Московська школа

9. Загальні риси мистецтва епохи Відродження.

XVІІ століття – століття смути та розбраю,

час лихоліття та міжцарствія

XVІІ століття завершує період Стародавньої Русі й знаменує початок нової епохи в історії Росії.

Повстання: Івана Болотникова, Степана Разіна (пісні разинського циклу).

Розкол в церкві.

Розвиток наукової думки.

Література: Дмитро Ростовський, Сільвестр Медведєв, протопоп Аввакум, а також поет і драматург, вихователь царевих дітей Симеон Полоцький; український філолог Єпифаній Славинецький (автор словників та посібників, перекладач).

Музика: народна, світська, церковна.

З сер.XVІІст. в церковому богослужінні з’являється партесний спів, який записувався особливого роду п’ятилінійною нотацією київського письма квадратними нотами («київське знам’я»). «Мусікійська граматика» Миколи Ділецького – посібник з композиції, основи партесного співу.

Друга половина XVІІст. – поява кантів духовного і світського змісту. «Рифмотворная псалтырь» C.Полоцького з музикою Вас. Титова.

В Росію проникають європейські форми музикування. Інструменти: клавесин, клавікорд, інструментальні капели (у Артамона Сергійовича Матвєєва). Завезено орган.

1672 – перший придворний театр, перший спектакль «Артаксерксово действо или комедия Эсфири» Йогана Грегорі.

Архітектура стає ошатною. Російські міста були гарними - з вирізаними палісадами, розписними фасадами. У соборів золотять купола або покривають блакитним кольором і малюють зірки.

Живопис: парсуни (портрет XVІІст.) – намагаються передати індивідуальні риси особистості. Створення перспективи.

Іконопис. Симон Ушаков в рамках церковних сюжетів створює прекрасні взірці портретного живопису.

Література:
1. Русская муз.литература, вып.I. Общая ред. Э.Фрид. – Л.,1970, 1979.

2. Кандинский А. История русской музыки.Т.6. – М., 1990. С. 126-155.

3. Келдыш Ю. Очерки и исследования по истории русской музыки. – М.,1978. С.130-140.

4. Орлова Г. Лекции по истории русской музыки. – М.,1979.

5. История русской музыки. Вып. I. (ред.Кандинского). – М., 1990. С.185-250.

Питання для самоперевірки:

1. Значення й місце XVІІст. в історії Русі.

2. Основні події в державному, суспільному та культурному житті.

3. Три гілки музичної культури.

4. Розвиток церковного співу.

5. Нові явища в музичній культурі другої половини XVІІст.

6. Зміни, яких дістала архітектура.

7. Російський живопис XVІІ століття.

Музична культура XVIII століття

Розподіляється на 3 періоди:

Перша третина - музика епохи Петра I.

II третина- розквіт опери seria, всіх професійних жанрів в Росії.

III третина – розквіт жанрової народно-побутової опери, народження російської композиторської школи.

I період

В епоху Петра I панували панегиричні канти (поздоровчі пісні): розспівувалось «vivat», тому їх ще називають «канти-вівати» - маршевий, активний рух, пунктирний ритм, інтонація ч.4, іноді з ударами дзвонів.

Петро I сприяв розповсюдженню музики: обов’язкове відвідування дворянами концертів, ассамблей, придворних свят;

запровадження в 1711р. духових оркестрів;

домашнє музикування в дворянському побуті;

танці (менует, гавот, аллеманда, сиціліана, гальярда).

Провідне становище - іноземні діячі. Вплив двоякий.

Вівальді, Кореллі, Телеман - їх музика звучала в Росії.

1702 р. – відкрито I загальнодоступний театр в Москві.

II період

В середині століття на запрошення Анни Іоанновни в Росію проїздить італійський композитор Франческо Арайя. Він ставить I оперу-seria «Сила любви и ненависти» в 1736р., потім пише оперу «Цефал и Прокрис» - першу оперу на текст російського поета Сумарокова (поставлена в 1755 р.).

В середині сторіччя вже існують симфонічні оркестри, кріпосні театри, з’являються камерні пісні з супроводом - «російські пісні» (зб. Теплова «Между делом безделье» - більшість пісень на вірші Сумарокова) - російський класицизм.

Приїздять Галуппі, Траетта, Паїзіелло, Сарті, Чимароза.

III період - час народження російської національної композиторської школи: В.О.Пашкевич, Є.І.Фомін, М.С.Березовський, Д.С.Бортнянський, І.Є.Хандошкін (скрипаль-віртуоз, балалаєчник, композитор в інструментальних жанрах).

В творчості Березовського і Бортнянського - вершина духовного концерту.

Найважливіше місце у 18 ст. - опера (перша - «Мельник – колдун, обманщик и сват» М.Соколовського на текст Аблесимова, 1779): жанр побутової комедії з музичними номерами пісенного характеру.

Опера в останній третині XVIII століття відіграє провідну роль. На неї звертають увагу літератори та діячі театру: О.П.Сумароков, О.О.Аблесимов, М.О.Крилов, Я.Б.Княжнин. В оперному жанрі працюють видатні композитори:В.О.Пашкевич, М.С.Березовський, Є.І.Фомін.

Кінець 70-х – початок 80-х років: опери «Мельник – колдун, обманщик и сват» М.М.Соколовського (в якості увертюри ставилась з І частиною Ванжури); «Несчастье от кареты» та «Санктпетербургский гостиный двор» В.О.Пашкевича;

В 1787 – «Ямщики на подставе» Є.І.Фоміна.

Музика ранніх російських опер: в одних широко представлено міську пісню й «російську» пісню, кант, сучасні мовні інтонації; відкрито проявляється національна природа.

В інших, навіть якщо і існує опора на російську пісенність, виявляється близькість з загальноєвропейським стилем, з інтонаціями моцартовського типу.

В будові переважає номерна структура. Музика чергується з розмовними діалогами.

Достойності та недоліки народної опери-buffa XVIII століття.

Достойності:

- реалістичні сюжети;

- головні герої - люди з народу;

- характеристики головних героїв були пов’язаними зі справжніми народними піснями і танцями - народним тематизмом;

- вже до опери писали увертюри, в яких формувався жанровий тип симфонізму - народний тематизм поєднувався з варіаційністю та сонатністю; використовувалось імітування звучання домр, балалайок, жалійок.

Сонатну форму російські композитори отримали від віденських класиків.

Недоліки:

- провідна роль літератора;

- опера не відображала серйозних проблем з життя народу, все подавалось з комедійної точки зору;

- композитори ще не володіли високим професіоналізмом, майстерністю в обробці народних пісень;

- не було цільної музичної драматургії: оперні номери чергувались з розмовними діалогами (речитативи ввів Глінка).

Найбільш вдалими в операх були обрядові сцени.

Література:

1. История русской музыки. Вып. I. (ред.Кандинского). – М., 1990, с.82-111.

2. Орлова Е. Лекции по истории русской музыки. – М., 1977, с. 161- 169.

3. Розанова Ю. История русской музыки. – М.,1967, с.22-28, 119-132.

4. Русская музыкальная литература. Вып. І. Общая ред. Э.Фрид – Л., 1970-1986, с.38-82.

5. ЛивановаТ. Русская музыкальная культура XVIII века в ее связях с литературой,

театром, бытом. Т.1 – М., 1952, с.439-462.

Питання для самоперевірки:

1. Періодизація російської музичної культури XVIII століття.

2. Ознаки періодизації російської музичної культури XVIII століття.

3. Значення діяльності іноземних музикантів, котрі перебували того часу в Росії.

4. Музична культура Росії другого періоду століття.

5. Роль Ф.Арайя.

6. Композитори третього періоду XVIII століття.

7. Провідні музичні жанри третього періоду XVIII століття. Дати назви кращих творів.

8. Значення третього періоду.

9. Особливості музики опер.

10. Достойності опери XVIII століття.

11. Недоліки опери XVIII століття.

12. Значення російської опери XVIII століття.

Російські композитори – сучасники Глінки

Російські композитори-романсисти.

Найзначнішими композиторами глінкінської пори були О.Аляб‘єв, О.Верстовський, О.Варламов та О.Гурільов. В їх творчості відбились риси романтичної естетики, типові для російської літератури й поезії 1820-1830-х років: прагнення до національної характерності, любов до народної творчості – народних пісень, оповідань та легенд. Правдивий показ духовного світу людини, свобода ліричного вислову, відкритість почуття зробили їх твори улюбленими для широкої аудиторії.

Верстовський – відомий театральний діяч, проявив себе перш за все в опері і в жанрах театральної, драматичної музики (водевілі, мелодрами, прологи, інтермедії).

Алябє’в – майстер камерної музики, автор романсів та пісень, камерних інструментальних ансамблів.

Варламов та Гурільов повністю присвятили себе вокальній творчості, найбільш характерним для них жанром стала російська пісня в народному стилі. В музичній спадщині Гурільова, гарного піаніста, значне місце посідає також фортепіанна музика.

Всі ці композитори внесли значний вклад в російську музичну культуру і своєю діяльністю підготували її майбутній розквіт.

Перша половина ХІХ ст. – період високого розвитку російської романсової лірики. Вирішальний поштовх дала позія О.Пушкіна.

Аляб’єв Олександр Олександрович: добровільна участь у вітчизняній війні 1812 р. - герой; зближення з гуртком літературних та театральних діячів; написав музику до відкриття Большого театру (1825); записує кавказькі, башкірські, туркменські, татарські народні пісні (опублікував разом з українським істориком-фольклористом М.Максимовичем); дружба з О.Даргомижським.

Творчість: пов’язана з традиціями російського міського фольклору – «русские песни»;

Тексти – О.Дельвіга, О.Пушкіна, В.Жуковського, М.Язикова, І.Козлова;

«Соловей» - на текст О.Дельвіга.

Особливе місце – романси-монологи (тема самотності) – «Іртиш», «Вечерний звон», «Зимняя дорога».

Підвищення значення гармонії та фактури, самостійності фортепіанної партії: органні пункти і остинатні фігурації, загострення ладових тяжінь шляхом альтерації, барвисте зіставлення однойменних тональностей, що свідчить про засвоєння композитором нових тенденцій музичного романтизму.

Варламов Олександр Єгорович: музичне навчання в петербурзькій Придворній капелі (увага Д.Бортнянського); призначення Варламова вчителем співаків в придворній церкві в Голандії (Гаага); діяльність як хорового диригента й гітариста; знайомство з Глінкою.

Творчість: Варламов – майстер романсу (більше 100 романсів і пісень); дослідження й видання збірників обробок народних пісень; створив яскраві зразки російської катнилени, мелодії широкого дихання – емоційна насиченість, пристрасність, імпровізаційна свобода мелодичного розвитку.

Тексти – Лермонтов, Плещеєв, Фет, Кольцов.

Верстовський Олексій Миколайович: знайомство з Пушкіним, Грибоєдовим, Одоєвським, Аксаковим.

Творчість: Верстовський – один з найкрупніших композиторів музичного театру, автор романтичних опер «Вадим», «Пан Твардовський», «Аскольдова могила»[2], «Чурова долина», «Громобій», «Туга за вітчизною».

Романси Верстовського – одна з вершин в розвитку жанра тієї пори. Опора на інтонації міського фольклору: характерна експресивна манера вислову.

Верстовський – автор жанру балади в російському мистецтві:[3] кращі на вірші О.Пушкіна («Черная шаль») та В.Жуковського («Бедный певец», «Три песни»).

Гурільов Олександр Левович: піаніст, композитор і педагог. Батько – кріпосний музикант графа Орлова.

Гурільов брав уроки з фортепіано у Д.Фільда, навчався у Генішти. Дружба з Варламовим.

Творчість: фортепіанні твори, збірник «47 русских народных песен» (розроблені з застосуванням варіаційних засобів) – пам’ятник народно-побутової пісенної культури 30-40-х років, в якому народна пісня ніби зливається з побутовим романсом, набуває більшої пристрасності, романтичної патетики, іноді драматизму. Відомі: протяжна «Не одна в поле дороженька», власні «русские песни» - «Матушка-голубушка», «Вьется ласточка сизокрылая», «Колокольчик», романси «Разлука» (на текст Кольцова), «И скучно и грустно» (на текст Лермонтова).

Література:

Кандинский А. История русской музыки. - М., 1979. – С.482-497.

Кандинский А. История русской музыки. Вып.2 - М., 1982. – С.207-220.

Орлова Е. Лекции по истории русской музыки. - М., 1977, с.170-192.

Русская музыкаьная литература. Вып. 1. – Л.,1979. – С.83-134.

Питання для самоперевірки:

1. Хто з чотирьох композиторів брав участь у війні 1812 року.

2. Які народні пісні записував кожний з композиторів.

3. Хто з них навчався під керівництвом Бортнянського.

4. Жанр, що об’єднує творчість трьох композиторів.

5. Найважливіші твори кожного композитора.

6. Особливості фортепіанного супроводу в романсах Аляб’єва.

7. Хто став засновником жанру російського водевілю.

8. Назвати композитора, котрий використовував варіаційні засоби розробки народних пісень.

9. Визначити жанри народних пісень, що вплинули на стиль романсів даних композиторів.

М. І.Глінка

(1804 -1857)

Михайла Івановича Глінку часто називають «Пушкіним російської музики». Подібно до того, як Пушкін відкрив своєю творчістю класичну епоху російської літератури, Глінка став основоположником російської класичної музики. Як і Пушкін, він підсумував кращі досягнення своїх попередників і в той же час піднявся на новий, значно вищий ступінь. З цього часу російська музика посіла одне з провідних місць в світовій музичній культурі.

Музика Глінки впливає на нас так, як і вірші Пушкіна. Вона приваблює своєю незвичайною красою й поетичністю, захоплює величчю думки та мудрою ясністю виразу. Своєю музикою він говорить про людську красу, про те, скільки піднесеного в кращих поривах людської душі – в героїзмі, вірності батьківщині, самовідданості, дружбі, коханні.

Як і Пушкіна, Глінку зростила славна епоха Вітчизняної війни 1812 року та рух декабристів. Той підйом патріотичних почуттів та національної свідомості, який породила в російському суспільстві перемога над Наполеоном, зіграв величезну роль в його формуванні як громадянина і митця. Саме тут витоки патріотичної героїки «Івана Сусаніна» та «Руслана і Людмили».

Головним героєм творчості Глінки став народ, а народна пісня – основою його музики. По-новому підходить композитор до народної пісні: «Створює музику народ, а ми, композитори, тільки її аранжируємо». Під аранжировкою Глінка мав на увазі глибоке розуміння духу народної музики й вільний, творчий його вираз.

Глінка перший з російських композиторів досяг вищого для його часу рівня професійної майстерності в галузі форми, гармонії, поліфонії, оркестровки, оволодів найбільш складними, розвинутими жанрами музичного мистецтва своєї епохи. Спираючись на докорінні своєрідні риси російської народної пісні, Глінка поєднав їх з усім багатством виразних засобів, накопичених світовою музичною культурою, та створив самобутній національний музичний стиль, який став основою російської музики наступних епох.

З романтизмом зближує Глінку інтерес до зображення народного побуту з його неповторною національною забарвленістю (те, що романтики називали місцевим колоритом), природи, історичної старовини, далеких країн та земель... Приваблювали його до себе народні оповідання й казки, образи народної фантастики. Барвистість, щедрість звукової палітри, різноманітність нових гармонійних засобів та оркестрових звучностей, гострота контрастів – ось що в найбільшій мірі зближує Глінку з романтизмом.

Таким чином, в творчості Глінки поєднуються окремі риси класицизму й романтизму (подібне поєднання було властивим і Шопену, частково – Мендельсону). Однак в цілому творче обличчя композитора визначається не цими рисами. Представники класицизму, як правило, оцінювали і зображали дійсність з позицій «умозрительных» ідеалів, і кожний герой був у них втіленням якоїсь одної ідеї або моральної якості (мужності, справедливості, підступності і т.ін.). Індивідуальне в людині поглиналось загальним. Романтиків, навпроти, цікавило в першу чергу все незвичайне, виключне, не підвладне розуму.

Глінка намагається правдиво розкривати суттєвість реальних подій, душевних переживань людини, намагаючись знайти загальне, типове, а з іншого боку, думки, які узагальнюють, втілював в конкретних образах – полнокровних, життєвих, реальних. Такі принципи властиві реалістичному методу.

Реалістичні прагнення були властиві російській музиці і до Глінки. Але проявлялись частково. Глінка першим з російських композиторів піднявся до великих життєвих узагальнень, до реалістичного відбиття дійсності в цілому. Його творчість відкрила епоху реалізму в російській музиці.

Творча спадщина Глінки охоплює всі основні музичні жанри: оперу, музику до драми, симфонічні твори, фортепіанні п’єси, романси, камерні ансамблі. Але головна заслуга Глінки – в створенні російської класичної опери.

Твори:

опери – «Життя за царя», «Руслан і Людмила»; для орк. - симфонія на дві російські теми, 2 іспанські увертюри («Арагонська хота» і «Ніч в Мадриді»), Вальс-фантазія, «Камаринська», Урочистий полонез; камерно-інстр. ансамблі – септет для гобоя, фагота, валторни, 2 скр., влч., к-баса, соната для фп і альта, 2 струн. квартети, Великий секстет, Патріотичне тріо та ін.; 80 романсів, арій; фортепіанні ансамблі; хорові твори.

Оперна творчість

Глінка написав першу в Росії оперу з безперервним музичним розвитком. Основні риси оперної творчості: цілісність твору, стверджується поняття образно-інтонаційних сфер, симфонізації опери, роль лейттем та лейтінтонаційних комплексів.

Глінка - автор двох типів російської класичної опери: це героїчна народна музична драма і народна казково-епічна опера. Обидва ці типи здобули широкий розвиток в творчості російських композиторів.

Традиція, що йде від «Сусаніна» - в операх «Юдифь» Сєрова, «Борис Годунов» Мусоргського, «Псковитянка» Римського-Корсакова; вплив на Даргомижського, Чайковського.

Від «Руслана» - лінія до казкових опер Римського-Корсакова: «Садко», «Сказание о невидимом граде Китеже»; вплив на драматургію опери Бородіна «Князь Ігор», його симфонічні твори.

Глінка створив два типи оперної драматургії[4]:

I - драматичний, конфліктний тип. Він розкривається через боротьбу, зіткнення й трансформацію сил дії та контрдії.

II - епічний тип драматургії. В основі епічної драматургії - конфлікт світу фантастики і світу реальності, богатирів та боягузів. Він розкривається через контраст-зіставлення. Портретні характеристики лишаються незмінними.

27 листопада 1836 року – день постановки опери «Життя за царя» («Іван Сусанін»)– день народження російської опери, російської музичної класики.

«Життя за царя»