Кумулятивний метод 3 страница

Найпоширенішим показником оцінки інвестиційного ризику є середньоквадратичне відхилення:

де Іі, — норма прибутку (ставка відсотка) в і-й групі інвестицій­них рішень;

Іс_Р — середня норма прибутку (ставка відсотка);

n і — кількість варіантів інвестиційного рішення, за якими норми прибутків об'єднуються в і-ту групу;

і — поточний номер групи.

Імовірність отримання норми прибутку (ставки відсотка), яка відповідає і -й групі, розраховується за формулою:

Отже, середнє квадратичне відхилення можна розоахувати так:

Якщо показники середніх у розподілах імовірностей, які зістав­ляються, різняться між собою, тоді застосовується коефіцієнт ва­ріації. Він характеризує співвідношення ризику та доходу й роз­раховується за формулою:

де СV — коефіцієнт варіації;

G — середньоквадратичне відхилення;

Іср — середня норма прибутку (ставка процента).

Для того щоб оцінити величину ризику конкретного рішення відносно середньої величини ризику на даному сегменті інвести­ційного ринку, застосовується β-коефіцієнт:

де r — коефіцієнт кореляції між прибутком, отриманим унаслі­док прийняття інвестиційного рішення, та середньою нормою прибутків на даному сегменті інвестиційного ринку;

Сі — середньоквадратичне відхилення норми прибутку, яке очікується внаслідок прийняття інвестиційного рішення;

С_ср — середньоквадратичне відхилення за статистичними дани­ми прибутковості на інвестиційному ринку (або його сегменті, якщо рішення стосується змін умов інвестування на окремому сегменті).

За допомогою β-коефіцієнта проводиться коригування як норм прибутковості, так і абсолютної величини прибутку від ін­вестицій з урахуванням ризику (так званої премії за ризик). Загаль­ний рівень прибутковості від інвестиційного рішення має склада­ти величину, не меншу від середнього рівня прибутку плюс пре­мія за ризик, і може бути розрахований за формулою:

І р =І бр +(І ср -І бр) β

де І_р — реальна норма прибутку (ставка відсотка) з урахуванням ризику;

Іб_Р — норма прибутку (ставка відсотка) за безризиковими ін­вестиціями (як правило, дорівнює середній ставці за банківськи­ми депозитами);

І ср — середня реальна норма прибутку (ставка відсотка) на да­ному сегменті інвестиційного ринку;

β — коефіцієнт, що характеризує співвідношення величин ри­зику від прийняття певного інвестиційного рішення і середнього характерного ризику на даному сегменті інвестиційного ринку.

Зіставлення величини ризику та рівня очікуваної норми при­бутку від інвестиційного рішення дозволяє встановити, наскільки компенсується інвестиційний ризик

47. Інвестиційний цикл та його структура.

Розрахунки економічної ефективності рішень державних уста­нов, які впливають на реалізацію інвестиційних проектів, спирають­ся на уявлення про співвідношення процесів інвестування капіталу та отримання прибутку. Послідовність цих процесів називається інвестиційним циклом. Розглянемо уважніше цикл реального ін­вестиційного проекту (рис. 22).

Рис. 22. Інвестиційний цикл

Будь-який інвестиційний проект включає п'ять стадій життє­вого циклу.

Перша стадія включає в себе передпроектні дослідження (прий­няття рішення, техніко-економічне обґрунтування, рішення про початок реалізації проекту), проектування, будівництво, пускона­лагоджувальні роботи, інші форми інвестування (наприклад, прид­бання будинку, обладнання, інших засобів виробництва у влас­ність інвестора). Обсяги інвестицій на цій стадії розподілені не­рівномірно. Більша частина обсягів інвестиційних витрат припа­дає на середину цієї стадії під час здійснення капітального будів­ництва чи придбання засобів виробництва.

Друга стадія починається від початку експлуатації об'єкта. Вона може починатися як після закінчення першої стадії, так і накладатися на першу стадію. Термін закінчення другої стадії, як правило, не пов'язаний із закінченням періоду інвестування (пер­шою стадією) і обумовлюється технічними параметрами проекту. Моментом закінчення другої стадії є точка беззбитковості, тобто початок отримання прибутку. До цього моменту підприємство, яке реалізує інвестиційний проект, зазнає збитків. З початком ек­сплуатації проекту пов'язано й виникнення експлуатаційних (по­точних) витрат.

На третій стадії обсяг реалізації продукції значно збільшуєть­ся. Підприємство (компанія) починає диктувати свої ціни на про­дукцію, але конкуренція зростає. Валовий дохід від реалізації продукції значно випереджає поточні витрати, що приводить до зростання прибутків.

Четверта стадія характеризується стабільною роботою підпри­ємства. Високий рівень конкуренції не дозволяє збільшувати при­бутки, але відносно низькі витрати забезпечують отримання мак­симальних прибутків. Якщо стратегія підприємства на цій стадії не спрямована на запобігання занепаду завдяки реалізації нових інвестиційних проектів, можливе поступове зниження обсягів реалізації. Водночас чисті прибутки можуть мати тенденцію до зростання внаслідок скорочення поточних витрат.

На п'ятій стадії на продукцію підприємства зменшується по­пит. Підприємство втрачає ринки під впливом тиску конкурентів. Чистий прибуток швидко зменшується до нульової позначки. По­точні витрати хоч і скорочуються, але повільнішими темпами. Підприємство може незабаром стати збитковим.

48. Чистий потік платежів як основа розрахунку економічної ефективності інвестиційних рішень.

Головна особливість оцінки ефективності інвестиційних рі­шень в умовах ринку полягає в тому, що вигоди від експлуатації інвестиційного проекту оцінюються за допомогою показника чи­стий потік платежів. Він розраховується як різниця між поточ­ними надходженнями від реалізації продукції та поточними ви­тратами, пов'язаними з інвестиційним проектом. Динаміка чис­того потоку платежів протягом інвестиційного циклу наведена нарис. 23.

Під час першої стадії циклу (періоду інвестування) чистий по­тік платежів має від'ємне значення. На другій стадії починає нара­ховуватися амортизація на введені в дію основні фонди. На третій, четвертій та п'ятій стадіях до амортизаційних нарахувань, які отримує підприємство у складі надходжень від реалізації продук­ції, додасться чистий прибуток (валовий прибуток мінус податки).

Чистий потік платежів як результат інвестиційного проекту включає прибуток від виробничої діяльності та амортизаційні нарахування, а як витрат — інвестиції в капітальне будівництво, поновлення основних фондів, які потребують цього внаслідок їх спрацювання в процесі виробництва, а також для створення та накопичення обігових коштів.

Методика розрахунку економічної ефективності інвестицій­них проектів в умовах ринкової економіки базується на дискон­туванні надходжень і витрат грошових коштів (потоку платежів) на певний момент часу. Визначення різних показників, до яких належать чистий приведений дохід, внутрішня норма прибутку, термін окупності капіталовкладень та рентабельність інвестицій­ного проекту, є результатом порівняння розподілених у часі до­ходів з інвестиціями та витратами на виробництво продукції, в тому числі й витратами, пов'язаними з прийняттям інвестиційних рішень. Як правило, всі вони в умовах ринкових відносин розра­ховуються з використанням показника чистого приведеного до­ходу (NPV). Приведення витрат і доходів здійснюється на момент початку інвестування.

Вплив інвестиційних витрат і доходів на величину NPV можна розрахувати за формулою:

де Р _t — находження чистого потоку платежів у г-му році;

(РV)t — інвестиційні витрати у г-му році;

d — ставка дисконтування;

Т —рік закінчення інвестиційного циклу;

t_п — рік початку експлуатації;

t_с — рік закінчення періоду інвестування;

t — поточний номер року.

Замість річного інтервалу у формулі NPV можуть використо­вуватися й менші часові інтервали (місяць, квартал, півріччя). Рік початку виробництва продукції t_п може збігатися з роком завер­шення будівництва t_с. У разі незбігу t_п і t_с можуть розглядатися два випадки: коли t_п > t_с — означає тимчасову затримку виробництва продукції після завершення будівництва; коли t_п < t_с — виробниц­тво починається до закінчення періоду інвестування.

Часто-густо формулу NPV записують через показник чистого потоку платежів:

Основна вада NРV в тому, що її розрахунок вимагає детально­го прогнозу чистого потоку платежів на весь період інвестицій­ного циклу і ставки дисконтування. Незрідка робиться припу­щення про постійність ставки дисконту.

Внутрішня норма прибутку (часом її називають внутріш­ньою нормою рентабельності, або внутрішньою нормою до­хідності) характеризує рівень прибутковості конкретного інве­стиційного проекту й вимірюється величиною дисконтної став­ки, за якої приведена вартість грошових надходжень від реалі­зації інвестиційного проекту дорівнює приведеній вартості ін­вестицій, тобто внутрішня норма прибутку є ставкою дискон­ту, за якої чистий приведений дохід від інвестиційного проекту дорівнює нулю.

49. Показники економічної ефективності: чистий приведений доход, внутрішня норма прибутку, коефіцієнт вигоди /витрат, період окупності. Взаємозв’язок показників економічної ефективності інвестицій.

Методика розрахунку економічної ефективності інвестицій­них проектів в умовах ринкової економіки базується на дискон­туванні надходжень і витрат грошових коштів (потоку платежів) на певний момент часу. Визначення різних показників, до яких належать чистий приведений дохід, внутрішня норма прибутку, термін окупності капіталовкладень та рентабельність інвестицій­ного проекту, є результатом порівняння розподілених у часі до­ходів з інвестиціями та витратами на виробництво продукції, в тому числі й витратами, пов'язаними з прийняттям інвестиційних рішень. Як правило, всі вони в умовах ринкових відносин розра­ховуються з використанням показника чистого приведеного до­ходу (NPV). Приведення витрат і доходів здійснюється на момент початку інвестування.

Вплив інвестиційних витрат і доходів на величину NPV можна розрахувати за формулою:

де Pt — находження чистого потоку платежів у t-му році; (PV)t— інвестиційні витрати у t-му році; d — ставка дисконтування; Т—рік закінчення інвестиційного циклу; t_n — рік початку експлуатації; t_c— рік закінчення періоду інвестування; t — поточний номер року.

Часто-густо формулу NPV записують через показник чистого потоку платежів:

Внутрішня норма прибутку (часом її називають внутріш­ньою нормою рентабельності, або внутрішньою нормою до­хідності) характеризує рівень прибутковості конкретного інве­стиційного проекту й вимірюється величиною дисконтної став­ки, за якої приведена вартість грошових надходжень від реалі­зації інвестиційного проекту дорівнює приведеній вартості ін­вестицій, тобто внутрішня норма прибутку є ставкою дискон­ту, за якої чистий приведений дохід від інвестиційного проекту дорівнює нулю.

Економічний зміст IRR полягає в тому, що вона показує таку норму прибутку інвестицій, за якої інвестору однаково ефектив­но вкласти капітал під IRR відсотків у які-небудь фінансові інст­рументи чи в реальні об'єкти.

Внутрішню норму прибутку можна визначити з рівняння:

або

На практиці для визначення IRR користуються формулою лінійної інтерполяції.

де А — величина ставки дисконту, за якої NPV позитивна; С — величина ставки дисконту, за якої NPV негативна;

a — величина позитивної NPV за величини ставки дисконтуй;

|с| — величина негативної NPV (за абсолютною величиною) за величини ставки дисконту С.

Обчислення величини NPV дозволяє розрахувати абсолют­ну величину економічного ефекту від реалізації інвестиційно­го рішення за певної ставки дисконту d. Величина IRR пока­зує відносну економічну ефективність і потім порівнюється з нормою прибутку (відсотковою ставкою), яка існує в ін­ших сферах інвестування.

Коефіцієнт вигоди/витрати розраховується як відношення дис­контованих вигід до дисконтованих витрат. Формула розрахунку має такий вигляд:

де Р, — находження чистого потоку платежів у t-му році (періоді);

(PV)t— інвестиційні витрати в t-му році (періоді);

d — ставка дисконтування;

Т— рік (період) закінчення інвестиційного циклу;

tn— рік (період) початку експлуатації;

tc— рік (період) закінчення періоду інвестування;

t— поточний номер року.

Економічний зміст даного коефіцієнта в тому, що він показує величину потоку платежів у реальній вартості відносно одиниці інвестиційних витрат, тобто рентабельність інвестиційного проек­ту. Якщо за певної ставки дисконтування d рентабельність дорів­нює одиниці, то приведений потік платежів дорівнює приведеним інвестиційним витратам, і чистий приведений дохід дорівнює ну­леві. Тож d у цьому разі дорівнює внутрішній нормі прибутку інвестиційного проекту. Якщо норма дисконтування є меншою від IRR, то рентабельність — більшою 1, тобто інвестиційний проект є ефективнішим відносно середньої норми прибутку, об­раної як ставка дисконтування.

Випадок, коли рентабельність є меншою від одиниці, означає, що інвестиційний проект неефективний відносно середньої нор­ми прибутку, обраної як ставка дисконтування.

Період окупності визначає інтервал часу, впродовж якого ін­вестиційні витрати будуть повернуті за рахунок доходів, отрима­них унаслідок реалізації інвестиційного проекту. Точніше, період окупності дорівнює інтервалу часу, протягом якого сума чистого прибутку та амортизації, дисконтована на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі інвестицій. Іноді період окупності ще називають строком окупності.

Рівняння, з якого можна знайти величину періоду окупності (h) можна записати у вигляді:

де h — термін окупності;

Pt — надходження чистого потоку платежів у /-му році (періоді);

d — ставка дисконтування;

PV—сумарні інвестиційні витрати;

t— поточний номер року (періоду).

Показник періоду окупності звичайно не враховує всього ін­вестиційного циклу, й отже на нього не впливає потік платежів, які будуть отримані поза межами періоду окупності. Тому його використання є кориснішим на передпроектній стадії, коли при­ймається рішення про доцільність реалізації інвестиційного про­екту. Цей показник служить надійним індикатором ефективності в разі порівняння його з середніми періодами окупності на інших сегментах інвестиційного ринку. Він використовується, як пра­вило, разом з іншими показниками економічної ефективності ін­вестицій, такими, як NPV, BCR,IRR

Усі розглянуті вище показники економічної ефективності ін­вестицій є взаємозв'язаними, оскільки в їх основу покладено па­раметри вигод, витрат, ставки дисконтування періоду інвесту­вання та періоду експлуатації.

50. Взаємозв'язок показників економічної ефективності інвести­цій.

При обґрунтуванні обсягів інвестицій та їх розподілу обчислюють показники загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності. Перші характеризують віддачу капітальних вкладень залежно від рівня, на якому вони обчислюються.

продуктивність — це спів­відношення між отриманим результатом та витраченими за оди­ницю часу ресурсами.

Абсолютна оцінка результату

Відносна оцінка результату

критерій технічної ефективності

Альтернативна вартість

Тому в процесі оцінки ефективності інвестицій усі розглянуті показники доцільно розглядати у комплексі. Інколи навіть такої розгалуженої системи показників буває недостатньо, щоб при­йняти рішення про доцільність інвестицій або оцінити наслідки рішення. У цьому разі як додаткові використовуються критерії структури доходів і витрат та структури ризиків.

51. Критерій та показники оцінки ефективності інвестиційної політики.

Однією з основних проблем оцінки ефективності інвестицій­ної політики є проблема вибору критерію оцінки. Класична рин­кова теорія розглядає три критерії ефективності: продуктивність, економічна ефективність, технічна ефективність.

Згідно з традиційним визначенням продуктивність — це спів­відношення між отриманим результатом та витраченими за оди­ницю часу ресурсами. Продуктивність інвестиційної політики характеризується кількістю рішень, котрі ухвалюють працівники органів державної влади у певному напрямку інвестиційної полі­тики.

Якщо потрібно оцінити зміну продуктивності протягом певного періоду, використовується метод індексів продуктивності. Індекси продуктивності відображають зміну співвідношення між кількісною характеристикою результату і кількісною характерне тикою витрачених на його отримання ресурсів. Для установ з од ним видом послуг і одним видом ресурсу (працею) індекс може розрахувати за такою формулою:

де S_h — складність /-го інвестиційного проекту в поточному періоді;

L1 — середня кількість працівників у поточному періоді; п — кількість інвестиційних проектів у поточному періоді; S_Іо — складність /-го інвестиційного проекту в базовому періоді;

Lo — середня кількість працівників у базовому періоді;

т — кількість інвестиційних проектів у базовому періоді.

Відносна простота цього розрахунку пояснюється тим, що в цій установі результат (рішення про доцільність або недоціль­ність реалізації інвестиційного проекту) розглядається як по­слуга одного виду з використанням одного виду ресурсів — праці.

У разі, коли державна установа виконує кілька видів послуг (приймає різні рішення) і використовує кілька видів ресурсів (на­приклад працю і матеріальні ресурси), продуктивність можна розрахувати за формулою:

де N — кількість одиниць складності інвестиційних проектів, щодо яких ухвалено рішення протягом місяця (або іншого певного періоду)

L — середня кількість працівників установи; К — вартість основних засобів, які використовуються для прийняття рішень;

F -фондоозброєність праці в державній установі;

K -вартість основних засобів, які використовуються в даному місяці для прийняття рішення одиничної складності (сво­го роду «фондомісткість рішення»).

У теорії економічної ефективності більшість учених виділяє два показни­ки економічної оцінки результату: абсолютний і відносний.

Абсолютна оцінка результату розраховується як різниця між економічними вигодами від прийняття рішення та витратами ре­сурсів, необхідними для отримання вигод, і називається економіч­ним ефектом, тобто економічна оцінка результату (ефект) прийняття рішень=економічні вигоди – витрати економічних ресурсів

Відносна оцінка результату розраховується як співвідношення економічних вигод від прийняття рішення до витрат економічних ресурсів і називається економічною ефективністю. Економічна ефективність рішення у сфері інвестиційної політики характери­зує рівень використання ресурсів, тобто економічна оцінка результату (ефективність) прийняття рішень= економічні вигоди / витрати економічних ресурсів

величина економічного ефекту, так само як і економічної ефективності, формується не тільки під впливом конкретного рішення, а є ще й результатом певного рів­ня розвитку промисловості. Урахування приросту вигод і витрат по­требує уточнення наведених раніше формул: економічна оцінка результату (ефект) прийняття рішень = зміна економічної вигоди в результаті прийняття рішень – зміна економічних ресурсів;

економічна оцінка результату (ефективність) прийняття рішень = (економічні вигоди після прийняття рішень* витрати економічних ресурсів до прийняття рішень)/(економічні вигоди до прийняття рішень*витрати економічних ресурсів після прийняття рішень)

Оцінювання результату ухвалених рішень у сфері інвестицій­ної політики ускладнюється ще й тим, що результат виявляється на різних рівнях економічної системи: на мікрорівні — для окре­мих інвестиційних проектів; на проміжному рівні — для груп аналогічних проектів або сегмента інвестиційного ринку; на мак-рорівні — для інвестиційного процесу в промисловості в цілому. Рішення, що стосуються проміжного рівня також впливають на прибутковість окремих проектів, а рішення макрорівня вплива­ють і на проміжний рівень. Існує і зворотний зв'язок: рішення, що стосуються окремих проектів, впливають на показники про­міжного і макрорівня, але міра цього впливу буде то меншою, що вищий рівень економічної системи ми аналізуватимемо.

Оцінюючи ефективність державної інвестиційної політики, слід брати до уваги всі витрати та вигоди, але уникати їх подвійного ра­хунку. Тому перелік витрат та вигід від реалізації рішень у сфері ін­вестиційної політики має бути максимально деталізованим.

Для визначення якісних параметрів інвестиційної політики ви­користовується критерій технічної ефективності. Технічна ефектив­ність характеризує рівень досягнення результату, тобто рівень про­сування до бажаної цілі. Такий підхід дає змогу формувати критерій технічної ефективності на основі ідентифікації та оцінки цілей інве­стиційної політики. Якщо спектр соціально-економічних цілей інве­стиційної політики обмежити тільки досягненням максимальної економічної ефективності інвестиційного процесу, тоді технічну ефективність можна розрахувати за вищенаведеними формулами. Принципова відмінність між економічною*і технічною ефективніс­тю полягає в способі оцінки вигід і витрат. Економічна ефектив­ність розраховує результат ухвалення рішення як різницю між тим, що було дойого ухвалення і тим, що стало після його ухвалення і реалізації на практиці. Технічна ефективність визначає результат прийняття рішення як різницю між максимально можливим позити­вним результатом від нього та результатом фактично досягнутим.

З метою оцінки витрат та вигід для розрахунку технічної ефе­ктивності вводяться поняття, явних та неявних витрат і вигід. Явні витрати та вигоди — це фактичні показники, на підставі яких виконується розрахунок економічної ефективності. Неявні витрати — це неодержані доходи від найліпшого альтернативно­го рішення у сфері інвестиційної політики. Неявні вигоди можна характеризувати як додаткові доходи, котрі можна було б одер­жати в разі ухвалення певних рішень, від капіталу, який вже інве­стовано в промисловість.

Для розрахунків технічної ефективності інвестиційної політи­ки засадничим є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість використовується за проведення аналізу можливих ви­трат і вигід. Більше того, визначною рисою ефективності інвес­тиційної політики є те, як саме враховується альтернативна вар­тість за прийняття рішень. Ефективною вважається політика, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості, тобто вартості витрат і вигід за альтернативними рішеннями. Рішення, які ухвалюються в процесі визначення і реалізації інвестиційної політики, вплива­ють на рух інвестиційних ресурсів.. Аль­тернативна вартість використаного в певний спосіб ресурсу ви­значається його цінністю в разі використання на інші альтерна­тивні цілі, які можуть дати максимально можливий позитивний результат.

52. Вплив НТП на розвиток промисловості: статистичний та графічний аналіз.

Науково-технічні досягнення, пов'язані зі створенням та про­вадженням у виробництво нових технологій і товарів, приводять до зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на оди­ницю кінцевої продукції або на одиницю її корисного показника. Такі технологічні зміни дають змогу виготовляти більше продук­ції в умовах обмежених ресурсів, тобто збільшують максимально можливий випуск продукції господарською системою. Вплив можливостей можна пояснити за допомогою графіка (рис. 25).