Проблема періодизації

Історії СВІТОВОЇ журналістики

ПЛАН

1. Сучасні підходи до розгляду стадіальності розвитку журналістики.

2. Культурно-цивілізаційні концепції історії мас-медіа.

3. Періодизація журналістики як засобу комунікації.

1. Сучасні підходи до розгляду стадіальності розвитку журналістики

Сучасна людина настільки звикла до щоденної присутності в її житті газет, журналів та інших засобів масової інформації, що їй може здатися, що журналістика як особливий вид діяльності та громадський інститут існувала завжди. Але це не так. Перші газети в Європі з’явилися лише на початку XVII ст., а саме слово «журналістика» виникло та ввійшло до культурного обігу лише у XVIII ст. Саме тоді, у добу Просвітництва, відбулося усвідомлення особливого статусу журналістики в соціокультурному просторі, її важливої ролі в житті суспільства. Німецький публіцист Шлецер у 1804 р. сказав, що «…газети є одним із тих великих культурних засобів, завдяки яким європейці стали європейцями».

Аналіз сучасного стану засобів масової комунікації змушує дослідників констатувати реалізацію виголошених ще в 70-90-х рр. ХХ ст. концепцій «глобального селища» (М. Маклюен), «електронних котеджів» (О. Тоффлер) та «мережевого суспільства» (М. Кастеллс). Адже всі ми сьогодні є свідками поступової загибелі «галактики Гутенберга» та приходу нової ери «слуховізуальної чуттєвої постписемної культури на основі телеелектронної відеотехніки» [2].

З огляду на такі динамічні трансформації актуальним є питання про основні етапи еволюції світових ЗМІ від пражурналістських явищ до електронних ЗМК. Адже не знаючи минулого, неможливо зрозуміти сучасне та прогнозувати майбутнє, не маючи уявлення про «чуже», неможливо зрозуміти «своє».

Журналістикознавці, соціологи, культурологи та спеціалісти інших галузей пропонують різноманітні підходи до періодизації світової журналістики. Ми зупинимося на чотирьох з них: культурно-цивілізаційних (Р. Дебре та О. Тоффлера), суспільно-економічній та власне журналістикознавчій (О. Рожкова та В. Ворошилова).

У зв’язку з пропонованими тут періодизаціями та хронологічними класифікаціями журналістики варто попередньо наголосити на їхній умовності. Даючи оцінку типам журналістики минулого, необхідно усвідомлювати, що, не всюди вони існували в такому порядку та чистій формі – їх наявність залежала від конкретної ситуації в державі та багатьох інших факторів. Тим не менше, пропоновані схеми розвитку світової журналістики сприяють унаочненню та швидшому засвоєнню уявлень студентів про еволюційний характер розвитку зарубіжних ЗМІ.

2. Культурно-цивілізаційні концепції історії мас-медіа

Інформаційні процеси к. ХХ – поч. ХХ ст. американський соціолог-публіцист Олвін Тоффлер розглядає в контексті попередніх епох-«хвиль». У книзі «Третя хвиля» він говорить про три періоди історії цивілізації:

- аграрну (до XVIII ст.) – цей тип суспільства виник внаслідок аграрної революції (ІІІ тисячоліття до н.е.) та прийшов на зміну первісним мисливцям-збирачам; цьому етапу відповідають первісні засоби комунікації: домінують усні повідомлення, вдосконалюються писемні (від літописів, хронік, анналів, епістолярних форм – офіційних послань, повчань, наказів, булл, прокламацій – до перших газет і журналів із особливою системою журналістських жанрів – інформація-хроніка, звіт, репортаж, памфлет, есе тощо);

- індустріальну – таке суспільство базується на масовому виробництві, масовому розповсюдженні, масовому споживанні, масовій освіті, засобах масової інформації, масовому відпочинку, масовому дозвіллі (до 1955 р.),

- постіндустріальну – «третя хвиля» не просто прискорює інформаційні потоки, але й трансформує глибинну структуру інформації, від якої залежать наші щоденні дії [4], це так зване «інформаційне суспільство», що передбачає демасифікацію, різноманітність стилів життя, виробництво продукції базованої на знаннях.

Відомий сучасний французький філософ, письменник і публіцист, засновник «медіологии» Режи Дебре виділив три історичних типи цивілизації в залежності від панівних засобів комунікації:

І ─ логосфера (цивілізація усного слова),

ІІ ─ графосфера (цивілізація письмового слова ─ рукописного та друкованого),

ІІІ ─ відеосфера (цивілізація, у якій домінують аудіовізуальні засоби масової інформації).

Російський дослідник О. Рожков у своїй «Історії світової журналістики», базуючись на основних типах суспільно-економічних формацій, виділяє такі типи журналістики:

- релігійно-клерикальна (XV-XVI ст.) – це переважно пражурналістика Середновіччя та Ренесансу: діапазон творчості був досить вузьким, що зумовлювалося малою кількістю грамотних людей, впливом релігії на всі сфери життя людини та забороною вільнодумства;

- феодально-монархічна журналістика (XVI-XVIII ст.) – розвивалася під впливом невисокої економічної розвиненості суспільства та протиборства між прибічниками та противниками монархії як форми політичного устрою, розвиток торгівлі потребував обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни, що й зумовило появу рукописних та друкованих видань – газет і з часом журналів, саме на цей період припадає зародження та розвиток газетно-журнальної справи;

- буржуазна (XIX-XX вв.) – у цей період журналістика стала важливою частиною суспільно-політичного життя, вона перетворюється на знаряддя політичної боротьби (80 % преси носили яскравий політичний та суспільно-політичний характер), саме у цей час преса розділяється на якісну (елітарну) та популярну (масову);

- соціалістична журналістика (XX ст.) – орієнтована на ідеологічну залежність, константою в ній була партійність;

- загальногуманістична (к. ХХ ст. – поч. III тисячоліття) – цей тип формується на сучасному етапі, основним принципом є відмова від будь-якого силового впливу на інші інститути, журналістика сприймається як засіб комунікації, а не як дубинка, ЗМІ повинні сприяти висловленню громадської думки, надавати інформацію, чітко відділяючи її від думок і коментарів [3].

3. Періодизація журналістики як засобу комунікації

Сьогодні журналістика розглядається як засіб комунікації. Виходячи саме з такого розуміння її сутності та розвитку, О. Рожков подає таку періодизацію:

1) до початку нашої ери – доба прагазетних явищ;

2) з початку нашої ери до XV ст. – епоха рукописних видань;

3) XV – XVII ст. – винахід і розвиток книгодрукування, формування газетно-журнальної справи;

4) XVIII – поч. ХХ ст. – розвиток журналістики як громадського інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;

5) 1900–1945 рр. – набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6) 1945-1955 рр. – процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7) 1955–1990 – епоха формування електронних ЗМІ;

8) з 1990 р. по теперешній час – становлення нового інформаційного порядку в світі.

Отже, наведені підходи до розуміння динаміки розвитку журналістики як системи засобів масової комунікації дають можливість краще зрозуміти та унаочнити еволюційний характер зародження та становлення провідних типів ЗМІ, простежити перехід від епохи пражурналістстьких явищ до власне журналістики, від розуміння преси, радіо та телебачення як засобів зв’язку та інформування обмеженої аудиторії до здобуття ними статусу засобів масової інформації.

Література

1. Ахмадулин Е.В. Основы теории журналистики. – М.: МарТ ИКЦ, 2008. – 320 с.

2. Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика: теоретические концепции, проблемы, прогнозы. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 271 с.

3. Рожков А. История мировой журналистики. – Режим доступа: http://www.unesco.kz/massmedia/pages/2_1.htm.

4. Тоффлер Э. Третья волна = The Third Wave. – М.: АСТ, 2010. – 784 с.

5. Федченко П.М. Преса та її попередники. Історія зародження й основні закономірності розвитку. – К.: Наукова думка, 1969. – 352 с.

Тема № 2