват-ся.За умов централізованої сис-ми упр-ння, коли Д.була власником усіх зас-і вир-ва, контролювала розподіл та облік для оцінки вартості майна вистачало бал.вар-ті. Перехід до ринкової ек-ки зумовив необх.застос. експертних мет-в оцінки.Експертну оцінку об’єкта прив-ї відповідно до метод-х вимог потр.проводити з викор-м світ.досвіду експ.оцінок.До таких осн.мет-в належ.: метод доходу, мет.аналогів продажу, метод витрат.Кожний метод дає змогу враховувати певні хар-ки об’єкта.

81. Особливості оцінки окремих видів майна: будівель, споруд, обладнання промислового призначення, нематеріальних активів, цінних паперів.

Методика оцінки вартості будин­ків включає в себе 3 методи: витрат, капіталізації доходу (дохідності) та порівнянного продажу.

Оцінюючи будівлі методом витрат, користуються нормативами вартості однієї одиниці фізичного параметра об'єкта-аналога. Аналіз практики застосування методу витрат у експертних оцінках вартості будинків, дає можливість висновувати, що він має як недоліки, так і переваги проти інших методів. Недоліки цього він не враховує ринкових чинників, зокрема попиту і пропозиції за визначення ціни будівель, а та­кож поточних витрат і доходів від їх експлуатації. Крім того, нормативну базу, яка використовується для визначення ціни, розроблено для морально застарілих архітектурно-будівельних рішень і вона не враховує сучасних будівельних технологій, конструкцій і матеріалівПереваги методу:він забезпечує (за наявності відповідної інформації) ви­значення реальної відновної вартості будинку, яка може вико­ристовуватися як певний індикатор коливання цін на будівлі під впливом ринкових чинників.

З метою впорядкування оцінки вартості нематеріальних активів всі нематеріальні активи під­розділяються на три групи: об'єкт права інтелектуальної власно­сті; об'єкт права користування ресурсами або іншими вигодами; гудвіл (добра репутація фірми).

У процесі експертної оцінки нематеріальних активів застосо­вують три групи методів оцінки: методи, що ґрунтуються на роз­рахунку доходів від володіння нематеріальними активами; мето­ди, що враховують витрати на створення (відтворення) нема­теріальних активів; комбіновані (або ринкові) методи, які врахо­вують як доходи, так і витрати.

Сутність методів оцінки нематеріальних активів за доходом полягає в тому, що спочатку визначається перевага в прибутку проти тих підприємств, які виготовляють аналогічну продукцію, але без використання відповідного нематеріального активу, або проти цього самого підприємства, але до того моменту, як поча­лося використання певних нематеріальних активів. Потім вира­жену в грошовій формі прибуткову перевагу капіталізують (з урахуванням фактора часу до певного моменту, як правило, до дати оцінювання) й отриману величину беруть за вартість нема­теріального активу, що є об'єктом оцінювання.В основу витратного підходу до оцінки нематеріальних акти­вів покладається відомий постулат, що вартість об'єкта оцінки дорівнює витратам на його відтворення з урахуванням середньої для даного виду діяльності норми прибутку (звичайно, якщо ха­рактер нематеріального активу принципово допускає таке відтво­рення). Відповідно до цього підходу визначенню підлягає віднов­на вартість (вартість заміщення) за відрахуванням обґрунтовано­го зносу, тобто залишкова вартість.Ринкові методи оцінки нематеріальних активів за своєю сутні­стю подібні до методів порівняльного продажу за оцінювання вартості нерухомості: вивчається інформація про ціни, за якими укладаються угоди на купівлю-продаж нематеріальних активів, і аналогічні угоди порівнюються з тим, що оцінюється. Різниця в характері активів, що оцінюються, ураховується з допомогою відповідних коригувань. Проте застосування цього підходу на практиці є досить обмеженим, бо нематеріальні активи — річ дуже специфічна.

Оцінка вартості цінних паперів виконується тоді, коли цінні папери належать до довгострокових і короткострокових фінансо­вих активів підприємства, що приватизуються.Цінні папери, що обертаються на вторинному фондовому ринку, оцінюють методом курсової вартості. Оцінка за курсовою вартістю здійснюється на підставі офіційних котирувань фондо­вої біржі або документально підтверджених операцій електрон­ного чи позабіржових ринків.

Якщо об'єктом оцінки є акції, то передбачається, що вони не мають терміну погашення, а відповідний метод оцінки застосову­ється залежно від типу акцій.

Якщо об'єктом оцінки є облігації (ощадні сертифікати та інші види цінних паперів з точно визначеним терміном обігу), то їх вартість дорівнюватиме сумі (приведеній за ставкою дисконту до сучасної вартості) процентів за визначений період і вартості, яка повертається власнику після закінчення терміну обігу.

82. Напрями антимонопольної політики: демонополізація в промисловості, антимонопольне регулювання

Перехід до ринкової економіки передбачає можливість реалі­зації однієї з альтернативних концепцій антимонопольної політи­ки. Перша виходить з того, що антимонопольні заходи здебіль­шого мають передувати переходу до ринкових відносин. У цьому разі передбачається попередня організація конкурентної структу­ри ринку. Основними напрямками такої політики є: досягнення збалансованості в економіці і розвиток конкуренції через демо­нополізацію виробництва та створення ринкової інфраструктури. на концепція еалізується переважно адміністративними методами. Проте в оберненому випадку, використотовуються економічні методи. Принцип поєднання двох концепцій покладено в ос­нову державної антимонопольної політики України й відображе­но в законодавчих та нормативних актах. «Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції» містить захо­ди, що відповідають першій концепції — демонополізації еконо­міки, яка на даному етапі антимонопольної політики є пріоритет­ною. Крім того, програма передбачає також і заходи з другої концепції — антимонопольного регулювання.

Залежно від особливостей монополізованих ринків для цілей демонополізації застосовуються такі способи:

• децентралізація управління;

• зниження бар'єрів для вступу суб'єктів господарювання на ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;

• розукрупнення державних монопольних утворень;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Децентралізація управління передбачає розподіл функцій між різними органами державної виконавчої влади, місцевими орга­нами влади і самоуправління, позбавлення цих органів невласти­вих їм функцій та права втручатися в господарську діяльність підприємств тощо, зменшення кількості галузевих органів дер­жавної виконавчої влади.

Подолання бар'єрів для вступу суб'єктів господарювання на монопольні ринки здійснюється такими методами: скороченням переліку товарів, що підлягають квотуванню і ліцензуванню в зо­внішньоекономічній діяльності; скороченням переліку видів під­приємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню або є державною монополією; скасуванням податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, що надаються моно­польним утворенням; ужиттям заходів, передбачених законодав­ством щодо суб'єктів господарювання, які перешкоджають всту­пу інших суб'єктів на ринки.

Для зниження рівня монополізації виробництва використовує­ться і такий метод, як поділ монопольних утворень. Такий поділ здійснюється в примусовому порядку і застосовується як до дер­жавних, так і до недержавних монопольних утворень.Реструкту­ризація державних монопольних утворень здійснюється в процесі їх приватизації, санації та заходів з реформування структури ви­робництва.