Головна тема соціальної філософії Зіммеля — взаємини індивідууму і суспільства в процесі Історичного розвитку

Процес індивідуалізації, зростання людської волі він розглядав як продукт інтелектуалізації життя і розвитку грошового господарства. За Зіммелем, розмір групи тісно пов'язаний з мірою розвитку індивідуальності її представників. Розмір групи прямо пропорційний мірі волі, якою користуються її члени, оскільки розширення групи приводить до розширення простору соціалізації, що, у свою чергу, веде до виявлення здатності абстрагування, до зростання інтелекту і свідомості.

Як вважає Зіммель, походження і розвиток інтелекту взаємозалежні з виникненням і розвитком грошового господарства. Виникнення свідомості і поява грошей знаменує вступ суспільства в його "історичний" період. Історія суспільства, за Зіммелем, це історія наростаючої інтелектуалізації соціального життя і поглиблення впливу принципів грошового господарства.

Інтелектуалізм і грошове господарство — керуючі поняття історико-соціологічної концепції Зіммеля одночасно виступають як найбільш абстрактні з форм соціації.

13. Своїм зародженням українська соціологічна думка сягає ще сивої давнини, часів Давньоруської держави. Формування соціальної свідомості та соціологічної думки тих часів були нерозривно пов’язані з політичними і соціальними процесами, що проходили на терені України. Перші уявлення про суспільство в давніх українців формувалися у вигляді міфів і легенд. Предтечею української соціології стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства.Братство відстоювало ідеали соціальної, політичної і релігійної рівності, ратувало за впровадження громадських прав і свобод. Незважаючи на своє нетривале існування, саме тут заклалися традиції української соціологічної науки, що ґрунтувались на національному відродженні українців, побудові демократичного суспільства.

14. Соціологя до Росії проникла із Заходу ще в 40-ві роки хіх ст.. Як і на Заході соціальна думка в Росії розвивалась на лоні філософії. Важливим фактором у розвитку соціологічної думки можна вважати публікацію двотомної праці М. Ковалевського «Соціологія». Автор підкреслював, що вона має справу зі складним переплетінням економічних, психологічних, географічних чинників. В 1920р. в Петербурзькому університеті було відкрито перший в Росії соціологічний факультет. Його організатором, першими деканом і провідним лектором став П. Сорокін.

15. Структура соціологічних знань Сорокін описує в 1 томі своєї «системи соціології». З точки зору Сорокіна, предметом соціології виступає між людська взаємодія. Вся соціологія ділиться автором на теоретичну і практичну.

16. Соціальна стратифікація вказує на різні соціальні версти, групи. Вона відображає соціальну неоднорідність суспільства, різне соціальне становище його членів, їх соціальну нерівність. Соціальна стратифікація, за Сорокіним- постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Із історії соціології відомо кілька основних типів стратифікації: рабство, касти, стани, класи.

17 Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім’єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окре­мих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій — засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.Соціальний контроль виконує охоронну функцію, стабілізує су­спільство, бо якби такого не було, люди робили б усе, чого заманеться. За таких умов виникали б конфлікти, у суспільстві запанував би хаос. Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом.

18 Соціальна мобільність —це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури.

П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

1. Соціальна стратифікація — поділ суспільства на соціальні групи і верстви відповідно до їх матеріального і політичного статусу, культурного рівня, кваліфікації, привілеїв тощо.

2. Соціальна мобільність — перехід людини з однієї соціальної позиції до іншої по "вертикалі" і "горизонталі".

3. Вертикальна мобільність — перехід індивіда з нижчої ієрархічної сходинки до вищої.

4. Горизонтальна мобільність — переміщення з однієї групи в іншу, яка займає ту ж саму ієрархічну позицію.