Тема 19. Л.Курбас – засновник українського модерністського театру

Розгляд даної теми доречно розпочати з вказівки на те, що ім’я режисера українського театру Леся Курбаса (1887-1942 рр.), народженого в Галичині, без жодного сумніву мусить стояти поміж корифеями театру ХХ ст., поруч із швейцарським реформатором Адольфом Алія, французом Жаком Копо, англійцем Едвардом Гордоном Крегом, росіянином Всеволодом Мейєрхольдом. Ці реформатори могли втілити в практику свої революційні теорії, маючи підтримку існуючої театральної традиції. Однак не так було з Л. Курбасом, якому довелося взяти на себе велетенське завдання створення українського авангардного театру без попередників на цьому полі, починаючи з порожнього місця. Коли життя країни, що було на межі повної руїни, стало поволі налагоджуватися, театральні діячі також робили все можливе для відродження театру. Л.Курбас був серед них найбільшою творчою силою.

Далі варто зазначити, що закінчивши філософський факультет Віденського університету (1907-1908 рр.) та Львівського (1908-1910 рр.), Курбас присвячує себе театрові. Протягом кількох років він набував акторського досвіду в різних провінційних міста. Тільки у 1916 р. він вступив до театру Садовського в Києві. Від цього моменту починається його справжня мистецька кар’єра. Праця в цій студії придалася йому через два роки під час організації «Молодого Театру». У цьому театрі Курбас ставив класичний репертуар: «Цар Едіп» Софокла, «Тартюфа» Ж.Мольєра, «Господиню готелю» К.Гольдоні, «Ревізора» М.Гоголя, «Дядю Ваню» А.Чехова, «Макбета» В.Шекспіра і низку творів українських авторів, таких як «Гайдамаки» за Т.Шевченком, «Чорну пантеру» В.Винниченка, «Украдене щастя» І.Франка. Саме у «Молодому Театрі» Л.Курбас уперше втілив у життя свої ідеї того часу про шлях театру. Він рішуче виступив проти театрального реалізму, що, згідно з його переконаннями, придушував актора. Він намагався позбутися рутини, об’єднуючи в одне ціле ритміку й пластику дикції, міміку й акробатичну гнучкість акторів. Режисер стає абсолютним господарем обраної вистави. Л.Курбас вважав, що справжній режисер – не лише організатор, але й інтерпретатор, який змінює не лише життя, а й автора. У разі розходження режисера з автором, він має право і повинен п’єсу виправити, донести до потрібного йому звучання.

На початку 1922 р. з числа молодих співробітників він створив першу «Експериментальну студію», що згодом була реорганізована у театр «Березіль». Пізніше, вже після переїзду театру до Харкова, Л.Курбас їздив з усією трупою на гастролі, щоб показати свої нові вистави в Києві, Одесі, Тбілісі. У 1925 р. Л.Курбас був в апогеї своєї слави. У ці роки «Березіль» став державним театром. Його новий статус вимагав від акторів найвищої професійної майстерності, а від його керівника – підбору високоякісного репертуару. Його репертуар збагатився п’єсами М.Куліша – «Комуна в степах» (1925 р.), «Народний Малахій» (1928 р.), «Мина Мазало» (1929 р.), і «Маклена Граса» (1933 р.). Коли Курбас готував до постави ще одну п’єсу М.Куліша – «Патетичну сонату», її у 1933 р. заборонила політична цензура. Він набув на Україні такої слави, що інші режисери, які зовсім не поділяли його ідей про театральне мистецтво, імітували його сценічні композиції, переписували музичний акомпанемент, повторюючи постановки, що мали великий успіх у Л.Курбаса, як, наприклад, інсценізація «Гайдамаків» за Т.Шевченком. З 1926 р. «Березіль» осів у Харкові, де Л.Курбас продовжував свою виняткову режисерську працю. З кінця квітня до початку червня 1927 р. він їздив за кордон: до Чехо-Словаччини, Німеччини й Австрії. У Празі режисер влаштував конференцію для подання інформації про мистецьке життя України. Ця подорож дала йому змогу побачити все, що робилося в авангардних театрах і зробити висновки, корисні для своєї власної праці.

Завершуючи виклад матеріалу, необхідно вказати, що незважаючи на свій мистецький авторитет, «Березіль» і його керівник Л.Курбас були політично приречені, бо їхнє мистецтво виявилося непотрібним й незрозумілим керівним верхам. Уряд навіть змінив театрові «Березіль» назву, що став - Державним драматичним театром імені Т.Шевченка. А з початком 1934 р. взагалі було заборонено вживати в мистецтві форми, які б мали будь-чого спільного з новаторськими естетичними шуканнями. 24 вересня 1933 р. відбулась прем’єра останньої п’єси М. Куліша - «Максима Грага», що не сходила зі сцени до 5 жовтня. Саме у цей день Л.Курбаса було звільнено з посади керівника театру, а вже 26 грудня 1933 р. – заарештовано.

Література:

1. Бобошко Ю.Н. Режисер Лесь Курбас / Ю.Н. Бобошко. – К.: Мистецтво, 1987. – 187 с.

2. Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса: Пробл. формування творч. Особистості / І. Волицька. - Л.: Ін-т. народознав. НАН України, 1995.- 150 с.

3. Курбас Л.С. Березіль: Із творчої спадщини / Л.С. Курбас. — К.: Мистецтво, 1988. -245 с.

4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посібн. / за ред. М. Заковича. – К.: Знання, 2004. – 567 с.

5. Танюк Л. Талан і талант Леся Курбаса / Л. Танюк // Наука і суспільство. - 1989.- № 5.- С.16-20.

6. Лесь Курбас: Сторінки біографії [Електронний ресурс], Код доступу: http://korolenko.kharkov.com/curbas.htm