Державний кредит у системі фінансових відносин

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У такому випадку вона є позичальником коштів, а населення і підприємницькі структури – кредиторами. Переважно держава виступає в ролі позичальника і боржника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Головною причиною наявності держаного кредиту в умовах трансформаційної економіки є нестача бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти, що залучаються за допомогою державного кредиту, передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною, у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції. За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково повинно забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів.

Державний кредит виступає у 2 формах: державні запозичення та мобілізація коштів через систему ощадних установ.

Найпоширенішою формою держ.кредиту є державні позики – це кред. відносини між державою і фіз. та юр. особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовл. термін за встановлену плату шляхом випуску і розміщ. облігацій і казначейських зобов’язань.

Позики можуть бути державними та місцевими; коротко-(до 1 року), середньо-(1-5) та довгостроковими(понад 5 років).

Другий метод – ощадна справа – це діяльність у суспільстві, пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Основна ф-ція інститутів ощадно-кредитної системи – залучення тимчасово вільних грошових коштів населення та юр. осіб, їх подальше ефективне розміщення і рац. використання через сист. держ.кредиту.

Джерелами погашення державних позик можуть бути: доходи від інвестування позичених коштів у високо ефективні проекти; додаткові надходження від податків; економія коштів від зменшення видатків; емісія грошей; залучені від нових позик кошти.

Класифікація: Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані.

Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни. До складових державного зовнішнього боргу належать:

- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик.

- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів.