Особливості промислового перевороту у Франції, Німеччині, США

Промисловий переворот у Франції розпочався пізніше, ніж у Великій Британії (1805 – 1810 рр.), і був затяжним, триваючи до 70-х рр. ХІХ ст. Причинами запізнення промислового перевороту в цій країні було збереження цехової організації виробництва у промисловості; пізнє (порівняно з Великою Британією) утвердження капіталізму; затяжні наполеонівські війни; слабка вітчизняна інженерна думка; інертність мислення французьких промисловців; малопродуктивне парцелярне сільське господарство; орієнтація промисловості на виробництво предметів розкоші (технологія їх виробництва важко піддавалася механізації).

У своєму розвитку промисловий переворот у Франції пройшов три етапи: 1805 – 1810 рр. (перший етап), 1815 – 1848 рр. (другий етап) та 1848 – 1849 рр. – кінець 1860-х рр. (третій етап).

Перший етап промислового перевороту у Франції співпав з правлінням Наполеона І, який активно підтримував промисловість і торгівлю. Інтенсивному переходу до машинного виробництва на цьому етапі сприяли досягнення вітчизняної інженерної думки, зокрема поява прядки "дженні", мюль-машини, жаккарівського верстата з виробництва візерунчатих тканин, жирарівської льонопрядильної машини. Почало розвиватися шовкоткацьке виробництво. У той же час повільними темпами впроваджувалися у виробництво англійські парові машини: якщо на початку ХІХ ст. у англійській промисловості працювало понад 5 тис. таких машин, то у французькій – лише 15 машин. Цьому певною мірою сприяла наполеонівська континентальна блокада Англії, внаслідок чого французька промисловість була позбавлена необхідних для інтенсивної механізації англій­ських машин.

На другому етапі промислового перевороту хід економічного роз­витку Франції суттєво прискорився. У ключових галузях французької промисловості набув широкого розмаху перехід до машинної технології. Упродовж 1830 – 1847 рр. у 4 рази збільшилася чисельність механічних веретен. Текстильні фабрики Франції почали виробляти тканини масового споживання і знаходили для них збут як у самій країні, так і за її межами. Зростання попиту на машини прискорило розвиток фран­цузької металургійної та машинобудівної промисловості і використання у технологічних процесах цих галузей кам’яного вугілля, парових молотів та прокатних станків. Варто також зазначити, на цьому етапі у Франції сформувалася фінансова буржуазія, яка мало опікувалася розвитком промисловості і збагачувалася за рахунок лихварства та фінансових спекуляцій.

Третій етап промислового перевороту у Франції – це період
його завершення. Впродовж 1850 – 1860-х рр. промислове виробництво французької промисловості збільшилося у рази: виробництво чавуну – у 3,8 рази, заліза – у 3,5 рази, сталі – у 8 разів, видобуток кам’яного та бурого вугілля – у 4 рази, виробництво і споживання бавовни і шовку –
у 2 рази.

Цікаво знати   У 60-х рр. ХІХ ст. найбільшим центром шовкового виробництва став Ліон. Тут пере­робляли близько 2 млн т шовку-сирцю і виготовляли майже 2/3 усіх шовкових тканин у країні. Половина з них ішла на експорт. Ліон набув статусу великого промислового центру євро­пейського масштабу. Французьке шерстяне виробництво почало становити конкуренцію Великій Британії на європейському ринку. Джерело: Ковальчук В. М. Історія економіки та економічної думки: навч. посібн. / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. І. Сарай. – К.: Знання, 2008. – С. 134.

Отже, до 70-х рр. ХІХ ст. у французькій економіці відбулося створення самостійної машинобудівної галузі, причому, на відміну від Англії, французький промисловий розвиток мав чіткі ознаки лихварського
характеру.

Німеччина довгий час в економічному і політичному розвитку була однією з найвідсталіших країн Європи. Основними причинами цього були збереження цехової організації виробництва у промисловості; наявність середньовічних феодальних пережитків у сільському господарстві; політична роздробленість країни; відсутність розвинутих шляхів сполучення; ізольованість країни від світових торговельних шляхів; відсутність власного флоту. Тому виникнення великого промислового виробництва, пов’язаного з масовим застосуванням машин, стало можливим лише у другій половині ХІХ ст.

У своєму розвитку промисловий переворот у Німеччині пройшов три етапи: 1810 – 1850 рр. (перший етап), 1850 – 1870-ті рр. (другий етап) та 1870 – 1890 рр. (третій етап).

На першому етапі найбільш активно промисловий переворот відбувався у текстильній промисловості (особливо у бавовняній). Бавовняне виробництво розвивалося переважно у Саксонії і зводилося до переробки готової англійської пряжі. У 1846 р. нараховувалося 313 прядилен і 750 тис. механічних веретен.

Після утворення Митного союзу (1833 р.) інтенсивно почала розвиватися шовкова промисловість. У 1846 р. тільки у Крефельді працювало понад 8 тис. шовкоткацьких станків.

Значні зміни відбулися й у важкій промисловості. З появою парових машин попит на вугілля збільшився. Видобуток вугілля у 1824 – 1843 рр. збільшився з 1,2 млн до 3,1 млн т, а загальна чисельність шахтарів упродовж 1800 – 1848 рр. майже у 4 рази.

З 1825 р. у Німеччині почали використовувати пудлінгування. Винахід Бессемера і Томаса дав змогу використовувати для виробництва металу залізні руди з високим вмістом фосфору. При цьому руда йшла на виплавку металу, а зі шлаків (відходів доменного процесу) виготовляли мінеральні добрива у вигляді фосфорного борошна.

Важливу роль у прискоренні промислового перевороту у Німеччині відіграло будівництво залізничних доріг. Перша залізнична дорога у Німеччині була побудована ще у 1825 р., з’єднавши Нюрнберг з Фюртом. У 1848 р. довжина залізничної мережі досягла 2,5 тис. км і тепер Німеччина у цій галузі поступалася лише Великій Британії і Франції. Залізничне будівництво ліквідувало економічну роздробленість Німеччини, сприяло консолідації її внутрішнього ринку.

Слабким місцем німецької промисловості залишалося транспортне машинобудування. І хоча паровозобудівний завод Борзинга виник у Берліні ще у 1833 р., а пізніше (40-ві рр. ХІХ ст.) у Касселі і Хемніце, їх продукція залишалася незначною.

Вирішальне значення для промислового розвитку Німеччини мав період двох наступних десятиліть (другий етап промислового перевороту). Цьому сприяла революція 1848 р., яка хоча остаточно й не ліквідувала феодальних пережитків, однак створила сприятливі політичні умови для капіталістичного розвитку.

Упродовж 60-х рр. ХІХ ст. різко збільшилася загальна потужність паро­вих двигунів. Унаслідок цього прискореними темпами почали розвиватися важка промисловість, зокрема військово-промисловий комплекс. Провідну роль у цьому відігравали заводи Круппа. Велике значення надавалося будівництву залізниць, яке набуло загальнонаціонального характеру.

Додаткова інформація Набули розвитку нові галузі промисловості, насамперед, хімічна індустрія. Відкриття анілінових барвників (1856 р.) було покладено в основу виробництва не тільки фарб, але й фармацевтичної продукції, вибухових речовин, каучуку. Нарощувалися потужності фабрик з виробництва калійних і фосфорних міндобрив. Хімічна промисловість посіла третє місце серед галузей німецької промисловості, а за часткою у світовому виробництві – друге місце після США.   Джерело: Ермашкевич Г. И. Экономическая история зарубежных стран: учебн. пособ. / Г. И. Ермашкевич. – Мн.: Экоперспектива, 2009. – С. 49.

Третій етап промислового перевороту відбувся після об’єднання німецьких земель і утворення Німецької імперії (1871 р.). Особливістю цього етапу є тісне переплетення фабричної промисловості з моно­поліями.

Темпи третього етапу промислового перевороту у Німеччині характеризують такі економічні показники: продук­ція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживан­ня бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля – у 4 рази, по­тужність парових двигунів – у 9 разів, протяжність заліз­ниць – у 3,3 раза (19,6 тис. км).

Основними галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна, хімічна, машинобудівна, військова. Почало розвивати­ся калійне виробництво. З’явилася нова галузь – електротехнічна, що обслуговувала телеграф і електричну сигналізацію.

Отже, у ХІХ ст. німецька промисловість пройшла шлях від ремесла і мануфактури до машинного виробництва. Зміни у структурі промислового виробництва дозволили Німеччині вийти на провідні позиції в Європі за багатьма економічними показниками.

Промисловий переворот у США (північних штатах) розпочався в останньому десятилітті XVIII ст. і тривав до середини ХІХ ст.

Передумовами промислового піднесення Америки у цей час стали:

1) вигідне територіально-географічне розташування, що дало їй можливість відмежуватися від європейської боротьби за гегемонію;

2) активна колонізація західних американських земель, що сприяло формуванню ємкого внутрішнього ринку і сприяло зростанню попиту на промислові та сільськогосподарські товари;

3) наполеонівські війни, які стали "золотим періодом" американської торгівлі;

4) відсутність докапіталістичних пережитків, зокрема цехових порядків;

5) відсутність ринку вільних робочих рук, що зумовило їх високу вартість і викликало необхідність заміни цього дорогого компонента витрат виробництва дешевшим – машинами;

6) проголошення і дотримання прав власності, що стимулювало розвиток промислового підприємництва;

7) економічна політика, яка полягала у встановленні протекціоністських тарифів і переорієнтації американських інвестицій зі сфери торгівлі і мореплавства у промисловість;

8) демографічний фактор, e результаті чого кількість жителів США впродовж першої половини ХІХ ст. збільшилася майже у 4,5 раза за раху­нок переселенців з Європи – людей підприємливих і енергійних;

9) державна підтримка промислового винахідництва, що стимулювало розвиток вітчизняної інженерно-технічної думки.

Промислова революція в США мала як східні риси із західноєвропейськими, так і характеризувалася певною специфікою. Особливостями промислового розвитку США є те, що він:

відбувся на основі європейських ресурсів: робочої сили, інтелекту і капіталів;

засновувався на вітчизняних інженерно-технічних досягненнях;

був вкрай нерівномірним по територіях (північний Схід – більш промисловий, Південь – сільськогосподарський);

як основний вид палива та для виготовлення деревного вугілля довгий час використовувалася деревина.

Промисловий переворот у Америці розпочався у текстильному виробництві Північного Сходу. У першому десятилітті XIX ст. відбувся стрімкий розвиток прядкових фабрик. Однією з найвідоміших прядильних фабрик була фабрика, яку у 1790 р. заснував робітник-текстильник С. Слейтер (він приїхав з Англії і по пам’яті відновив схему ватерної машини).

Поступово впровадження машин розпочалося й у харчовій (передусім, борошномельній), взуттєвій, швейній та шкіряній галузях. Значною мірою цьому сприяли винахід у 1841 р. швейної машини, а також машини для виготовлення взуття у 1846 р.

На початку ХІХ ст. розпочалося будівництво каналів. У 1825 р. був побудований канал Ері, який з’єднав район Великих Озер з Атлантичним океаном. Вартість транспортування вантажів з Нью-Йорка до Буффало знизилася майже на 90 %. У середині XIX ст. довжина річних каналів
у США досягла 6 тис. км. Будівництво Р. Фултоном у 1807 р. першого
у світі колісного пароплава "Клермонт" сприяло розвитку судноплавства. У 1814 р. Фултон побудував і перше військове колісне парове судно "Демалогос". Перехід у 1840-х рр. до гвинтових пароплавів дав поштовх рішучим перетворенням у військово-морській справі. За якістю і тоннажем у середині XIX ст. американські судна практично зрівнялися з британськими. Розпочалося будівництво перших залізничних доріг, що з’єднали міста Балтимор і Огайо. Це стимулювало інтенсивний розвиток металургійної, вугільної, машинобудівної, корабельнобудівної і лісопереробної промисловості.

Таким чином, за 100 років незалежного існування США здійснили стрімкий промисловий розвиток. Це створило сприятливі умови для подальшого індустріального розвитку американської економіки.