Тема 3. Право громадян на екологічну безпеку 8 страница

д) забороною застосування будівельних матеріалів і виробів з них, що не відповідають вимогам захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань;

е) зміною характеру використання будинків і споруд, якщо реальні дози опромінення людини перевищують нормативи, затверджені в установленому порядку;

є) веденням виробничого контролю за вмістом радіонуклідів, що містяться в будівельних матеріалах, прийняттям будинків і споруд в експлуатацію з урахуванням вмісту радону в повітрі цих будинків та споруд і рівня гамма-випромінювання.

Відповідно, продукти харчування, продовольча сировина, питна вода, а також супутні матеріали, що контактують з ними під час виробництва, зберігання, транспортування і реалізації, підлягають сертифікації у встановленому законодавством порядку, а тому вміст радіонуклідів в них не може перевищувати затверджених в установленому порядку норм.

Забезпечення захисту людини під час лікування та здійснення медичної діагностики має здійснюватися з дотриманням таких вимог:

а) використання будь-яких джерел іонізуючого випромінювання у медичній практиці має передбачати обов'язкове застосування засобів індивідуального захисту та контролю доз опромінення пацієнтів;

б) дози опромінення пацієнтів під час лікування та здійснення медичної діагностики мають бути настільки низькими, наскільки це можливо для діагностичних або лікувальних цілей, і не перевищувати встановлених норм;

в) доза опромінення, отримана пацієнтом під час медичного втручання, має реєструватися, а ця інформація підлягає зберіганню в архівах медичних установах протягом 50 років і після закінчення зазначеного строку передаватися до Національного архівного фонду;

г) обов'язкове надання пацієнту на його вимогу повної інформації про очікувану чи отриману ним дозу опромінення та про можливі його наслідки;

д) право пацієнта відмовитися від медичного втручання, пов'язаного з його опроміненням, за винятком випадків, якщо таке втручання пов'язане з виявленням небезпечних інфекційних захворювань.

ЗОЇ

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

Реалізація зазначених заходів сприятиме досягненню межі захисту громадян від небезпечних джерел техногенного та природного походження, гарантуватиме безпечні умови життєдіяльності населення.

Водночас очевидно, що чинне законодавство, декларуючи систему забезпечувальних заходів, не завжди пов'язує їх здійснення з конкретними зобов'язальними особами в тих чи інших екологічних ситуаціях, хоча й містить окремі обов'язки осіб, які здійснюють екологічно небезпечну діяльність чи експлуатують аналогічні об'єкти.

Наприклад, Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14 січня 2000 року передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб щодо захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань під час здійснення практичної діяльності та у випадках радіаційних аварій. Вони пов'язуються з організацією проведення періодичних медичних оглядів та здійснення контролю й обліку індивідуальних доз опромінення персоналу, планування і проведення заходів щодо забезпечення такого захисту, регулярним інформуванням працівників про рівні іонізуючого випромінювання на робочих місцях та значення отриманих ними доз опромінення, розробленням обґрунтування одержання норм радіаційної безпеки стосовно модернізації продукції, матеріалів і речовин, технологічних процесів і виробництв, здійсненням систематичного контролю за радіаційним станом робочих місць, приміщень і територій у санітарно-захисних зонах та зонах спостереження за викидами і скидами радіоактивних речовин.

Він фіксує також обов'язки щодо своєчасного інформування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки про виникнення аварійних ситуацій, порушень технологічних регламентів, які створюють загрозу для безпеки людини, забезпечення реалізації прав громадян та їхніх об'єднань на надання інформації про стан захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань.

Аналогічно закріплюються їхні обов'язки щодо захисту людини у випадках радіаційних аварій (ст. 14). Проте очевидно, що цей закон здебільшого орієнтовано на захист персоналу, який обслуговує небезпечні об'єкти, і містить тільки окремі випадки зобов'язань щодо захисту інших категорій громадян, для яких створена загроза екологічно небезпечними об'єктами.

З урахуванням наведеного автор вважає за доцільне внести відповідні корективи шляхом змін та доповнень, особливо в частині закріплення більш чітких механізмів і процедур захисту прав громадян на екологічну безпеку та їх реалізації в правоза-стосовчій практиці.

У системі спеціально-правових гарантій важлива роль належить спеціальним гарантувальним засобам захисту права людини та населення на внутрішню особисту екологічну безпеку, передбаченим Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року (з наступними змінами і доповненнями) та Законом України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23 грудня 1997 року.

Закон України "Про захист прав споживачів" передбачає, зокрема, можливість встановлення нормативними документами вимог до товару (робіт, послуг) щодо безпеки їх для життя, здоров'я і майна споживачів та навколишнього природного середовища, їхні права на якість і екологічну безпеку, а також строк придатності для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити екологічну небезпеку, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них у разі реалізації, і вважається гарантійним терміном, що обчислюється з дати його виготовлення і визначається часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої він зберігає свою якість та безпеку для життя, здоров'я, майна людей і довкілля.

Споживачам гарантується право на те, щоб товари за звичайних умов використання, зберігання і транспортування їх були безпечними для життя, здоров'я і довкілля та не завдали шкоди їхньому майну, а тому в разі відсутності нормативних документів, що містять обов'язкові вимоги до товару, використання якого може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю, навколишньому природному середовищу і майну, та в разі відсутності сертифіката відповідності спеціально створені уповноважені органи державної виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію таких товарів.

Закон водночас покладає зобов'язання на виготовлювача товару щодо попередження споживачів про наявність терміну придатності товару або його частини, обов'язкові умови його вико-

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

ристання та можливі наслідки в разі невиконання та про здійснення необхідних дій після закінчення цього терміну.

У разі, якщо для безпечного використання товару, його зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержувати спеціальних правил, виготовлювач обов'язується розробити їх та довести до споживачів, у тому числі і через продавців.

Особливістю захисту права споживачів на екологічну безпеку є й те, що товари, на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки їхнього життя, здоров'я, майна та довкілля, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством, а тому забороняється реалізація та використання їх без наявності сертифіката відповідності, який видається спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у сфері стандартизації і сертифікації товарів та іншої продукції. Якщо у процесі використання, зберігання чи транспортування товару завдається шкода, або вона може бути заподіяна життю, здоров'ю, майну споживачів та навколишньому природному середовищу, виготовлювач зобов'язаний негайно припинити його виробництво чи реалізацію до усунення причин шкоди, а в необхідних випадках — вжити заходів до вилучення його з обігу і відкликання від споживачів.

У разі неможливості усунення причин, що призводять до завдання шкоди здоров'ю, життю, майну людей та довкіллю, виготовлювач зобов'язаний зняти такий товар з виробництва, вилучити його з обігу і відкликати від споживачів. Невиконання добровільно цього обов'язку виготовлювачем є підставою для винесення примусового припису його виконання, що забезпечується спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади, які здійснюють контроль за безпекою товарів (робіт та послуг), а виготовлювач, крім того, зобов'язаний відшкодувати у повному обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням товару.

Певні гарантії містить закон і щодо створення нового (модернізованого) товару його розробником, який має надати технічну документацію відповідному органу держави для проведення державної експертизи на його відповідність вимогам безпеки життя, здорові, майна споживачів та навколишнього природного середовища. При цьому виготовлювач зобов'язаний інформувати

споживача про можливий ризик і безпечне використання товару за допомогою позначень, прийнятих у міжнародній практиці.

Реалізація зазначених положень є додатковою гарантією забезпечення захисту права громадян на внутрішню особисту екологічну безпеку, а в разі їх невиконання вважається підставою для застосування інших примусових засобів виконання зобов'язальними особами.

Спеціальні гарантії захисту права людини та населення на внутрішню особисту екологічну безпеку містяться і в Законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23 грудня 1997 року, які дозволяють опредметнити й "оживити" вимоги Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року в частині дотримання одного з нормативів екологічної безпеки — гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування.

Це виявляється насамперед в основних засадах державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини, спрямованих на забезпечення пріоритетності збереження і зміцнення здоров'я людини, визнання її права на належну якість та безпеку зазначених продуктів і сировини, створення гарантій безпеки для здоров'я людини у процесі виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або їх знищення, стимулювання, впровадження нових безпечних науково-обґрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розроблення та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів тощо.

Законодавче визначені вимоги запобігання шкоді здоров'ю споживачів дією харчових продуктів і продовольчої сировини, які передбачають загальну заборону виготовлення, ввезення, реалізації та інших форм використання і поводження з ними, якщо вони містять властивості нормативних порушень якості або є небезпечними для здоров'я і життя людини.

Тому небезпечними та неякісними для здоров'я і життя людини визначаються харчові продукти і продовольча сировина в разі:

1) порушення вимог їх виготовлення;

2) порушення вимог реалізації та зберігання;

3) приховування та фальсифікації властивостей щодо якості та безпеки;

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

4) порушення вимог безпеки використовуваних тари, пакувальних та супутніх матеріалів для них.

1. Небезпечними та неякісними для здоров'я і життя людини відповідно до вимог закону слід вважати харчові продукти і продовольчу сировину, які містять:

а) будь-які шкідливі чи токсичні речовини екзогенного або природного походження, небезпечні для здоров'я мікроорганізми або їхні токсини, гормональні препарати та продукти розпаду;

б) харчові добавки, які не пройшли державної санітарно-гігієнічної експертизи, не мають дозволу для цільового використання або стосовно яких не визначено умов, додержання яких забезпечує їх безпечне використання, або їхній вміст перевищує гранично допустимі норми;

в) сторонні предмети чи домішки;

г) порушення процесу їх виготовлення шляхом використання продовольчої сировини чи супутніх матеріалів, не властивих найменуванню та виду, або зіпсованої чи непридатної за іншими ознаками вказаної сировини.

2. Небезпечними, неякісними визнаються також харчові продукти і продовольча сировина в разі:

а) порушення визначених нормативними документами вимог рецептури, складу, умов виробництва, транспортування, використання та інших форм реалізації;

б) приховування небезпеки їх споживання або низької якості;

в) порушення умов зберігання або терміну придатності до споживання.

3. Визнання небезпечними, неякісними харчових продуктів унаслідок фактів їх фальсифікації у процесі ідентифікації, тобто шляхом визначення відповідності показників їхньої якості нормативно-правовим та нормативно-технічним вимогам і документації виробника та узвичаєній загальній назві з метою сертифікації у разі збуту їх споживачам або використання у сфері громадського харчування виробником з навмисним наданням зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей продукту, який не може бути визнано таким.

4. До небезпечних, неякісних слід віднести харчові продукти, що мали дотик з тарою, пакувальними чи супутніми матеріалами, використаними у процесі їх виробництва, які повністю або частково виготовлені з матеріалів, які не відповідають вимогам безпеки або відсутні у спеціальному переліку дозволених

для такого контакту головним державним санітарним лікарем України.

Важливою гарантією є вимога закону про те, що будь-який харчовий продукт, продовольча сировина і супутні матеріали (крім виготовлених для особистого споживання) не підлягають виготовленню, вивезенню, передачі на реалізацію, реалізації або використанню іншим чином без документального підтвердження їхньої безпеки та якості. Спеціальним документом та гарантом їхньої безпечності законодавче визнані такі юридичне значущі документи:

а) сертифікат відповідності;

б) Державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

в) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;

г) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.

Гарантіями щодо запобігання використання небезпечних харчових продуктів визнано:

1. Заборону промислового виготовлення харчових продуктів і продовольчої сировини з використанням:

а) супутніх матеріалів і технологій їх виготовлення (обробки, переробки):

— без відповідних дозволів;

— не передбачених рецептурою;

— у разі відсутності документа про підтвердження безпеки та якості;

— перевищення гранично допустимих рівнів штучного або природного радіаційного забруднення;

б) продовольчої сировини:

— рослинного і тваринного походження, що не пройшла ветеринарно-санітарної експертизи;

— за відсутності документів, які підтверджують відповідність вимогам безпечності та якості;

— рослинного походження, що не пройшла карантинного контролю;

— з перевищенням гранично допустимих рівнів після оброб-.»и дозволеними пестицидами та агрохімікатами або відповідно не дозволених до використання речовин;

— що містить перевищені гранично допустимі рівні дозволених до використання речовин з фармакологічною дією або відповідно не дозволені до використання речовини.

F

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

2. Вилучення з обігу небезпечних та неякісних харчових продуктів і продовольчої сировини.

Ефективним засобом забезпечення захисту права людини на внутрішню особисту екологічну безпеку слід визнати також вилучення з обігу небезпечної на неякісної продукції. Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної продукції" від 14 січня 2000 року визначає вилучення продукції з обігу як фактичне припинення обігу (реалізації) продукції, здійснене в установленому порядку, за рішенням її власника або спеціально уповноважених органів виконавчої влади у межах їхніх повноважень.

Очевидно, що запропоноване визначення є не тільки поверховим, надто абстрактним, але й до певної міри обмеженим з погляду розкриття його істотних ознак як юридичної категорії. Адже фактичне припинення не тотожне юридичному. Це, зокрема, стосується юридичної форми припинення обігу уповноваженими особами, особливо в частині спеціально уповноважених органів виконавчої влади, можливих обсягів обмеження чи припинення прав на зазначену продукцію її власників, а за певних юридичних обставин і користувачів у випадках оренди, лізингу, користування тощо, видів юридичних наслідків цих обмежень та припинення, їх офіційної легалізації, втрати прав та делегованих повноважень, анулювання та припинення дій юридичних документів, що посвідчували відповідний титул на зазначені об'єкти власності або користування, особливе поширення ризику відповідальності у процесі вилучення екологічно небезпечної продукції тощо.

Слід при цьому зазначити, що вилучення як загальноюридична категорія давно відоме законодавству в контексті розуміння його як відповідної санкції за допущені правопорушення у формі адміністративного проступку або кримінального злочину, юридична природа якої розглядалася у відповідних наукових дослідженнях, присвячених адміністративній та кримінальній відповідальності [7].

Проте, як не дивно, ця категорія недостатньою мірою розкрита у вищезазначеному контексті, у тому числі в еколого-правово-му аспекті забезпечення екологічної безпеки.

Викладене обумовлює більш поглиблений аналіз зазначених аспектів, який би дозволив виділити найістотніші ознаки категорії вилучення небезпечної та неякісної продукції.

По-перше, вилучення можливе тільки стосовно неякісної та небезпечної продукції, тобто такої, що не відповідає сертифікату відповідності — встановленим вимогам, визначеним нормативно-правовими документами. І якщо неякісна продукція може не створювати загрозу для здоров'я і життя людини та довкілля, то небезпечна продукція характеризується підвищеною суспільною та екологічною небезпекою.

Все це дає підставу говорити про те, що у процесі створення, виготовлення, переробки такої продукції допускається певне порушення встановлених законодавчих та підзаконно-правових вимог (стандартів, технічних умов, нормативів, зокрема нормативів екологічної безпеки тощо), що дає підставу для визнання її загрозливою, а отже й небезпечною. Тобто з погляду вимог Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року мають бути порушення вимог одного з нормативів екологічної безпеки — гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування (ст. 33), а тому логічно, що створення такої продукції свідчить про порушення права людини і громадянина на екологічну безпеку. Отже, вимоги закону поширюються на продукцію, визнану в установленому порядку небезпечною, яка в той же час є й неякісною.

По-друге, у контексті Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14 січня 2000 року йдеться не про будь-яку продукцію, а тільки про ту, на порядок використання якої поширюється його дія. Проте закон регламентує цей порядок шляхом виключення та обмеження кола діяльності власників щодо виготовлення певної продукції або окремих її видів, а саме діяльності, пов'язаної з виробництвом та участю в обігу:

а) військової, мисливської, спортивної вогнепальної зброї та боєприпасів до неї;

б) холодної та пневматичної зброї;

в) вибухових речовин;

г) спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та подразнювальної дії, індивідуального захисту, активної оборони;

д) засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів;

е) особливо небезпечних хімічних речовин;

є) ядерного матеріалу, спеціального розщепленого матеріалу, іншої продукції у сфері використання ядерної енергії;

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

ж) лікарських і наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів.

Дія цього закону також не поширюється на діяльність осіб, які є власниками продукції, що здійснюють міжнародні передачі товарів, які підлягають державному експортному контролю.

Вся інша продукція, у тому числі екологічно небезпечні продукти харчування, підлягають вилученню за цим законом, що й узгоджується з вимогами Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

По-третє, вилучення з обігу небезпечної та неякісної продукції є обов'язковою умовою здійснення наступних дій (операцій) з нею — захоронення, зберігання у спеціально обладнаних та опломбованих приміщеннях, знищення (шляхом спалювання або в інший механічний чи хімічний спосіб), утилізації, переробки, інших форм подальшого використання у разі можливості її проведення у відповідності до нормативних вимог безпечності та якості. Тому якщо у вилученні здебільшого переважають юридичні підстави та ознаки небезпечності, то здійснення інших видів операцій пов'язується з використанням властивостей продукції та доцільності технологічного, сировинного, хімічного характеру тощо.

По-четверте, вилучення небезпечної та неякісної продукції передбачає нормативно-правову вимогу зміни режиму її використання шляхом встановлення заборони щодо можливості її подальшого використання, споживання і реалізації у будь-який законний спосіб, відчуження в інтересах інших осіб зі зміною юридичного титулу права власності, користування (в тому числі спільного) і, зокрема, оренди. Отже, порушення зазначених вимог стає свідченням та підставою (юридичним фактом) трансформованого правопорушення — самовільного незаконного використання, споживання чи реалізації продукції, небезпечної для життя та здоров'я людини і довкілля, чи такої, що загрожує іншим духовним і матеріальним інтересам і цінностям для необмеженого кола осіб, яке може стати кваліфікованою ознакою притягнення особи до інших видів юридичної відповідальності.

По-п'яте, визнання продукції неякісною й особливо небезпечною, що зумовлює її вилучення з обігу, логічно призводить до обмеження повноважень власника, особливо в частині реалізації правочинності щодо розпорядження та користування за цільовим призначенням, а у випадках наявності її підвищеної небезпеки для людини, суспільства і держави, яка передбачає неодмін-

не її знищення (у разі технічних, техногенних, фізичних та інших можливостей), свідчить про можливість втрати повноваження володіння такою продукцією і, як наслідок, веде до обмеження, зміни або припинення відповідних прав на неї і анулювання чинності документів, що їх посвідчують. Цей висновок випливає з вимоги закону про те, що вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється її власником. Водночас не виключаються вищезазначені юридичні наслідки для інших користувачів, у яких на законних підставах перебуває в експлуатації неякісна та небезпечна продукція. У цьому разі вона підлягає поверненню суб'єктам підприємницької діяльності, у яких вона знаходиться на підставі договорів доручення, схову, перевезення, інших цивільно-правових угод, які не передбачають передачу на неї прав власності.

По-шосте, вилучення з обігу неякісної та небезпечної для життя і здоров'я людей продукції, довкілля, інших осіб та цінностей здійснюється на підставі відповідних рішень у такі логічно пов'язані способи (режими):

а) добровільного вилучення;

б) примусового вилучення.

Добровільне вилучення небезпечної та неякісної продукції проводиться на підставі рішення власника, тобто це є вольова, усвідомлена та цілеспрямована діяльність щодо необхідності зміни або припинення використання небезпечної продукції за її цільовим призначенням. Закон не вказує чітку форму рішення — усне чи письмове, як і не передбачає спосіб дій — активні чи пасивні. Тим самим він передбачає альтернативність поведінки власника такої продукції як стосовно прийняття рішення, так і відповідно до дій щодо вилучення. Це не виключає для власника можливості вибору рішення та його виконання, тобто можливе усвідомлення зазначених властивостей і подальше недопущення використання (експлуатації тощо) такої продукції, що буде свідченням дотримання вимог закону або ж, навпаки, прийняття письмового рішення власника та здійснення активних дій щодо її вилучення з обігу. Однак добровільне вилучення — це встановлений законом додатковий обов'язок власника на здійснення відповідних дій (ст. 6), а не реалізація повноважень власника, що випливають зі змісту суб'єктивного права власності на зазначену продукцію.

Примусове вилучення — альтернатива первинній поведінці та бездіяльності власника щодо вилучення небезпечної та не-

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

якісної продукції. Воно може проводитись у разі порушення власником встановленого законом обов'язку щодо здійснення системи дій і дає можливість розглядати його як додаткову підставу для прийняття письмового рішення про примусове вилучення з обігу небезпечної та неякісної продукції й забезпечення його виконання спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади.

Разом з тим закон передбачає можливість прийняття первинного обов'язкового рішення спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції на підставі результатів відповідних перевірок щодо вилучення з обігу цієї продукції та подальшого поводження з нею. У цьому випадку йдеться не просто про управлінське рішення щодо визначення подальшої долі неякісної та небезпечної продукції, а відповідний акт примусового, імперативного характеру відповідних органів держави, на які покладено здійснення державного контролю або нагляду в зазначеній сфері. Тобто йдеться про акт застосування норм права до конкретних осіб, які є власниками неякісної чи небезпечної продукції незалежно від форм такої власності, який виноситься за результатами обстеження такої продукції, перевірки її якісних та кількісних характеристик, що дає підставу для винесення рішення, обов'язкового для виконання її власником. Отже, йдеться не про будь-яку особу, що здійснює поводження з неякісною та небезпечною продукцією, а саме про власника, наділеного відповідними повноваженнями щодо належного йому на титулі права власності продукції, яка є загрозливою для людини, довкілля та інших матеріальних цінностей, а відтак для інтересів суспільства і держави.

У цьому полягає відмінність зазначеного рішення від суто адміністративного як реакції спеціально уповноважених органів на допущений адміністративний проступок незалежно від форми правового зв'язку з майном та форми поводження з ним.

По-сьоме, очевидно, що йдеться про особливу форму санкції, яка застосовується добровільно або примусово спеціально уповноваженими органами виконавчої влади за порушення вимог щодо якості та безпечності відповідної продукції та потенційної загрози, яку вона містить для певного середовища — навколишнього природного (довкілля), виробничого, побутового тощо та невизначеного кола людей, на яких може поширюватися цей

небезпечний вплив. Саме залежно від вищенаведених обставин право на прийняття обов'язкового рішення та його застосування до осіб, які порушили відповідні вимоги безпеки (цивільно-правового, еколого-правового тощо), і належить різним органам держави, які наділяються контрольно-наглядовими повноваженнями у відповідній сфері, що дає підстави говорити про міжгалузевий характер застосованої санкції та відповідальності у разі примусового вилучення небезпечної та неякісної продукції.