XX століття - епоха комунікаційних революцій і глобальних трансформацій ЗМІ

ПЛАН

1. Сутність і роль «комунікаційних революцій» ХХ ст.

2. Сучасні фактори розвитку світової журналістики.

1. Сутність і роль «комунікаційних революцій» ХХ ст.

Минуле століття виявило безпрецедентну роль комунікацій у житті сучасного суспільства. Століття радикальних соціальних змін і небаченого технічного прогресу породило низку комунікаційних революцій, які в свою чергу викликали до життя нові відносини, форми та способи спілкування між людьми. Розвиток комунікацій відбувався стрибкоподібно, породжуючи якісно нові соціально-культурні феномени, радикально змінюючи звичну спрямованість, масштаби та наповнення інформацінйих потоків у суспільстві.

Перша комунікаційна революція ХХ ст., яка розпочалася в найбільш розвинених країнах ще з середини 1970-х рр., була викликана метаморфозою періодичної преси. Колись переважно елітарні, які обслуговували дуже обмежені читацькі аудиторії, періодичні видання – газети й журнали – уперше за 300 років свого існування набули справді широкого поширення та перетворились на рубежі століть на засіб масової інформації. Під впливом комплексу соціальних, технологічних та економічних чинників періодика набула нової якості, що сприяло різкому підвищенню значення журналістики як соціального інституту. В умовах широкого поширення грамотності, запровадження загального виборчого права міра впливу журналістики на політичні та громадські процеси у багатьох випадках виявлялася вищою, ніж вплив інших соціальних інститутів.

Друга комунікаційна революція ХХ ст. пов’язана з появою радіо та з перетворенням нового засобу забезпечення зв’язку – «бездротового телеграфу», яким воно було на самому початку сторіччя, на засіб масової інформації, який використовує ресурси усної комунікації та звукової експресивності. У 1920 – 1930 рр. внаслідок повсюдного розвитку радіомовлення формується ще один канал систематичного впливу на масову аудиторію, яка нараховує мільйони радіослухачів. Поступово в системі взаємовідносин між друкованою пресою та радіомовленням утворився баланс, заснований на стосунках конкуренції та співпраці.

Третю комунікаційну революцію ХХ ст. знаменували перехід від стадії експериментів з дистанційної передачі зображення до регулярних телетрансляцій і перетворення слідом за цим телебачення на засіб масової інформації. Формування телебачення як ЗМІ, що відбувалося в основному в 1950-і рр., знову революційно змінило комунікаційну ситуацію, порушивши мобільну рівновагу між періодичною пресою та радіомовленням. Після завершення стадії становлення телебачення перетворюється в багатьох країнах світу (переважно індустріальних) на основний засіб масової інформації, який має найчисельнішу аудиторію та найефективніший вплив – оскільки має широкий діапазон візуальних, акустичних і текстових ресурсів. Розвиток телемовлення породив кризові явища в періодичній пресі та радіо. Відбувається пристосування преси та радіомовлення до умов конкуренції з телебаченням.

Нарешті, четверта комунікаційна революція ХХ ст., що якісно перетворила сферу телекомунікацій, теж відбувається з середини 1970-х рр., але пов’язана не з пресою, а з розвитком супутникових і кабельних телекомунікацій, а також зі створенням комп’ютерних мереж, здатних забезпечити нагромадження та передання величезних масивів інформації в глобальному масштабі. Мережеві можливості дозволяють передавати текстову, звукову та візуальну інформацію в режимі реального часу, забезпечують невластивий «традиційним» ЗМІ інтерактивний характер комунікації.

Жодна з попередніх комунікаційних революцій не розвивалася такими стрімкими темпами. За історично короткий термін були створені тисячі мережевих газет і журналів, теоретично доступних будь-якому користувачеві мережею, в якій би країні світу він не знаходився.

У роботах соціологів і культурологів ще приблизно з 60-70-х рр. XX ст. все частіше почав з'являтися вираз «комунікаційний вибух». Він означав, що в засобах, котрі пов'язують людей між собою, тобто в засобах масової комунікації, відбувалися все нові й нові якісні зміни: все досконаліші технічні засоби не тільки пришвидшують «доставку» відомостей про оточуючий світ, але все ширше розсувають кордони знання. Всього 70-100 рр. тому це була переважно новина з сусіднього міста чи з сусідньої країни, а сьогодні світ являє собою єдине величезне селище, єдиний медіапростір. Якщо ще на початку XIX ст. новина, що відбулася за 350 км від місця видання газети, йшла до редакції не менше доби, то зараз ми за допомогою інтернет-мережі отримуємо повідомлення за лічені секунди, тобто швидкість повідомлень зросла щонайменше у 8640 разів.

2. Сучасні фактори розвитку світової журналістики

У сучасному медіа просторі найбільшої ваги набулитакі фактори поширення інформації:

Інформатизація – рух від сучасного індустрійного до інформаційного суспільства, більша частина населення якого зайнята в сфері виробництва, обробки, управління та обміну інформацією. Це зумовлено перш за все появою нових революційних технологій (західна журналістика переходить на якісно новий рівень завдяки цифровому телебаченню, котре дозволяє будь-кому скласти за бажанням програму телевізійного вечора, супутникове телебачення має в своєму арсеналі тисячі фільмів і програм і дозволяє миттєво передавати їх, з'явилося інтерактивне телебачення тощо). Однак у наш час інформація часто являє собою засновані на образах і міфах пропагандистські комплекси, а глобалізація процесів мас-медіа веде до зростання потоку суб'єктивної інформації, створеної в інтересах окремої особи чи організації.

Інтернетизація – пов’язана з інформатизацією та четвертою комунікаційною революцією тенденція розвитку сучасних мас-медіа. Вибухоподібний розвиток у першій половині 1980-х рр. «світової павутини» – глобальної мережі комп’ютерів, з’єднаних між собою новітніми телекомунікаційними технологіями, – призвів до того, що вже до середини 1990-х рр. мільйони людей отримали доступ до неймовірно величезних інформаційних ресурсів.

17 травня 2011 р. людство відзначило двадцяту річницю створення інтернету. За даними компанії IMS Research, на кінець 2010 р. кількість користувачів інтернету перевищила рубіж 2 млрд. чоловік. Для порівняння: у 2000 р. в інтернет виходили близько 250 млн.

Загальнопланетарний рівень проникнення інтернету в 2010 р. складав майже 30 %. За регіонами рівень проникнення коливається між 77 % у країнах Північної Америки до 11 % в Африці. Середньоєвропейський рівень інтернетизації в Європі скаладає 58 %, а в Україні наближається до 40 %. Найшвидшими темпами інтернет-аудиторія зростає в Китаї.

Інтернаціоналізація – стирання будь-яких меж і кордонів.

Постмодернізм – глобалізація, інтрертекстуальність, що «відкривають привабливу перспективу безкінечним іграм: абсолютно вільному, нічим не обмеженому, самодостатньому і причому іронічному оперуванню текстами, дискурсами, мовними кодами» (Див. Сучасне заруб, літературознавство... М., 1996).

Демасифікація й індивідуалізація — ще у 80-х рр. американський футуролог О. Тоффлер зробив висновок про те, що завершується епоха традиційних ЗМІ, звернених до
універсальної за своїм складом аудиторії. У постіндустрійному суспільстві настає епоха ЗМІ,орієнтованих на «мікроаудиторії» у відповідності з різноманітними інтересами та потребами
різних аудиторних груп. Одним із вирішальних факторів демасифікації в 1980-90-х рр. ставрозвиток кабельного та супутникового телебачення, котрі пропонували глядячам широкий
вибір з десятків каналів, спеціалізованих за змістом (новинні, спортивні, комедійні, науково-популярні, мультиплікаційні тощо). Усе це стимулювало фрагментування аудиторії. А
кабельні мережі й супутникові канали і далі диверсифікують свої програми, ведуть постійні пошуки «ніш», які б привернули увагу певних категорій глядачів.

Наприклад,уже в середині 90-х в США абонентам кабельних мереж пропонувалося 39-75, а то й 150 каналів, більшість зяких мали вузьку змістову спеціалізацію (С-SРАN, що вів прямі трансляції з Конгресу та Сенату, канали класичного голівудського кіно, комедій, серіалів, погоди, каналів для різноманітних етнічних меншин). Якщо на поч 80-х АВС, NВС, СВS охоплювали 92 % глядацької аудиторії, то в 1996 вони користувалися попитом у 53 % глядачів. На поч. нового тисячоліття 74 % американських сімей користуються кабельним або супутниковим TV.

В умовах розповсюдження найновіших комунікаційних мереж медійна демасифікацїя може трансформуватися в індивідуалізацію, коли споживач сам формує своє «інформаційне меню», самостійно обираючи цікаві для нього текстові матеріали, аудіозаписи, відеофільми, що відповідно потребує від реципієнта підготовленості до користування обширними інформаційними ресурсами.

Конвергенція ЗМІ – також була лише в прогнозах, але вже зараз спостерігаємо зближення та злиття «традиційних» ЗМІ (періодики, радіо та телебачення) при переведенні їх
на єдину цифрову платформу, тобто дигіталізації. Під впливом процесів дигіталізації та конвергенції ЗМІ набувають нових ознак – багатоканальності, мультимедійності, інтерактивності, здатності відбивати події в режимі реального часу та безперервного оновлення інформаційних ресурсів. Вже сьогодні преса мережі має недосяжні для традиційних ЗМІ переваги: вона оснащена звуком, анімацією, гіпертекстом, великими електронними архівами, різноманітними видами зворотнього зв'язку з аудиторією.

Проте всі ці зміни не розв’язали проблеми і не відмінили протиріччя між соціальною та медійною сферами. Перенасиченість інформацією на одному полюсі суспільства поєднується з незадовільним доступом до інформаційних ресурсів на іншому, що породжує феномен «інформаційного/ цифрового розриву». Частина населення, зазвичай, менша, має можливість використовувати всі існуючі інформаційні канали, включаючи найновіші мережі та супутникові системи. У той же час навіть у найбільш розвинених державах світу значний відсоток людей позбавлені доступу до них з причин перш за все матеріальних.

Журналістика здійснює зростаючий вплив на долю людства, що наочно підтверджується в епоху формування глобального інформаційного простору. Завдяки створенню та функціонуванню розгалужених глобальних комунікаційних систем відбувається відокремлення частини створеного людиною глобального середовища – ноосфери – як особливої її галузі – інфо-ноосфери: “Інфо-ноосфера як утворення, створене людиною, є досягненням розуму, розвитку цивілізації, новітніх технологій, результатом розвитку суспільства масової культури та одним з перших комплексних об’єктів дослідження теорії журналістики, суспільствознавства та ряду точних наук”.

Література

1.Бакулев Г.П. Массовая коммуникация: западные теории и концепции. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 176 с.

2.Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.

3. История мировой журналистики / Беспалова А.Г., Корнилов Е.А., Короченский А.П., Лучинский Ю.В., Станько А.И. / Изд-е 2-е. – М., Ростов н/Д.: ИКЦ «Март», 2003. – 432 с.

4.Михайлов С.А. История зарубежных СМИ: Учебное пособие. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2006. – 256 с.

Тема № 3