Юридична нормотворча діяльність: поняття та види

Юридична нормотворча діяльність – це особлива форма діяльності органів держави та інших компетентних суб’єктів нормотворчостіз підготовки, розробки, прийняття загальнообов’язкових юридичних актів та введення їх в дію, яка заснована на пізнанні соціальних потреб та інтересів суспільства.
В умовах демократичної, соціально-правової держави юридичне нормотворення розглядається як діяльність компетентних державних органів та уповноважених державою громадських об’єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) усього народу чи його територіальних спільнот щодо встановлення, зміни чи скасування юридичних норм.
З метою опанування багатогранної природи юридичної нормотворчої діяльності виокремлюють наступні критерії її класифікації:
1) В залежності від суб’єктів - виділяють народну нормотворчість, нормотворчість державних органів, нормотворчість органів місцевого самоврядування (муніципальну нормотворчість), делеговану нормотворчість та локальну нормотворчість (Таблиця 14.1).
Особливим видом юридичного нормотворення є нормотворчість народу як прояв безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами шляхом проведення референдуму. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (ст.69 Конституції України).
Поглиблення процесів демократизації в умовах становлення та розвитку громадянського суспільства, соціально-правової держави, вимагає задіяння таких видів юридичної нормотворчості, як муніципальна, локальна та договірна.
Так, муніципальна нормотворчість представлена діяльністю щодо створення і прийняття нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування. Зокрема, у ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. у редакції від 16.03.2010 р. закріплено право представницьких органів місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймати на їх пленарних засіданнях нормативні та інші акти у формі рішень. У ч.6 ст.59 зазначеного Закону України встановлено право виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради приймати рішення в межах своїх повноважень.
Локальна нормотворчість – це дозволена державою нормотворча діяльність підприємств, установ та організацій всіх форм власності щодо створення правових приписів локального характеру в межах їх повноважень. Зокрема, відповідно до ст.3 Закону України «Про товарну біржу» від від 10.12.91 р. товарна біржа наділяється правом встановлювати власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов’язковими для всіх учасників торгів, як локальний нормативно-правовий акт тощо.
Договірна нормотворчість – діяльність щодо укладання нормативно-правових договорів на засадах взаємного волевиявлення кількох сторін. Цей вид нормотворчої діяльності використовується, як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Зокрема, відповідно до вимог Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. у редакції від 30.03.2010 р. на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, укладається колективний договір. Цей різновид договірної нормотворчої діяльності сприяє узгодженню інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.
Нормотворчість державних органів – це діяльність щодо створення нормативно-правових актів органами державної влади та управління. Її різновидами є законотворчість Верховної Ради України, нормотворчість Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів державного управління.
Своєрідним видом юридичної нормотворчості є делегована нормотворчість – діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням парламенту як єдиного органу законодавчої влади.
У зв’язку з цим акти делегованого законодавства визначаються «квазізаконами». Зокрема, в Україні делегування законодавчих повноважень застосовувалося виключно в 1992-1999 р.р. Так, відповідно до вимог Закону України від 18.11.1992 р. № 2796-ХІІ «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання» Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.
Крім того, інститут «делегованої нормотворчості» був безпосередньо закріплений і в Конституції України 1996 р., де закріплювалося тимчасове делегування законодавчих повноважень Президенту України. Відповідно до п.4 розділу «Перехідних положень» Основного Закону Президент України наділявся правом протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами.
2) В залежності від юридичної сили актів виділяють законотворчість та підзаконну нормотворчість.
Законотворчість – це, як правило, діяльність законодавчого органу – парламенту (як єдиного представницького, загальнонародного, колегіального органу) щодо підготовки, розробки, прийняття та введення в дію законів як актів вищої юридичної сили.Водночас, приміром, у федеративних державах законодавча діяльність може здійснюватися не лише відповідними федеративними органами державної влади, але і уповноваженими на це органами суб’єктів федерації.
Підзаконна нормотворчість - правова форма діяльності уповноважених суб’єктів щодо видання юридичних актів на підставі та на виконання законів як актів вищої юридичної сили. Підзаконна нормотворчість займає надзвичайно важливе місце в системі державної нормотворчості, оскільки за своїм призначенням, покликана забезпечити застосування законодавчих актів. Підзаконну нормотворчість поділяють за її суб’єктами на відповідні різновиди: діяльність у сфері юридичного нормотворення Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів державного управління, підприємств, установ та організацій