Глава 67. Створення загрози життю, 1 страница

ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Одним із нових видів недоговірних зобов'язань виступає зобов'я­зання по усуненню загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. В силу ст. 1163 ЦК фізична особа, жит­тю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усу­нення від того, хто її створює. У юридичній літературі давно і спра­ведливо підкреслювалося, що в законі про цивільно-правову деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого ре­зультату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпеч­ні властивості. Це припускає покладення цивільно-правової відпо-

¹ Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации. - М.:
Фонд правовая культура, Фирма Гардарика, 1996. - С. 197.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей». 2003. - С. 750.

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ

відальності не тільки за завдану шкоду, а й за «делікт створення не­безпеки»¹.

Віднесення вказаного зобов'язання до складу деліктів має спірний характер. Про це свідчить навіть закріплення правових норм, що регу­люють дане зобов'язання в окремій главі, яка передує главі «Відшкоду­вання шкоди». Тобто, якщо б підставою зобов'язання, що регулюється, виступав би делікт, то норми, які регулюють назване зобов'язання, зна­ходились би скоріше в гл. 82 «Відшкодування шкоди».

Крім того, очевидним є той факт, що розглядуване зобов'язання не виступає абсолютною новелою для приватного права: адже римсько­му приватному праву був відомий популярний позов (actio popularis). Різновидом останнього виступав actio depositis et suspensis, який міг подати будь-який бажаючий проти господаря будинку, якщо біля цього будинку що-небудь було поставлене або підвішене так, що мог­ло заподіяти шкоду перехожим (недбало підвішені вивіски і т. п.). Предметом позову було стягнення штрафу в сумі 10 тис. сестерцій². Сплата штрафу, безумовно, стимулювала усунення відповідальною особою загрози заподіяння шкоди.

Правова конструкція, згідно з якою для покладення юридичної відповідальності достатньо діяння без урахування його шкідливого результату, досить давно використовується у кримінальному праві для пояснення існування злочинів із формальним складом. Це такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні на­слідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення за­значених у законі діянь³.

Суб'єктами відповідальності (боржниками) в зобов'язанні по створенню загрози визнаються не лише юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, порушуючи при цьому довкілля, умови безпеки, а будь-яка особа, яка створює загрозу⁴. Хо­ча було висловлено точку зору, що варіант боротьби з деліктами «створення небезпеки (загрози)» за допомогою норм цивільного за­конодавства не є найкращим з можливих. Оптимальнішим було б ін­ше вирішення питання про суб'єкт відповідальності за неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю і майну, а саме визнання таким суб'єктом держави. Така позиція більшою мірою гарантувала б здійс-

¹ Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і
фак. ун-тів / Дзера О. В., Кузнецова Н. С, Луць В. В. та ін. / За ред. О. В. Дзери. - К.:
Юрінком Інтер, 1998. - С 797.

² Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. - М.:
Изд-во Минюста СССР, 1948. - С. 573, 574.

³ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид.
спец. вищ. закладів освіти // Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін. / За ред.
М. І. Баженова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. - Харків: Юрінком Інтер. - Право. -
2001. С 96.

4 Ігнатенко В. М. Зобов'язання із створення небезпеки (загрози) за новим Цивіль­
ним кодексом України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відлов, ред.
В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 53. - С 74.

нення конституційного права на безпечне для життя та здоров'я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України)¹. Подібний підхід використовувався в російському дореволюційному законодавстві і мав назву «державна винагорода», під якою розумілося зобов'язання держави відповідати за шкоду, заподіяну особам шляхом правомірної діяльності влади. Причому й тоді поставало питання, до якої галузі права належать норми, що його регулюють. В. І. Сінайський зазначав, що в інтересах громадян, усталеності їх прав на винагороду за шкоду цивільному ви­рішенню питання, безумовно, слід віддати перевагу. І тому вилучен­ня державної винагороди зі сфери цивільного права є небажаним².

Однак ЦК визначив у ст. 1163 відповідальною за створення загро­зи фізичну або юридичну особу. Глава 81 ЦК передбачає дві стадії реалізації права фізичних і юридичних осіб на захист від створення загрози їх благам. Перша - вимагати усунення загрози від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК). Друга, втілення в життя якої можливе лише у разі невиконання кредитором обов'язку по усуненню загрози, поля­гає в праві кредитора (заінтересованої особи) вимагати від боржника: а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; б) відшкоду­вання завданої шкоди; в) заборони діяльності, яка створює загрозу (ст. 1164 ЦК).

Раніше в цивільному праві загроза, небезпека розглядались як об'єктивні категорії, реально існуючі за межами свідомості людини, причому існуючі й незалежно від її волі. Небезпека і загроза — це то­тожні поняття, які визначаються як можливість, іншими словами, вірогідність настання невигідних наслідків (шкідливого результату), перетворення цієї можливості в дійсність³.

Стаття 1163 ЦК базується на дещо інших засадах стосовно об'єк­тивності категорії «загроза», оскільки боржником виступає особа, яка створює цю небезпеку і повинна повсякчас контролювати свою діяльність, котра може створити загрозу для оточуючих. Наприклад, це стосується володільця джерела підвищеної небезпеки. Під остан­нім розуміється діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, ви­користанням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК).

¹ Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К.:
Укр. центр правн. Студій, 2000. - С 262.

² Синайский В. И. Русское гражданское право. - Вып. 2: Обязательственное, семей­
ное и наследственное право. - Изд. 2-е испр. и доп. - К.: Типо-лотигр. «Прогресс», -
1918.-С. 169,170.

³ Оиггтихт В. А. Проблема риска в гражданском праве. - Душанбе: «Ирфон»,
1972.-С. 76, 77.

Розділ ХМ

В екологічному законодавстві закріплено визначення поняття «об'єкт підвищеної небезпеки» як об'єкта, на якому використовують­ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспорту­ються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені поро­гові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є ре­альною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небез­пеки»¹).

Доцільно розглядати поняття джерело і об'єкт відповідно як родо­ве та видове. Тому, що вказаний Закон регулює відносини, поєднані лише з одним видом небезпечної діяльності, пов'язаної з поводжен­ням із небезпечними речовинами, а ст. 1187 ЦК має за мету визначен­ня загального поняття, не вдаючись до вичерпного переліку. Свідчен­ням того, що розглядувані поняття належать до одного виду, є те, що однакові межі відповідальності заподіювача шкоди за ст. 1187 ЦК і ст. 16 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки». Як у першому, так і в другому випадку від відповідальності звільняє лише непере­борна сила або умисел потерпілого.

Зобов'язання зі створення загрози може припинитися вже на пер­шій стадії, після задоволення вимоги заінтересованої особи (ст. 1163 ЦК). На цій стадії загроза небезпеки не призвела до виникнення (за­подіяння) шкоди². Наприклад, в передмісті м. Харкова у сел. Безлю-довка було зупинено сміттєспалювальний завод, який в силу недоско­налості технологічного процесу значно забруднював атмосферу.

На другій стадії, яка починається після незадоволення вимоги³, можуть скластися три правові ситуації залежно від того, завдана шко­да чи ні:

а) загроза життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юри­
дичної особи продовжує існувати, але шкоду не завдано;

б) загроза реалізувалась, тобто призвела до заподіяння шкоди, і не­
гативний вплив на час подання позову на охоронювані блага продов­
жується;

в) шкода заподіяна, але загрозу усунено.

Залежно від цього кредитор обере способи захисту свого поруше­ного права. Звісно, що він може заявити за наявності умов кілька ви­мог одночасно. Наприклад, вимагати заборони діяльності, яка ство­рює загрозу, і відшкодування завданої шкоди.

Цивільний кодекс виходить з того, що створення загрози є делік-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.

² Висловлена також і інша точка зору про значення ст. 1163 ЦК України, в якій
йдеться радше про саму можливість виникнення відповідних зобов'язань II Цивільний
кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 751.

³ Закон не встановлює конкретні строки виконання обов'язку боржника в цьому зо­
бов'язанні.

Н ЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗЛННЯ ______________________________________ 477

хом і до його елементів належать наступні юридичні факти: 1) небез­пека (загроза) завдання шкоди нематеріальним та матеріальним бла­гам; 2) створення небезпеки (загрози) завдання шкоди внаслідок порушення екологічних норм, норм техніки безпеки; 3) причинно-не­обхідний зв'язок між створенням небезпеки і небезпекою завдання шкоди.

Що ж до суб'єктивного чинника - вини як юридичного факту зга­даного делікту, то він відсутній і для виникнення відповідальності за створення небезпеки (загрози) достатньо встановлення об'єктивного факту - «створення небезпеки (загрози)»¹.

Оскільки виникнення зобов'язання по усуненню загрози не пов'я­зане з заподіянням майнової або немайнової шкоди, його слід ква­ліфікувати як квазі-деліктне.

Умовою його виникнення виступає створення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю або майну фізичної особи чи майну юридичної особи.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юри­дичні особи.

Об'єктами, яким може створюватися загроза стосовно громадян виступають, життя, здоров'я та їх майно, для юридичних осіб - їх майно. Зміст зобов'язання складають: право заінтересованої особи вимагати усунення загрози і обов'язок особи, яка створила загрозу, її усунути. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, котрими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність².

При невиконанні вказаного зобов'язання боржником у зазначений судом строк кредитор може використати права, закріплені в ст. 1164 ЦК. Реалізація їх призведе до виникнення нових зобов'язань між тими самими сторонами, але з новими підставами виникнення і змістом.

По-перше, це зобов'язання, підставою якого є неусунення загрози відповідальною особою у строк, встановлений рішенням суду. Зміс­том такого зобов'язання буде право кредитора вимагати від відпо­відальної особи вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози або заборони діяльності, яка створює загрозу, і відповідно обов'язок останньої задовольнити ці вимоги.

По-друге - зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої вна­слідок неусунення загрози (абз. 2 ч. 1 ст. 1164 ЦК). Підставою цього зобов'язання виступає делікт, і відшкодування шкоди відбувається за загальними правилами, встановленими ЦК (ст. 1165). В цьому разі умовами зобов'язання виступають: 1) заподіяння шкоди; 2) проти­правна дія або бездіяльність відповідальної особи, якою створена за­гроза, що в подальшому призвела до завдання шкоди;

¹ Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К:
Укр. центр правн. Студій. 2000. - С. 261.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 751.

47В

Розділ XVI

3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю відповідальної особи, які спочатку спричинили створення загрози, і шкодою, що заподіяна¹;

4) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Глава 68 ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

§ 1. Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди

Ефективність приватно-правового регулювання особистих немай-нових та майнових відносин можлива за наявності щонайменше двох наступних обставин: а) що права та інтереси учасників цих відносин не будуть порушуватися; б) що у разі порушення цих прав та інте­ресів учасникам цивільних відносин будуть гарантовані захист і від­повідні відшкодування або компенсації завданих правопорушенням втрат. Тому роль, яку виконує інститут відшкодування завданої пра­вопорушенням шкоди, досить відчутна і серед інших правових за­собів захисту порушених прав та інтересів учасників цивільних від­носин посідає одне із провідних місць.

Оскільки у даному разі йдеться про відшкодування шкоди, завда­ної потерпілому внаслідок протиправної поведінки (дії або бездіяль­ності) відповідальної за цю шкоду особи, то зобов'язання, що виника­ють за зазначеної причини, інколи називають деліктними², а саму шкоду - деліктною³. Із цього приводу російські вчені В. Т. Смирнов, А. О. Собчак звертають увагу на те, що сама назва зобов'язання із зав­дання шкоди бере свій початок і походить від латинського слова «delictum», яке застосовувалося ще римськими юристами і означало правопорушення, тобто «завдання шкоди окремій особі, її сім'ї або майну порушенням правового припису або заборони, внаслідок чого незалежно від волі правопорушника виникають нові права і правові обов'язки»⁴. Саме відшкодування шкоди і складає обов'язок, який боржник повинен виконати на користь кредитора. Вочевидь, що

¹ Харитонов Є. О., характеризуючи причинний зв'язок, слушно підкреслюс, що у
даних зобов'язаннях умовою відповідальності особи за створення небезпеки заподіян­
ня шкоди є «подвійний» причинний зв'язок. По-перше, це причинний зв'язок між дією
(бездіяльністю) і небезпекою виникнення шкоди, по-друге, причинний зв'язок між
створеною небезпекою і шкодою, шо виникла / Цивільний кодекс України: Коментар. -
Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 752.

2 Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в совет­ском гражданском праве: Учеб. пособ. - Л., 1983; Цивільне право України. Академіч­ний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. - К., 2003. - С. 322.

3 Боброва Д. В. Деликтная ответственность и ее роль в охране прав граждан и социа­листических организаций / В кн.: Повышение роли гражданско-правовой ответствен­ности з охране прав и интересов граждан и организаций. - К., 1988. - С. 142.

⁴ Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения: Пер. с чешек. - М.,
1989.-С. 104.

И ЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 479^

йдеться про зобов'язання, тобто правовідношення, яке виникає внаслідок протиправного завдання шкоди, у зв'язку з чим потер­піла сторона (кредитор) має право вимагати від правопорушни­ка, який завдав шкоди (боржника), виконання його обов'язку відшкодувати завдану шкоду.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єк­тивних особистих немайнових та майнових прав і інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших право­мірних зобов'язальних відносин.

Звичайно, відсутність між потерпілим і заподіювачем шкоди дого­вірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин до завдання шкоди не слід розуміти, що між ними були відсутні будь-які цивіль­но-правові відносини. На слушну думку Д. В. Бобрової, до завдання шкоди потерпілий і заподіювач шкоди перебували і перебувають в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що во­но охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному пра­вовому режиму (право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності тощо)¹.1 якщо абсолютне суб'єктивне пра­во охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Як зазначає автор, абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, а його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого суб'єктивного права і невиконання такого обов'язку завжди призво­дить до порушення чужого суб'єктивного права, внаслідок чого, за наявності передбачених законом підстав, можуть виникнути зобов'я­зання з відшкодування шкоди.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є різновидом зобов'язань не­договірних і односторонніх, тобто таких, де на стороні потерпілого (кредитора) існує тільки право вимагати від правопорушника (борж­ника) виконання ним свого обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду, а на стороні боржника лежить тільки обов'язок відшкодувати шкоду. Саме ж відшкодування шкоди, окрім того, що воно складає зміст обов'язку боржника, є також одним із способів захисту ци­вільних прав та інтересів судом (ч. 2 ст. 16 ЦК).

Правову природу обов'язку відшкодувати шкоду більшість до­слідників визначає у його співвідношенні з цивільно-правовою від­повідальністю. Такий підхід небезпідставний. Наприклад, гл. 82 ЦК,

¹ Див.". Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. ву­зів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін. / За ред. О. В. Дзери. -К., 1998.-С. 103-104.

460 _________________ ________ _______________________ Розділ XVI

що має назву «Відшкодування шкоди», містить норми (статті 1166, 1167), у назві яких використовується слово «відповідальність». У за-значених нормах у загальній формі визначається суть зобов'язань, врегульованих нормами гл. 82 ЦК. В подальшому ж використовуєть­ся термін «відшкодування», а не «відповідальність».

У співвідношенні з відповідальністю обов'язок з відшкодування шкоди одними авторами розглядається як різновид цивільно-право­вої відповідальності (відповідальність за цивільне правопорушен­ня)¹, іншими - як форма реалізації цивільно-правової відповідально­сті заподіювача шкоди (як міра захисту)², або як складова змісту обо­в'язку правопорушника у зобов'язанні, яке виникло внаслідок зав­дання шкоди³.

Не вдаючись до дискусії з цього приводу, відмітимо, що.для визна­чення правової природи обов'язку з відшкодування шкоди основопо­ложне значення мають положення ст. 11 ЦК, до якої відсилає ст. 509 ЦК. Відповідно до п. З ч. 2 ст. 11 ЦК завдання шкоди слід розглядати як одну із підстав виникнення цивільного обов'язку завдану шкоду відшкодувати і водночас як одну із підстав виникнення цивільного права на вимогу щодо здійснення цього відшкодування. Це дозволяє визнавати норму ст. 11 ЦК регулятивною (правоустановчою) нор­мою, якою визначаються не підстави застосування цивільно-правової відповідальності, а умови формування цивільно-правового зобо­в'язання. Завдання шкоди - юридичний факт, що сприяє виникнен­ню зобов'язання. І те, що таке зобов'язання, як правило, виникає із протиправних дій і суттю його є відшкодування шкоди, як справедли­во зазначають І. Ю. Красько⁴ та В. М. Ігнатенко⁵, не повинно розгля­датися як звичайна відповідальність, оскільки відшкодування - це не санкція за правопорушення, а спосіб виконання зобов'язання, ре­алізації обов'язку боржника. Оскільки такий обов'язок поглинає від­повідальність, слід дійти висновку, що інститут відшкодування шко­ди мір відповідальності не знає.

Інститут зобов'язань з відшкодування шкоди носить системно-структурний характер, що забезпечує функціоннальну взаємодію

¹ Российское гражданское право: Учеб. / Под ред. 3. Г. Крыловой, 3. П. Гаврилова. -
М., 1999.-С. 371.

2 Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. Частное право. Циви­
листика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды
договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособ. - К., 2002. - С. 712.

³ Гражданское право: Учеб.*. В 2-х т. Том II. Полутом 2 / Отв. ред. проф. Е. А. Суха­
нов. - М., 2000. - С. 363.

⁴ Красько И. Е. Некоторые теоретические проблемы института возмещения вреда /
В кн.: Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезисы
докладов и научных сообщений республиканской научной конференции. - Харьков,
1990.-С. 118-119.

⁵ Ігнатенко В. М. Характеристика підстав виникнення недоговірних зобов'язань //
Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: Нац. юрид. акад. України,
2000.- С 69.

НЕД ОГОВ1РНІ ЗОБОВ ЛЗАННЯ ______________________________________ 461

його компонентів і можливість диференціації його окремих частин для з'ясування їхнього місця в системі, відмінності і особливості практичного застосування. Характерризуючи структуру цивіль­но-правового інституту з відшкодування шкоди, цивілістична наука традиційно поділяє зосереджені у ньому норми на загальні та спе­ціальні.

За ступенем узагальненості і сферою дії загальні норми інституту відшкодування шкоди - це передбачені законом приписи, які для сфери охоплюваних ним відносин мають основоположне значення і підлягають урахуванню в усіх випадках завдання шкоди. Прикладом цього може бути норма, закріплена у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої завдана шкода у будь-яких випадках підлягає відшкодуванню завжди у повному обсязі. До загальних норм інституту відшкодування шко­ди належать норми, якими встановлюється обов'язок відшкодувати майнову шкоду (ст. 1166 ЦК), обов'язок відшкодувати моральну шкоду (ст. 1167 ЦК) і норми, відповідно до яких необхідне урахуван­ня вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК). Усі інші - є нормами спеціальними, тобто такими, якими регулюється той чи інший вид охоплюваних ін­ститутом з відшкодування шкоди цивільних відносин з урахуванням притаманних для них властивостей. Спеціальні норми деталізують загальні приписи, коригують час і простір умов їх реалізації, визнача­ють способи правового впливу на поведінку учасників цивільних від­носин. У цьому зв'язку слід, однак, відмітити, що наявність спеціаль­ної норми зовсім не означає, що на ділянці відносин, де вона діє, перестає діяти норма загальна. Остання свою чинність зберігає, що­правда, звужуючись чи коригуючись до діапазону застосування нор­ми спеціальної. Крім того, слід мати також на увазі, що у разі відсут­ності спеціальної норми, якою передбачався б окремий випадок завдання шкоди і спеціальні правила її відшкодування, застосуванню підлягає загальна норма. Наприклад, на загальних підставах відшко­довується шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підви­щеної небезпеки (ч. 1 ст. 1188 ЦК), коли має місце зобов'язання між особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної не­безпеки. На загальних підставах відшкодовується шкода, завдана ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо) (ст. 1196 ЦК).

Система зобов'язань з відшкодування шкоди відображає їхню внутрішню структуру, а також сферу дії даної категорії в цілому і у співвідношенні між окремими їхніми видами (групами). Доцільність систематизації даної категорії недоговірних зобов'язань полягає у то­му, щоб, з одного боку, з'ясувати взаємодію загальних та спеціальних норм інституту відшкодування шкоди, а з іншого, щоб виявити спе­цифіку окремих видів зобов'язань, що необхідно для правильного за­стосування чинного законодавства.

Розділ XVj

НЕДОГОВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

У цивілістиці використовуються різні критерії систематизації зо­бов'язань з відшкодування шкоди. Найчастіше вона здійснюється за суб'єктним складом та за ознаками, що характеризують об'єкт пра­вової охорони.

Залежно від суб'єктного складу зобов'язання з відшкодування шкоди поділяються на такі різновиди: а) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою; б) відшкодування шкоди, завданої суб'єктами публічного права; в) відшкодування шкоди, завданої неповнолітніми та недіє­здатними фізичними особами та особою, яка не усвідомлювала зна­чення своїх дій та (або) не могла керувати ними; г) відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами.

За ознаками, що характеризують об'єкт правової охорони, виді­ляються зобов'язання з відшкодування шкоди: а) завданої особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи; б) завданої майну фізичної або юридичної особи; в) з відшкодування ядерної шкоди; г) з відшкодування моральної шкоди.

Інколи виділяється із загальної системи зобов'язання за ознаками, які характеризують засоби завдання шкоди, наприклад, відшкоду­вання шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки¹. У інших ви­падках виділяються зобов'язання за ознаками, що характеризують особливості умов, за наявності яких завдана шкода відшкодовується: а) за умови винного завдання шкоди; б) відшкодування шкоди неза­лежно від вини боржника»².

Додамо, що в окрему групу можуть бути виділені також зобов'я­зання, виникнення яких обумовлюється зовнішніми для заподіювача шкоди факторами, у зв'язку з чим можуть виникати питання щодо відшкодування шкоди: а) завданої особою у разі здійснення нею пра­ва на самозахист; б) завданої прийняттям закону про припинення пра­ва власності на певне майно; в) завданої у стані крайньої необхідно­сті; г) завданої внаслідок умислу чи грубої необережності самого потерпілого.

Таким чином, подальша диференціація зобов'язань з відшкодуван­ня шкоди уявляється доцільною у такій послідовності:

1) відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист;

2) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завда­ної їхнім працівником або іншою особою;

3) відшкодування шкоди, завданої актами законодавчої та вико­навчої влади;

¹ Див., напр.: Советское гражданское право: Учеб. В 2-х т. Т. 2 / Под ред. О. А. Кра-
савчикова. - М., 1985. - С. 352.

² Див., напр.: Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За
заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. Особлива частина. - К., 2003. - С. 333.

4) відшкодування шкоди, завданої актами правоохоронних органів -та органів судової влади;

5) відшкодування шкоди, завданої фізичними особами з частко­вою або неповною цивільною дієздатністю, недієздатними, з вадами психічного чи фізичного стану та особами з обмеженою цивільною дієздатністю;

6) відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину;

7) відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

8) відшкодування ядерної шкоди;

9) відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю;

10) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг);

11) відшкодування моральної шкоди.

Принципи інституту відшкодування шкоди проглядаються в основних притаманних йому ідеях: а) генерального делікту; б) пов­ного відшкодування завданої шкоди.