Поняття та правова характеристика договору 2 страница

ючи специфіку предмета договору комерційної концесії, у цьому випадку досить велика ймовірність виникнення множинності осіб на боці правовласника.

Заміна сторони договору може мати місце в силу об'єктивних при­чин незалежно від волевиявлення осіб. Зокрема, у разі смерті право-володільця¹ його права та обов'язки за договором комерційної конце­сії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обо­в'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Наявність цього правила обумовлена тим, що сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності. Здійснення прав і виконання обов'язків особи, яка помер­ла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснюється осо­бою, яка управляє спадщиною.

Припинення договору комерційної концесії відбувається на під­ставах, передбачених загальними положеннями про зобов'язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної концесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки останній підля­гає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законо­давством введена вимога державної реєстрації припинення договору.

Оскільки строк не є істотною умовою, то договір комерційної кон­цесії може бути укладений на певний строк чи на невизначений строк. Якщо строк дії договору не встановлений; то кожна із сторін у договорі комерційної концесії має право у будь-який час відмовити­ся від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців. Зазначений строк надається сторонам, щоб підшукати інші можливі варіанти діяльності. Так, правоволоділець зможе ство­рити іншу ланку замість користувача, уклавши аналогічний договір, а користувач — підготуватися до налагодження власного бізнесу або підшукати іншого правоволодільця. Враховуючи специфіку право­відносин, сторони в договорі можуть змінити передбачений законо­давством строк, але лише у бік збільшення.

Законодавством про договір комерційної концесії передбачено дві додаткові підстави його припинення.

мМВ'ЯЗАННЯ ЩО ВИНИКАЮТЬ 13 СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ _____________________________________ ^44Э

Розділ XV. Зобов'язання, що виникають із спільної діяльності

Глава 61. ДОГОВІР ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Розвиток економічних і соціальних потреб породжує необхідність об'єднання майна і діяльності людей для досягнення ними спільної мети. Таке добровільне об'єднання являє собою договір учасників, що взаємно зобов'язує їх до певних дій (щодо передачі майнових вкладів і подальшої узгодженої діяльності), тобто тягне за собою ви­никнення між ними зобов'язально-правових відносин. Учасники, які здійснюють спільну діяльність, ставлять одну й ту саму мету (побу­дувати будинок, школу), для досягнення якої вони об'єднують свої спільні зусилля і вносять певні майнові вклади.

Договір про спільну діяльність є одним з найдавніших цивільно-правових договорів. У класичному римському праві розрізняли два види товариств:

- товариства за спільним проживанням і спільною діяльністю, учасники якого домовлялися про спільність усього теперішнього і майбутнього майна і поділ між собою всього, чим вони володіли. Та­кий договір, як правило, укладався між членами однієї сім'ї (спів­власниками, спадкоємцями). Ці договори стали прообразом догово­рів про спільну діяльність, що не мають підприємницького ха­рактеру;

- виробничі товариства, учасники яких об'єднували частину влас­ного майна для виконання певної роботи або ведення спільної госпо­дарської діяльності і одержання спільних доходів. Такі договори укладалися між купцями або ремісниками для спільного ведення тор­гівлі, промислу чи іншої дохідної діяльності. Так утворювалися різні промислові та торговельні товариства¹.

З розвитком капіталізму договір товариства поступово набув знач­ного поширення. У Росії з XVIII ст. було відоме складництво як фор­ма об'єднання людей на основі договору, укладеного з метою спіль­ного ведення сільського господарства, торгівлі. Суб'єкти цього дого­вору виступали як єдине торговельне підприємство, яке, однак, не бу­ло суб'єктом права. Купці заміняли один одного у поїздках і несли майнову відповідальність за пошкодження або втрату довіреного їм чужого товару. Одержаний дохід вони ділили між собою відповідно

¹ Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во «БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 304.

до внесених кожним паїв або товарів. Такі договори могли мати як епізодичний характер, так і укладатися на певний строк¹.

У проекті Цивільного Уложення договором товариства називався правочин, за яким кілька осіб зобов'язувалися одна перед другою спільно брати участь майновими вкладами або особистою працею в торговельному, промисловому чи іншому починанні, спрямованому на одержання прибутку (ст. 680)². Учасники такого товариства здій­снювали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, причому участь у спільній справі могла обмежуватися тільки внесен­ням майнового вкладу.

У цивільному праві радянського періоду поняття зазначеного дого­вору дещо змінюється. Законодавець вимагав від учасників договору обов'язкової особистої участі у справах підприємства. Так, ЦК УРСР 1963 р. визначав, що за договором про сумісну діяльність сторони зо­бов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або держав­но-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в опе­ративне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортив­них споруд, шкіл, родильних будинків, жилих приміщень і т. п. (ч. 1 ст. 430). Для досягнення цієї мети учасники договору робили внески грошима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1 ст. 432).

Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «прос­те товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, при­чому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вва­жалася необхідною ознакою.

Згідно з новим ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридич­ної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спільна діяльність може здійснюватися як на основі об'єднання вкладів (просте товариство), так і без об'єднання вкладів (ст. ИЗО ЦК).

Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття як «просте товари­ство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці.

Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юри­дичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети - одержання прибутку.

Учасники договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче спів­робітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо).

¹ Большая советская энциклопедия. - 3-е изд. - М.: Изд-во «Советская энциклопе­
дия», 1976. - Т. 23. - С. 509.

² Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.:
Изд-во «БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 305.

Розділ XV

Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розуміти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький результат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети — голов­на кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначаєть­ся у п. 1 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням і вико­нанням договорів про спільну діяльність», підприємницька мета спіль­ної діяльності може бути різною¹. На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, конссірціумне банківське кредитування, ство­рення і спільна експлуатація об'єктів інвестування, створення і діяль­ність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь- яка інша мета, не забо­ронена законодавством. Тому коло суб'єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед со­бою. Суб'єктами договору можуть бути фізичні особи - підприємці, під­приємницькі товариства та непідприємницькі товариства, якщо підпри­ємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники². Одна й та ж особа може бу­ти учасником декількох договорів про спільну діяльність.

Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюєть­ся спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона - лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відплатним і фідуціарним.

В результаті укладання договору його учасники утворюють об'єд­нання осіб, що не стає новим самостійним суб'єктом цивільного пра­ва, але зобов'язує їх до спільних узгоджених дій в межах досягнення спільної мети.

Цей договір нонсенсуальний, оскільки визнається укладеним у момент досягнення домовленості щодо його істотних умов.

Залежно від кількості учасників договору та розподілу між ними прав та обов'язків він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що навіть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не протиставлені як кредитора та борж­ника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не протилежно, а на досягнення спіль­ної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають в цьому договорі вза­галі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов'язаною до внесення майново-

¹ Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України // Бюлетень законодавства
та юридичної практики України. - 1998. - № 3. - С 78-82.

² Чубарое В. В. Гражданское право России. Обязательственное право: Курс лекций /
Отв. ред. О. Н. Садыков. - М.: Юристь, 2004. - С. 731.

го вкладу і вчинення певних дій у спільних інтересах, має право вима­гати такої ж поведінки від решти контрагентів'. Але більше впевнює інший підхід, що суб'єкти цього договору йменуються не кредитора­ми та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і об­ов'язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов'я­зань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вима­гати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не по­винна проводити виконання безпосередньо щодо будь- якої іншої сторони². Така складна, переплетена структура взаємозв'язків, по­роджена багатостороннім характером відносин, не властива звичай­ним двостороннім зобов'язанням.

Питання про відплатний характер договору про спільну діяль­ність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досяг­нення загальної мети³. Проте з іншого боку, внесення учасниками майнових вкладів, від яких в подальшому всі учасники одержують за­доволення, свідчить про відплатність цього договору.

Отже, у вузькому розумінні відплатності, як зустрічного задово­лення від спільної діяльності, договори можуть бути як відплатними, так і безвідплатними⁴. Так, якщо за договором про спільну діяльність для виробництва певної продукції один учасник зобов'язується нада­ти приміщення, а другий - внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задоволь­няє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий - в облад­нанні, а відтак, можна говорити про відплатність. Якщо ж сторони об'єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непід-приємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів від­ступає на другий план. У зв'язку з цим немає й ознаки відплатності до­говору, хоча сторони і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення».

Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обо­в'язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов'язань, вкпючаючи передачу йому части­ни (частки) загальної вигоди (доходу)⁵.1 це само по собі характеризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має метою одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зо-

¹ Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). - Л/. Изд-во ЛГУ,
1961.-Ч. II.-С.454.

² Гражданское право: Учеб / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Прос­
пект, 1998.-Ч. II.-С. 653.

³ Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 764.

⁴ Цивільне право / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. - К.: Вентурі, 1996. -
Ч. II. -С. 290.

⁵ Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.:
Изд-во «БЕК», 2002. - Т. И. - Полутом 2. - С. 312.

446 Розділ XV

ЗОБО В'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________ 447^

бов'язаним виконати певні дії майнового характеру на користь інших (для досягнення спільної для них мети).

Договір про спільну діяльність є фідуціарним договором, бо між його учасниками складаються відносини особисто-довірчого харак­теру. Учасники довіряють один одному частину свого майна, яке за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. В інтересах спільної справи кожному з учас­ників звичайно надається право виступати від імені всіх учасників, які вважають, що ніхто не зловживає своїми правами, а діятиме доб­росовісно. Фідуціарний характер спільної діяльності знаходить свій прояв в умовах договору, які встановлюють порядок координації спільних дій або ведення спільних справ учасників. Загальним прави­лом відносин учасників спільної діяльності між собою щодо ведення спільних справ є їх спільна згода, якщо інше не встановлено догово­ром між ними. У випадку, коли сторони договору про спільну діяль­ність уповноважили одного з учасників діяти від їх імені та за їх раху­нок перед третіми особами в спільних інтересах, вони повинні встановити обсяг його повноважень. Він визначається насамперед змістом договору про спільну діяльність, а залежно від його поло­жень - спільною довіреністю решти учасників, виданою кожним учасником окремо, або письмовим актом спільного волевиявлення¹.

Зобов'язання щодо спільної діяльності оформлюють не стільки безпосередні відносини товарообміну між учасниками, скільки їх особливу організацію. Ця остання і дозволяє декільком особам (учас­никам даного зобов'язання) виступати в майновому обороті спільно. Тому угода про спільну діяльність має не тільки товарно-грошовий, а й організаційний характер.

Предметом договору про спільну діяльність є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення спільної для всіх учасників мети (юридичний об 'єкт), і вклади учасників (матеріальний об 'єкт). Згідно зі ст. 1133 ЦК вкладом учасника вважається все те, що він вно­сить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кош­ти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (п. 6.1 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики ви­рішення спорів, пов'язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність»). Вклади учасників вважаються рівними за вар­тістю (ч. 2 ст. 1133 ЦК), якщо інше не випливає із договору або фак­тичних обставин. Вклади передаються учасниками на загальну ко­ристь і утворюють спільне майно. У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, розмір якої відповідає розміру його вкладу.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦК).

¹ Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учеб. - М..: АО «Центр ЮрИнфор», 2003. - С. 833.

Слід відмітити, що договір про спільну діяльність відповідно до публічного законодавства потребує державної реєстрації¹.

Строк договору про спільну діяльність, як правило, обумовлений його метою, досягнення якої припиняє дію договору. Однак незалеж­но від цього сторони можуть зазначити в договорі особливий строк його дії, закінчення якого припинить відповідні зобов'язання. Це до­цільно в тих випадках, коли мета договору є тривалою і не може бути досягнута до якоїсь певної дати (наприклад, одержання прибутку з підприємницької діяльності). Якщо в договорі відсутні строк його дії і спосіб його визначення, договір вважатиметься укладеним на невиз-начений строк.

Глава 62. ДОГОВІР ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

1. Поняття та юридична природа договору простого товариства

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК).

Договір про спільну діяльність та договір простого товариства ма­ють багато спільних рис, однак їх не можна ототожнювати: уклавши договір простого товариства, сторони об'єднують свої вклади та інші майнові внески для спільної мети, утворюючи при цьому спільну власність, у той час як учасники спільної діяльності діють без такого

об'єднання.

За своєю юридичною природою договір простого товариства є консенсуальним, багатостороннім, відплатним і фідуціарним.

Договір простого товариства є консенсуальним договором, оскіль­ки він вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між його учасниками за всіма істотними умовами. Внесення ж вкладів учасниками і здійснення інших дій, про які вони домовилися, вже від­бувається в порядку виконання цього договору.

Процедура укладання договору підпорядковується загальним пра­вилам про укладення договорів.

Традиційно договір простого товариства відносять до багатосто-

¹ Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. - № 4. - Ст. 28; Порядок ведення податково­го обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи: наказ ДПА України від 11 липня 1997 р. в ред. наказу від 16 січня 1998 р. // Бизнес. - 1998. - № 7; Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю інозем­ного інвестора: постанова Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. № 112 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2001.-№7.-С. 142; Про по­рядок здійснення державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора: Інструкція, затверджена наказом МЗЕЗтор-гу 20 лютого 1997 р. № 125 // Офіційний вісник України. -1997.-№ 13. - С. 117.

Розділ XV

_зОБОВ ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ _____________ 449