Матеріал для поглибленого вивчення. Андрузький Георгій (1827—?) — член україн­ського таємного Кирило-Мефодіївського товариства

• Термінологічний словник

Андрузький Георгій (1827—?) — член україн­ського таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Автор «Начерків конституції республіки». Прибіч­ник ідеї слов'янської федерації.
Бачинський Юліан Олександрович (1870 – 1940) – український вчений і політичний діяч, автор теорії української незалежної держави. Основна праця „Україна irredenta”.
Бочковський Ольгред (1884 – 1939) – український вчений-націолог, професор Української Господарської Академії в Подєбродах, автор державно-правової концепції націоналістичного спрямування.
Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951) — український письменник, громадський і політичний діяч. Очолював Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. Попервах уважав себе прибічником «російсько-українського комуністичного табору», згодом перейнявся ідеєю незалежної України. Один з авторів проекту Конституції України, Універсалів.
Вишенський Іван (між 1545—1550 — після 1620) — український мислитель, чернець-аскет. Пропонував суспільний ідеал, основними аспектами якого були рівність, свобода людини і народу.
Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — український вчений, професор Київського універ­ситету, голова Центральної Ради України. Держав­но-правові погляди викладено у творах: «Освобождение России й украинский вопрос», «Якої ми хоче­мо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть?», «На порозі нової України» та ін. Прибічник федерального устрою Росії, а згодом — незалежності України.
Данило Заточник (XII—XIII ст.) — автор «Моління». Пропонував укріпити державу, провадив ідею компетентності правління.
Дністрянський Станіслав (1870 – 1935) – професор львівського університету, ректор Українського Вільного Університету, академік Української академії наук, автор ряду проектів конституцій. Автор праць „Україна”, „Нова держава”, „Самовизначення народів”, „Загальна наука права й політики” та інших.
Донцов Дмитро Іванович (1883 – 1973) – український політичний діяч, автор теорії української держави, побудованої на засадах націоналізму. Основні ідеї вчення викладені в роботах „Підстави нашої політики”, „Націоналізм”, „Дух нашої давнини”.
Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895) — український історик, організатор «Київської громади». Розробив концепцію суспільства, що грунтувалася на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Пропонував новий державний устрій на умовах федералізму з максимальною децентралізацією влади. Автор праць: «Чудацькі думки про українську національну справу», «Що таке українофільство?» та ін.
Зібер Микола Іванович (1844 – 1888) – професор Київського університету – прибічник і розповсюджувач марксистської державно-правової теорії.
Іларіон (XI ст.) — перший київський митрополії часів Ярослава Мудрого (бл. 978—1054), автор «Слова про закон і благодать». Виборював Ідеї поси­лення Київської Русі, пропонував розглядати словенські народи в контексті світової історії.
Йосиф Волоцький (1439 чи 1940 —1515) — ігумен Йосифо-Волоколамського монастиря, голова йосифлян. Обстоював ідею зверхності церковної влади. Згодом відмовився від неї, визнавши головною царську владу.
Капніст Василь Васильович (1758 – 1823) – український драматург і поет, представник просвітництва, опікувався проблемами вдосконалення суспільного ладу.
Каразін Василь Назарович (1773 – 1842) – засновник Харківського університету, просвітник пропагував реформаторські ідеї ліберального характеру.
Кістяківський Богдан Олександрович (1868 – 1920) – академік Української академії наук, декан юридичного факультету Київського державного українського університету. Державно правова концепція вченого викладена в роботах „Соціальні науки і право”, „Держава правова і соціалістична” та інших.
Кирило Туровський (поч. XII ст.) — єпископ міста Турова. Обстоював єдність світської та духовної влади, пропагував ідею «одного володаря», закликав до єднання Русі. Автор «Кирила-ченця притчі про людську душу, і про тіло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний Суд, і про муки», «Повісті про сліпого й кульгавого» та ін.
Козельський Яків Павлович (бл. 1728 – після 1793) – представник української і російської Просвіти. Державно-правове вчення побудував на основі природно-правових поглядів та теорії суспільного договору просвітників Західної Європи.
Костомаров Микола Іванович (1817—1885) — український вчений, член Кирило-Мефодіївського товариства, автор праць: «Думки про федеративний принцип у старій Русі», «Дві руські народності», «Книги буття українського народу» та ін. Пропагував ідею слов'янської федерації.
Косіор Станіслав Вікентійович (1889 – 1939) – один з керівників комуністичної партії України, апологет державно-правового вчення більшовизму.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач; 1871— 1913) — українська поетеса, громадська діячка. Поділяла деякі ідеї марксизму. Прибічниця теорії насильницького походження держави. Державно-правові погляди викладено у творах «Сльози перли», «Замітки з приводу статті «Політика і етика» та ін.
Липинський В’ячеслав (1882 – 1931) – український історик і соціолог, автор консервативного державно-правового вчення, основні аспекти якого виклав у роботі „Листи до братів хліборобів”.
Лодій Петро Дмитрович (1764 – 1829) – український і російський філософ, автор праці “Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном высшем государственном праве”.
Люблінський Ю.К. (1798 - 1873) – учасник товариства об’єднаних слов’ян у Новоград-Волинському, прибічник ідеї об’єднання слов’янський народів на засадах федерації.
Мартос І.Р. – вихованець Київської духовної академії – масон, прибічник ідеї всесвітнього братерства людей, утвореного на засадах релігії.
Міхновський Микола (1873 – 1924) – один з ініціаторів таємного братерства тарасівців, автор державно-правової концепції націоналістичного спрямування.
Могила Петро (1596 або 1597—1647) — український державний та релігійний діяч. Автор «Номоканону» та інших праць. Виклав ідею ідеального властителя, стверджував, що влада дається Богом, перед яким вона підзвітна. Мріяв про самостійну державу.
Оріховський-Роксолан Станіслав (1515—1567) — український мислитель, автор праць «Про природне право», «Про турецьку загрозу», «Напучення польському королю...» та ін. Прибічник ідеї природного права, верховенства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади.
Орлик Пилип (1672—1742) — український державний і військовий діяч. Гетьман України у вигнанні. Автор праць: «Вивід прав України», «Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорозького».
Павлик Михайло Іванович (1853 – 1915) – український революційний демократ, пропагував політичний ідеал державності соціалістичного спрямування.
Палієнко Микола Іванович (1869 – 1937) – академік Всеукраїнської Академії наук. Державно-правове вчення виклав у роботах „Нова психологічна теорія права і поняття права”, „Нормативний характер права і його відмінні ознаки”. До питання про позитивізм у праві, „Історичний розвиток ідеї суверенітету та її правове значення” та інших.
Пестель Павло Іванович (1793—1826) — полковник російської армії, декабрист. Засновник Південного товариства декабристів. Сповідував республіканські погляди. Автор «Руської правди».
Сковорода Григорій Савич (1722 – 1794) засновник української класичної філософії, просвітитель. Пропагував ідею демократичної республіки, яка заснована на засадах рівності, колективній праці та “сродності труда”.
Скрипник Микола Олексійович (1872 – 1933) – один з організаторів комуністичної партії України, стояв біля витоків державно-правової течії націонал-комунізму.
Тарановський Федір Васильович (1875 – 1936) академік Української Академії наук. Автор праць „Федералізм у Росії”, „Політична доктрина в наказі імператриці Катерини ІІ”, „Догматика позитивного державного права у Франції”, „Вступ до історії слов’янських прав” та інших. Досліджував становлення та розвиток державно-правової теорії.
Терлецький Остап Сергійович (1850 – 1902) – український філософ і юрист, представник течії революційного демократизму, автор державно-правової теорії в основі якої самоврядна громада і колективна власність.
Франко Іван Якович (1856—1916) — український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погляди викладено у творах: «Дві конституції», «Історія однієї конфіскації», «На дні», «До світла» та ін.
Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор «Договірних статей», у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії.
Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) – український письменник, член Кирило-Мефодіївського товариства (1846—1847 рр.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.