основні типи соціальних рухів

Сувора класифікація соціальних рухів скрутна, оскільки вони можуть переслідувати різні цілі. Зазвичай вони відносяться до перерахованих нижче основних типів.

Експресивні рухи. Для них не характерна активна діяльність щодо зміни існуючої реальності. Люди лише визнають її недосконалість. Такі рухи були поширені в давнину. У сучасномусвіті вони представлені в основному молодіжними рухами: хіпі, рокери та ін

Утопічні рухи. Це рухи, діяльність учасників яких спрямована на створення досконалого суспільства. Вони припускають зміну цінностей, перерозподіл влади для створення «нової» життя. Ці рухи дуже життєздатні в силу людської психології і віри в краще майбутнє.

Реформаторськірухи. Вони спрямовані на зміну не всього суспільства, а його окремихсторін. Ці рухи характерні для товариств з високим рівнем розвитку демократії. Люди висловлюють свою думку з приводу прийняття того чи іншого закону, виступають за реформування певної сфери суспільного життя.

Революційнірухи. Вони спрямовані на радикальнузміну існуючої соціальної системи. У них беруть участь особи, що не володіють в даний момент державною владою. Вони виникають у соціально невлаштованих суспільствах.

Рухи опору. Це, наприклад, рухи, які вважають неприпустимим проведення перетворень в суспільстві надто швидкими темпами. Вони виникають часто поряд з революційними і реформаторськимирухами

44. Стадії розвитку соціальних рухів:

Оскільки причин виникнення соціальних рухів є багато, кожний рух будує власну діяльність по-своєму, різною виявляється й активність громадян, що входять до того чи іншого руху, природно, що існує велика кількість різноманітних рухів. Проте, незалежно від того, про який рух іде мова, вони проходять приблизно одні і ті ж стадії свого розвитку, до яких можна віднести:

1. Створення передумов руху — виникнення в суспільномужитті таких умов, які не сприймаються значною частиною людей, що зумовлює появу суспільного руху. Натоміть дуже часто буває,що виникає і протилежний рух, що прагне зберегти усталений суспільний порядок. Типовим прикладом може бути діяльність двох протилежних молодіжних рухів, що діяли під час "помаранчевої" революції в Україні — руху "Пора", котрий виступав за зміну існуючого політичного ладу і руху "Досить", що прагнув його зберегти.

2. Стадія об'єднання — усвідомлення прагнень окремих індивідів стимулює активізацію їхньої діяльності, знайшовши своїх прихильників, вони ще більше посилюють свою активність, чіткіше визначають власні цілі та інтереси. Таким чином утворюється ядро руху, формується загальна мета і виробляються шляхи діяльності руху.

3. Стадія агітації — залучення прихильників. На цьому етапі рух починає різко активізувати свою діяльність і в різний спосіб (через ЗМІ, мітинги, демонстрації, акції протесту) намагається розширити коло своїхучасників.

4. Точка максимального піднесення. На цій стадії рухдосягає апогею своєї діяльності. Вирішується доля руху — він або досягає або не досягає поставлених цілей та завдань. Найчастіше здійснюється тиск на владу, котра може на вимогу руху внести певнісоціальнізміни, що лежать в її компетенції, або ж відмовитись від подібних змін.

5. Завершення — досягнення рухом тих цілей, які він перед собою поставив, або усвідомлення того, що досягненняїх за даних умов є неможливим. Ще однією з причин розпаду руху є його формалізація, тобто перетворення на громадську чи політичну організацію.

45.Роль сім'ї у сучасному суспільстві
Сім'я тісно пов'язана із суспільством, вона є його активним елементом. Кожний член сім'ї входить в різні соціальні об'єднання, в різні соціальні групи. Водночас сім'я впливає на стосунки в суспільстві й на всі процеси соціального життя. Сім'я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Історично змінювались типи й форми сім'ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо. Зміни, які відбуваються у сучасних суспільства зачепили й інститут сім'ї. Можна визначити наступні тенденції розвитку сучасної сім'ї: збільшення кількості розлучень; збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; зниження рівня народжуваності; зменшення середньої тривалості шлюбу; відкладання часу вступу до шлюбу; збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; зменшення кількості повторних шлюбів; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зміна відносин між дітьми та батьками (вони стали більш гнучкими, рухливими та рівноправними).
Зазначені тенденції певною мірою притаманні й розвиткові сім'ї в Україні. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні все більше поширюється однодітна сім'я. Майже дві третини українських родин мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині — двоє дітей, а сімей з трьома і більше дітьми лише 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною.. Ці явища значною мірою зумовлені погіршенням економічних умов існування. Моніторингове обстеження, проведене Інститутом соціології НАН України 2003 p., показало, що практично половина українських родин (46%) відносять себе до "злиденних або бідних". Зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім'ї. Більшість сучасних сімей не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям культурний розвиток, відпочинок, оздоровлення.
Відсутність умов для своєчасного становлення економічної самостійності змушує молодь взяття шлюбу та народження дітей відкладати до кращих часів. Наприклад, 2/5 опитуваних вважають, що "заводити зараз дітей безвідповідально". У зв'язку з цим набувають поширення неупорядковані форми статевих стосунків, що в свою чергу негативно впливає на сімейно-шлюбну орієнтацію, порушує репродуктивне здоров'я жінок, призводить до "вимушених шлюбів", безшлюбного материнства.
Таким чином, у нашому суспільстві можливості реалізації функцій сім'ї вкрай обмежені. Сім'я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги.
Шлюб сьогодні не є умовою регулярних статевих стосунків між статями та основою економічної діяльності. Сьогодні його пробують замінити різними альтернативними формами співжиття. Очевидно, що останні будуть існувати й надалі. Однак, не дивлячись на всі негативні тенденції шлюб та сім'я залишаються усталеними інституціями суспільного життя.
Для вирішення кризових тенденцій сучасної сім'ї наша держава проводить відповідну сімейну політику. Зокрема, найбільш актуальними напрямками сімейної політики сучасної української держави є визначення заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім'ї, підвищення рівня шлюбності та запобігання дестабілізації сімей, розлученням, нарощення її соціального потенціалу, створення сприятливих умов для її функціонування як одного з основних агентів соціалізації особистості.
46. Основні функції сім’ї як соціального інституту
У зв'язку з тим, що сім'я є об'єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Сім'я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.Соціологія сім'ї — галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом — закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі
Сім'я не тільки задовольняє потреби людей, які створюють сімейний союз, а й виконує цілу низку соціальних функцій. І тому є невід'ємною частиною соціальної структури суспільства. Функції сім'ї:
1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення;
2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми;
3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім'ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв'язку з іншими причинами;
4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;
5) функція соціалізації;
6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції, в усамітненні.
7) регулятивна функція, під час якої сім'єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім'ї у спілкуванні один з одним та з іншими людьми.
8) функція взаємодопомоги, що пов'язана з роллю сім'ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам.
9) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля.
Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.
Відносини між подружжям регулюються сукупністю норм і санкцій інституту шлюбу. Останній є сукупністю соціальних норм, які санкціонують відносини між чоловіком та жінкою, систему взаємних обов'язків та прав, істотних для функціонування інституту сім'ї. Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.
47. Основні етапи соціального дослідження
Конкретно-соціологічне дослідження може бути структурно представлено такими організаційно-технічними етапами:
1. Підготовчий;
2. Збір первинної соціологічної інформації;
3. Кодування, систематизація та підготовка зібраної інформації до обробки та теоретичного аналізу;
4. Аналіз результатів дослідження та написання звіту про проведену наукову розвідку, формулювання прогнозів та рекомендацій.
48.Види соціологічних досліджень та їх специфіка
Існують такі класифікації соціологічного дослідження:
• За предметом дослідження - соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-педагогічні тощо;
• За метою визначення динаміки розвитку об'єкта — повторні, панельні, моніторингові;
• За методом дослідження - розвідувальні (пілотажні та зондажні);
• За типом та рівнем — теоретичні, емпіричні, емпірико-теоретичні, фундаментальні, прикладні;
• За умовами дослідження — польові, лабораторні;
• За отриманими знаннями — новаторські, компілятивні;
• За роллю в науці — фіксування фактів, перевірка гіпотез, узагальнюючі, аналітичні, прогностичні, ретроспективні;
• За масштабом об'єкта — міжнародні, загальнодержавні, регіональні, всезагальні, вибіркові, локальні, галузеві тощо.
Російський соціолог В.О.Ядов вважає ефективними такі види соціологічних досліджень — теоретико-прикладні, теоретико-методологічні та оперативні.
Існують також інші класифікації соціологічних досліджень. Наприклад, такі:
1. Пілотажне або зондажне.
2. Інформаційне або описове.
3. Аналітичне.
М. Горшков та Ф.Шерега пропонують такі види досліджень: розвідувальні, описові, аналітичні, експериментальні, а опитування поділяють на масові та спеціалізовані. Як різновид аналітичного дослідження ці автори виділяють експеримент.
В. І. Кушерець і В.А. Полторак класифікують соціологічні дослідження за методами і формами їх проведення. На їхню думку, у прикладній соціології можна виділити такі методи досліджень: контент-аналіз, спостереження, соціометрія, лінгвосоціологічні процедури, соціальний експеримент, опитування.
Вибір того чи іншого виду соціологічного дослідження залежить як мінімум від таких обставин:
1. Соціального замовлення чи потреби конкретної установи або організації;
2. Мети, практичної і наукової доцільності дослідження;
3. Сутності і специфіки соціальної проблеми, яка обрана предметом розвідки.
Методи соціологічного дослідження діляться на методи збору інформації (метод аналізу документів, метод спостереження, метод опитування, метод експерименту) і методи аналізу матеріалу (використання статистичних групувань, шкалування, виявлення кількісних залежностей і т. д.).
Метод аналізу документів
Зазначений метод дозволяє отримувати дані про події, що відбулися, спостереження за якими вже неможливо. Вивчення документів нерідко дозволяє виявити тенденції і динаміку їх змін та розвитку.
Документом в соціології називають створений людиною предмет, призначений для фіксації, передачі і зберігання інформації.
В залежності від автора документи поділяють на офіційні (створені юридичною або посадовою особою) та документи приватного походження.
За змістом документи поділяються на нормативні, розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні. Джерелом соціологічної інформації зазвичай, є текстові повідомлення, що наявні в доповідях, протоколах, резолюціях, рішення, публікаціях. Особливу роль відіграє соціальна статистична інформація.
Існує два види методів аналізу документів — традиційний і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху.
Метод спостереження
Соціологічне спостереження являє собою цілеспрямоване і систематизоване сприйняття будь-якого явища, риси, якості та особливості якого фіксуються спостерігачем. Форми і засоби фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото-, теле- або кіноапарат та інші технічні приладдя.
Характерними рисами наукового спостереження, на відміну від буденного, є систематичність, планомірність, цілеспрямованість.
Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим).
Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв'язок з об'єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження.
В практику соціологічних і особливо соціально-психологічних досліджень ввійшли такі методи, як соціометричне опитування, тестування та інші. Найбільш прості тести складаються з "батареї" висловлювань, з якими респондент може погодитись чи не погодитись. Застосування тестів в соціологічних дослідженнях стає все більш актуальним в зв'язку зі зростанням ролі людського фактора в управлінні.
Метод опитування
Данин метод займає 90% всіх методів збору інформації.
Опитування — це метод збору соціальної інформації про об'єкт в ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога (інтерв'юера) і того, кого опитують (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента.
Методи опитування поділяються на інтерв'ю і анкетне опитування.
Інтерв'ю—це бесіда, що проводиться за певним планом і передбачає безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом. За формою проведення воно може бути прямим, опосередкованим (наприклад, по телефону).
Особливістю анкетного опитування є використання анкети, що заповнюється респондентом (сам читає анкету і фіксує відповіді).
Анкетне опитування може бути очним, при якому інтерв'юер роздає анкети і присутній при їх заповненні, та заочним, яке в свою чергу може бути поштовим (анкети розсилаються поштою і через деякий час повертаються дослідникам), пресовим (анкета публікується на сторінках газет чи журналів) і телефонним (опитування відбувається по телефону).
Особливим видом опитування є експертне, тобто опитування, в ході якого респондентом є експерт (спеціаліст в певній галузі діяльності).
Метод експерименту
Експеримент (від лат. Experimentum—проба, дослід)—загальний метод отримання в контрольних і керованих умовах нових знань, в першу чергу про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами.
Соціальний експеримент — спосіб отримання інформації про соціальний об'єкт в результаті впливу на нього деяких факторів. Експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій. Важливо запам'ятати, що в ході експерименту особлива увага надається вивченню "поведінки" тих факторів, які надають об'єкту нові риси і якості.
Виділяють такі види експерименту: економічний, правовий, педагогічний, соціально-психологічний і т. д. Підготовка і проведення будь-якого експерименту — справа досить трудомістка і вимагає спеціальних знань і методичних навичок.

50. Репрезентативність — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формування вибірки, яка за принциповими для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї. Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності. Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження — врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Приклад

Припустимо, вибіркова сукупність — це всі учні школи (600 чоловік з 20 класів, по 30 чоловік у кожному класі). Предмет вивчення — ставлення до паління. Вибірка, що складається з 60 учнів старших класів, набагато гірше представляє сукупність, ніж вибірка з тих же 60 осіб, до якої увійдуть по 3 учні з кожного класу. Головною причиною тому — нерівний віковий розподіл у класах. Отже, в першому випадку репрезентативність вибірки низька, а в другому випадку репрезентативність висока (за інших рівних умов).

51. Анкета — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

Анкета може складатися з трьох частин:

1) вступна частина;

2) основна частина;

3) демографічна ("паспортичка").

У першій частині анкети нотуються назви організації та установи, яка проводить дослідження, пояснюється мета дослідження, гарантується анонімність відповідей, викладаються правила заповнення анкети, підкреслюються важливість та цінність відповідей респондента.

В основній частині викладаються запитання, які поступово розкривають зміст проблеми. Ця частина анкети за змістом найбільш вагома та складна. Запитання повинні враховувати психологію респондента. Запитання викладають блоками, у чіткій логічній послідовності. Головна мета запитань анкети полягає в тому, щоб зацікавити респондента, включити його поступово в процес співпраці з анкетою. Далі пропонуються запитання складніші, які виявляють соціальні установки та орієнтації респондента, оцінки та судження, які мають прямий стосунок до основної теми дослідження.

У заключній частині тексту анкети пропонуються найбільш інтимні та різного характеру контрольні запитання, мета яких — поглибити та уточнити інформацію, яка була отримана у відповідях на попередні запитання.

За формою питання розрізняються на закриті, відкриті та напівзакриті.

До формулюванні питань пред'являється ряд загальних вимог:

• Питання має відповідати темі та завданням дослідження.

• Формулювання питання повинна забезпечити можливість точної відповіді на нього. Приклад невірної постановки питання: «Як зазвичай Ви добираєтеся до роботи?» (Респондент може відповісти «швидко», «автобусом», «центральними вулицями» і т.д., не здогадавшись, чим конкретно цікавився дослідник.) Тому, якщо дослідника цікавив вид транспорту, то питання слід було б сформулювати таким чином: «Якими видами транспорту Ви користуєтеся, добираючись до роботи?»

• Питання має використовувати мову середовища, в якій проводяться дослідження. Приклад невірної формулювання питання при дослідженнях в середовищі школярів: «Розставте в порядку зменшення привабливості для Вас такі види занять: лекції, семінари, колоквіуми, лабораторні роботи, ділові ігри, тренінги». (Респондент-школяр може не знати більш характерні для вищих навчальних закладів форми занять).

• У закритих питаннях необхідно пропонувати респонденту такі варіанти відповіді, кожен з яких прийнятний у рівній мірі. Приклад невірної формулювання питання і відповідей: «Якою, на Ваш погляд, повинна бути консистенція нового йогурту?» Варіанти відповіді: «рідкої, твердої, газоподібної».

• Постановка закритого питання повинна давати можливість вибрати хоча б один пропонований варіант відповіді. Приклад невірної формулювання питання: «Ви віддаєте перевагу мінеральну воду в скляній або поліпропіленової тарі?» І відповідей: «Так, ні».

• Послідовність пропонованих варіантів відповіді впливає на їх вибір респондентом. Як правило, варіанти, що стоять на початку запропонованого списку, більш «популярні», ніж ті, що знаходяться в середині і в кінці. Тому одній половині респондентів слід пропонувати одну послідовність можливих відповідей, а інший - зворотний, тобто має бути два варіанти анкети.

• Питання повинні задаватися нейтрально; не допускається, щоб у формулюванні питання проглядалося ставлення дослідників до предмета опитування.

• Питання не повинні бути множинними, тобто не повинні містити в собі кілька питань.

52. Обробка зібраних даних — важливий етап емпіричного дослідження. Від того, як вирішено питання обробки інформації, значною мірою залежать строки, вартість і взагалі успіх дослідження. Відповідь на нього має бути знайдена до тиражування анкети, оскільки від програмного забезпечення, що використовуватиметься для обробки матеріалу, залежить кодування анкети.

Основні етапи обробки емпіричних даних

У процесі обробки даних соціологічних досліджень можна виокремити такі змістовні етапи:

1) кодування інформації;

2) введення інформації в комп'ютер;

3) перевірка введених даних та коригування помилок;

4) проведення обчислень та аналіз результатів.

Якщо передбачається обробка даних на комп'ютері, слід разом із фахівцем з інформатики метод кодування зібраної інформації (нумерація запитань та варіантів відповідей в анкеті для опитування, нумерація пунктів і варіантів значень у кодувальному листку контент-аналізу та ін.) узгодити з можливостями відповідного програмного забезпечення. Немає загальновизнаних стандартів на кодування інформації. Наприклад, є пакети програм, що вимагають нумерувати всі варіанти відповідей в анкеті послідовними натуральними числами (1, 2, 3...), а є інші, які наполягають на нумеруванні варіантів відповідей окремо в межах кожного запитання. Таких прикладів можна навести дуже багато. Тому обраний без урахування можливостей і особливостей програмного забезпечення метод кодування може призвести до необхідності після завершення збирання інформації проводити велику ручну роботу з перекодування інформації перед введення її в комп'ютер. У ряді ситуацій для однієї частини значені обирають коди до початку збирання інформації, для другої — коди обирають лише після того, як всю інформацію зібрано (на приклад, відкриті запитання в анкетах для опитування). Цю роботу також слід планувати з урахуванням методів майбутньої обробки та можливостей програмного забезпечення.

Після того як інформація зібрана і закодована, переходять де введення даних в комп'ютер. Ця трудомістка робота потребує багато часу. Вводять дані, як правило, не соціологи, а оператори. Вони повинні швидко і без помилок перенести закодовану інформацію з одного носія (наприклад папір) на інший (магнітний диск) і не приймати жодних рішень щодо цієї інформації (наприклад, вирішувати, чи вводити анкету, яка не цілком заповнена). Тому навіть у разі, коли всі коди обрані до початку етапу збирання інформації, перед тим як передати зібрану інформацію до введення, слід уважно переглянути всі анкети.

У процесі введення оператори можуть припускатися помилок. Крім того, помилки можуть бути і в самих анкетах. Так, у відповіді на запитання анкети "Де Ви зараз працюєте?" респондент вказав, що він безробітний, а на запитання "Ким Ви зараз працюєте?" (на іншій сторінці анкети) дав відповідь — "слюсарем". Тому або в процесі введення (що більш бажано), або відразу після закінчення введення слід проконтролювати введену інформацію і або скоригувати помилки (якщо це помилки введення), або відкинути ті анкети, що містять недостовірні дані. Для цієї роботи бажано мати спеціальні програми, які на основі вимог соціологів відбирають ті анкети, що цих вимог не задовольняють. Вимоги стосуються можливих значень кодів для певних ознак. Наприклад, "Коди ознаки 23 мають бути тільки 1, 2, 3" або "Якщо ознака 23 має значення 3, то ознаки 24 та 26 мають мати значення або 2, або З".

Тільки після завершення контролю починається власне аналіз даних — побудова таблиць, обчислення статистичних показників, перевірка статистичних гіпотез, побудова нових (додаткових) ознак та ін.

Результати обчислень на комп'ютері подаються в більшості випадків у вигляді надрукованих на папері таблиць. Корисним для змістовного аналізу даних є подання результатів у вигляді різного типу графіків (гістограм, діаграм, полігонів тощо). Графіки дають змогу наочно представити зв'язки та залежності між ознаками, роблять аналіз ефективнішим.