Елементи та умови кредитного договору

Вклади (депозити) на вимогу - це вклади на умовах видачі на пер­шу вимогу вкладника у готівковій (лише для фізичних осіб) чи безго­тівковій формі. Строковими є вклади, які можуть бути повернені вкладнику після закінчення обумовленого строку або на першу вимо­гу вкладника, якщо таке передбачено договором банківського вкла­ду. Накопичувальні вклади (депозити) призначені для нагромаджен­ня грошових заощаджень і можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків. Умовні вклади (депозити) - це вклади, під час оформлення яких встановлюється будь-яка умова щодо по­вернення грошових коштів або банківських металів. Умова за вкла­дом не повинна суперечити законодавству України або бути такою, що може ускладнити повернення вкладу (депозиту). Наприклад, та­кими є внесений батьками вклад (депозит) на ім'я дитини, якій буде належати право розпоряджання сумами вкладу тільки після того, як здійсниться обумовлена договором подія (умова) - після вступу в шлюб чи після досягнення нею визначеного віку. Якщо умови вкладу містять визначений строк зберігання, то такі вклади обліковуються як строкові. Умовні вклади без визначення строків зберігання обліко­вуються як вклади на вимогу;

- залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів -вклади (депозити) з простими процентами та вклади із складними процентами. Простий процент - це процент, що нараховується бан­ком вкладнику на суму початкового вкладу (депозиту). Складний процент - це процент, який нараховується на суму, що складається з суми вкладу (депозиту) та не витребуваних процентів, після закінчен­ня кожного кварталу чи іншого строку;

- за характером сплати процентів - авансом, щомісяця, щокварта­лу, після закінчення року, після закінчення строку дії договору;

- за характером дострокового повернення грошових коштів або банківських металів - вклади (депозити) з попереднім повідомлен­ням банку про повернення грошових коштів або банківських металів та без попереднього повідомлення банку про їх повернення;

- в готівковій чи безготівковій формі, які вносяться до банківської установи у безготівковій формі шляхом переказування коштів з одно­го рахунка на інші юридичними особами і фізичними особами. В Україні тільки фізичним особам надане право вносити депозит до банківських установ як у безготівковій, так і у готівковій формі.

Закон не містить будь-яких обмежень стосовно кількості депозит­них рахунків у різних валютах.

Сторонами договору банківського вкладу (депозиту) є банк і вкладник. На відміну від договору банківського рахунка, у договорі банківського вкладу право на залучення грошових коштів належить лише банкам (ч. 1 ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»¹),

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. ЗО.

які отримали у встановленому порядку ліцензію НБУ на здійснення таких операцій. Інші фінансові установи не мають права залучати гро­шові кошти юридичних і фізичних осіб. Небанківські кредитні орга­нізації не вправі залучати грошові суми (вклади) юридичних і фізич­них осіб з метою їхнього розміщення від свого імені і за свій рахунок. Вкладником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні - віком від чотирнадцяти років (ст. 32 ЦК), як резиденти, так і нерезиденти.

Договір банківського вкладу є одностороннім, оскільки обов'язки несе тільки банк, а вкладник має право вимоги до нього з приводу по­вернення вкладу та сплати процентів. Вкладник має право на одер­жання від банку процентів від суми вкладу або доходів у іншій формі за використовування банком грошових сум клієнта і тому цей договір є оплатним. Необхідно звернути увагу на те, що до процентів законо­давець прирівнює доходи в іншій формі. Договір виникає з моменту передачі грошей банку, тобто договір банківського вкладу -•реальний. Договір банківського вкладу, коли вкладником є фізична особа, має свої особливості. Він ч. 2 ст. 1058 ЦК віднесений до публічних договорів. Отже, банк не має права відмовити фізичним особам у прийнятті внеску за наявності можливості зробити таку послугу. Так, відмова від надання банківського обслуговування з прийняття внеску буде обгрунтованою, наприклад, якщо НБУ відкликав ліцензію, яка була надана раніше банку на виконання даних операцій, або банк публічно оголосив про припинення прийняття внесків від населення, мотивуючи це фінансовою неспрс можністю чи іншими причинами. У разі необгрунтованої відмови банку від прийняття внеску від фізич­ної особи, остання має право звернутися до суду з вимогою про спо­нукання укласти договір банківського вкладу та відшкодування збит­ків; заподіяних цією відмовою (ст. 633 ЦК), Публічний характер договору виключає надання переваги будь-яким вкладникам - фізич­ним особам, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, Так, наприклад, банк не вправі надавати перевагу службовцям банку по вкладам і надавати їм більш високу процентну ставку, ніж за вклада­ми інших фізичних осіб. Однак це правило діє тільки для вкладів, які передані на різних умовах. Банк може диференціювати свої про­центні ставки залежно від строку дії договору, суми вкладу та умов їх повернення. У цьому випадку допустимим є встановлення різних процентних ставок по вкладам юридичних і фізичних осіб. Банки ма­ють оприлюднити умови укладення договору банківського вкладу (депозиту), випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом роз­міщення такої інформації у загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку та додатково у засобах масової інформації.

Стаття 1063 ЦК надає право не тільки внести кошти на вже наяв­ний рахунок вкладника, а й відкрити його на ім'я іншої особи. Такий договір банківського вкладу буде дійсним лише за умови, що при від­критті рахунка іншою особою визначене ім'я фізичної особи або най-

Розділ XIII

_І0спп 'ЯЗАННЯ ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ377

менування юридичної особи, на користь якої зроблений вклад. У про­тивному випадку договір є неукладеним (ст. 1063 ЦК).

До договору банківського вкладу на користь третьої особи засто­совуються правила про договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), якщо це не суперечить нормам ЦК, які регулюють вклади на користь третіх осіб (ст. 1063 ЦК) і суті договору банківського вкладу. Так, за договором на користь третьої особи, якщо інше не встановлене у за­коні, інших правових актах і договорі, кредитор може скористатися правом, що належить третій особі, лише у випадку, коли вона відмо­вилася від права, наданого їй за договором на користь третьої особи. У той же час особа, яка уклала договір банківського вкладу на ко­ристь іншої особи, може скористатися всіма правами вкладника, у то­му числі вимагати суму вкладу, якщо до моменту звернення її в банк інша особа, на користь якої зроблений вклад, не встигла скористатися своїми правами.

Договір банківського вкладу повинен бути укладений у простій письмовій формі. Недотримання цієї форми має наслідком недійс­ність договору банківського вкладу. Такий договір є нікчемним.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб під­тверджується: договором банківського вкладу; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з ви­дачею ощадного сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту

Ощадному депозитному сертифікату присвячена ст. 1065 ЦК, од­нак вона не містить його поняття. Згідно зі ст. 18 Закону від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»¹ ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошо­вих коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його право­наступника на одержання після закінчення встановленого строку су­ми вкладу (депозиту) та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний (депозитний) сертифікат буває: ку­понним, безкупонним та процентним.

Купонний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сер­тифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом. Безкупонний ощадний (депозитний) серти­фікат - це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, про­центи сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту). Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сер­тифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - Ст. 58.

Згідно зі ст. З Закону «Про цінні папери і фондову біржу» ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером і може бути іменним чи на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам неможливий. Ощадні (депозитні) серти­фікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або се­ріями¹. Вони мають бути емітовані в паперовій (документарній) фор­мі і бути номіновані як в національній, так і в іноземній валюті. Випуск та розміщення банками ощадних сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється.

Ощадні (депозитні) сертифікати повинні мати такі реквізити: най­менування цінного паперу - «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження, порядко­вий номер, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), підпис керівника банку або уповноваженої особи, печатку банку. Виготовлення бланків ощадних сертифікатів здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Цей бланк заповнюється банком за допомогою відповідних технічних засобів або від руки - чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення під час заповнення бланка сертифіката не допускаються.

За умови дострокового подання ощадного (депозитного) серти­фіката до погашення банк сплачує його власнику суму вкладу (депо­зиту) та проценти, які виплачуються в розмірі як за вкладом (депози­том) на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів.

За умови настання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката. По­гашення ощадних сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюється банками лише в націо­нальній валюті, а які номіновані в іноземній валюті - в іноземній ва­люті. За письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, погашення ощадних сертифікатів, які но­міновані в іноземній валюті, може здійснюватися у національній ва­люті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, зазначеного в ощадному сертифікаті, або на дату його до­строкового викупу.

Ощадний сертифікат слід відрізняти від ощадної книжки, яка не є цінним папером та видається тільки фізичним особам. Вона також підтверджує укладення договору банківського вкладу і внесення гро­шових коштів на рахунок цієї фізичної особи (ст. 1064 ЦК). В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані

¹ Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки - юри­дичні особи.

378

Розділ ХІЦ

_зОБОВ -ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАИІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.

Права та обов'язки сторін договору. Вкладник - фізична особа має право незалежно від виду банківського вкладу вимагати повер­нення вкладу або його частини на першу вимогу. Вкладник, який ви­користовує право повернення своїх грошових сум на вимогу до спли­ву строку або до настання інших обставин, визначених договором, має право також вимагати виплати процентів за вкладом на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент (ст. і 060 ЦК). Це пов'язано з тим, що у цих цивільно-правових відносинах більш «слабкою» стороною є не боржник, а кредитор. Умова догово­ру строкового вкладу про відмовлення громадянина від свого права вимагати суму вкладу на першу вимогу є нікчемною, воно не пород­жує для сторін ніяких правових наслідків. Обов'язок банків видати суму вкладу чи її частини на першу вимогу не поширюється на вкла­ди юридичних осіб, якщо договором така умова не передбачена. У тих випадках, коли після закінчення терміну повернення строкового вкладу сума вкладу не була витребувана, договір вважається продов­женим на умовах вкладу на вимогу, якщо договором не встановлене інше.

Якщо договором не передбачені умови про розмір процентів, що нараховуються на суму внеску, банк зобов'язаний виплатити їх у роз­мірі облікової ставки Національного банку України (ст. 1061 ЦК). Однак це правило застосовується лише до внесків у національній ва­люті. На вклади в іноземній валюті, якщо інше не встановлено у дого­ворі, банк зобов'язаний нарахувати проценти згідно із Класифікато­ром іноземних валют, затвердженим постановою Правління НБУ від 4 листопада 1998 р. (у редакції від 2 жовтня 2002 р. № 378)¹.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором, У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на ви­могу новий їх розмір застосовується до вкладу (депозиту), внесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через один місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не передбачене договором. Спосіб повідомлення вкладника про змен­шення розміру процентів законом не регламентується, за вимогою вкладника він може бути зазначений у договорі банківського вкладу.

Встановлений банком відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) розмір процентів на вклад (депозит) на строк або на вклад, внесений на умовах його повернення в разі настання визначених до­говором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законодавством України. Таким чином,

¹ Карманов Є. В. Договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті: Автореф... канд. юрид. наук 12.00.03// Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2001.

умова про право банку на одностороннє зменшення розміру процент­ної ставки по строковим вкладам є недійсною.

Нарахування процентів на банківський вклад (депозит) починаєть­ся з наступного після надходження від вкладника грошових коштів або банківських металів дня і закінчується у той день, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунка вкладника. Отже, день передачі банку сум вкладу і день їх видачі виключаються з періоду, протягом якого нараховуються встановлені проценти.

Порядок і терміни виплати процентів передбачаються умовами до­говору. При відсутності даних умов банк зобов'язаний за вимогою вкладника нараховувати проценти на суму внеску після закінчення кожного кварталу. Проценти, які не були витребувані вкладником, збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти. Інтересам вкладників слугує правило, відповідно до якого, якщо договором банківського вкладу не передбачене інше, на рахунок вкладника зара­ховуються грошові суми, що надійшли до банку на ім'я вкладника від третіх осіб (ст. 1062 ЦК) Вважається, що вкладник висловив згоду на одержання коштів від інших осіб, оскільки їм відомі дані про рахунок за вкладом.

Для вкладників найбільш важливим є те, щоб закон забезпечував зберігання їх вкладів. З цією метою Законом від 20 вересня 2001 р. «Про гарантування вкладів фізичних осіб»¹ встановлюються засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банкам-учасникам названого Фонду. Учасниками цього Фонду є банки - юридичні особи, які заре­єстровані в Державному реєстрі банків, який ведеться НБУ, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді таких банків є обов'язковою. Він гарантує кожному вкладнику банка-учасника Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, у розмірі вкладів на день настання їх недоступності, але не більше 3000 грн. по вкладах у кожному із таких банків². Недоступність вкладів - це неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначен­ня ліквідатора банку-учасника Фонду. Порядок відшкодування Фон­дом коштів за вкладами фізичних осіб визначається Положенням про порядок відшкодування вкладів фізичних осіб, затвердженим рішен­ням Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 лютого 2002 р.

Після закінчення строку депозитного договору з вкладником сума вкладу має повернутися у безготівковій формі або у передбачених за-

1 Вігк>мостіВфховноїРадиУкршии-2002.-№5.-Сг.ЗО.

² Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами / Рішення Адміністра­
тивної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 квітня 2004 р. № 30.

Розділ XIII

коном випадках готівкою. Договір банківського вкладу (депозиту) не може передбачати можливість перерахування суми вкладу на рахун­ки третіх осіб, оскільки саме ці дії слід розглядати як розрахункові операції. Якщо у договорі банківського вкладу міститься така умова, то такий договір є не договором банківського вкладу, а договором банківського рахунка.

Глава 56. ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО РАХУНКА

Проведення різноманітних банківських операцій вимагає відкрит­тя банківського рахунка, що є передумовою їх здійснення. Згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахун­ком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, ви­моги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою пла­тіжних інструментів. Статтею 7 Закону «Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні»¹ рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог зако­нодавства України.

Інститут банківського рахунка за своєю правовою природою є комплексним. Він поєднує в собі публічно-правові та приватноправо­ві аспекти. Публічно-правовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин щодо формування банками системних підходів до вступу та здійснення правовідносин по веденню операцій з рахун­ками клієнтів. Ці підходи випрацьовуються системно із врахуванням численних чинників, передбачених банківським законодавством, та ролі в цьому процесі Національного банку України. Приватноправо­вий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин ЦК, укладенні і виконанні договорів між банком та клієнтом.

Отже, цивільно-правове регулювання відносин з приводу банків­ського рахунка може бути охарактеризоване наступним чином.

По-перше, воно являє собою сукупність правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у зв'язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб'єктного складу, права та обов'язки сторін договору, регламентують його правову природу. Комплексність ін­ституту банківського рахунка ґрунтується на визначенні ЦК як за­гального закону, а банківського законодавства - як спеціального. Не­обхідно також звернути увагу ще й на те, що кожен банк може самостійно розробляти у межах, передбачених законодавством, умо-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 29. - Ст. 137.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 38 1

ви відкриття та порядку ведення окремих видів рахунків. Тому скла­дається суттєвий прошарок локального правового регулювання бан­ківського рахунка.

По-друге, в ЦК регулюванню банківського рахунка присвячена гл. 72, в якій договір банківського рахунка врегульовується окремо від інших суміжних і схожих з ним договорів. Цим вирішено трива­лий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру догово­ру банківського рахунка¹, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.

Поняття договору банківського рахунка надане у ч. 1 ст. 1066 ЦК, згідно з якою за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володіль­цеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпо­рядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з ра­хунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи йо­го право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законом, клієнту надане право відкривати необ­межену кількість рахунків. У тому числі депозитних, розрахункових, поточних, валютних та інших у різних банках.

Залежно від кола операцій із грошовими коштами розрізняють де­кілька видів рахунків:

1) кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається бан­ку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладе­ного договору. Відкриваються згідно з Інструкцією про міжбанків-ські розрахунки в Україні²;

2) строковий (депозитний) рахунок;

3) безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяєть­ся на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх викорис­тання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків міститься в Інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у на­ціональній та іноземних валютах» від 12 листопада 2003 р. № 492³. Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здій­снюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних

¹ Сарбаш С. В. Договор банковского счета: проблемы доктрины и судебной практи­
ки. - Мл Статут, 1999. - 272 с.

² Затверджено постановою Правління НБУ від 27 грудня 1999 p. № 621.

³ Затверджена постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492, зареєс­
трована в Мінюсті 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493.

Розділ XIII

(депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах юридич­ним та фізичним особам, іноземним представництвам, нерезиден-там-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.

Зазначеною Інструкцією встановлюється перелік документів, які необхідно подати до банку для відкриття поточних рахунків із враху­ванням тих чи інших особливостей правового статусу особи, яка на­магається відкрити рахунок, та діяльності, яку вона здійснює. Так, додаткові дані надаються суб'єктом підприємницької діяльності при використанні ним найманої праці; відокремленим підрозділом, який не має в банку рахунків; професійними спілками або їх об'єднання­ми; військовими частинами, установами й організаціями Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові фор­мування.

На підставі зазначених вище документів уповноважений праців­ник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Що стосується рахунків юри­дичних осіб, то ідентифікації підлягають всі особи, які внесені до картки із зразками підписів. Згідно зі ст. 64 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» в Інструкції зафіксовано вичерпний перелік доку­ментів, які використовуються для ідентифікації осіб при відкритті та проведенні операцій з рахунком. Банк не має права витребовувати від клієнта інші документи і відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, ніж передбачені п. 2 Ін­струкції.

Важливим також є подання особою документів або відомостей, які вимагає банк на виконання вимог законодавства, що регулює відно­сини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. При невиконанні особою цих умов або умисно­го надання нею неправдивих відомостей про себе рахунок банком не відкривається.

Необхідно звернути увагу на те, що ЦК не відносить договір бан­ківського рахунка до публічних договорів, хоча й встановлює обов'я­зок банку укласти такий договір з кожною особою, яка внесла пропо­зицію відкрити рахунок, згідно з вимогами про відкриття рахунків даного виду, запропонованими банком відповідно до закону та бан­ківських правил При цьому, банк не має права відмовити у відкрит­ті рахунка, вчиненні відповідних операцій, передбачених законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти особу на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи ін­шими нормативно-правовими актами, зокрема, процедурою іденти­фікації. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення дого­вору банківського рахунка, клієнт має право звернутися до суду з вимогою про примусове укладення договору з банком та про відшко­дування збитків. Обов'язок банку укласти договір є проявом спе-

ЗОБ ОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ383

ціального характеру його діяльності, головною метою якої є надання особам можливості виконати покладений на них законом обов'язок провадити розрахунки в безготівковій формі, за винятком ситуацій, передбачених законодавством (ст. 1087 ЦК).

Договір банківського рахунка є нонсенсу альним, оскільки він вва­жається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а не в момент внесення (зарахування) грошових коштів на рахунок. Отже, клієнту рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття.

Цей договір є оплатним. Плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку по розрахунково-касовому обслуговуванню, так і банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Розмір процентів, які виплачуються банком клієнту, перед­бачається договором банківського рахунка або законом.

Відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими.

Договір банківського рахунка є двостороннім. Сторонами його є: банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійс­нення банківських операцій згідно зі ст. 19 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» і Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам від 16 серпня 2001 р. № 334^і, та клієнт (володілець рахунка).

Банком визнається кредитна установа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукуп­ності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону). Що стосується інших фінансових установ, то згідно із ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»² фінан­совою установою є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кре­дитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, стра­хові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Таким чином, в договорі банківського рахунка з однієї сторони виступає спеціальний суб'єкт.

В якості клієнта можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Договір банківського рахунка може укладатися на користь третьої особи (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Фізичні особи мають право укласти такий договір не тільки на користь іншої фізичної особи, а й на користь май-

¹ Затверджене постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 334.

² Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

Розділ XIII

бутньої юридичної особи, що поширене при відкритті тимчасових ра­хунків засновниками юридичних осіб.

Предмет договору банківського рахунка в сучасній науці цивіль­ного права визначається по-різному: й як грошові кошти, що знахо­дяться на банківському рахунку клієнта та з якими здійснюються об­умовлені договором операції¹; й як надання послуг по відкриттю рахунка, здійснення розрахунково-касового обслуговування та ін­ших пов'язаних з цими операціями².

Очевидно, протиріч у цих підходах можна уникнути, враховуючи поділ об'єктів зобов'язання на юридичний (як визначену поведінку зобов'язаної особи, тобто позитивні дії) та матеріальний (якими мо­жуть бути різноманітні блага). Привертає увагу й те, що у низці зо­бов'язань матеріальний об'єкт буває зовсім відсутній³. Отже, юри­дичним об'єктом договору банківського рахунка як зобов'язання будуть дії, а матеріальним - грошові кошти. Цей договір передбачає зобов'язання банку перед клієнтом по зарахуванню, перерахуванню й отриманню з рахунка клієнта грошових коштів згідно з його розпо­рядженням та проведення інших операцій за рахунком. При цьому об'єктом дій, які у більшості випадків здійснюються за цим догово­ром, є безготівкові грошові кошти. Банк не зберігає ці кошти в прямо­му розумінні слова. Його правом є використовувати грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта, для особистих цілей, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими кош­тами (ч. 2 ст. 1066 ЦК). Специфіка грошей як речей, обумовлених ро­довими ознаками, виключає можливість повернення клієнту тих са­мих грошових купюр. Інакше кажучи, в договорі банківського рахун­ка, як і в інших банківських правочинах, об 'єктом є право вимоги, а не речі (хоча й визначені родовими ознаками), стосовно яких не може бути ніяких речових прав. Тобто, володілець рахунка не є власником грошових коштів, які знаходяться на рахунку в банку, а управомоче-ною особою - суб'єктом права вимоги (вимога висувається до банку). Це право вимоги входить до складу майна особи, яка є стороною до­говору банківського рахунка - клієнтом банку, поряд із іншими реча­ми та майновими правами.

До обов'язків банку входить надання клієнту можливості безпереш­кодного розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його ра­хунку. Інтересам клієнтів відповідає також передбачена ч. З ст. 1066 ЦК заборона на визначення та контроль з боку банку напрямів використан-

¹ Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. / За заг. ред.
Я. М. Шевченко. - Т.2. Особлива частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
2003. - С.221; Гражданское право: Учеб. / Под. ред. С. П. Гришаева. - М.-. Юристь,
1998. - С. 352; Завидов Б. Д. Договорное право России. - ИПК «Лига Разум», 1998. -
С. 285.

² Ефимова Л. Г. Банковское право: Учеб. и практ. пособ. - М.: Изд-во БЕК, 1994. -
С. 87.

3 Иоффе О. С. Обязательственное право. - М., Юрид. лит. - 1975. - С. 13-14.

ЗОБ ОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО НОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 385

ня клієнтами грошових коштів, а також на встановлення не передбаче­них законом або договором банківського рахунка обмежень по розпоря­джанню клієнтом за своїм розсудом грошовими коштами, що знахо­дяться на його рахунку. Єдиним випадком, коли банк не виконує розпо-ряджань клієнта, передбаченим ст. 59 Закону «Про банки і банківську діяльність», є арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках, тоб­то неможливість проведення витратних операцій на рахунку. Арешт на­кладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слід­чого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. Операції по рахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

Як списання коштів з рахунка клієнта, так і зарахування на нього коштів охоплюються поняттям операцій за рахунком. З юридичної точ­ки зору всі ці дії є формою виконання договору банківського рахунка. Закон встановлює обов'язок банку здійснювати для клієнта всі види банківських операцій, що передбачені для тих чи інших рахунків поло­женнями закону, встановленими відповідно до цих законів банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються в банків­ській практиці, а також умовами договору. Банк не може відмовити клієнту в здійсненні будь-яких операцій за рахунком, якщо тільки така умова не була зафіксована в договорі. Даний випадок, стосується тієї си­туації, коли у конкретного банку відсутні кореспондентські відносини з іншими, наприклад, закордонними банками, що в свою чергу виключає можливість здійснювати ті чи інші операції. Банк повинен при укладанні договору банківського рахунка (відкритті рахунка) враховувати цю умо­ву, оскільки в іншому випадку клієнту надане право вимагати від банку відшкодування всіх збитків, яки сталися у зв'язку з відмовою у здійсненні конкретної операції.

Зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли, має здійснюватися не пізніше банківського (операційного) дня, що настає за днем надходження в банк відповідного розрахункового документа. Час­тина 2 ст. 1068 ЦК надає право змінити цей термін умовами договору. У зазначений термін здійснюються операції по зарахуванню чи перераху­ванню з рахунка клієнта коштів. Банк зобов'язаний зарахувати на його одержувача платіж, що надійшов на кореспондентський рахунок банку в електронній формі, на підставі розрахункових документів, представлених клієнтом на паперових носіях¹. Однак видача і перерахування коштів, на відміну від їх зарахування, можуть мати місце як у більш скорочений, так і у більш тривалий термін, якщо це передбачено законом, а також видани­ми відповідно до нього банківськими правилами чи договором банків­ського рахунка (ч. З ст. 1068 ЦК). У випадку прострочення виконання банком платіжного доручення клієнта до моменту списання коштів* з ко­респондентського рахунка банку платника клієнту надане право відмо-

¹ Див. главу 58 цього підручника.

13 «Цивільне право України», т. 2

Розділ ХІП

ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 387

витися від виконання доручення та вимагати поновлення відповідної суми на його рахунку.

Умовами договору банківського рахунка може бути передбачений обов'язок банку робити у встановлених межах платежі за розпоряджен­ням клієнта й у тих випадках, коли відсутні кошти на його рахунку. У цьому випадку оплата рахунків клієнта здійснюється за рахунок коштів банку, тобто має місце кредитування банком клієнта. Такий різновит кре­дитування в діловому обороті має назву овердрафт. Ним може бути як окремий договір, так і договір банківського рахунка може містити умо­ви овердрафту, тобто бути змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК) За умовами договору овердрафту банк зобов'язується надавати клієнту грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка клієнта розрахункових документів на суму, яка перевищує залишок власних коштів на рахунку клієнта, але у межах, встановлених кредитним дого­вором. До договору банківського рахунка повинн». бути включені умови про розмір процентної ставки за користування клієнтом коштами банку, зазначено термін кредитування і кількість разів, коли банк зобов'язаний оплачувати борги клієнта зі своїх грошей за визначений період часу. Кредитування рахунка відбувається за правилами кредитного договору і договору позики, якщо договором банківського рахунка чи законом не передбачене інше (ч. 2 ст. 1069 ЦК). За загальним правилом, інше може бути встановлено договором банківського рахунка.

Оскільки договір банківського рахунка є о платним, то обов'язком банку є сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку, а обов'язком клієнта - оплата банку за розрахунко­во-касове обслуговування. Як правило, банк щокварталу, якщо ін­ший порядок не встановлений договором, у безакцептному порядку списує з рахунка клієнта винагороду за проведення операцій з кошта­ми клієнта. Відповідно, щокварталу, якщо інше не передбачено дого­вором банківського рахунка, банк зараховує суму обговорених про­центів за користування коштами клієнта (ст. 1070 ЦК). При від­сутності в договорі відповідних умов нараховуються проценти в роз­мірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу.

Одним з істотних обов'язків банку є обов'язок зберігати таємницю, тобто відомості про банківський рахунок, про операції за ним і про клієн­та (ст. 1076 ЦК). Глава 10 Закону «Про банки і банківську діяльність» присвячена банківський таємниці та конфіденційній інформації. Під бан­ківською таємницею ст. 60 вказаного Закону розуміє інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в проце­сі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Така інформація може бути надана за правила­ми, встановленими зазначеним Законом, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу су­ду або за рішенням суду; органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України стосовно операцій за ра-

хунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприєм­ницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної по­даткової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконав­чої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу що­до здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніто­рингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; органам держав­ної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 62). Необхідне також оформлення такої вимоги та підстави для отримання цієї інформації з за­значенням посилання на норми закону, відповідно до яких той чи інший державний орган має право на отримання даної інформації.

У випадку смерті клієнта довідки по рахунках (вкладах) видаються особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпо­рядженні банку, нотаріусам, іноземним консульським установам.

За розголошення банківської таємниці винні особи можуть бути при­тягнуті до відповідальності і будуть зобов'язані відшкодувати клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Банк не має права надавати інформацію також про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, правочинах та операціях клієнта, але при цьому банку надане право видавати загаль­ну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам, в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Об­меження стосуються отримання інформації, яка містить банківську таємницю і не поширюється на службовців Національного банку Ук­раїни або уповноважених ним осіб, які у межах повноважень, нада­них Законом «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здій­снюється за його прямим розпорядженням (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Розра­хункові документи про перерахування і видачу коштів з рахунка юридичної особи повинні бути підписані керівником і головним бух­галтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпо­рядження його рахунком, повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов'язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зо­бов'язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Відповідно до умов договору банківського рахунка розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, може здійснюватися шляхом надання розрахункових документів в електронній формі з ви­користанням в них аналогів власноручного підпису, які підтверджу-

13*

Розділ XIII

ють, що розпорядження надане банку уповноваженою особою. По­свідчення права розпоряджання рахунком можливо за допомогою електронного підпису - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. В цих цілях використовуєть­ся електронний цифровий підпис (ЕЦП) - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача¹. ЕЦП дозволяє встановити справжність, авторство та цілісність документа й одночасно є аналогом фізичного підпису упов­новаженої особи. Аналогічні результати можуть бути досягнуті при використанні персонального ідентифікаційного номера (ПІН) при розрахунках за допомогою кредитових та дебетових карток.

Банк виконує розрахунки по документах відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, (ч. 1 ст. 1072 ЦК). Тобто, важливим є те, що ЦК встановлює черговість списання грошових коштів з рахунка клієнта. За наявності на останньому коштів у кількості, достатній для задоволення всіх вимог, списання їх за загальним правилом здійснюється в порядку надходження документів у банк платника, якщо інше не передбачено законом. У тому випадку, коли коштів не вистачає для задоволення усіх вимог, списання їх здійснюється в порядку, встановленому в ч. 2 ст. 1072 ЦК.

Законодавчо наданий пріоритет списанню грошових коштів з рахун­ка клієнта на підставі рішення суду. Однак, якщо буде декілька рішень суду, то перевага надаватиметься для задоволення вимог про відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів. В другу чергу на підста­ві рішень суду списанню підлягають грошові кошти, що необхідні для виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплат за авторським дого­вором. І після цього або у відсутність перших двох рішень суду списую­ться грошові кошти на підставі інших рішень суду.

Після проведення зазначених розрахунків провадяться розрахун­ки, що передбачають платежі до бюджету. І лише потім списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

Зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кре­диторами даного банку.

¹ Про електронний цифровий підпис. Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомо­сті Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.

ЗОБ ОВ 'ЯЗЛННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 389

Статтею 1073 ЦК встановлюється, що у разі несвоєчасного (піз­ніше наступного дня після надходження розрахункового документа) за­рахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли, або безпід­ставного списання банком коштів з рахунка, а також невиконання вказівок клієнта про перерахування коштів з його рахунка банк зобов'я­заний негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити клієнту проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Про­центи, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність.

Обидві сторони договору мають право на його розірвання. При цьому слід враховувати, що ст. 1075 ЦК, якою встановлюються під­стави для одностороннього розірвання договору банківського рахун­ка, є спеціальною в порівнянні зі ст. 615 ЦК. Отже, застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, а спеціальні правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Клієнт має право в односторонньому порядку розірвати договір банківського рахунка в будь-який час на підставі заяви (ч. 1 ст. 1075

ЦК).

До можливості для банку за його вимогою розірвати договір бан­ківського рахунка законодавець ставиться більш жорстко. Згідно з ч. 2 ст. 1075 ЦК це можливо в наступних випадках:

якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімаль­ного розміру, передбаченого банківськими правилами або договором;

при відсутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не встановлений договором;

в інших випадках, встановлених договором або законом.

У випадку розірвання договору банк зобов'язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інший рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і порядку, встановлені банківськими правилами. Після повернення чи перерахування залишку коштів клієнта на рахунку, банк вправі закрити його рахунок.

Глава 57. ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ