Місцеві бюджети як фінансова база місцевого самоврядування

Місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів та видатків, які мобілізуються та витрачаються на відповідній території. Система місцевих бюджетів - сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного.

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах: 1) це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів; 2) це план (кошторис) видатків і доходів від­повідного місцевого органу влади чи самоврядування; 3) це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої само­стійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Місц.бюдж передбачені для перерозподілу частини створеної вартості між територіями, галузями народного господарства, секторами економіки і сферами суспільної діяльності. Вони виступають осн. організаційною формою мобілізації фін ресурсів для ек і соц. розвитку даної адмін.-тер одиниці.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загально державних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Власні – формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органі влади, мобілізуються місцевими органами влади самостійно, на підставі власних рішень та визначених ними джерел. Закріплені – передаються центральною владою або органами влади вищого територіального рівня і закріплюються за певним бюджетом на частковій або довгостроковій основі.

Самостійною статтею доходів місц бюджетів є міжбюджетні трансферти у формі дотацій та субвенцій. До них відносять: Дотації вирівнювання, Субвенц на здійсн програм соц захисту, Субв на викон інвест програм, Додатк дотації на комп витрат дох бютж місц само вряд, Інші додатк дотації та субвенції.

Видатки всіх бюджетів поділяють на:

поточні видатки - це видатки з бюджетів на фінансу­вання мережі підприємств, установ, організацій та ор­ганів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо. У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі пере­лічених щойно об'єктів;

видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінан­сування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничо­го й невиробничого призначення, структурної перебу­дови народного господарства і субвенції та інші вида­тки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Крім того, видатки місцевих бюджетів поділяються на:

-видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад (їхній розмір і цільове прямування визначаються місцевими бюджетами цих громад);

-видатки, пов'язані із здійсненням районними, облас­ними радами заходів із забезпечення спільних інтере­сів територіальних громад (визначаються відповідни­ми обласними і районними бюджетами);

-видатки, пов'язані з використанням власних повнова­жень місцевого самоврядування;

-видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Екзаменаційний білет №10

1.Державний кредит у системі фінансових відносин Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У такому випадку вона є позичальником коштів, а населення і підприємницькі структури – кредиторами. Переважно держава виступає в ролі позичальника і боржника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.Головною причиною наявності держаного кредиту в умовах трансформаційної економіки є нестача бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти, що залучаються за допомогою державного кредиту, передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною, у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції. За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково повинно забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів. Державний кредит виступає у 2 формах: державні запозичення та мобілізація коштів через систему ощадних установ.

Найпоширенішою формою держ.кредиту є державні позики – це кред. відносини між державою і фіз. та юр. особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовл. термін за встановлену плату шляхом випуску і розміщ. облігацій і казначейських зобов’язань.

Позики можуть бути державними та місцевими; коротко-(до 1 року), середньо-(1-5) та довгостроковими(понад 5 років).

Другий метод – ощадна справа – це діяльність у суспільстві, пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Основна ф-ція інститутів ощадно-кредитної системи – залучення тимчасово вільних грошових коштів населення та юр. осіб, їх подальше ефективне розміщення і рац. використання через сист. держ.кредиту.

Джерелами погашення державних позик можуть бути: доходи від інвестування позичених коштів у високо ефективні проекти; додаткові надходження від податків; економія коштів від зменшення видатків; емісія грошей; залучені від нових позик кошти.

Класифікація: Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані.

Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни. До складових державного зовнішнього боргу належать:

- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик.

- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів.