Тема 13. Культурологічні погляди Г.Сковороди

Приступаючи до висвітлення даної теми необхідно зазначити вказати, що Григорій Сковорода (1722-1794 рр.) — самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише філософські твори «Діалог. Имя ему — Потоп Зміин» та «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе». Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.

Варто зазначити, що Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і середньовічних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов’янською мовами. Гуманістичні ідеали, викладені ним у поетичних збірках «Сад божественних песней» та «Басні Харьковскія», підручниках з поетики та етики. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш «Всякому городу нрав і права» став народною піснею. Символічний світ Сковороди можна трактувати як культуру. Культура - це сукупність символів і загальний символ, за допомогою яких відбувається зустріч іманентного й трансцендентного. Як Біблія вимагає символічного прочитання, так і культура повинна виявити свій істинний смисл, схований за масивом символів. Мета кожного символу Біблії - вести людину до пізнання невидимого. Перед очима людини повинна впасти завіса буквального, історичного світу й відкритися вічність. Таким чином, завдяки третьому символічному світу, невидимий світ перетворюється на видимий і стає можливим для сприйняття. Ідеї Г. Сковороди про дві натури і три світи не самодостатні у творчості мислителя. Вони підпорядковані ідеї важливішій, що перебуває в контексті просвітницьких ідей, - з’ясуванню умов, коли можливе досягнення правди й справедливості, щастя і свободи. Учення Сковороди має яскраво виражену етичну спрямованість на інтенсифікацію внутрішнього життя людини, яка не має опори в навколишній дійсності. Тому шлях до щастя пролягає, на думку філософа, через моральне вдосконалення людини. Таким чином, буття для нього є, насамперед, моральною дією. Визначальне значення в морально-етичному вченні Г.Сковороди належить обґрунтованій ним концепції «спорідненої праці».

Підсумовуючи викладений матеріал, варто підкреслити, що гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г.Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури.

Література:

1.Бокань В. Історія культури України: навч. посіб. / В.Бокань, Л.Польовий. - К.:МАУП, 2001. – 256 с.

2. Історія світової та української культури: підруч. для вищих закл. освіти. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 464 с.

3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посібн. / за ред. М. Заковича. – К.: Знання, 2004. – 567 с.

4. Нартов В. Видатні особистості України / В. Нартов. – Х.: «Клуб сімейного дозвілля». – 2007. – 398 с.

5. Савченко О.І. Історія української культури /Навчально-методичний посібник до семінарських занять для студентів денного відділення усіх спеціальностей. / О.І. Савченко. - Запоріжжя, ЗНУ. – 2010. - 113 с.

6. Григорий Сковорода: Жизнеописание. [Електронний ресурс], Код доступу:http://www.marsexx.ru/psychology/skovoroda-zhizneopisanie.html