Музичне мистецтво

До приходу християнства музика звучала на урочистих церемоніях, народних святах; в воєнних походах княжу дружину супроводжували ратні інструменти: труби, зурни, накри, набат.

Разом з християнством із Візантії прийшов і церковний спів, який записувався давньогрецькими невмами. На Русі такі знаки називались знаменами (“Знам’я” – знак) – тому й «знаменний спів», т.т. спів за знаками («фіта», «стріла», «криж», «крюк», «кулізма»). Найбільш розповсюдженими із знамен стали крюки (крюкове письмо існувало до XV ст.).

Знаменний спів - особливе явище музичної культури Київської Русі: суворе, зосереджене, стримане звучання. Такому характерові музики сприяло:

-виконання чоловічим хором в унісон (монодія);

-рух мелодії поступенний, плавний, часто заснований на варіюванні основної поспівки, розвиток якої наполегливо й багаторазово повертається до початкового звуку;

-діатоніка (відсутність хроматизмів);

-ритм розмірений, переважає спокійний мелодичний рух.

Знаменний спів – повсякденний спів – виконувався в буденні дні на церковних службах. Заснований З.С. був на системі осмогласія («осмо» - вісім, «глас» - наспів), т.т. існувало вісім наспівів, розрахованих на вісім тижнів. Таким чином, впродовж першого тижня звучав перший глас, впродовж другого тижня – другий глас і т.д.

На церковних святах в Київській Русі використовувався кондакарний спів – святковий. Він виконувавася солістом і мав такі риси:

- широкий діапазон;

- широкі мелодичні ходи;

- мелізми.

На Русі в церковних обрядах інструменти участі не брали. Виключенння складають дзвони. Дзвони – абсолютно давньоруська традиція. Мистецтво дзвонів високої досконалості досягло в Новгороді.

Існує різний характер звучання дзвонів: простий дзвін, передзвін, трезвон та ін.

Великі й середні дзвони мали назви: «Цар-колокол» (Московський Кремль), «Сисой», «Лебідь», «Баран» (Ростовський Кремль).

Дзвони звучать в «Жизни за царя» М.Глінки, їхнє звучання відтворено в опері «Борис Годунов» М.Мусоргського, в операх «Псковитянка» та «Китеж» М.Римського-Корсакова, в музиці С.Рахманінова, Д.Шостаковича.

Живопис ХI-ХIII століть: зображали сильних, розумних людей, як того потребував час.

Ікони: Георгій - воїн.

Велика Панагія (Досконала святість).

Використовувались насичені тона в поєднанні із золотим та срібним фоном, що надавало зображенню особливої урочистості і звучності.

Література Древньої Русі

Жанри древньоруської літератури:

Літописи: «Повість временних літ» монаха Києво-Печерської лаври Нестора - ХII ст.;

Слово: «Слово о полку Ігоревім» - шедевр невідомого автора ХІІ століття, «Слово о житии и представлении великого князя Дмитрия Ивановича»;

Сказанія: «Сказание о Мамаевом побоище».

Житія: «Житіє Бориса та Гліба» ігумена Феодосія, «Житіє Олександра Нєвського»;

Поученія: «Поученіє» Володимира Мономаха.

Пора яскравого розквіту та могутності Київської Русі продовжувалась аж до монгольського нашестя.

XIII – XIV ст. – монголо-татарська навала: застій у всіх галузях, в музиці не з’являються нові жанри.

До XV століття руські князівства об’єднались навкруг Москви (Московська Русь) – утворюється єдина Руська централізована держава.

XV століття – епоха Відродження Русі: Ренессанс[1].

Розвиваються всі галузі життя та культури.

РОЗВИТОК ЗНАМЕННОГО СПІВУ

Виникають школи розспівщиків (автори, виконавці й викладачі).

Вершина розквіту знаменного співу: XV - XVI ст.

Роль Новгорода: саме тут склалась багата в мелодичному відношенні традиція розспіву.

Найбільш талановиті розспівщики – брати Савва та Василь Рогови, теоретик і музикант Іван Шайдур, котрий вдосконалив систему старовинного запису музики.

Вводиться багатоголосся, що пов’язують з іменем Савви Рогова.