Вплив комерційної реклами на розвиток періодики

В умовах формування загальнонаціональних ринків зросла роль реклами як засобу просування товарів та послуг.
Різке зростання масового виробництва, посилена конкуренція симулювали у II пол. ХІХ ст. бурхливий розвиток рекламного бізнесу. Наприкінці століття всього за одне десятиліття обсяг реклами, надрукованої в журналах США, збільшився на 200-300 %.

Відповідно, суттєво зросли і прибутки від рекламної діяльності періодичних видань. Якщо в 1880-ті рр. прибутки видавців газет наполовину складалися з грошей, отриманих від продажу тиражу, і наполовину - з оплати за публікацію комерційних оголошень, то в 1910 р. рекламні прибутки складали вже 65 %. Отже, комерційна реклама перетворилася на джерело прибутків багатьох видань. Різке збільшення рекламних грошей перетворювало великі видавництва (особливо щоденні газети у великих містах) у високоприбуткові видавничі підприємства. Газетний бізнес, для якого раніше був характерний високий ступінь ризику й низький ступінь прибутків, тепер став дуже привабливим для ділових людей.

Найуспішніші газети перетворилися у величезні комплекси з міліонними витратами й чисельними штатами працівників, з розгалуженими кореспондентськими мережами всередині країни й за кордоном. Деякі з них мали власні виробничі можливості з випуску поліграфічної техніки, шрифтів тощо. Напр., протягом тривалого часу лондонська «The Times» самостійно забезпечувала себе усім необхідним обладнанням, типографськими шрифтами й матеріалами (крім паперу).

3) Прогрес поліграфії. Розповсюдження високопродуктивних поліграфічних машин, лінотипів й інших поліграфічних новинок дозволило різко збільшити темпи підготовки номерів і випуску газет. А інтенсивний потік рекламних засобів дозволив випускати газети збільшеного обсягу. На початку XX ст. окремий номер американської газети міг досягати 100 стор., хоча сторіччя тому дорівнював 4 смугам; звичайний обсяг англійської газети складався з 24 смуг.

Суттєво збільшились і тиражі газет - на межі століть великі газети розповсюджувалися тиражем у сотні тисяч екземплярів. Покращені можливості поліграфії дозволяли оперативно видавати небачену досі кількість газет і журналів, забезпечуючи ними вже не вузькі елітні групи, а справді масову аудиторію. Так, у Франції кількість щоденних газет збільшилася з 28 (1865 р.) до 471 на початку ХХ ст., а в Англії - з 14 (1846) до 247. В США на початку XX ст. видавалося більше 2000 щоденних газет, більшість міст мали одну газету і більше, у Німеччині - близько 7000 газет і журналів різної періодичності.

У 1910 р. в США видавалося вже 2600 щоденних газет, тобто було досягнуто піку чисельності щоденних видань, кількість яких у подальшому зменшувалася. За наступні 20 років населення країни збільшилося на 30 млн. чол., кількість середніх і великих міст внаслідок урбанізації зросла вдвічі. Але в цей же час (наприкінці 10-х - поч. 20-х) в США спостерігалися зворотні процеси - скорочення кількості друкованих засобів до 1942 – тільки в Нью-Йорку кількість щоденних газет між1912 і 1925 рр. скоротилася з 14 до 9. Частина видань закрилася, більшість змінили періодичність виходу, що було пов'язано з не тільки з наслідками економічної кризи 1929 р., але і з загостренням конкурентної боротьби за ринки збуту й за рекламу, зі зростанням виробничих витрат, а також з наростаючою концентрацією преси. Так, у результаті діяльності об’єднання Уільяма Рендольфа Херста за 10 повоєнних років припинили вихід 16 газет, а під впливом діяльності іншого великого об'єднання Скріппса – Говарда протягом 1925-34 рр. було закрито ще 15 газет. Проте це вже не впливало на параметри масовості аудиторії газетної преси.

Формуванню масової аудиторії преси сприяло і розширення практики ілюстрування видань. Технологія виготовлення напівтонових фотографічних кліше широкого застосування в газетній справі зазнала лише з 1897 р., коли почала використовуватися при виробництві нью-йоркської газети «Tribune», а пізніше й інших видань. Вдосконалена технологія забезпечувала швидкість і якість виготовлення газетних кліше, а також обходилася у 10-15 разів дешевше, ніж підготовка ручної гравюри аналогічного розміру.

Це технологічне нововведення дозволило залучити до періодичних видань величезний обсяг фотоілюстрацій, напр. Вже наступного року висвітлення подій іспано-американської війни постійно супроводжувалися фотоілюстраціями.

Зросла кількість ілюстрованих видань. В одній тільки Франції на межі століть виходило близько 130 ілюстрованих газет і журналів. Приблизно з 1905-1906 рр. газети починають використовувати подієву фотографію при висвітленні політичних, суспільних, спортивних заходів, катастроф, кримінальних випадків. Так фоторепортери замінили художників. Репортажний рисунок зберігся в сучасній пресі США головним чином при висвітленні судових поцесів. Після 1910 р. розповсюджується технологія різнокольорового друку журналів, що значно підвищило їхню якість.

2. Типологічні різновиди сучасних газетних видань

Розвиток періодики за типами видань, котрий спостерігався протягом XVII-XIXст., у XXст. сприяв формуванню основних типів газет і журналів. Процес типологічної еволюції преси, кoтрий тривав у І половині минулого століття, призвів до формування сучасної усталеної системи типів видань, адаптованої до умов ринкового середовища.

ТАБЛОЇДИ. Газети невеликого (таблоїдного) формату виходили ще в ХІХ ст., проте не робилося розмежування між такими видами видань та іншими.

Таблоїд як явище «масової» сенсаційної преси з’явився на межі століть. У грудні 1900 р. Джозеф Пулітцер разом з британським видавцем Альфредом Хармсвортом подорожували Атлантикою, обговорювали різні ідеї розвитку масового друку. Хармсворт з 1896 р. видавав жовту газ. «Дейлі мейл», в основу якої були покладені принципи американської масової преси, висловив певні міркування з приводу преси для нижчих класів. Щоб перевірити життєздатність пропонованих нововведень, П. надав можливість англійському колезі випустити номер газети «Нью-Йорк Уорлд». Експериментальний № вийшов 1 січня 1901р., був удвічі менший за розміром, ніж звичайний «Уорлд», з великою кількістю ілюстрацій. Новий формат газети був сприйнятий аудитрією позитивно.

Повернувшись до Англії, Хармсворт перевів свою «Лондон дейлі мірор» на таблоїдний формат, іншою англійською багатотиражною таблоїдною газетою стала «Івнін грефік».

У США розквіт сенсаційної таблоїдної преси припав на 20-ті роки, після появи в 1919 р. «Іластрейтид дейлі ньюс» (Паттерсон, Маккормік). Ця газета швидко перетворилася на найтиражнішу. Навіть після економічної кризи, у 1930 р., вона мала безпрецедентний тираж – 1,5 млн. екземплярів.

1924р. Херст запроваджує на американському ринку Нью-Йорка свій таблоїд – «Дейлі мірор», взявши в англійського попередника не тільки видавничу модель, але й назву. Через кілька місяців у конкурентну боротьбу вступив видавець Макфадден із таблоїдом «Дейлі грефік».

Таблоїд став ідеальним типом видання для жителів міст із їхнім гарячковим темпом життя, коли часу на докладне читання не так вже й багато. Не вдаючись спочатку до передплатного розповсюдження газет, видавці перевагу надавали агресивному розповсюдженню через вуличних розповсюджувачів.

Характеристики таблоїдів, котрі забезпечили їм переваги на газетному ринку, наступні:

- невелика газета була зручна для читання у трамваї, метро, барі тощо,

- велика кількість сторінок створювала у читача враження (помилкове), що йому пропонується більший обсяг інформації в порівнянні зі звичайною газетою,

- на меншій за розміром газетній смузі не губилися в загальній масі оголошення, особливо невеличкі, що привертало увагу рекламодавців (проте не можна було розташовувати розлогі комерційні оголошення, вони не вміщалися),

- зміст таблоїдів, котрі прилаштовувалися під найменш інтелектуально і культурно розвинених читачів, переважно обмежувався публікаціями сенсаційного та скандального характеру,

- насиченість ілюстраціями, розважальними матеріалами (гумористичні тексти й малюнки, комікси) - у 1930 р. – до 40% американських таблоїдів (у порівнянні з 25% у звичайних газетах),

- вимисел і домисел, чутки, скандали покликані захопити й розважити читача («Я даю їм те, чого вони вимагають» - винахідник таблоїду А. Хармсворт) – сенсаційна скандальна преса для невибагливого читача.

Пізніше за аналогією до таблоїдних видань з’явилися поняття «таблоїдна журналістика», «таблоїдне ТБ», котрі асоціюються з відверто шокуючими, етично спірними видами журналістської діяльності.

Американська таблоїдна преса викликала численні наслідування в Європі, Латинській Америці, Азії – 20-30 рр. тип таблоїдного видання запроваджується в Мексиці, Бразилії, на Кубі.

Безпосередніми продовжувачами традицій елітарної преси в період, коли вона перетворилася на засіб масової інформації, стали так звані «якісні» видання. Взірцем якісного друку довгий час залишалася лондонська газета «The Times», адресована колам державної та політичної еліти, представникам бізнесу, верхівці інтелігенції. Однак по мірі розвитку ринкових відносин, підвищення складності господарчого механізму й системи управління економікою виникла потреба у створенні газет, котрі призначалися б для певної елітної аудиторії, до якої входять представники фінансових кіл, біржовики, промисловці, керівники у банківській сфері та страховому бізнесі.

Саме для цієї категорії читачів була призначена створена в Лондоні у 1888 р. газета «Financial Times», котра спеціалізується на висвітленні фінансово-економічних питань і підтримує тісні контакти з діловими колами лондонського Сіті. У наступному році в Нью-Йорку під керівництвом Ч. Доу і Е. Джонса була заснована споріднена за типом газета – «Wall Street Journal», що стала надійним джерелом інформування американських керівників і фінансистів.

Політичні та ділові кола США мали потребу в поінформованому, впливовому органі преси на зразок англійської «The Times», що висвітлював би не тільки питання економіки й фінансів, але й озброював читача повною та об’єктивною інформацією про стан справ у сфері зовнішньої та внутрішньої політики, громадського та культурного життя для необхідної орієнтації у сучасній обстановці й прийняття виважених управлінських рішень.

Цю потребу виявив честолюбний провінційний видавець Адольф Окс і купив газету «New York Times», щоб перетворити її на незалежне від уряду джерело ґрунтовної систематичної інформації про стан справ у країні та на міжнародній арені. У програмному зверненні Окс заявив, що газета буде пропонувати всі гідні опублікування новини й викладати їх у безпристрасній манері «не зважаючи на партії, секти чи інтереси будь-яких груп». Одним із фундаментальних принципів було оголошено чіткий розподіл новин і їх коментаря.

Прагнення випускати «енциклопедію новин» зумовило появу об’ємної, надзвичайно змістовної газети, котра не боялася відштовхнути від себе аудиторію великою кількістю цифр, документів, статистичних даних. Газета завоювала репутацію добре інформованого, респектабельного органу інформації, посвяченого в хитросплетіння політичних та економічних проблем. До думок і оцінок, висловлених у редакційних та інших статтях «New York Times», були змушені прислухатися американські та зарубіжні політики, представники ділових кіл.

Нова газета не відмовлялася від нововведень. Так, прагнення забезпечити фактичну точність публікованих повідомлень змусило редакцію завести розвинену, систематизовану службу документації – свого роду прообраз банку даних, звідки журналісти могли оперативно отримати необхідний довідковий матеріал (біографічні відомості про політиків і бізнесменів, економічну та політичну статистику, тематичні підбірки газетних вирізок і фотоілюстрацій). Пізніше це неодноразово дозволяло редакції випереджати конкурентів у оперативності та повноті інформування. І в наші дні «New York Times» продовжує бути газетою, готовою до надоперативного висвітлення світових подій. Наприклад, служба документації редакції має заздалегідь заготовлені некрологи на всіх великих політиків і видатних людей сучасного світу з докладним перерахуванням основних етапів їхньої біографії і заслуг, щоб у випадку смерті підготовка некролога зайняла лічені хвилини.

Газета «New York Times» мала і зараз має в розпорядженні добре організовану рекламну службу, котра перетворила це видання у високоприбуткове видання. Останніми десятиліттями, коли «New York Times» стала домінуючим виданням серед щоденних газет мегаполіса Нью-Йорка, її зміст і методи подачі інформації зазнали трансформацій. Щоб зберегти своє монопольне положення на багатоманітному нью-йоркському газетному ринку.

У післявоєнні роки газети успішніше адаптувалися до нових реалій телевізійної ери, коли ТБ у певній мірі впливає на концепцію подання матеріалу та дизайн періодичних видань. Наприклад, газета «USA Today», створена в 1982 р. видавничою корпорацією «Ганнет», була задумана як загальнонаціональне видання нового типу. Слова Аллена Ньюхарта, проголошені 15 вересня 1982 р., стали девізом газети: «USA Today прагне стати форумом для кращого взаєморозуміння та об’єднання, щоб США стали єдиною нацією». Модель цього видання, підхоплена багатьма газетами, відповідає специфіці мислення нового телепокоління – графіка, що запам’ятовується, кольоровий друк, поділ газети на кілька секцій (новини політичного та загального характеру, фінансові новини, спорт, культура та відпочинок), орієнтацій на публікацію коротких статей, велика кількість розважальних матеріалів.

Післявоєнна ідеологічна експансія США призвела до створення глобальных періодичних видань, якими зараз є газети «Financial Times» та «The International Herald Tribune». Цікава в цьому плані доля газети «The International Herald Tribune», створеної на базі паризького видання «The New York Herald» у той момент, коли нью-йоркське видання потерпіло поразку в конкурентній боротьбі з «The New York Times»".

У ІІ пол. ХХ. ст. у великих мегаполісах Північної Америки та Європи з’явилися газети, що ніяк не залежать від читацького фінансування – БЕЗКОШТОВНІ ГАЗЕТИ – інформаційно-рекламні видання, що розповсюджуються у місцях великого скупчення людей – на станціях метро, вокзалах, поїздах тощо. Поєднуючи в собі журналістський і рекламний компоненти, ці видання у ряді випадків почали конкурувати з традиційними газетами. Уперше концепція безкоштовної газети була розроблена й здійснена в Швеції – 1995 р. у Стокгольмі почалося розповсюдження газети «Метро», котра призначалася для читання в транспорті. У деяких містах цей тип видань має назву «20 хвилин» - така приблизна тривалість її прочитання.

3. Розвиток основних типів журнальних видань у ХХ ст.

ЩОТИЖНЕВІ ЖУРНАЛИ НОВИН. 20-30 рр. стали періодом, коли оформилася велика типологічна група нової журнальної періодики – журнали новин.

Родоначальником став «Тайм» - заснований у 1923 р. молодими випускниками Йельського університету Г.Люсом і Б.Хадденом, котрі вважали, що існуючі якісні видання з їхнім фактологічним, відстороненим підходом до новин не задовольняють потреб нових шарів середнього класу, що розширився в результаті індустріалізації та подолання елітарного характеру вищої освіти.

Натомість вони пропонували насичену фактами, експресивно забарвлену картину різноманітних подій – від бізнесу, внутрішньої політики і міжнародних справ до новинок науки, техніки, освіти. Новий журнал був адресований не «експертам», а «зайнятій людині», поглиненій своїм бізнесом, освіченому середньому американцю, котрому не вистачало часу прочитувати багатосторінкові газети й різні журнали в пошуках «стрижневої» інформації, яка його цікавила.

Молоді видавці заявили, що не зважаючи на багатство змістовних періодичних видань, «народ у США в більшості своїй погано інформований» і запропонували систематичний відбір і строгу організацію журнального матеріалу за двома десятками тематичних розділів, що дозволило б читачеві краще орієнтуватися у змісті журналу, котрий підсумовував й інтерпретував новини тижня.

Уведена жорстка внутрішня структура номерів згідно з принципом «повної організації новин» поєднувалася з суб’єктивністю та наочністю викладу. «Тайм» готувався в одному стилі, щоб у читача виникало враження, ніби виклад новин ведеться «від однієї людини до іншої». З цією метою матеріали, написані репортерами, ретельно перероблялися, їм надавалося рис своєрідного стилю «Тайм» - довірливого, іронічного, нерідко гострого, скептичного.

Намагаючись наблизити видання до нових прошарків освіченого середнього класу, Люс і Хадден вживали на його сторінках елементи молодіжного та студентського сленгу, неологізми й екзотизми, щоб підвищити емоційність викладу. Для завоювання уваги цієї категорії аудиторії широко використовувалися матеріали так званого «людського інтересу» (human touch) – спільні теми спорту, відпочинку й розваг, міжстатевих стосунків, здоров’я, стилю життя. Новини вони намагалися подавати у вигляді цікавих історій з елементами коментування, відмовившись від розповсюдженого фактологічного репортажу. Текстові матеріали були невеликими і за жанровими ознаками близькі до розширеної замітки, стислої кореспонденції чи репортажу. Багато з них (до 70%) були підготовлені на основі методу дайджестування і являли собою короткий виклад матеріалів якісної преси. Тим не менше, редакція мала свої власні служби дослідження й документації, що дозволило забезпечити журналу репутацію добре інформованого органу.

Оголосивши, що місія журналу – «бачити й показувати світ», видавці пропонували читачеві яскраві, емоційно забарвлені «картинки» дійсності – майже візуальний імідж подій. Уведення ілюстративного матеріалу, зокрема, подієвої фотографії, підкріпило ці риси.

Як результат, у діяльності й зовнішньому віигляді «Тайм» дивним чином поєдналися риси видання для масової аудиторії та якісного видання.

Характерною прикметою стала персоналізація новин: відбір інформації про події будувався на пріоритетній увазі до тих новинних сюжетів, учасниками яких були «зірки» політики, бізнесу, сфери розваг (девіз – «Імена створюють новини»). Знахідкою, котра посилила ефект персоналізації, стала «людина року «Тайм» - щорічне визначення героя новин, як правило, з категорії «зірок».

Суспільно-політичний ілюстрований щотижневий журнал «Тайм» досяг у 30-ті рр. великого комерційного успіху і перетворився згодом на один із найбільш багатотиражних журналів світу з транснаціональним розповсюдженням. Зараз має більше 40 зарубіжних видань, включаючи європейську версію «Тайм – Етлентик едишн». Його загальний тираж у 1969 р. перевищив 2,5 млн. екз, у 1970 досяг 4 млн., а зараз складає близько 5 млн. екз.

Тип і редакційна концепція «Тайм» викликали численні наслідування як в США, так і за кордоном. Безпосереднім типологічним аналогом і конкурентом став заснований у 1933 р. в США журнал «Ньюсуік». Багато спільного між цими виданнями у форматі, оформленні, внутрішній структурі та змістових характеристиках. Засновник цього видання Т.Дж.С.Мартін, котрий добре був обізнаний із внутрішньоредакційною діяльністю «Тайм», використовував ідеї попередників, при цьому намагався приглушити характерний для «Тайм» суб’єктивний стиль у поданні новин.

Впливовий суспільно-політичний ілюстрований щотижневий журнал новин «Ньюсуік» дотепер є головним конкурентом «Тайм» як на північноамериканському, так і на міжнародному ринку подібних видань, має 25 зарубіжних версій, а також міжнародну версію в європейських країнах. Тираж журналу – 3,1 млн. екз.

Не без впливу «Тайм» інший американський видавець Д.Лоуренс у 1933р. перетворив щоденну газету «Юнайтед стейтс дейлі» (1926) у щотижневий журнал новин. У 1948 приєднав до нього ще один свій журнал «Уорлд рипорт» і запропонував читачам «ЮС ньюс & уорлд рипорт».

У післявоєнний період концепція ілюстрованого щотижневого ж. новин у північноамериканському стилі отримала широке розповсюдження в країнах Західної Європи, Латинської Америки та Азії. Так, у Німеччині в 1947 р. за формулою «Тайм» було створено «Шпігель». У наступному році на західнонімецькому журнальному ринку з’явився «Куік». В Італії американський досвід надихнув видавців журналів «Експрессо» і «Темпо».

У Франції – ціла група видань: 1953 р. – «Експрес» (1953р., Ж-Ж.Серван-Шрейбер), особливо помітним наслідування американського зразка стало після реорганізації 1964 р., «Новий оглядач» (1964, Ж.Даніель, колишній співробітник І), «Поінт» (1972 р., спочатку повністю копіював американський прототип).

Кінець 1970-початок 80-х після смерті диктатора Франко в Іспанії почалися демократичні перетворення й широковідомим став ж новин «Камбіо».

Європейський різновид ілюстрованого щотижневика новин має певні відмінності. Зокрема, при всьому інформаційно-рекламному характері, більше, ніж в американському варіанті, представлено публіцистичний, аналітичний аспект. Історичні традиції європейської журналістики «великих майстрів» (авторитет і вплив визнаних відомих публіцистів) виключають стильове нівелювання у дусі раннього «Тайм».

СУЧАСНІ МАСОВІ ІЛЮСТРОВАНІ ЖУРНАЛИ. Успішний розвиток поліграфії, прогрес технології та мистецтва фотографії створили передумови для розквіту сучасного типу масових ілюстрованих видань. Найбільшим і найвідомішим з них став щотижневий журнал «Life» («Життя»), створений під керівництвом Г.Люса корпорацією «Time Inc.» у 1936 р. Аж до 70-х рр. історія свідчить про постійну й успішну боротьбу за розширення читацької аудиторії: на початку 60-х тираж журналу перевищував 6 млн. екз., з 1946 р. у Парижі виходило його двотижневе видання, а з 1953 р. – іспаномовна версія для латиноамериканської аудиторії.

«Лайф» був доступним надзвичайно широкому колу читачів, адже, наприклад, у 1938 р. продавався за ціною всього 10 центів. Хоча випуск подібних видань (кольорових, ілюстрованих, на дорогому папері, сучасного типу, багатомільйонних за тиражем) був пов’язаний зі значними витратами, масові ілюстровані журнали привертали рекламодавців можливістю виходу на багатомільйонну аудиторію і саме на цей тип видань припадало 80-90 % їхніх капіталовкладень. Це дозволяло не тільки покривати витрати на випуск і розповсюдження тиражу, забезпечувати високу прибутковість видавничого бізнесу, але й давало можливість пропонувати журнал масовому читачеві за низькою ціною, часто – нижче собівартості.

У цьому виданні було доведено до повної реалізації принцип створеної Г.Люсом журнальної преси – «бачити й показувати світ» - події тижня журнал представляв наочно, «в картинках», якими стали оперативно і якісно підготовлені фотоілюстрації. До появи телебачення та на початку телевізійної ери багаті візуальні ресурси «Лайф» і подібних видань сприяли якісному, виразному відображенню поточних новин. Г.Люс одного разу зазначив, що випускати «Лайф» - це те саме, що й кожного тижня ставити нове шоу на Бродвеї.

Комерційний і громадський успіх «Лайфу» змусив американських і зарубіжних видавців піти на створення відповідних типологічних аналогів. У 1937 р. американським видавцем Г.Коулсом було створено подібне видання – двотижневик «Look» («Погляд»), що тривалий час був головним конкурентом «Лайф». З 1945 р. на ринку ж. періодики США з’явилося видання для афроамериканців «Ebony» («Чорний»). Накопичений у 30-40 рр. досвід видання масових ілюстрованих журналів було використано пізніше, в 1954, компанією «Time Inc.» багатотиражного щотижневого журналу «Sports Illustrated», спеціалізованого на висвітленні новин спорту «в картинках».

У 1938 р. французький текстильний фабрикант і видавець Ж.Пруво купив спортивний щотижневик «Match» і після перегляду концепції цього видання перетворив його на щотижневий масовий ілюстрований журнал за зразком «Лайф», що з 1949 р. і до сьогодні виходить під назвою «Paris-Match». Виведення на сторінки журналу великої кількості якісних кольорових фотографій, зокрема, «фоторепортажу номера», присвяченого одній із сенсаційних подій тижня, ретельна робота над супроводжувальними текстами, сприяли створенню в аудиторії ефекту наочності, присутності на місці подій, надавали новинам заряду емоційності. Тому вже в довоєнний період тираж виріс з 80 тис. до 1400 тис. екз., після війни – 1,5 млн., в 1960 – досяг максимальної позначки – 1800 тис. екз.

Наприкінці 50-х – 60-ті рр. великі ілюстровані журнали сталі втрачати рекламні прибутки під впливом конкуренції з телебаченням, котре демонструвало живі картини дійсності. Це, а також деякі тенденції розвитку рекламного бізнесу (зокрема, те, що рекламодавці почали переключатися з масових видань на спеціалізовані журнали) зумовило гостру кризу масових ілюстрованих видань на початку 70-х рр., що підтвердило необхідність зміни звичних видавничих концепцій. Тим не менше, тиражі почали падати і незважаючи на періодичне відновлення цих видань (1973 – «Лайф», 1979 – «Лук»), були закриті у зв’язку з низькою економічною ефективністю. Видання знаменитого «Лайф» було відновлено після 11 вересня 2001 р. Зараз для того, щоб публіка мала доступ до найкращих фотоілюстрацій, надрукованих на сторінках журналу за всі роки існування, створено інтернет-сайт Life.сom., де розміщено підбірки «класичних» фотографій.

ДІЛОВІ ЖУРНАЛИ. У 20-30-ті рр. найбільш спостережливі видавці помітили незадоволення частини ділового світу змістом і стилем якісних видань, звернених до економічної та політичної еліти. Бізнесмени та промисловці потребували стислої, систематизованої ділової та політичної інформації та коментарів до неї. На запити цієї частини аудиторії відповіли видавці щотижневика «Business Week» («Діловий тиждень»), що виходить в США з 1929 р. Свої наробітки, накопичені під час становлення «Тайм», Г.Люс використав у 1930 р. при запровадженні ще одного журналу ділових новин – «Fortune» («Успіх»). Новий журнал швидко затвердився на ринку періодики й наряду зі звичайною для ділового журналу фінансовою та біржовою інформацією, новинами індустрії та торгівлі, пропонує також докладні новини політичного та громадського життя США, події в світі, що викладені стисло й у доступній формі.

Аналогічні видання з’явилися й у Європі – з 1926 р. в Дюссельдорфі, Німеччина виходить журнал для ділових людей «WirtschaftsWoche» (Економічний тиждень).

Наприкінці ХІХ-поч. ХХ ст. розповсюджуються ще два типи видань – ЖУРНАЛИ-ДАЙДЖЕСТИ та НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ, ПІЗНАВАЛЬНІ, що мають просвітницькі цілі. Перший тип досягає цієї мети шляхом висвітлення тем постійного інтересу – пригоди й винаходи, бізнес, політика, «мистецтво жити», біографії відомих людей, розваги, спорт, здоров’я, гумор, виховання дітей, корисні поради – американський масовий щотижневик «Literary Digest» («Літературний даджест», 1890), щомісячник «Rеаder’s Digest» («Читацький дайджест», 1922). Останнє видання культивує у читача оптимізм, впевненість у собі й своїх силах, не порушує гострих нерозв’язуваних проблем, що забезпечило комерційний успіх і в США, і за рубежем – тираж у 80-ті рр. досяг 18 млн. екз., існує 36 зарубіжних версій. Останнім часом розповсюдження набув тип спеціалізованого дайджесту з вузькою тематикою публікацій і чіткою аудиторною спрямованістю.

Науково-популярна періодика, зразок якої - «National Geographic» з’явився ще 1888 р. в Америці – сьогодні трансформується під впливом комерціалізації. Комерційний нахил – перенасиченість рекламою та промоційними публікаціями, орієнтованість на випуск супутньої продукції (відеозаписи, книги тощо) спостерігається і в діяльності німецького журналу «Geo» (1976).

Література

1. Быков А. Современная зарубежная журналистика: конспект лекций. Учебное пособие. – Екатеринбург, 2003. – 118 с.

2. Зарубежная печать: Краткий справочник. Газеты. Журналы. Информационные агентства. – М.: Политиздат, 1986. – 525 с.

3. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.

4. История мировой журналистики / Беспалова А.Г., Корнилов Е.А., Короченский А.П., Лучинский Ю.В., Станько А.И. / Изд-е 2-е. – М., Ростов н/Д.: ИКЦ «Март», 2003. – 432 с.

5. Михайлов С.А. История зарубежных СМИ: Учебное пособие. – СПб: Издательство Михайлова В.А., 2006. – 256 с.