Інтеріоризація та екстеріоризація в корекційній роботі спеціального дошкільного закладу

Інтеріоризáція (від лат. interior — внутрішній) — психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування. Поняття введено франц. психологами П'єром Жане, Жаном Піаже, Анрі Валлоном, використовується в психоаналізі при поясненні переходу структури міжіндивідуальних відносин всередину психіки та формування несвідомого (індивідуального або колективного), яке в свою чергу визначає внутрішній план свідомості. За Вигоцьким, інтеріоризация — становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей.

Інтеріоризáція (англ. interiorisation) — присвоєння цінностей, їх вростання в особистість. Процес формування внутрішніх структур психіки. Процес переходу від зовнішніх (реальних) до внутрішніх (ідеальних) дій — психічних актів.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ, -ї, ж. 1. Формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки. // Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові дії. 2. У психіатрії — переживання хворим обставин, що його хвилюють, потай від оточуючих.

Екстеріоризація (фр. exteriorisation — виявлення, прояв; від лат. exterior — зовнішній) — в психології процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історічній теорії поведінки. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої ​​техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Подальшу розробку проблема екстеріоризації отримала в працях радянських психологів О. М. Леонтьєва,П. Я. Гальперіна та інших.

Екстеріоризація (фр. exteriorisation — виявлення, прояв; від лат. exterior — зовнішній) — в психології процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історічній теорії поведінки. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої ​​техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Подальшу розробку проблема екстеріоризації отримала в працях радянських психологів О. М. Леонтьєва,П. Я. Гальперіна та інших.