Кумулятивний метод 1 страница

Цей метод ще називають методом списання вартості за сумою чисел років. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.

Крім перерахованих вище методів нарахування амортизації, підприємство відповідно до П(С)БО 7 може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством. Але в цьому випадку підприємство повинне розуміти, що суми амортизації, нараховані відповідно до вимог податкового обліку, та отримані у фінансовому обліку, будуть відрізнятися.

22. Вплив прискореної амортизації на формування витрат у промисловості України.

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що да­ють можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні більшість економістів висновує, що існуюча амортизаційна полі­тика не сприяє, а навпаки – протидіє нагромадженню інвестиційних ресурсів. Розміри амортизаційних відрахувань підприємств в кілька разів менші від сум, необхідних для відтворення основних фондів. За останні десять років для українських підприємств амортизаційні фонди практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінан­сування інвестицій.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для всіх суб'єктів підприємницької діяльності встановлено режим прискореної амортизації, який ґрунтується на запровадженні підвищених, але постійних на весь період, норм амортизаційних нарахувань та розрахунку зносу, виходячи із залишкової вартості груп основних фондів. Такі заходи можна було б розглядати як намагання держави суттєво знизити загальний рівень оподаткування внаслідок перерозподілу прибутку в амортизаційні фонди і відповідного скорочення бази податку на прибуток. Більший обсяг сформованих коштів амортизаційного фонду може бути спрямований на нове інвестування. Але така загальна позитивна сутність прискореної амортизації суттєво обмежується визначеним у законі порядком нарахування амортизації та ухваленим 1998 року порядком відрахувань частини амортизаційних нарахувань до бюджету. Зараз цей метод майже не використовується.

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів щодо норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань в бюджет; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні в будь-який час; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

23. Інвестиційно-інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу промислових підприємств.

Аналізуючи взаємозв’язок та напрямки взаємодії між інноваціями та інвестиціями, слід зазначити, що:

 інвестиції забезпечують реалізацію інноваційного процесу, а інновації породжують додатковий капітал, і, відповідно – нові інвестиції;

 інновації складають окремий сегмент інвестиційного ринку і в певній мірі є його об’єктом;

 інновація – це реалізований на ринку результат певної діяльності, одержаний внаслідок інвестування капіталу у створення нового продукту або процессу (технології);

 вважається, що в умовах стабільної економіки всі інвестиції бажано мають бути інноваційної спрямованості, а в умовах кризи інвестиції повинні бути спрямовані на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів;

 інвестиції без інновацій призводять до відтворення ресурсовитратного та застарілого обладнання, відповідно – до орієнтації на екстенсивний шлях розвитку.

Таким чином, інвестиційні та інноваційні процеси слід розглядати не окремо, а у комплексі

Успішна реалізація інвестиційно-інноваційної стратегії можлива за умови забезпечення наступних вимог:

- узгодженість розмірів інвестицій, які можуть бути спрямовані на інновації, з ресурсним потенціалом;

- узгодженість необхідності інновацій та можливих обсягів залучення інвестицій;

- визначеність терміну реалізації завдань інвестиційно-інноваційної стратегії;

- визначення реальних часових рамок, необхідних для впровадження нововведень, які дають змогу залучати інвесторів

24. Роль держави у інвестиційному процесі: принципи державної інвестиційної політики.

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає змогу виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, максимально обмежуючи безпосереднє адміністративне “втручання” в інвестиційні процеси. За активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види захрдів (у тому числі й адміністративні), і часто сама виступає як інвестор.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та нормативних актів, що з них найважливішими є Закон України “Про інвестиційну діяльність” (1991р.), Закон України “Про іноземні інвестиції”(1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”(1993р.), Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”(1991р.) та ін.

На дальшу активізаційно-інвестиційних процесів було спрямовано “Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки”, затверджену Постановою КМУ від 1 червня 1995р.. Ця концепція визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовище, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

1/послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

2/збільшення частки внутрішніх коштів суб'эктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

3/перенесення центру ваги з безповторного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

4/виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;

5/фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило на конкурсній основі; 6/надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню і реконструкції діючих підприємств; 7/здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

8/розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

9/удосконалення нормативної і правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

10/запровадження системи страхування інвестицій.

25. Принципи визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування.

Центральною проблемою державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, що ма­ють відповідати як національним інтересам держави, так і завданням, котрі випливають із сучасного стану та структури економіки України.

У програмі залучення іноземного капіталу визначено основні пріоритетні сфери інвестиційної діяльності:

* агропромисловий комплекс (високопродуктивні агротехнології, модернізація підприємств переробної та харчової промисловості, виробництво тари, сільськогосподарське машинобудування, міні-цехи фермерських господарств, хімічні засоби захисту рослин);

* медична та мікробіологічна промисловість;

* легка промисловість;

* лісопромисловий комплекс;

* машинобудування (телерадіоапаратура, електропобутові прилади, пасажирський транспорт, важкі вантажні літаки, медтехніка, верстати з програмним управлінням);

* металургійний комплекс (порошкова металургія, виробництво білої жесті, алюмінієвого листа і труб);

* розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- і ресурсоощадних технологій;

* транспортна інфраструктура;

* зв'язок;

* хімічна й нафтохімічна промисловість;

* соціальна інфраструктура;

* подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Головним недоліком цієї програми є незрозумілі засади визначення пріоритетів. Цей перелік є необгрунтованим, занадто розгалуженим, складним для практичної реалізації.

26. Податкове регулювання інвестиційної діяльності.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки через установлення відповідних податкових ставок та податкових пільг.

Теоретичним підґрунтям податкового регулювання стала відома в економічній літературі бюджетна концепція А. Леффера, згідно якої зі збільшенням податкової ставки відповідно скорочується податкова база. Якщо підприємці заінтересовані в чистому доході, то запровадження високого податку перешкоджатиме виробництву оподатковуваного товару. Спричинене в такий спосіб зменшення виробництва може звести нанівець будь-який передбачуваний приріст бюджетних надхо­джень. Висновок: пожвав­лення ділової, передусім інвестиційної, активності можна досягти тільки через полегшення податкового тягаря, тобто через оптимальне оподаткування.

Для стимулювання інвестиційної діяльності велику користь дає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг, орієнтованих на активізацію інвестиційної діяльності в окремих галузях чи згідно з визначеними державою пріоритетними напрямками соціально-економічного розвитку.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

1) запровадження диференційованих ставок оподаткування;

2) звільнення від сплати податку на певний строк;

3) зменшення бази оподаткування;

4) усунення подвійного оподаткування.

Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість через застосування обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку або доходу та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі, що дасть змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування зни­жувальних коефіцієнтів до приросту (проти попереднього податкового періоду) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування за обкладання прибутку та дивідендів акціонер­них товариств. Так, оподаткування дивідендів акціонерів доціль­но здійснювати за нижчою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що заохочуватиме інвесторів до вкладання коштів в акції підприємств.

Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладення коштів у сфери та об'єкти інвестування, що визнані пріоритетними.

Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний із виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, придушують конкуренцію.

27. Бюджетне регулювання інвестиційної діяльності.

Бюджетні методи регулювання в Україні мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надто великими є диференціація технічного рівня виробництв, рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, майже нема довгострокового кредитування банками, власні інвестиційні кошти підприємств утрачено.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи витрати на фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше надані позики, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується через заставу конкретно визначеного майна, що перебуває в державній власності.

Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці в бік збільшення частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливе тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане основою для зростання її оплати. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.

28. Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.

Істотним важелем активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. НБУ залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції має на меті стримування інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресур­сів примушує інвесторів вкладати кошти в найефективніші, прибуткові проекти.

НБУ справляє істотний вплив на інвестиційний процес також і через регулювання норми обов'язкових, або мінімальних резервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків установлюються як певний процент від суми депозитів, котрі в НБУ зберігаються на їх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частки довгострокових кредитів і навпаки.

Держава через Національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж, купівлю державних цінних паперів. Установлюючи вигідні умови придбання (ціна або дивіденди) своїх цінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами і цим зменшує кіль­кість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, знижуючи цінові та дивідендні умови державних цінних паперів, держава стимулює продаж їх юридичними та фізичними особами. Тому в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Закріплений на законодавчому рівні принцип децентралізації інвестиційної діяльності має підкріплюватися відповідним блоком заохочення до нагромаджень та реінвестування. Банківська система в Україні має вже неабиякий капітал, придатний для інвестицій. Необхідно розробити механізм стимулювання перерозподілу банківських активів у бік довго­строкового інвестування. Активізувати участь комерційних банків в інвестиційному процесі можна переходом на змінні процентні ставки, створенням промислово-фінансових груп, пільговим оподаткуванням доходів банків від довгострокових кредитів.

29. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення амортизаційної політики

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що да­ють можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні більшість економістів висновує, що існуюча амортизаційна полі­тика не сприяє, а навпаки – протидіє нагромадженню інвестиційних ресурсів. Розміри амортизаційних відрахувань підприємств в кілька разів менші від сум, необхідних для відтворення основних фондів. За останні десять років для українських підприємств амортизаційні фонди практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінан­сування інвестицій.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для всіх суб'єктів підприємницької діяльності встановлено режим прискореної амортизації, який ґрунтується на запровадженні підвищених, але постійних на весь період, норм амортизаційних нарахувань та розрахунку зносу, виходячи із залишкової вартості груп основних фондів. Такі заходи можна було б розглядати як намагання держави суттєво знизити загальний рівень оподаткування внаслідок перерозподілу прибутку в амортизаційні фонди і відповідного скорочення бази податку на прибуток. Більший обсяг сформованих коштів амортизаційного фонду може бути спрямований на нове інвестування. Але така загальна позитивна сутність прискореної амортизації суттєво обмежується визначеним у законі порядком нарахування амортизації та ухваленим 1998 року порядком відрахувань частини амортизаційних нарахувань до бюджету. Зараз цей метод майже не використовується.

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів щодо норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань в бюджет; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні в будь-який час; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

30. Шляхи активізації участі інвесторів у приватизації.

Регулювання участі інвесторів в приватизаціїздійсн відпов до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств» «Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію)» «Про приватизаційні папери», держ програми приватизації, що затверджується на кожний поточний рік. Цю сферу регулювання інвест діяльності найбільше насичено законодавчими актами, однак на реальних процесах приватизації це не відображається.тНині в Україні завершено сертифікатну приватизацію. Перехід до грошового єтапу приватизації забезпечить залучення більшої кількості інвестицій.

Шляхами активізації участі інвесторів у приватизації є: поширення застосування некомерційних(інвестиційних) конкурсів; створення для інвесторів найсприятливіших умов оподаткування; дальшого вдосконалення механізму запобігання невиконанню покупцям державного майна умов договорів купівлі продажу; застосування способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступної реструктуризації; залучення іноземних інвесторів до приватизації

31. Регулювання інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фондового ринку.

Правовою основою регулювання фондового ринку є закони України «Про цінні папери та фондову біржу» «Про господарські товариства» «Про банки та банківську діяльність» «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Указ Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Він створює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузі гсоподарства. Фондовий ринок є сегментом, як грошового ринку, так і ринку капіталів, котрі також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл грошових ресурсів, через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів.У процесі регулювання фондового ринку держава може застосовувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність. До методів прямого впливу відносять:

1. емісію державних цінних паперів (ОВДП тощо). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирувань на фондовому ринку.

2. Продаж пакетів акцій приватизованних підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропонвані на продаж у першу чергу а встанволює їх початкову ринкову вартість. Так держава може впливати на пропозицію цінних паперів на ФР.

3. Створення системи захисту інвесторів від втрат через залучення до цієї сфери державних страх компаній та компаній зі змішаною формою власності

4. запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячи антимонопольну політику, запроваджує обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників. Створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку. Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси та обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортні операції, операцій з іноземними ЦП.

32. Експертиза інвестиційних проектів

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є проведення експертизи інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні, регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних чи перспекти­вних ресурсоощадних та екологічно безпечних технологій; сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції; орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України; за­безпечувати конкурентоспроможність продукції (послуг) на міжнародних ринках.

33. Правове та організаційне забезпечення захисту інвестицій

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов здійсненої інвестиційної діяльності і додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані та реквізовані, до них не можна застосовувати аналогічні за наслідками заходи. Державні органи та посадові особи не мають права втручатися в інвестиційну діяльність, обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, крім випадків, передбачених законодавством. Якщо права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності було порушено, що призвело до завдання їм збитків, то ці збитки в повному обсязі мають бути відшкодовані органами, непра­вомірні дії яких стали причиною цього.

Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Усім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, який виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, котрі могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій.

Для захисту інвестицій Законом передбачено, що вони можуть, а іноді й мусять бути застраховані. Страхові компанії забезпечують підприємцям захист від інвестиційних ризиків. З метою страхування інвестиційних ризиків в Україні створено мережу страхових та перестрахових компаній, яка обслуговує вітчиз­няних та іноземних інвесторів.

34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави

Залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни здійснюється в трьох основних формах:

- прямого інвестування через створення як підприємств з іноземним капіталом, так і спільних підприємств;

- через продаж іноземним інвесторам цінних паперів;

- через отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фінансових інституцій, державних установ різних країн, банків тощо.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється майже 70-ма законодавчими та нормативними актами, зокрема законами України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про концепцію створення спільних (вільних) економічних зон в Україні» (1994 р.), низкою положень інших законів. Іноземному інвестору досить складно в них розібратися, особливо через неоднозначність, а іноді й пряму суперечливість законодавчих норм та постійні зміни й доповнення до них, які часто погіршують умови діяльності іноземних інвесторів. Так, через численні «призупинення» та пряме скасування окремих законодавчих положень намагання держави створити сприятливі умови для іноземного інвестування тільки дискредитували себе.

Проте іноземні інвестори й досі не втратили інтересу до України, про що свідчить стійка в останні 4 роки тенденція збільшення іноземних інвестицій.

Позитивні зміни відбуваються й у структурі таких інвестицій. Так, до 1997 р. більшість іноземних інвестицій припадала на нематеріальну сферу, а передусім на торгівлю і комерційну діяльність (до 34% прямих інвестицій). 1997 року ця тенденція зазнала позитивних змін: частка іноземних інвестицій у матеріальну сферу зросла з 40,1% до 53,9%, а на перше місце за обсягом вийшла харчова промисловість (19,2%). Проте обсяги іноземного інвестування далеко не покривають потреб України та значно відстають від інвестицій в інші країни Східної Європи.

Крім того, прямі іноземні інвестиції в Україні мають певні негативні особливості. Так, вони не створюють національного капіталу, бо прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. 1997 року, наприклад, з отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн доларів США було реі-нвестовано лише близько 5 млн доларів США.

Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу потребує певного пільгового режиму оподаткування. Виходячи з умов конкуренції на світовому ринку капіталів, Україна не може встановлювати вищі ставки оподаткування прибутку від іноземних інвестицій, ніж в інших країнах Східної Європи. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту, або податкових канікул, швидке списання капіталу через прискорену амортизацію, тимчасове створення пільгових умов для реалізації продукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.

Важливою сферою державного регулювання інвестиційної діяльності є встановлення умов інвестування за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів встановлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за межі країни:

- резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України через: участь у підприємствах, які створюються спільно з іноземними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств у цілому; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також від криття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо;

- інвестиції за межі країни здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Заборонено використовувати для цього позичені кошти;

- усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їх суми) мають здійснюватись лише в безготівковій формі виключно через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

- усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), які отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, мають зараховуватись на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень та використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.