Правове регулювання екологічної безпеки

Забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є важливою проблемою державної екологічної політики та невідʼємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України. Це зумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, негативними екологічними наслідками оборонної і військової діяльності та природними катаклізмами.

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Конституція України встановлює обовʼязок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу.

З огляду на це кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоровʼя довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Йому гарантується екологічно безпечне довкілля та визнається пріоритетність вимог екологічної безпеки.

Із цих позицій поглиблене вивчення механізму правового забезпечення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важливе значення для формування основ професійних засад сучасного покоління випускників юридичних вузів і факультетів.

З огляду на викладене право екологічної безпеки розглядається у двох основних значеннях:

а) як субʼєктивна категорія, тобто з позицій реалізації субʼєктивного права громадян на екологічну безпеку та його захисту за допомогою системи спеціальних юридичних заходів превентивного (регулятивного) і охоронювального (захисного) спрямування;

б) як обʼєктивно існуюча система законодавчого та підзаконного правового забезпечення екологічної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин у галузі екології, за якого системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, безпечного для життя і здоровʼя людей, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення.

Очевидно, що комплексний характер правового регулювання обумовлений характером правовідносин, які складаються на різних рівнях та напрямах здійснення екологічно небезпечної діяльності, що характеризуються підвищеним ризиком настання негативних наслідків для довкілля та його компонентів і здоровʼя та життя людей, тобто діяльності, що виходить за межі загальної правової регламентації і потребує відповідно неадекватних механізмів регуляції субʼєктів, які здійснюють такі види діяльності, і держави як гаранта захисту прав громадян на безпечне для життя і здоровʼя довкілля у разі прояву сил природної стихії.

Це обумовлює необхідність встановлення спеціальної, підвищеної відповідальної правосубʼєктності зазначених осіб за створення режиму екологічної безпеки і повʼязаних із цим правових можливостей громадян та відповідної правової регламентації вказаних відносин, які не можуть бути врегульовані традиційними правовими засобами, на різних рівнях правового регулювання.