	Главная \| Случайная страница \| Контакты \| Мы поможем в написании вашей работы!

Поняття та правова характеристика договору 4 страница

⇐ Предыдущая 35 36 37 38 394041 42 43 44 Следующая ⇒

ЦК передбачає право засновника конкурсу відмовитись від його проведення і вказує на підстави та правові наслідки такої відмови (ст. 1153).

По-перше, засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення, якщо це стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. Так, наприклад, коли на конкурс не подані роботи, що відповідають його умовам, подано кілька робіт, виконаних однією особою, тощо. В цьому разі відмова не тягне для засновника будь-яких правових наслідків.

По-друге, відмова засновника конкурсу з інших підстав викликає для нього обов'язок відшкодувати учасникам витрати, які були ними понесені для підготовки до участі у конкурсі. В цьому разі закон захищає майнові права учасників, порушені по суті односторонньою відмовою від зобов'язання засновником. Очевидно, доцільно було б передбачити й підстави звільнення засновника конкурсу від відшкодування витрат, наприклад, коли робота була виконана не у зв'язку з конкурсом, зокрема до його оголошення, або завідомо не відповідала умовам конкурсу.

На відміну від змін умов конкурсу, законодавець не визначає форму оголошення про відмову від конкурсу, але логічним буде доведення цієї інформації у такий же спосіб, як і про його початок.

Виконання зобов'язання із публічного конкурсу

Зобов'язання із публічного конкурсу в своєму розвитку проходить кілька етапів, які характеризуються вчиненням юридичних дій і зміною суб'єктів. Причому засновник конкурсу не змінюється, а зміни відбуваються на іншій стороні.

Перший етап полягає в оголошенні конкурсу, яке являє собою умовний, основний, односторонньо-уповноважуючий правочин, що зобов'язує засновника конкурсу видати переможцю винагороду. З названого юридичного факту на цьому етапі виникає абсолютне цивільне правовідношення, в якому чітко визначеній особі - засновнику конкурсу відповідає невизначена множинність уповноважених осіб. Останні мають право подати роботи згідно з умовами конкурсу.

Другий етап - це подання учасниками конкурсу робіт засновнику. З точки зору юридичних фактів - це ряд допоміжних односторонньо-зобов'язуючих правочинів, які зобов'язують засновника провести оцінювання поданих робіт, якщо вони задовольняють передбаче-

460

Розділ XVI

ним у оголошенні умовам. На цьому етапі абсолютне правовідно-шення трансформується у низку відносних правовідношень, у яких зобов'язаною особою виступає засновник, а уповноваженими - учасники конкурсу, які здійснюють своє право подати роботу замовнику і вимагати від нього її розгляду і оцінки.

Третій етап - винесення оціночного рішення, яке виступає допоміжним односторонньо-уповноважуючим правочином. На підставі оціночного рішення із числа учасників конкурсу виокремлюється один (або кілька, якщо це встановлено умовами конкурсу) переможець конкурсу¹.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Він визначається в порядку, встановленому засновником конкурсу. Стаття 1154 ЦК передбачає оголошення результатів конкурсу в тому ж порядку, в якому було оголошено сам конкурс.

Закон встановлює особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс. В силу ст. 1155 ЦК, за наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які надані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1) присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, наданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановлені умовами конкурсу. ЦК передбачає, що у разі коли предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник має право подальшого його використання лише за згодою переможця конкурсу (ст. 1156). У той же час засновник має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу. При цьому законодавець не пояснює, в чому полягає і протягом якого строку діє це переважне право.

Була висловлена думка, що зазначене право за аналогією закону повинно регулюватися нормами, які встановлюють переважне право

* Взагалі питання юридичної природи рішення конкурсної комісії є дискусійним в юридичній літературі. Так, одні автори вважають, що конкурс у цивільному праві є сукупністю односторонніх угод, жі повинні бути вчинені як влаштовувачем конкурсу, так і його учасниками (Цивільне право: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1996. - С. 299). Інші зазначають, що це рішення - адміністративний акт, який породжує різні за характером і правовим значенням наслідки (Гражданское право: Учеб. Часть II / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1997.-С. 685).

ИЕ ДОГОВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 461^

купівлі частки в праві власності на нерухоме майно¹. Такий підхід є виправданим. Згідно з ч. 1 ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах... Тобто переважне право «спрацьовує» лише при рівних умовах. Звичайно, порівняння умов може відбутися у тому випадку, коли в оголошенні про конкурс зазначені умови майбутнього авторського договору. Якщо вони відсутні в оголошенні, то переважне право засновника реалізувати буде неможливо.

Важливо відмітити, що коли проводиться конкурс на створення творів науки, літератури, мистецтва, його переможцю в будь-якому випадку видається нагорода (премія), а також виплачується авторський гонорар згідно з договором.

ЦК закріплює загальне правило про обов'язок засновника повернути річ, подану на конкурс. Подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ. Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною (ст. 1157 ЦК).

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою його учасника, якщо учасник протягом місяця від дня оголошення результатів конкурсу не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс. Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена, він може набути право власності на неї відповідно до ст. 344 ЦК (набувальна давність).

Глава 65. ВЧИНЕННЯ ДІЙ В МАЙНОВИХ ІНТЕРЕСАХ ІНШОЇ ОСОБИ БЕЗ її ДОРУЧЕННЯ

§ 1. Поняття зобов'язання

Зобов'язання по вчиненню дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення вперше окремо врегульовані в ЦК України. Вони кореспондуються зі ст. 241 ЦК, згідно з якою, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Проте поза межами цієї норми залишаються ситуації, коли повноваження на укладення правовику взагалі були відсутні (закінчився строк дії довіреності, договору доручення, довіреність не видавалась, договір не укладався). За наяв-

¹ Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Четь вторая. (Постатейный). Изд. 3-е испр. и доп. / Руков авт. коллект. и отв. ред. д.ю.н. проф. О. Н. Садиков. - М.: Юр. фирма КОНТРАКТ; ИНФРА • М. - 1998. - С. 657.

Розділ XVI

ності лише однієї цієї норми за межами правового регулювання залишаються питання відшкодування витрат особи, яка діяла в чужому інтересі без доручення, відшкодування заподіяної їй при виконанні таких дій шкоди та ін. У свій час на необхідність правового регулювання зазначених відносин, які являють собою гуманний акт стосовно інших членів суспільства, неодноразово звертали увагу вчені-цивіліс-ти. Так, В. Сінайський відмічав, що ведення чужих справ без доручення є здійснення дій однією особою (розпорядником, гестором) на користь іншої особи (господаря), без його на те волі. Вже це одне визначення показує, яке велике етичне значення має інститут ведення чужих справ без доручення. Ось чому законодавство повинно дуже ретельно регулювати зазначений інститут, з одного боку, сприяючи розвитку у співжитті засад альтруїзму, а з другого - не заохочуючи без належної в тому потреби втручання у чужі справи, захищаючи свободу самовизначеності людської особистості¹.

Е. Годеме вказував, що ведення чужих справ має місце в тих випадках, коли особа добровільно і без доручення здійснює один або кілька актів, які стосуються майна іншої особи. Ведення справ полягає у здійсненні без доручення акта, який міг би бути здійснений у виконання доручення. Таким чином, це є засіб допомоги іншому².

Інститут ведення чужих справ за римським правом - один із видів квазі-контрактів. В Інституціях Гая (Титул V п. 1) наводиться вислів Ульпіана про те, що ним приноситься велика користь відсутнім: або щоб вони не потерпали внаслідок відсутності захисту в разі заволо-діння їх майном або продажу його, або щоб вони не втрачали застави внаслідок її продажу або позову про оплату (на їх користь) штрафу, або щоб вони не позбавилися своєї речі внаслідок (чужих) неправомірних дій³.

Ч. Санфіліппе, характеризуючи розвиток інституту ведення чужих справ, зазначає, що із того факту, що дехто, не маючи доручення по своїй волі, прийняв на себе ведення чужих справ (negotorium gestio), маючи намір зробити себе зобов'язаним (dominus negotii), між цим останнім і першим виникають взаємні зобов'язання, які спочатку були санкціоновані преторським едіктом, а в подальшому - цивільним позовом (вопае/ісіеі)⁴.

Ведення чужих справ врегульоване й в законодавстві інших країн. Так, французький Цивільний кодекс 1804 р. у ст. 1372 наступним чи-

¹ Синайский В. И. Русское гражданское право. - Вып. 2: Обязательственное, семей
ное и наследственное право: Изд. 2-е, испр. и доп. - К.: Типо-литогр. «Прогресс»,
1918.-С. 166.

² Годеме Е. Общая теория обязательств / пер. с фр. И.Б. Новицкого. - М.: Юриздат,
1948.-С. 290.

³ Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юсти
ниана. - М.: Зеркало, 1997.-С. 2 і 2.

⁴ Санфитппе Чезаре. Курс римского частного права: Учеб. / Под ред. Д.В. Дожде-
ва. - М.: Изд-во БЕК, 2000. - С. 259.

НЕ ДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 463^

ном визначає ведення чужих справ: якщо хто-небудь добровільно веде справи іншого незалежно від того, чи знає власник чи не знає, то той, хто веде справи, укладає мовчазне зобов'язання продовжувати ведення справи, яке він розпочав, і довести його до часу, коли власник буде взмозі сам піклуватися про свої справи; він повинен таким же чином прийняти на себе все те, що пов'язано з цією справою (тобто всі зобов'язання). Він виконує всі обов'язки, які виникли б, якщо б прямо існувало доручення, яке йому дав би власник¹.

Е. Годеме називав в якості трьох конститутивних елементів ведення чужих справ (умов) те, що при цьому повинні бути:

- один або кілька фактів ведення справ, якими виступають
будь-які факти, здійснювані в інтересах іншого;

- намір вести справи для іншого або, у крайньому разі, здійснити акт, який допускає схвалення, щодо якого можна вважати себе представником іншої особи;

- відсутня згода господаря. Якщо вона є, то це - мовчазне доручення, і тоді немає випадку ведення справ².

В. Сінайський істотними умовами ведення чужих справ без доручення визнавав: а) намір особи здійснити дію в чужому інтересі; б) відсутність у особи повноваження (за договором або за законом) на вчинення дії³.

По суті, при веденні чужих справ мають місце два види відносин: квазіделіктні - по відшкодуванню витрат, понесених при вчиненні дій фактичного порядку з метою запобігання шкоди особистості або майну іншої особи, і квазіконтрактні - по вчиненню в інтересах іншої особи правочину, тобто юридичної дії, не уповноваженою на те особою, коли це було викликано невідкладними обставинами. При цьому враховувалось, що і в першому, і другому випадку мають місце дії в чужому інтересі. Виходячи із такого змісту названого зобов'язання, яке виникає в силу добровільного, осмисленого вчинення однією особою (гестором) фактичних або юридичних дій для очевидної вигоди іншої особи (домінуса), виникає обов'язок останнього відшкодувати гестору необхідні витрати або понесені ним збитки, а іноді і сплатити відповідну винагороду⁴ Такий підхід втілено в російському законодавстві (ст. 980 ЦК РФ).

ЦК України ведення чужих справ без доручення закріплює у більш вузькому розумінні, оскільки об'єктом охорони у цьому зобов'язанні виступають лише майнові інтереси іншої особи. Разом з тим ЦК закріплює зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (гл. 80 ЦК).

¹ Французский Гражданский кодекс 1804 г.: С изм. до 1939 г. / Пер. И.С. Перетер
ского. - М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. - С. 304.

² Годеме Е. Вказ. праця. - С. 290,291.

³ Синайский В. И. Вказ. праця. - С. 166.

⁴ Гражданское право. Учеб. Часть II / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.\
Проспект, 1997. - С. 673 (автор главы - А.П. Сергеев).

464 Розділ XVI

В силу ч. 1 ст. 1158 ЦК, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

При цьому вигода повинна бути очевидною, тобто ясною для будь-якого розумного учасника цивільного обороту. Звичайно це випливає із співвідношення розміру необхідних затрат і об'єму тих збитків, які загрожують заінтересованій особі у разі невжиття відповідних заходів¹. Так, наприклад, при відсутності власника дачної ділянки інша особа обгорнула на зиму стовбури молодих плодових дерев, чим запобігла Ух пошкодженню дикими тваринами.

Дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення породжують зобов'язання по відшкодуванню понесених у зв'язку з цим витрат не в будь-яких випадках, а за наявності наступних умов.

По-перше, дії в інтересах іншої особи вчиняються без її доручення, що означає лише власну ініціативу гестора, тобто відсутність договору, вказівки або наперед обіцяної згоди заінтересованої особи, а також обов'язку в силу закону вчинити певні дії в інтересах іншої особи. Такими, наприклад, є дії опікуна, піклувальника в інтересах підопічних, працівників служби соціального захисту населення, які надають допомогу громадянам похилого віку та інвалідам і т. ін.

По-друге, наявність небезпеки настання невигідних майнових наслідків і спрямованість дій на їх попередження, усунення або зменшення. Небезпека повинна існувати на час вчинення дій, а не бути уявною. Законодавець вказує на спрямованість дій щодо періоду нейтралізації негативного впливу на майнові інтереси, і залежно від ситуації, що склалася, це може бути попередження - відвернення невигідних майнових наслідків, усунення - коли негативні фактори почали впливати на майнові інтереси домінуса, але гестор шляхом своїх дій їх усунув; зменшення - коли негативні наслідки відвернути не вдалося, а вдалося їх зменшити.

По-третє, оскільки законодавець говорить про небезпеку настання для домінуса невигідних наслідків, то дії гестора повинні бути націленими на отримання вигоди заінтересованою особою (збереження майна, виконання зобов'язання перед третьою особою). За своїм характером це можуть бути як фактичні дії (ремонт речі, захист майна від протиправних дій інших осіб), так і юридичні (укладення право-чину, сплата боргу). Також дії гестора не повинні суперечити інтересам домінуса, коли останній, наприклад, не бажає піклуватися про своє майно. Слід враховувати вимоги до дій в чужому інтересі, які мають вчинятися, виходячи із очевидної вигоди або користі та дійсних або можливих намірів заінтересованої особи і з необхідною за обставинами справи турботливістю і обачністю.

¹ Гражданское право. Учеб. Часть II / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 1997. - С. 672 (автор главы - А.П. Сергеев).

ИЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 465

По-четверте_х гестор не має можливості отримати згоду заінтересованої особи на вчинення дій в її інтересі. Це, наприклад, відсутність такої особи в місці її постійного проживання. У той же час обставини вимагають термінового втручання у справи домінуса. Коли ж такої терміновості немає, і у гестора була можливість отримати згоду домінуса, зобов'язання з ведення чужих справ без доручення не виникає.

По-п'яте, особа, яка діє в чужих інтересах, усвідомлює, на що спрямовані її дії, і не має на меті виникнення іншого цивільно-правового зобов'язання. Так, якщо із поведінки особи, яка звільняє боржника від майнового обов'язку перед третьою особою, слідує, що вона робить це не тільки на безкоштовній, а й на безповоротній основі, то має місце її бажання здійснити дарування¹.

Таким чином, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення - це таке недоговірне зобов 'язання, яке виникає на підставі здійснюваних однією особою (гестором) юридичних та/або фактичних дій в умовах небезпеки настання невигідних майнових наслідків і неможливості отримати згоду заінтересованої особи (домінуса), для її вигоди і яке полягає в обов'язку останнього відшкодувати понесені витрати.

§ 2. Елементи зобов'язання

Сторонами зобов'язання, що розглядається, виступає особа, яка вчиняє дії в чужих майнових інтересах - (гестор) і особа, в інтересах якої вчиняються ці дії - (домінус). Як гестором, так і домінусом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Част. 2 ст. 980 ЦК РФ передбачає виняток з цього правила. ЦК України, на відміну від ЦК РФ, не містить винятків, але виходячи зі змісту зобов'язання ведення чужих справ без доручення, доцільно встановити заборону, виступати у ролі гестора державним і муніципальним органам, для яких дії без доручення є однією h цілей їх діяльності, що випливає із загальних засад цих відносин.

Предметом зобов'язання можуть бути як фактичні дії, так і юридичні, причому вони обмежуються сферою майнових інтересів заінтересованої особи і полягають у попередженні, усуненні або зменшенні невигідних майнових наслідків.

Зміст зобов 'язання складають права і обов'язки гестора і домінуса.

Хоча гестор діє добровільно і його діяльність не грунтується ні на договорі, ні на законі, все ж він повинен додержуватись при цьому певних правил, а саме при першій нагоді повідомити домінуса про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір (доручення, підряд і т. ін.). Невиконання цього обов'язку тягне для домінуса несприятливі наслідки - він втрачає право вимагати відшкодування

¹ Гражданское право. Учеб. Часть II / Под. ред. АЛ. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М: Проспект, 1997. - С. 673 (автор главы - АЛ. Сергеев).

Розділ XVI

зроблених витрат (ч. 2 ст. 1160 ЦК). Основна ідея цієї норми полягає в тому, що ведення чужих справ, хоча й буває виправданим, але все ж являє собою втручання в чужу майнову сферу, і закон зобов'язує гес-тора з'ясувати волю домінуса стосовно вчинюваних дій. У разі коли у домінуса не знайдуть схвалення дії гестора, останній має припинити свою діяльність, оскільки він не зможе вимагати з цього часу відшкодування своїх витрат.

Виправданим було б встановлення зобов'язання гестора не лише при першій можливості повідомити про свої дії домінуса, а ще й зачекати протягом розумного строку його рішення про схвалення чи несхвалення вчинених дій, якщо тільки таке чекання не призведе до серйозних збитків для заінтересованої особи. Розумний строк - це час, необхідний розумній людині для вчинення дій (здійснення права чи виконання обов'язку) в конкретному випадку. Розумними є дії, які здійснили б в даній ситуації більшість людей¹.

Якщо гестор розпочав дії в майнових інтересах домінуса і не має можливості повідомити його про це, то він зобов'язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для домінуса. При цьому він також зобов'язаний взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст. 1158 ЦК). Із загальних засад цивільного законодавства виходить, що гестор мусить вчиняти дії з необхідною за обставинами справи турботливістю і обачністю, що означає відсутність грубих помилок і очевидної недбалості з його боку. В юридичній літературі при характеристиці діяльності гестора справедливо відмічалась її необхідність та доцільність. Необхідними є такі дії, без здійснення яких серйозно постраждали б майнові або особисті інтереси іншої особи чи виконання обов'язку, який на ній лежить².

Доцільність означає, що дії повинні бути виправдані в ситуації, яка склалась, що особою, яка веде справу, обрано варіант дій, який враховує інтереси володільця блага, інших заінтересованих осіб, а також інтереси суспільства. Доцільність дій має оцінюватися за об'єктивними критеріями, однак при цьому повинні бути враховані і особисті якості особи, яка діє (вік, досвід, навички тощо)³.

Таким чином, термін «залежних» від гестора дій вказує на можливість останнього вчинити їх і включає в себе як необхідність, так і доцільність таких дій. У випадку коли гестор буде вести справи не як добрий господар, допускати грубі помилки, виявляти явну недбалість

¹ Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, не злоупотребление граждански
ми правами. - М.: Лекс-Книга, 2002. - С 115.

² Рясенцев В. А. Ведение чужого дела без поручения / Ученые записки МГУ.
Вып. 116; Труды юрфака, кн. 2,1946. - С. 114.

³ Харитонов Е. О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения в со
ветском гражданском праве. Автореферат дис. на соиск. уч. степ. к.ю.н. - Харьков,
1980.-С. 20.

_Я£Д ОГОВ1РН1 ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ____________________________________ 467

і самовпевненість, зобов'язання з ведення чужих справ не виникне. За наявності в поведінці гестора вини у формі умислу або грубої недбалості він може бути притягнений до відповідальності за збитки, які можуть виникнути внаслідок його дій¹.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст. 1159 ЦК). Звіт має містити вичерпну інформацію як про отримані доходи, так і про зроблені витрати та понесені збитки, отримане майно та майнові права. До звіту необхідно додати документи, які підтверджують зазначені факти (тексти договорів, квитанції тощо). Закон вказує на терміновість надання цього звіту, використовуючи слово «негайно». Вважаємо, що терміни «негайно» (ст. 1159 ЦК) і «повідомлення при першій нагоді» (ст. 1160 ЦК), використовуються як синоніми.

Головним обов'язком домінуса перед гестором є відшкодування останньому фактично зроблених витрат, якщо вони виправдані обставинами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК). Під фактично зробленими витратами, які виправдані обставинами справи, розуміються такі витрати, без яких майнові інтереси домінуса зазнали б шкоди. Ці витрати повинні бути необхідними, доцільними та здійснюватися навмисно на користь іншої особи². Зрозуміло, що вчинення дій в майнових інтересах іншої особи тягне за собою утворення фактичних витрат. Виправданість останніх визначається через аналіз дій на предмет їх необхідності та доцільності.

Разом з тим, якщо ще можна погодитися з обмеженням зобов'язання, передбаченого гл. 79 ЦК, майновими інтересами заінтересованої особи, то майнові витрати, понесені при цьому гестором, навряд чи виправдано зводити до фактичних витрат. В юридичній літературі слушно зазначалось, що однією із умов виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення є виникнення у діючої особи збитків у результаті здійснення нею діяльності без доручення. Під збитками розуміються як шкода, заподіяна другій особі, так і понесені нею при веденні справ без доручення витрати і затрати³. Вірним було б вирішення цього питання таким же чином, як в ЦК РФ, де йдеться про відшкодування реальної шкоди гестору, під якою розуміються втрати від ушкодження здоров'я, а також вартість ушкодженого майна гестора. Інакше не вбачається правових підстав для відшкодування шкоди гестору і виходить, що його права не в повній мірі захищені законом.

ЦК регулює такий вид представництва, як комерційне. Договір

1 Гражданское право: Учеб. Часть И / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М..
Проспект, 1997. - С. 674 - 675.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С. 748.

³ Харитонов Е. О. Вказ. праця. - С. 21.

Розділ XVI

НЕДОГОВ1РНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

про надання такого роду комерційних послуг, за загальним правилом, виступає оплатним. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ст. 243 ЦК). У той же час гл. 79 ЦК не передбачає виплату винагороди у разі, коли майновий інтерес домінуса складає комерційне представництво і гестор виконав такі дії. Тому мало б рацію застосування поєднаного підходу цих інституцій і встановлення права особи, дії якої в чужому інтересі привели до позитивного для заінтересованої особи результату, на отримання винагороди, якщо таке право передбачено законом, угодою із заінтересованою особою або звичаями ділового обороту¹.

Глава 66. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

§ 1. Зобов'язання,

що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя

фізичної особи

В ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, закріплено два види зобов'язань з рятування: 1) зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи; 2) зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи.

В силу ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Управо-моченою особою виступає рятувальник - фізична або юридична особа, а зобов'язаною - держава в особі спеціально уповноважених органів. Такий підхід грунтується на ч. 1 ст. 27 Конституції України: обов'язок держави - захищати життя людини і тому права рятувальника, який постраждав при виконанні свого громадянського обов'язку, будуть захищені, оскільки покладання такого обов'язку на фізичну особу не завжди є виправданим і економічно можливим. Очевидно, для реалізації цієї норми ЦК потребується прийняття спеціального закону, який визначить порядок відшкодування, джерела фінансування витрат і т. ін.

Зміст зобов'язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави відшкодувати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає компенса-

¹ Игнатенко В. Н. Понятие и условия возникновения обязательства по ведению чужих дел без поручения // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вил. 48. - С. 54.

цію як майнових, так і немайнових втрат¹ рятувальника. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а також його дитина, народжена після його смерті. В такому разі відшкодування шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200, 1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Умовами виникнення зобов'язання, що розглядається, виступають:

⇐ Предыдущая 35 36 37 38 394041 42 43 44 Следующая ⇒

Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 585 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!

studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.017 с)...