Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Останнім може бути будь-який учасник цивільних відносин, передбачений ст. 2 ЦК. Навпаки, у якості кредитора може бути значне, проте визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інша фінансова установа1.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки (Закон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»2), ломбарди, лізингові компанії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»3), довірчі товариства, страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»4), установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»5), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»6) та інші юридичні особи, виключним
1 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.
2 Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.
3 Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 1. - Ст. 1.
4 Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.
5 Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 313.
6 Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1057 ЦК поняттям комерційного кредиту охоплюєть
ся і так званий товарний кредит, хоча тривалий час вони розглядалися як самостійні
S |
opMH кредитування суб'єктів підприємницької діяльності один одного без залучення інансових установ.
1 Слід звернути увагу, що наступні міркування стосовно суб'єктного складу догово
ру не стосуються комерційного кредиту (ст. 1057 ЦК), в яких обмежень щодо особи
кредитодавця фактично теж не має.
2 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 15. - Ст. 101.
3 Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68.
4 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18. - Ст. 78.
5 Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 49-51. - Ст. 376.
6 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.
Рсзді: Л7Ц
видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 чер.' вня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майно*! при будівництві житла та операціях з нерухомістю»1).
Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне peryJ лювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ з] надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констатовано наявність у неї відповідної ліцензії.
Предметом кредитного договору, на відміну від договору позики, є виключно грошові кошти (кредит). Грошові кошти, що надаються позичальнику, можуть бути як у валюті Україні (гривні), так і в іноземній валюті (ст. 192 ЦК).
Суттєвою умовою кредитного договору є ціна (ст. 632 ЦК), тобто розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Традиційно у кредитному договорі, як і у договорі позики, плата за наданий кредит (позику) термінологічно позначається як проценти2. Розмір плати за наданий кредит розраховується, виходячи з двох головних складових: вартість кредитного ресурсу для самої фінансової установи, що, як правило, пов'язується з рівнем облікової ставки НБУ, та маржа, тобто різниця на користь фінансової установи, яка має забезпечити покриття ризиків та отримання прибутку.
Імперативний характер мають вимоги ст. 1055 ЦК щодо форми кредитного договору. Цей договір під, ризиком визнання його у бес-пірному порядку нікчемним слід вчиняти у письмовій формі. Вимоги щодо письмової форми цього договору відповідають вимогам, які ставляться й до інших правочинів, що належить вчиняти або вчиняються у письмовій формі (ст. 207 ЦК).
Тривалий час у якості безперечних засад кредитних відносин розглядалися інститути цільового використання наданого кредиту, стро-ковість його надання, зворотність, забезпеченість та оплатність. На сьогодні такі складові цього механізму, як цільове використання та забезпеченість, вже втратили свою колишню вагу і їх втілення у конкретних договірних відносинах залежить від волі сторін та насамперед фінансової установи. Остання вправі прийняти рішення шодо, наприклад, надання бланкового (не забезпеченого) кредиту чи відмовитися від конкретизації мети використання фінансових ресурсів позичальником. Виходячи з цього, закріплення у договорі інших елементів залежить від волевиявлення сторін та вимог чинного законодавства щодо кредитних операцій (ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
1 Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 52. - Ст. 377.
2 Саме завдяки використанню цього терміна існують так звані «безпроцентні дого
вори позики», тобто договори, в яких позика надається безоплатно.
FnR •ЯЗ АНИЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 371
§ 3. Права та обов'язки сторін за кредитним договором
Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного договору зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі відмовитися від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку, коли кредит планувалося надавати частинами за наявності підстав, передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення процедури визнання позичальника банкрутом відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»1 (ч. 1 ст. 1056 ЦК), наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість перед бюджетом та своїми контрагентами тощо) (ч. 1 ст. 1056 ЦК), позичальником порушено обов'язок цільового використання наданого кредиту, у випадку, коли обов'язок такого використання встановлено договором, а сам кредит надається частинами (ч. З ст. 1056 ЦК).
Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за наданий кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У випадку, коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічними кредитними договорами на момент укладення договору, що не можуть бути меншими облікової ставки НБУ.
Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК вправі вимагати сплати процентів за користування
кредитом щомісячно.
Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення наданого кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини (ч. 2 ст. 1050 ЦК), не виконання вимог щодо забезпечення виконання обов'язку з повернення кредиту, втрати чи погіршення умов існуючого забезпечення (ч. 1 ст. 1052 ЦК).
Позичальник як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути кредитодавцю наданий ним кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі та порядку, встановлених договором.
Позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту в повному обсязі або частково за умови, по-перше, відс>тності заборони на таку відмову, встановленої договором або законом, по-друге, повідомлення кредитодавця до передбаченого у договорі строку надання грошових коштів (кредиту).
Слід зазначити що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання (ст. 634 ЦК), умови якого розробляє кредитода-1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. - Ст. 440.
Розділ XIft
вець самостійно та пропонує позичальнику укласти його на цих ум о. вах. У зв'язку з цим, у позичальників відсутні можливості для рівно.' правного обговорення умов кредитного договору.
Глава 55. ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ)
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Відносини, що випливають з договору банківського вкладу, регулюються § 3 гл. 71 ЦК (статті 1058-1065). Якщо інше не передбачено нормами, що регулюють дані відносини, і не випливає із суті договору банківського вкладу, права й обов'язки банку і вкладника грунтуються на положеннях про банківський рахунок.
За звичаями ділового обороту поняття «договір банківського вкладу» та «депозитний договір» використовуються як поняття тотожні, синонімічні. Термін «депозит» (від лат. depositum - річ, віддана на зберігання1) означає також зберігання вкладу. Про це свідчить й п. 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від 3 грудня 2003 р. № 516: «Договір банківського вкладу (депозиту) засвідчує зобов'язання банку зберігати залучені від юридичних і фізичних осіб грошові кошти або банківські метали, виплатити дохід у встановлений договором строк та право вкладників отримати у визначений договором строк суму вкладу (депозиту) і процентів за ним».
Сутністю даного договору є оформлення відносин між банком-де-позитарієм та клієнтом-депонентом (фізичними і юридичними особами) з приводу внесення депонентом грошових коштів на депозит банку, з метою зберігання і управління на обумовлених сторонами умовах, та гарантія повернення банком цих сум і процентів за користування ними2. Однак ніякого зберігання в дійсності не існує. Перерахування (зарахування) безготівкових грошей, які не існують у вигляді паперових грошових знаків (купюр), є лише фіксацією права їх вимоги. При внесенні на рахунок готівкових коштів вони надходять у власність банку чи іншої кредитної установи, знеособлюються, а вкладнику за його вимогою видаються інші купюри.
Не можна розглядати ці відносини і як такий різновид зберігання, як «зберігання із знеособлюванням речей», так званого іррегулярного
1 Словарь иностранных слов. - 18-е изд., стер. - М.: Рус. яз., 1989. - С. 158.
2 Пункт 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у націо
нальній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада
2003 p.-№492.
ЗОБОВ 'ЯЗ АННЯ, ЩО ПОВ ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ373
зберігання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками. Кредитні установи не зберігають грошові кошти в буквальному розумінні цього слова, а використовують їх у своїй діяльності. Взагалі це впливає з фізичної неспроможності зберігання безготівкових грошових сум і тому «банківська система перестає бути лише касою з розподілу грошей та починає ними торгувати»1.
Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є вклад (де* позит) - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі у валюті України чи в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі), та підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України й умов договору2.
Для зберігання грошових депозитів і проведення операцій з ними у банках відкриваються депозитні рахунки. Ці питання регламентуються гл. 72 ЦК, яка стосується договору банківського рахунка (ч. З ст. 1058 ЦК), якщо інше не встановлено гл. 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком вкладнику на договірних засадах для зберігання грошових коштів або банківських металів, що передаються вкладником банку на встановлений строк (або без зазначення такого строку) та під визначений процент відповідно до умов договору.
Вклади (депозити) поділяються:
- залежно від категорії вкладників - на вклади (депозити) фізичних та юридичних осіб;
- за способом оформлення вкладу (депозиту) - шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки або ощадного (депозитного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обороту;
- залежно від виду валюти, у якій залучаються грошові кошти, - на вклади (депозити) у національній валюті, в іноземній валюті та у банківських металах;
- залежно від строку та порядку повернення грошових коштів -
вклади (депозити) на вимогу, строкові вклади, накопичувальні вкла
ди та умовні вклади.
1 Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве,
К.: Наукова думка, - 1993. - С. 13. Незважаючи на тс, що вказана цитата стосується до
говорів у сфері інвестиційного будівництва, які безпосередньо пов'язані з залученням
банківських коштів, її в рівній мірі можна застосовувати до договорів, які регламенту
ють банківську сферу.
2 Постанова правління НБУ від 3 грудня 2003 р. «Про затвердження Положення про
порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і
фізичними особами».
Розділ XIII
ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗА НІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 375
Вклади (депозити) на вимогу - це вклади на умовах видачі на першу вимогу вкладника у готівковій (лише для фізичних осіб) чи безготівковій формі. Строковими є вклади, які можуть бути повернені вкладнику після закінчення обумовленого строку або на першу вимогу вкладника, якщо таке передбачено договором банківського вкладу. Накопичувальні вклади (депозити) призначені для нагромадження грошових заощаджень і можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків. Умовні вклади (депозити) - це вклади, під час оформлення яких встановлюється будь-яка умова щодо повернення грошових коштів або банківських металів. Умова за вкладом не повинна суперечити законодавству України або бути такою, що може ускладнити повернення вкладу (депозиту). Наприклад, такими є внесений батьками вклад (депозит) на ім'я дитини, якій буде належати право розпоряджання сумами вкладу тільки після того, як здійсниться обумовлена договором подія (умова) - після вступу в шлюб чи після досягнення нею визначеного віку. Якщо умови вкладу містять визначений строк зберігання, то такі вклади обліковуються як строкові. Умовні вклади без визначення строків зберігання обліковуються як вклади на вимогу;
- залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів -вклади (депозити) з простими процентами та вклади із складними процентами. Простий процент - це процент, що нараховується банком вкладнику на суму початкового вкладу (депозиту). Складний процент - це процент, який нараховується на суму, що складається з суми вкладу (депозиту) та не витребуваних процентів, після закінчення кожного кварталу чи іншого строку;
- за характером сплати процентів - авансом, щомісяця, щокварталу, після закінчення року, після закінчення строку дії договору;
- за характером дострокового повернення грошових коштів або банківських металів - вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про повернення грошових коштів або банківських металів та без попереднього повідомлення банку про їх повернення;
- в готівковій чи безготівковій формі, які вносяться до банківської установи у безготівковій формі шляхом переказування коштів з одного рахунка на інші юридичними особами і фізичними особами. В Україні тільки фізичним особам надане право вносити депозит до банківських установ як у безготівковій, так і у готівковій формі.
Закон не містить будь-яких обмежень стосовно кількості депозитних рахунків у різних валютах.
Сторонами договору банківського вкладу (депозиту) є банк і вкладник. На відміну від договору банківського рахунка, у договорі банківського вкладу право на залучення грошових коштів належить лише банкам (ч. 1 ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»1),
1 Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. ЗО.
які отримали у встановленому порядку ліцензію НБУ на здійснення таких операцій. Інші фінансові установи не мають права залучати грошові кошти юридичних і фізичних осіб. Небанківські кредитні організації не вправі залучати грошові суми (вклади) юридичних і фізичних осіб з метою їхнього розміщення від свого імені і за свій рахунок. Вкладником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні - віком від чотирнадцяти років (ст. 32 ЦК), як резиденти, так і нерезиденти.
Договір банківського вкладу є одностороннім, оскільки обов'язки несе тільки банк, а вкладник має право вимоги до нього з приводу повернення вкладу та сплати процентів. Вкладник має право на одержання від банку процентів від суми вкладу або доходів у іншій формі за використовування банком грошових сум клієнта і тому цей договір є оплатним. Необхідно звернути увагу на те, що до процентів законодавець прирівнює доходи в іншій формі. Договір виникає з моменту передачі грошей банку, тобто договір банківського вкладу -•реальний. Договір банківського вкладу, коли вкладником є фізична особа, має свої особливості. Він ч. 2 ст. 1058 ЦК віднесений до публічних договорів. Отже, банк не має права відмовити фізичним особам у прийнятті внеску за наявності можливості зробити таку послугу. Так, відмова від надання банківського обслуговування з прийняття внеску буде обгрунтованою, наприклад, якщо НБУ відкликав ліцензію, яка була надана раніше банку на виконання даних операцій, або банк публічно оголосив про припинення прийняття внесків від населення, мотивуючи це фінансовою неспрс можністю чи іншими причинами. У разі необгрунтованої відмови банку від прийняття внеску від фізичної особи, остання має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти договір банківського вкладу та відшкодування збитків; заподіяних цією відмовою (ст. 633 ЦК), Публічний характер договору виключає надання переваги будь-яким вкладникам - фізичним особам, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, Так, наприклад, банк не вправі надавати перевагу службовцям банку по вкладам і надавати їм більш високу процентну ставку, ніж за вкладами інших фізичних осіб. Однак це правило діє тільки для вкладів, які передані на різних умовах. Банк може диференціювати свої процентні ставки залежно від строку дії договору, суми вкладу та умов їх повернення. У цьому випадку допустимим є встановлення різних процентних ставок по вкладам юридичних і фізичних осіб. Банки мають оприлюднити умови укладення договору банківського вкладу (депозиту), випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку та додатково у засобах масової інформації.
Стаття 1063 ЦК надає право не тільки внести кошти на вже наявний рахунок вкладника, а й відкрити його на ім'я іншої особи. Такий договір банківського вкладу буде дійсним лише за умови, що при відкритті рахунка іншою особою визначене ім'я фізичної особи або най-
Розділ XIII
І0спп 'ЯЗАННЯ ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ377
менування юридичної особи, на користь якої зроблений вклад. У противному випадку договір є неукладеним (ст. 1063 ЦК).
До договору банківського вкладу на користь третьої особи застосовуються правила про договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), якщо це не суперечить нормам ЦК, які регулюють вклади на користь третіх осіб (ст. 1063 ЦК) і суті договору банківського вкладу. Так, за договором на користь третьої особи, якщо інше не встановлене у законі, інших правових актах і договорі, кредитор може скористатися правом, що належить третій особі, лише у випадку, коли вона відмовилася від права, наданого їй за договором на користь третьої особи. У той же час особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь іншої особи, може скористатися всіма правами вкладника, у тому числі вимагати суму вкладу, якщо до моменту звернення її в банк інша особа, на користь якої зроблений вклад, не встигла скористатися своїми правами.
Договір банківського вкладу повинен бути укладений у простій письмовій формі. Недотримання цієї форми має наслідком недійсність договору банківського вкладу. Такий договір є нікчемним.
Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського вкладу; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту
Ощадному депозитному сертифікату присвячена ст. 1065 ЦК, однак вона не містить його поняття. Згідно зі ст. 18 Закону від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»1 ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний (депозитний) сертифікат буває: купонним, безкупонним та процентним.
Купонний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом. Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат - це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту). Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сертифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - Ст. 58.
Згідно зі ст. З Закону «Про цінні папери і фондову біржу» ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером і може бути іменним чи на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам неможливий. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями1. Вони мають бути емітовані в паперовій (документарній) формі і бути номіновані як в національній, так і в іноземній валюті. Випуск та розміщення банками ощадних сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється.
Ощадні (депозитні) сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження, порядковий номер, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), підпис керівника банку або уповноваженої особи, печатку банку. Виготовлення бланків ощадних сертифікатів здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Цей бланк заповнюється банком за допомогою відповідних технічних засобів або від руки - чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення під час заповнення бланка сертифіката не допускаються.
За умови дострокового подання ощадного (депозитного) сертифіката до погашення банк сплачує його власнику суму вкладу (депозиту) та проценти, які виплачуються в розмірі як за вкладом (депозитом) на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів.
За умови настання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Погашення ощадних сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюється банками лише в національній валюті, а які номіновані в іноземній валюті - в іноземній валюті. За письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, погашення ощадних сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, може здійснюватися у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, зазначеного в ощадному сертифікаті, або на дату його дострокового викупу.
Ощадний сертифікат слід відрізняти від ощадної книжки, яка не є цінним папером та видається тільки фізичним особам. Вона також підтверджує укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на рахунок цієї фізичної особи (ст. 1064 ЦК). В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані
1 Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки - юридичні особи.
378
Розділ ХІЦ
зОБОВ -ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАИІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.
Права та обов'язки сторін договору. Вкладник - фізична особа має право незалежно від виду банківського вкладу вимагати повернення вкладу або його частини на першу вимогу. Вкладник, який використовує право повернення своїх грошових сум на вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, має право також вимагати виплати процентів за вкладом на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент (ст. і 060 ЦК). Це пов'язано з тим, що у цих цивільно-правових відносинах більш «слабкою» стороною є не боржник, а кредитор. Умова договору строкового вкладу про відмовлення громадянина від свого права вимагати суму вкладу на першу вимогу є нікчемною, воно не породжує для сторін ніяких правових наслідків. Обов'язок банків видати суму вкладу чи її частини на першу вимогу не поширюється на вклади юридичних осіб, якщо договором така умова не передбачена. У тих випадках, коли після закінчення терміну повернення строкового вкладу сума вкладу не була витребувана, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо договором не встановлене інше.
Якщо договором не передбачені умови про розмір процентів, що нараховуються на суму внеску, банк зобов'язаний виплатити їх у розмірі облікової ставки Національного банку України (ст. 1061 ЦК). Однак це правило застосовується лише до внесків у національній валюті. На вклади в іноземній валюті, якщо інше не встановлено у договорі, банк зобов'язаний нарахувати проценти згідно із Класифікатором іноземних валют, затвердженим постановою Правління НБУ від 4 листопада 1998 р. (у редакції від 2 жовтня 2002 р. № 378)1.
Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором, У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладу (депозиту), внесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через один місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не передбачене договором. Спосіб повідомлення вкладника про зменшення розміру процентів законом не регламентується, за вимогою вкладника він може бути зазначений у договорі банківського вкладу.
Встановлений банком відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) розмір процентів на вклад (депозит) на строк або на вклад, внесений на умовах його повернення в разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законодавством України. Таким чином,
1 Карманов Є. В. Договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті: Автореф... канд. юрид. наук 12.00.03// Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2001.
умова про право банку на одностороннє зменшення розміру процентної ставки по строковим вкладам є недійсною.
Нарахування процентів на банківський вклад (депозит) починається з наступного після надходження від вкладника грошових коштів або банківських металів дня і закінчується у той день, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунка вкладника. Отже, день передачі банку сум вкладу і день їх видачі виключаються з періоду, протягом якого нараховуються встановлені проценти.
Порядок і терміни виплати процентів передбачаються умовами договору. При відсутності даних умов банк зобов'язаний за вимогою вкладника нараховувати проценти на суму внеску після закінчення кожного кварталу. Проценти, які не були витребувані вкладником, збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти. Інтересам вкладників слугує правило, відповідно до якого, якщо договором банківського вкладу не передбачене інше, на рахунок вкладника зараховуються грошові суми, що надійшли до банку на ім'я вкладника від третіх осіб (ст. 1062 ЦК) Вважається, що вкладник висловив згоду на одержання коштів від інших осіб, оскільки їм відомі дані про рахунок за вкладом.
Для вкладників найбільш важливим є те, щоб закон забезпечував зберігання їх вкладів. З цією метою Законом від 20 вересня 2001 р. «Про гарантування вкладів фізичних осіб»1 встановлюються засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банкам-учасникам названого Фонду. Учасниками цього Фонду є банки - юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, який ведеться НБУ, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді таких банків є обов'язковою. Він гарантує кожному вкладнику банка-учасника Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, у розмірі вкладів на день настання їх недоступності, але не більше 3000 грн. по вкладах у кожному із таких банків2. Недоступність вкладів - це неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку-учасника Фонду. Порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб визначається Положенням про порядок відшкодування вкладів фізичних осіб, затвердженим рішенням Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 лютого 2002 р.
Після закінчення строку депозитного договору з вкладником сума вкладу має повернутися у безготівковій формі або у передбачених за-
1 Вігк>мостіВфховноїРадиУкршии-2002.-№5.-Сг.ЗО.
2 Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами / Рішення Адміністра
тивної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 квітня 2004 р. № 30.
Розділ XIII
коном випадках готівкою. Договір банківського вкладу (депозиту) не може передбачати можливість перерахування суми вкладу на рахунки третіх осіб, оскільки саме ці дії слід розглядати як розрахункові операції. Якщо у договорі банківського вкладу міститься така умова, то такий договір є не договором банківського вкладу, а договором банківського рахунка.
Глава 56. ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО РАХУНКА
Проведення різноманітних банківських операцій вимагає відкриття банківського рахунка, що є передумовою їх здійснення. Згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахунком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою платіжних інструментів. Статтею 7 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»1 рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Інститут банківського рахунка за своєю правовою природою є комплексним. Він поєднує в собі публічно-правові та приватноправові аспекти. Публічно-правовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин щодо формування банками системних підходів до вступу та здійснення правовідносин по веденню операцій з рахунками клієнтів. Ці підходи випрацьовуються системно із врахуванням численних чинників, передбачених банківським законодавством, та ролі в цьому процесі Національного банку України. Приватноправовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин ЦК, укладенні і виконанні договорів між банком та клієнтом.
Отже, цивільно-правове регулювання відносин з приводу банківського рахунка може бути охарактеризоване наступним чином.
По-перше, воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб'єктного складу, права та обов'язки сторін договору, регламентують його правову природу. Комплексність інституту банківського рахунка ґрунтується на визначенні ЦК як загального закону, а банківського законодавства - як спеціального. Необхідно також звернути увагу ще й на те, що кожен банк може самостійно розробляти у межах, передбачених законодавством, умо-
1 Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 29. - Ст. 137.
ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 38 1
ви відкриття та порядку ведення окремих видів рахунків. Тому складається суттєвий прошарок локального правового регулювання банківського рахунка.
По-друге, в ЦК регулюванню банківського рахунка присвячена гл. 72, в якій договір банківського рахунка врегульовується окремо від інших суміжних і схожих з ним договорів. Цим вирішено тривалий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру договору банківського рахунка1, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.
Поняття договору банківського рахунка надане у ч. 1 ст. 1066 ЦК, згідно з якою за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законом, клієнту надане право відкривати необмежену кількість рахунків. У тому числі депозитних, розрахункових, поточних, валютних та інших у різних банках.
Залежно від кола операцій із грошовими коштами розрізняють декілька видів рахунків:
1) кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору. Відкриваються згідно з Інструкцією про міжбанків-ські розрахунки в Україні2;
2) строковий (депозитний) рахунок;
3) безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяється на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.
Порядок відкриття банківських рахунків міститься в Інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12 листопада 2003 р. № 4923. Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних
1 Сарбаш С. В. Договор банковского счета: проблемы доктрины и судебной практи
ки. - Мл Статут, 1999. - 272 с.
2 Затверджено постановою Правління НБУ від 27 грудня 1999 p. № 621.
3 Затверджена постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492, зареєс
трована в Мінюсті 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493.
382 |
Розділ XIII
(депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах юридичним та фізичним особам, іноземним представництвам, нерезиден-там-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.
Зазначеною Інструкцією встановлюється перелік документів, які необхідно подати до банку для відкриття поточних рахунків із врахуванням тих чи інших особливостей правового статусу особи, яка намагається відкрити рахунок, та діяльності, яку вона здійснює. Так, додаткові дані надаються суб'єктом підприємницької діяльності при використанні ним найманої праці; відокремленим підрозділом, який не має в банку рахунків; професійними спілками або їх об'єднаннями; військовими частинами, установами й організаціями Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування.
На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Що стосується рахунків юридичних осіб, то ідентифікації підлягають всі особи, які внесені до картки із зразками підписів. Згідно зі ст. 64 Закону «Про банки і банківську діяльність» в Інструкції зафіксовано вичерпний перелік документів, які використовуються для ідентифікації осіб при відкритті та проведенні операцій з рахунком. Банк не має права витребовувати від клієнта інші документи і відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, ніж передбачені п. 2 Інструкції.
Важливим також є подання особою документів або відомостей, які вимагає банк на виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. При невиконанні особою цих умов або умисного надання нею неправдивих відомостей про себе рахунок банком не відкривається.
Необхідно звернути увагу на те, що ЦК не відносить договір банківського рахунка до публічних договорів, хоча й встановлює обов'язок банку укласти такий договір з кожною особою, яка внесла пропозицію відкрити рахунок, згідно з вимогами про відкриття рахунків даного виду, запропонованими банком відповідно до закону та банківських правил При цьому, банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчиненні відповідних операцій, передбачених законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти особу на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи іншими нормативно-правовими актами, зокрема, процедурою ідентифікації. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка, клієнт має право звернутися до суду з вимогою про примусове укладення договору з банком та про відшкодування збитків. Обов'язок банку укласти договір є проявом спе-
ЗОБ ОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ383
ціального характеру його діяльності, головною метою якої є надання особам можливості виконати покладений на них законом обов'язок провадити розрахунки в безготівковій формі, за винятком ситуацій, передбачених законодавством (ст. 1087 ЦК).
Договір банківського рахунка є нонсенсу альним, оскільки він вважається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а не в момент внесення (зарахування) грошових коштів на рахунок. Отже, клієнту рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття.
Цей договір є оплатним. Плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку по розрахунково-касовому обслуговуванню, так і банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Розмір процентів, які виплачуються банком клієнту, передбачається договором банківського рахунка або законом.
Відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими.
Договір банківського рахунка є двостороннім. Сторонами його є: банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійснення банківських операцій згідно зі ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» і Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам від 16 серпня 2001 р. № 334і, та клієнт (володілець рахунка).
Банком визнається кредитна установа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону). Що стосується інших фінансових установ, то згідно із ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»2 фінансовою установою є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Таким чином, в договорі банківського рахунка з однієї сторони виступає спеціальний суб'єкт.
В якості клієнта можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.
Договір банківського рахунка може укладатися на користь третьої особи (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Фізичні особи мають право укласти такий договір не тільки на користь іншої фізичної особи, а й на користь май-
1 Затверджене постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 334.
2 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.
Розділ XIII
бутньої юридичної особи, що поширене при відкритті тимчасових рахунків засновниками юридичних осіб.
Предмет договору банківського рахунка в сучасній науці цивільного права визначається по-різному: й як грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку клієнта та з якими здійснюються обумовлені договором операції1; й як надання послуг по відкриттю рахунка, здійснення розрахунково-касового обслуговування та інших пов'язаних з цими операціями2.
Очевидно, протиріч у цих підходах можна уникнути, враховуючи поділ об'єктів зобов'язання на юридичний (як визначену поведінку зобов'язаної особи, тобто позитивні дії) та матеріальний (якими можуть бути різноманітні блага). Привертає увагу й те, що у низці зобов'язань матеріальний об'єкт буває зовсім відсутній3. Отже, юридичним об'єктом договору банківського рахунка як зобов'язання будуть дії, а матеріальним - грошові кошти. Цей договір передбачає зобов'язання банку перед клієнтом по зарахуванню, перерахуванню й отриманню з рахунка клієнта грошових коштів згідно з його розпорядженням та проведення інших операцій за рахунком. При цьому об'єктом дій, які у більшості випадків здійснюються за цим договором, є безготівкові грошові кошти. Банк не зберігає ці кошти в прямому розумінні слова. Його правом є використовувати грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта, для особистих цілей, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК). Специфіка грошей як речей, обумовлених родовими ознаками, виключає можливість повернення клієнту тих самих грошових купюр. Інакше кажучи, в договорі банківського рахунка, як і в інших банківських правочинах, об 'єктом є право вимоги, а не речі (хоча й визначені родовими ознаками), стосовно яких не може бути ніяких речових прав. Тобто, володілець рахунка не є власником грошових коштів, які знаходяться на рахунку в банку, а управомоче-ною особою - суб'єктом права вимоги (вимога висувається до банку). Це право вимоги входить до складу майна особи, яка є стороною договору банківського рахунка - клієнтом банку, поряд із іншими речами та майновими правами.
До обов'язків банку входить надання клієнту можливості безперешкодного розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Інтересам клієнтів відповідає також передбачена ч. З ст. 1066 ЦК заборона на визначення та контроль з боку банку напрямів використан-
1 Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. / За заг. ред.
Я. М. Шевченко. - Т.2. Особлива частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
2003. - С.221; Гражданское право: Учеб. / Под. ред. С. П. Гришаева. - М.-. Юристь,
1998. - С. 352; Завидов Б. Д. Договорное право России. - ИПК «Лига Разум», 1998. -
С. 285.
2 Ефимова Л. Г. Банковское право: Учеб. и практ. пособ. - М.: Изд-во БЕК, 1994. -
С. 87.
3 Иоффе О. С. Обязательственное право. - М., Юрид. лит. - 1975. - С. 13-14.
ЗОБ ОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО НОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 385
ня клієнтами грошових коштів, а також на встановлення не передбачених законом або договором банківського рахунка обмежень по розпоряджанню клієнтом за своїм розсудом грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Єдиним випадком, коли банк не виконує розпо-ряджань клієнта, передбаченим ст. 59 Закону «Про банки і банківську діяльність», є арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках, тобто неможливість проведення витратних операцій на рахунку. Арешт накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. Операції по рахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.
Як списання коштів з рахунка клієнта, так і зарахування на нього коштів охоплюються поняттям операцій за рахунком. З юридичної точки зору всі ці дії є формою виконання договору банківського рахунка. Закон встановлює обов'язок банку здійснювати для клієнта всі види банківських операцій, що передбачені для тих чи інших рахунків положеннями закону, встановленими відповідно до цих законів банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються в банківській практиці, а також умовами договору. Банк не може відмовити клієнту в здійсненні будь-яких операцій за рахунком, якщо тільки така умова не була зафіксована в договорі. Даний випадок, стосується тієї ситуації, коли у конкретного банку відсутні кореспондентські відносини з іншими, наприклад, закордонними банками, що в свою чергу виключає можливість здійснювати ті чи інші операції. Банк повинен при укладанні договору банківського рахунка (відкритті рахунка) враховувати цю умову, оскільки в іншому випадку клієнту надане право вимагати від банку відшкодування всіх збитків, яки сталися у зв'язку з відмовою у здійсненні конкретної операції.
Зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли, має здійснюватися не пізніше банківського (операційного) дня, що настає за днем надходження в банк відповідного розрахункового документа. Частина 2 ст. 1068 ЦК надає право змінити цей термін умовами договору. У зазначений термін здійснюються операції по зарахуванню чи перерахуванню з рахунка клієнта коштів. Банк зобов'язаний зарахувати на його одержувача платіж, що надійшов на кореспондентський рахунок банку в електронній формі, на підставі розрахункових документів, представлених клієнтом на паперових носіях1. Однак видача і перерахування коштів, на відміну від їх зарахування, можуть мати місце як у більш скорочений, так і у більш тривалий термін, якщо це передбачено законом, а також виданими відповідно до нього банківськими правилами чи договором банківського рахунка (ч. З ст. 1068 ЦК). У випадку прострочення виконання банком платіжного доручення клієнта до моменту списання коштів* з кореспондентського рахунка банку платника клієнту надане право відмо-
1 Див. главу 58 цього підручника.
13 «Цивільне право України», т. 2
Розділ ХІП
ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 387
витися від виконання доручення та вимагати поновлення відповідної суми на його рахунку.
Умовами договору банківського рахунка може бути передбачений обов'язок банку робити у встановлених межах платежі за розпорядженням клієнта й у тих випадках, коли відсутні кошти на його рахунку. У цьому випадку оплата рахунків клієнта здійснюється за рахунок коштів банку, тобто має місце кредитування банком клієнта. Такий різновит кредитування в діловому обороті має назву овердрафт. Ним може бути як окремий договір, так і договір банківського рахунка може містити умови овердрафту, тобто бути змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК) За умовами договору овердрафту банк зобов'язується надавати клієнту грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка клієнта розрахункових документів на суму, яка перевищує залишок власних коштів на рахунку клієнта, але у межах, встановлених кредитним договором. До договору банківського рахунка повинн». бути включені умови про розмір процентної ставки за користування клієнтом коштами банку, зазначено термін кредитування і кількість разів, коли банк зобов'язаний оплачувати борги клієнта зі своїх грошей за визначений період часу. Кредитування рахунка відбувається за правилами кредитного договору і договору позики, якщо договором банківського рахунка чи законом не передбачене інше (ч. 2 ст. 1069 ЦК). За загальним правилом, інше може бути встановлено договором банківського рахунка.
Оскільки договір банківського рахунка є о платним, то обов'язком банку є сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку, а обов'язком клієнта - оплата банку за розрахунково-касове обслуговування. Як правило, банк щокварталу, якщо інший порядок не встановлений договором, у безакцептному порядку списує з рахунка клієнта винагороду за проведення операцій з коштами клієнта. Відповідно, щокварталу, якщо інше не передбачено договором банківського рахунка, банк зараховує суму обговорених процентів за користування коштами клієнта (ст. 1070 ЦК). При відсутності в договорі відповідних умов нараховуються проценти в розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу.
Одним з істотних обов'язків банку є обов'язок зберігати таємницю, тобто відомості про банківський рахунок, про операції за ним і про клієнта (ст. 1076 ЦК). Глава 10 Закону «Про банки і банківську діяльність» присвячена банківський таємниці та конфіденційній інформації. Під банківською таємницею ст. 60 вказаного Закону розуміє інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Така інформація може бути надана за правилами, встановленими зазначеним Законом, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України стосовно операцій за ра-
хунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 62). Необхідне також оформлення такої вимоги та підстави для отримання цієї інформації з зазначенням посилання на норми закону, відповідно до яких той чи інший державний орган має право на отримання даної інформації.
У випадку смерті клієнта довідки по рахунках (вкладах) видаються особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, нотаріусам, іноземним консульським установам.
За розголошення банківської таємниці винні особи можуть бути притягнуті до відповідальності і будуть зобов'язані відшкодувати клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.
Банк не має права надавати інформацію також про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, правочинах та операціях клієнта, але при цьому банку надане право видавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам, в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Обмеження стосуються отримання інформації, яка містить банківську таємницю і не поширюється на службовців Національного банку України або уповноважених ним осіб, які у межах повноважень, наданих Законом «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.
Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Розрахункові документи про перерахування і видачу коштів з рахунка юридичної особи повинні бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження його рахунком, повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов'язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зобов'язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.
Відповідно до умов договору банківського рахунка розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, може здійснюватися шляхом надання розрахункових документів в електронній формі з використанням в них аналогів власноручного підпису, які підтверджу-
13*
388 |
Розділ XIII
ють, що розпорядження надане банку уповноваженою особою. Посвідчення права розпоряджання рахунком можливо за допомогою електронного підпису - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. В цих цілях використовується електронний цифровий підпис (ЕЦП) - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача1. ЕЦП дозволяє встановити справжність, авторство та цілісність документа й одночасно є аналогом фізичного підпису уповноваженої особи. Аналогічні результати можуть бути досягнуті при використанні персонального ідентифікаційного номера (ПІН) при розрахунках за допомогою кредитових та дебетових карток.
Банк виконує розрахунки по документах відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, (ч. 1 ст. 1072 ЦК). Тобто, важливим є те, що ЦК встановлює черговість списання грошових коштів з рахунка клієнта. За наявності на останньому коштів у кількості, достатній для задоволення всіх вимог, списання їх за загальним правилом здійснюється в порядку надходження документів у банк платника, якщо інше не передбачено законом. У тому випадку, коли коштів не вистачає для задоволення усіх вимог, списання їх здійснюється в порядку, встановленому в ч. 2 ст. 1072 ЦК.
Законодавчо наданий пріоритет списанню грошових коштів з рахунка клієнта на підставі рішення суду. Однак, якщо буде декілька рішень суду, то перевага надаватиметься для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів. В другу чергу на підставі рішень суду списанню підлягають грошові кошти, що необхідні для виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплат за авторським договором. І після цього або у відсутність перших двох рішень суду списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду.
Після проведення зазначених розрахунків провадяться розрахунки, що передбачають платежі до бюджету. І лише потім списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.
Зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кредиторами даного банку.
1 Про електронний цифровий підпис. Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.
ЗОБ ОВ 'ЯЗЛННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 389
Статтею 1073 ЦК встановлюється, що у разі несвоєчасного (пізніше наступного дня після надходження розрахункового документа) зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли, або безпідставного списання банком коштів з рахунка, а також невиконання вказівок клієнта про перерахування коштів з його рахунка банк зобов'язаний негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити клієнту проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Проценти, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність.
Обидві сторони договору мають право на його розірвання. При цьому слід враховувати, що ст. 1075 ЦК, якою встановлюються підстави для одностороннього розірвання договору банківського рахунка, є спеціальною в порівнянні зі ст. 615 ЦК. Отже, застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, а спеціальні правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.
Клієнт має право в односторонньому порядку розірвати договір банківського рахунка в будь-який час на підставі заяви (ч. 1 ст. 1075
ЦК).
До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставиться більш жорстко. Згідно з ч. 2 ст. 1075 ЦК це можливо в наступних випадках:
якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором;
при відсутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не встановлений договором;
в інших випадках, встановлених договором або законом.
У випадку розірвання договору банк зобов'язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інший рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і порядку, встановлені банківськими правилами. Після повернення чи перерахування залишку коштів клієнта на рахунку, банк вправі закрити його рахунок.
Глава 57. ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ
Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 759 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!