Тема 3. Право громадян на екологічну безпеку 5 страница

Особливо це проявляється у процесі здійснення державного контролю у сфері природокористування, в якій ще продовжують функціонувати органи галузевого за відповідними ресурсами управління та контролю (Держкомзем України, Держлісгосп України, Державний департамент рибного господарства, Держ-водгосп України тощо).

Так, незважаючи на чинні норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в частині делегування Мінекоресурсів України загального державного надвідомчого екологічного контролю було прийнято, наприклад, Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему України державного контролю за використанням та охороною земель, яке затверджено наказом Держкомзему України від 29 липня 1993 року № 65 [2].

Свого часу Державний комітет з геології та використання надр розробив проект Положення про державний геологічний контроль за веденням робіт з геологічного вивчення надр, яке було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від ЗО листопада 1994 року № 801 [3].

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

Сьогодні такий підхід видається ще абсурднішим, оскільки вказаний орган центральної виконавчої влади юридичне ліквідовано [4], а його служби підпорядковані Мінекоресурсів України, але з відповідними повноваженнями щодо здійснення геологічного контролю як різновиду державного екологічного контролю.

Не менш паліативна ситуація склалася з гірничим наглядом, здійснення якого у зв'язку з розпадом СРСР та ліквідацією союзного Держгіртехнагляду було покладено штучно, без будь-яких наукових та законодавчих обґрунтувань, на Міністерство праці та соціальної політики України, яке за своїм функціональним призначенням нічого діалектичне спільного з гірничим наглядом не має. Однак Положення про порядок здійснення державного гірничого нагляду, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1995 року № 134 [5], існує та діє. А відповідного нормативного акта про порядок здійснення державного екологічного контролю, зокрема в сфері забезпечення екологічної безпеки, і нині немає.

Із прискореним розвитком законодавства про безпеку та, зокрема, екологічну безпеку, інституційного, функціонально-проце-суального, фінансового, матеріального, науково-технічного та іншого державного забезпечення у сфері екологічної безпеки, доцільності гарантування реалізації і захисту суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку об'єктивно створено не менш разючу і некоординовану проблему щодо здійснення державного нагляду і контролю за додержанням цього законодавства.

Так, Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" здійснення цих форм державного контролю покладається на спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади, до відання яких віднесені питання у такій послідовності:

— охорони праці;

— забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

— захисту населення і територій від надзвичайних екологічних ситуацій;

— пожежної безпеки;

— санітарно-епідемічної безпеки;

— містобудування.

За таких обставин ще більшою мірою обумовлюється невідкладна необхідність прийняття спеціального закону України про екологічний контроль та порядок його здійснення, який би

не тільки визначив його мету, завдання, види, механізми, порядок проведення, але й застосування засобів примусу до винних осіб. У той же час такий законодавчий акт мав би чітко визначити порядок здійснення державного контролю у сфері екологічної безпеки вищезазначеними органами державної виконавчої влади.

Порядок здійснення окремих видів екологічного контролю регламентується спеціальними актами законодавства України.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон від 20 березня 1995 року № 198 (із наступними змінами та доповненнями) [6] Державній екологічній інспекції Мінекоресурсів України доручено забезпечити проведення контролю таких об'єктів:

а) транспортних засобів, у тому числі літаків, суден, військових кораблів;

б) вантажів, які містять:

— промислову сировину;

— відходи виробництва;

— хімічні сполуки;

— токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для здоров'я і довкілля речовини;

— засоби захисту рослин, стимулятори їхнього росту;

— добрива;

в) риб усіх видів;

г) диких тварин, рослин;

д) зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій;

е) мисливських трофеїв.

На виконання цієї постанови та за доручення Кабінету Міністрів України тодішнє Мінекобезпеки України1 розробило та прийняло Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, яке затверджено відповідним наказом від 8 вересня 1999 року N° 204 (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 15 листопада 1999 року, № 787/4080).

Екологічний контроль вищезазначених об'єктів у пунктах пропуску через державний контроль та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється:

Тепер — Мінекоресурсів України.

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

а) відділом Служби екологічного контролю на митному кордоні України Головної державної екологічної інспекції Мінеко-ресурсів України;

б) відділами контролю на митному кордоні спеціально уповноважених органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, державних інспекцій охорони Чорного та Азовського морів;

в) постами екологічного контролю територіальних органів Мінекоресурсів у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

г) іншими підрозділами екологічного контролю, які можуть створюватися за рішенням Мінекоресурсів залежно від обставин та умов його здійснення.

Основним завданням держекоінспекторів у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць є здійснення державного контролю за додержанням усіма юридичними особами незалежно від форм власності та господарювання і громадянами, іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, що перетинають державний кордон або переміщують через нього транспортні засоби, вантажі та визначені вищезазначені об'єкти у межах норм і правил екологічної безпеки під час транспортування небезпечних вантажів.

Головними завданнями служби екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць, митниць є:

1) контроль за додержанням, зокрема, норм і вимог законодавства про екологічну безпеку під час переміщення через митний кордон України транспортних засобів і вантажів;

2) попередження незаконного ввезення, вивезення або транзиту територією України вантажів, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для довкілля і здоров'я людей речовини, пестициди й агрохімікати, а також забруднений баласт на суднах;

3) забезпечення контролю за перевезенням радіоактивних речовин та ядерних матеріалів і проведення хіміко-аналітично-го контролю речовин;

4) огляд експортних та імпортних партій небезпечних вантажів і оформлення необхідних документів у зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

5) контроль за додержанням вимог, норм і правил екологічної безпеки транспортними засобами, що перетинають митний кордон України;

6) контроль експортних та імпортних партій брухту чорних і кольорових металів на предмет відсутності хімічного чи радіоактивного забруднення та оформлення при експорті сертифікатів екологічного контролю;

7) забезпечення контролю вантажів і транспортних засобів, що надійшли до митниці призначення без відмітки в товаротранспортних документах про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон або з відміткою у товаросупровідних документах, як таких, що підлягають екологічному контролю за місцем надходження;

8) контроль експортних, імпортних та транзитних вантажів, перевезення яких через державний кордон України потребує спеціального дозволу Мінекоресурсів.

Екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється держекоінспекторами шляхом чергування, які зобов'язані забезпечити:

а) перевірку на підконтрольних об'єктах таких документів:

— транспортної накладної для відповідного виду транспорту (міжнародної товаротранспортної накладної CMR, залізничної накладної, авіанакладної, коносаменту, товаротранспортної накладної ТТН та ін.);

— контракту (виключно у зоні діяльності регіональних митниць і митниць);

— рахунка-фактури;

— дозволу (ліцензії) на ввезення, вивезення, транзит екологічно небезпечних вантажів або відходів;

— сертифіката якості у разі імпорту вантажів;

— сертифіката відповідності у разі імпорту вантажів;

— сертифіката екологічного контролю у разі експорту металобрухту;

— карантинного (фітосанітарного) сертифіката у разі експорту та імпорту деревини і виробів із неї.

Дозволяється для перевірки надавати дублікат сертифіката, який має бути завірений в установленому порядку.

У разі проведення екологічного контролю у країнах-експор-терах великих партій вантажів у зоні діяльності регіональних

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

митниць і митниць та в морських і річкових портах, крім поромних переправ, та під час розвантаження суден оформляється екологічна декларація, яка підлягає відповідній перевірці держ-екоінспектором;

б) зовнішній огляд підконтрольних об'єктів;

в) радіаційний контроль транспортних засобів та вантажів;

г) виявлення безпечності або небезпечності вантажу згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів та Державного стандарту 19433-88 "Вантажі небезпечні. Класифікація і маркування";

д) інструментальний контроль токсичності й димності відпрацьованих газів двигунів транспортних засобів;

е) відбір зразків зі складанням відповідного акта для проведення лабораторних аналізів на відповідність складу вантажу наявній документації у разі потреби при здійсненні екологічного контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

є) експрес-аналіз речовин у разі необхідності для їх ідентифікації та встановлення ступеня токсичності;

ж) складання актів перевірок і протоколів про порушення екологічного законодавства та зокрема, норм, правил і вимог екологічної безпеки та радіаційної безпеки;

з) проставляння відповідних штампів про здійснення екологічного контролю та розрахунок суми збору, що підлягає сплаті, на товаротранспортних та товаросупровідних документах;

й) реєстрацію у відповідному журналі підконтрольних об'єктів і результатів екологічного контролю;

і) розгляд справ і винесення постанови про адміністративні правопорушення в галузі охорони довкілля, зокрема екологічної безпеки, відповідно до законодавства України.

У разі виявлення порушень, зокрема вимог, норм та нормативів екологічної безпеки, щодо відсутності дозвільних документів, або якщо за зовнішніми ознаками є підстави для очевидного визнання невідповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супровідних документів, держекоінспектор уповноважений:

а) припинити подальший рух вантажу;

б) скласти в присутності експедитора, вантажоперевізника або представника транспортного вузла (станції, порту) та старшого зміни митної служби акт у довільній формі про виявлене правопорушення;

в) проставити у товаротранспортній накладній штампи "ввіз або вивіз заборонено";

г) повернути вантаж вантажоперевізникові в разі неможливості усунення виявлених порушень.

Усунення виявлених недоліків дає підставу держекоінспекто-ру провести повторний екологічний контроль, який здійснюється у загальному порядку. При отриманні за його результатами позитивного висновку держекоінспектор анулює раніше проставлений штамп шляхом його перекреслення та засвідчує це власним підписом, відповідною датою і новим штампом дозволу на ввезення або вивезення.

У разі потреби проведення екологічного контролю імпортних вантажів за місцем призначення держекоінспектор у пункті пропуску на державному кордоні проставляє в товаротранспорт-- них документах відповідний штамп.

З метою прискорення проходження великих партій вантажів через державний кордон України держекоінспектор за попередньою домовленістю з вантажовідправником або отримувачем вантажу може здійснювати їх екологічний контроль під час завантаження, безпосередньо на території країни-експедитора.

Йому також надано право завершувати проведення екологічного контролю тих об'єктів, що передані йому попередньою зміною за умови наявності в повному обсязі всіх документів, і тому в процесі його проведення в пунктах пропуску він вирішує усі питання самостійно та веде реєстр надходжень зборів, що нараховуються за його проведення на підставі первинних товаротранспортних та товаросупровідних документів за винятком невеликих партій масою до 10 кг, що надходять українським виробни-їсам для дослідних потреб, поштових та кур'єрських відправлень, збори за які не справляються.

Для здійснення цього виду екологічного контролю встановлюється відповідний час, як і на оформлення документів, що не Може перевищувати часу,' встановленого технологічною схемою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, яка визначається в установленому порядку.

Принаймні на залізниці час здійснення екологічного контролю й оформлення документів не повинен перевищувати загального часу на обробку поїздів, визначеного технологічним процесом ЇЇ діяльності.

Держекоінспектор несе відповідальність у порядку, визначеному законодавством України, за несвоєчасне виконання проце-

Розділ IV

дур екологічного контролю, необгрунтоване затримання осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що переміщується через кордон України.

Для здійснення комплексних комісійних перевірок та приймання суден, поїздів, літаків, автотранспорту, контейнерів, багажів і поштових відправлень, що надходять в Україну, держекоінс-пектори входять до складу відповідних комісій.

Нормативно-правовим порядком визначені деякі особливості здійснення окремих видів екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон, зокрема:

а) радіаційного контролю;

б) хіміко-аналітичного контролю речовин;

в) контролю транспортних засобів;

г) контролю небезпечних вантажів;

д) контролю експортних партій брухту чорних і кольорових металів;

е) контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць.

Радіаційний контроль проводиться безпосередньо на кордоні митного оформлення з метою перевірки радіоактивних речовин і ядерних матеріалів щодо додержання вимог чинного законодавства при їх переміщенні через державний кордон для виявлення фактів випадкового чи навмисного несанкціонованого ввезення, вивезення та транзитного перевезення територією України джерел іонізуючого випромінювання, виконання вимог, норм і правил екологічної та радіаційної безпеки у разі легалізованого переміщення цих об'єктів та забезпечення радіаційної безпеки персоналу, який здійснює відповідно їх перевезення, цей вид контролю, та пасажирів.

Радіаційний контроль передбачає чотири рівні:

а) експрес-контроль наявності іонізуючого випромінювання за допомогою наявних стаціонарних та переносних дозиметрів;

б) детальний дозиметричний контроль та візуальний огляд об'єктів з метою виявлення тих, які призначені для екранування іонізуючого випромінювання;

в) поглиблений інструментально-лабораторний стаціонарний контроль;

г) комплексний стаціонарний контроль працівниками Центральної лабораторії та ідентифікацію затриманих об'єктів.

Експрес-контролю підлягають усі об'єкти, що перетинають державний кордон України. Він забезпечує:

Право громадян на екологічну безпеку

а) встановлення: інструментальним дозиметричним контролем відповідності іонізуючого випромінювання підконтрольних об'єктів вимогам, Нормам і правилам екологічної та радіаційної безпеки і визначення права переміщення їх через державний кордон;

б) фіксацію перевищення об'єктами контролю природного фону випромінювання з обов'язковим проведенням подальшого детального контролю та інформуванням держекоінспектором керівництва відповідного поста екологічного контролю про факт виявлення потенційно небезпечного для людей і довкілля об'єкта і наступні дії проведення його перевірки.

Здійснення другого рівня радіаційного контролю на окремій, спеціально обладнаній території (майданчику), яка розміщується не менш ніж за 5О м від місця розташування постійних служб пункту пропуску через державний кордон, який передбачає:

а) підтвердження екологічної та радіаційної безпеки об'єктів контролю, неперевйщення максимальних рівнів питомої концентрації радіоактивних речовин та рівнів потужності еквівалентної дози з допущенням їх до митного контролю з дотриманням наступних обов'язкових умов:

— ввезення, вивезення або транзит цих об'єктів територією вважається санкціонованим, що підтверджується супровідними документами;

— транспортування цих об'єктів здійснюється без порушень Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин;

б) отримання даних стаціонарного дозиметричного контролю про перевищення природного рівня випромінювання пасажирського засобу обумовлює:

— персональний контроль пасажирів у зоні дії датчиків інструментального контролю, виявлення конкретної особи, випромінювання якої перевищує природний фон та проведення радіаційного контролю за допомогою переносної дозиметричної апаратури з метою виявлення і вилучення джерела іонізуючого випромінювання;

— проведення контролю пасажирського транспортного засобу на окремому спеціально обладнаному майданчику з метою ідентифікації джерела іонізуючого випромінювання та його вилучення в установленому порядку.

Третій рівень радіаційного контролю проводиться за умови, якщо результати детальної дозиметричної перевірки не дозволяють констатувати однозначний висновок щодо радіаційної

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

безпечності об'єкта та дотримання Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин у разі санкціонованого перевезення радіоактивне та екологічно небезпечних об'єктів із затриманням транспортного засобу і переведення його на окремий майданчик з метою поглибленого контролю персоналом регіональної пересувної лабораторії або найближчої стаціонарної радіологічної лабораторії, за наслідками якого приймається рішення про можливість перетинання об'єктом контролю державного кордону.

Радіаційний контроль четвертого рівня передбачає комплексну перевірку небезпечних об'єктів, які затримані при їх вивезенні з території України в умовах спеціально обладнаної центральної стаціонарної лабораторії з метою аналізу виду виявлених радіоактивних та ядерних матеріалів та їхнього ізотопного (радіонуклідного) складу.

Хіміко-аналітичний контроль проводиться у зоні діяльності регіональних митниць і митниць у два основні етапи:

а) попереднього контролю;

б) повного контролю.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у разі виникнення вмотивованої підозри щодо невідповідності підконтрольних речовин сертифікату якості через відсутність у сертифікатах даних про зафіксовані під час оглядового контролю певні відхилення у фізичному стані речовин та невідповідності кольору і запаху.

Повний хіміко-аналітичний контроль проводиться за умови виявлення значних, суттєвих розбіжностей між даними сертифіката якості та даними, отриманими під час проведення попереднього контролю.

Попередній та повний хіміко-аналітичний контроль включає:

а) відбір точкових проб підконтрольної речовини;

б) лабораторні дослідження.

Вони спрямовані на ідентифікацію, встановлення відповідності сертифіката, належності до того чи іншого класу токсичності, радіоактивності тощо. Останні є підставою для затримки вантажу до отримання висновків за результатами аналізів.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у такому порядку:

а) відбір точкових проб супроводжується складанням акта відбору проб у присутності особи, яка відповідає за транспорту -

вання підконтрольного вантажу, один із яких передається цій особі;

б) надсилання проб на аналіз до лабораторії держекоінспек-тором на підставі заявки, в якій зазначається найменування речовини, дата та місце відбору із додаванням копії або витягу із сертифіката;

в) проведення контролю в найближчій стаціонарній хіміко-аналітичній лабораторії регіональних підрозділів Мінекоресурсів з максимальним використанням експрес-методів.

Повний хіміко-аналітичний контроль передбачає:

а) проведення відбору проб з відповідним оформленням документів представниками хіміко-аналітичної лабораторії в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, які направляються керівниками територіальних підрозділів Мінекоресурсів за повідомленням держекоінспекторів;

б) визначення складу аналітичної групи виконавців на підставі рішення постійної або тимчасової експертної ради, яка діє в системі територіального органу Мінекоресурсів, із його фахівців та залучених представників інших установ;

в) проведення повного хіміко-аналітичного контролю на підставі лабораторних аналізів та апробованих, атестованих чи тимчасово допущених до використання методик із застосуванням обладнання і приладів, що пройшли державну атестацію відповідно до вимог стандартів і нормативно-методичних документів;

г) прийняття відповідного рішення на підставі результатів аналізів керівником територіального органу Мінекоресурсів;

д) передача матеріалів експертною радою після завершення контролю за призначенням до Головної державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України;

е) покриття витрат на здійснення лабораторних досліджень власником вантажу, вантажовідправником, вантажоодержувачем або транспортно-експедиційною організацією.

Екологічний контроль транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється щодо засобів за винятком тих, що транспортуються як вантаж у морських контейнерах, на автотрейлерах, частинами у розібраному вигляді тощо, і передбачає проведення перевірки:

а) наявності табличок системи інформування про небезпеку національного або європейського зразка, іншого додаткового об-

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

ладнання зазначених засобів, що перевозять небезпечний вантаж, згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, державних стандартів, технічних умов, Правил безпечного перевезення небезпечного вантажу вітчизняними перевізниками, погодженими у встановленому порядку управлінням ДАІ МВС України;

б) наявності забруднення, підтікання паливно-мастильних матеріалів, охолоджувальних речовин тощо, які можуть спричинити заподіяння забруднення довкілля;

в) вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів, рівня димності у відпрацьованих газах двигунів автомобілів;

г) радіаційного стану.

Порядок проведення інструментальних вимірювань забруднювальних і токсичних речовин у відпрацьованих газах автомобілів визначається стосовно карбюраторних і дизельних двигунів у спеціально обладнаних місцях із дотриманням таких вимог перевезення небезпечних вантажів:

а) дозволяється використання тільки спеціалізованих автомобілів або загального призначення, пристосованих для вказаної мети;

б) обладнання транспортних засобів інформаційними таблицями з позначкою знака небезпеки, наявності серійного номера ООН і ходу екстрених заходів1;

в) оснащення транспортного засобу, що перевозить небезпечні для життя і здоров'я та довкілля вантажі, первинними засобами пожежогасіння відповідно до встановлених вимог їх експлуатації;

г) використання виключно справних автомобілів без механічних попікоджень, включаючи покриття, що взаємодіє з небезпечним вантажем, особливо якщо вантаж перевозиться навалом;

д) наявність замкових пристроїв для автомобіля фургонного типу та можливість їх опломбування;

е) обладнання транспортних засобів із брезентовим покриттям водонепроникним і вогнетривким матеріалом або просоченим вогнетривкою речовиною;

є) наявність свідоцтва про його допуск до перевезення небезпечного вантажу;

ж) оснащеність транспортного механізму засобами для усунення можливих аварій, наслідків забруднення довкілля, індиві-

1 Для іноземних перевізників потрібна наявність інформаційних таблиць міжнародного зразка.

дуального захисту, спецодягом та засобами для надання першої медичної допомоги потерпілим;

з) наявність необхідних документів для перевезення небезпечного вантажу:

— маршруту перевезення, погодженого з ДАІ МВС України;

— транспортної накладної;

— шляхового листа з відповідною відміткою про небезпечність вантажу для вітчизняних перевізників;

— свідоцтва про допуск транспортного засобу до перевезення небезпечних вантажів національного або міжнародного зразка;

— свідоцтва про допуск водія до перевезення небезпечного вантажу;

— аварійної картки системи інформації про небезпеку;

— письмової інструкції з організації безпеки перевезення на випадок виникнення надзвичайної ситуації.

Результати вимірювань фіксуються у спеціальному журналі реєстрації і проведення екологічного контролю підконтрольних вантажів і транспортних засобів, що перетинають державний кордон України, а після завершення екологічного контролю во* дію транспортного засобу видається талон екологічного контролю автомобіля за встановленою формою Мінекоресурсів України та Головдержекоінспекції.

За чинним законодавством є певні особливості щодо проведення екологічного контролю морських та річкових суден, який спрямований на виконання власниками та перевізниками вимог чинного законодавства та міжнародних угод щодо запобігання забрудненню моря, наявності свідоцтва про стан його водоохоронного обладнання і відповідності умовам цього свідоцтва.

У процесі проведення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон морських та річкових суден держ-екоінспектор самостійно чи спільно з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства або інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та з капітаном (іншою уповноваженою капітаном особою командного складу) забезпечує:

а) зовнішній огляд судна й поверхні води біля нього;