Фінансова безпека фондового ринку

Розвиненість фондового ринку, який є осереддям ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами економіки, великою мірою сприяє її реструктуризації і тим самим зростанню економічної безпеки країни. Повноцін­ний фондовий ринок стимулює збереження населення і госпо­дарюючих суб’єктів, впливає на стабілізацію фінансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором відновлення економічного піднесення. Проте сьогодні в Україні фондового ринку_у_загальновизнаному у світі значення немає, він перебуває у стадії становлення.

Сучасному стану фондового ринку характерні такі негатив­ні риси:

– розпорошеність і подрібнення;

— вкрай незначні обсяги продажу цінних паперів на фон­дових і валютних біржах;

— переважна більшість угод із купівлі-продажу цінних па­перів в Україні здійснюється на позабіржовому неоформленому ринку, що зрештою призводить до розвитку криміногенної ситуації на фондовому ринку і практично стає продовженням «тіньової» економіки;

— український ринок поки що залишається поза межами нових ринків Центральної та Східної Європи, країн СНД;

— професійні та інші учасники ринку цінних паперів роз­ташовані по регіонах України вкрай нерівномірно;

— більшості учасників фондового ринку бракує професій­них знань і належної підготовки.

Такий стан із формуванням фондового ринку зумовлений ось якими причинами:

– дуже неповна законодавча і нормативна основа;

— окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відпо­відають стандартам ISO;

— виникнення та поглиблення розриву між прийняттям нормативних актів, норми яких регулюють діяльність учасни­ків фондового ринку і обіг цінних паперів, та контролем за їх дотриманням;

— зростання порушень законодавства у сфері фондового ринку.

Безпека фондового ринку безпосередньо пов’язана з бю­джетною, кредитною та інвестиційною безпекою держави, зва­жаючи на недостатньо контрольований ринок цінних паперів держави і фінансову безпеку багатьох суб’єктів бізнесу та фі­зичних осіб.

Виходячи з багатьох визначень фінансової безпеки фондо­вого ринку, її, вочевидь, варто розглядати як оптимальний обсяг капіталізації ринку, що здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посе­редників, консультантів, реєстраторів, депозитаріїв і держави загалом.

Аналізуючи загальний стан безпеки фондового ринку, до­цільно вирізняти при цьому безпеку ринку державних цінних паперів і ринку корпоративних цінних паперів, а також решти його сегментів: ринків акцій, облігацій, векселів, казначейсь­ких зобов’язань, ощадних сертифікатів тощо, біржового та по-забіржового ринків.

Україна, на жаль, поки що не має достатньо потужних інст­рументів ринку цінних паперів, а ті, що є, мають короткий тер­мін обігу, часом дуже високу дохідність і головне –низький рівень безпеки їх обігу. З огляду на це, варто говорити про фі­нансову безпеку емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, посередників (брокерів), консультантів ін­вестиційних компаній і фондів, банків, реєстраторів, депозита­ріїв, зберігачів.

Звичайно, насамперед, варто вести мову про безпеку покуп­ців як учасників фондового ринку. І одним із показників такої безпеки є наявність на фондовому ринку пайових інвестицій­них фондів, що дають змогу невеликим приватним інвесторам долучитися до функціонування такого високоліквідного ринку. На жаль, сьогодні в Україні не розвинуті механізми залучення колективних інвестицій, а тому страхові компанії, пенсійні фонди не відіграють належної їм ролі на фондовому ринку, за­лишаючи головним гравцем на ньому інститути банківської системи України.

Саме такий стан сучасного фондового ринку, швидше за все, спонукав законодавця жорстко підійти до вимог, що став­ляться до учасників професійної діяльності на ринку. Так, торговець цінними паперами може провадити дилерську дія­льність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у роз­мірі не менш як 120 тис. грн, брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами – не менш як 300 тис. грн, андеррайтинг – не менш як 600 тис. грн. Причому у ста­тутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10%.

Окрім цього, торговець цінними паперами має право укла­дати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами. Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом – фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним за­робітним платам.

Чинником, що значно підвищує рівень безпеки учасників фондового ринку, законодавець вважає й встановлення достат­ньої для формування статутного фонду та отримання ліцензії на розглядуваний вид діяльності величини власних коштів. Так, згідно зі ст. 20 Закону України «Про цінні папери і фондо­вий ринок», для здійснення своєї діяльності фондові біржі мусять підтримувати власний капітал у розмірі, не меншому ніж 3 млн грн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, – не меншому ніж 6 млн грн.

Важливою проблемою у забезпеченні безпеки фондового ринку, і це засвідчила ситуація з Криворіжсталлю, є те, що ос­новні та оборотні кошти вітчизняних підприємств не мають справжньої ринкової вартості, а відтак їх ціна суттєво заниже­на. Недооцінка акцій, що надто часто має місце в сучасних умовах, відбувається також і через їх відсутність на фондовому ринку, через замкнутість і страх керівників і працівників бага­тьох підприємств перед інвестиційною інтервенцією.

Водночас реальна загроза фінансовій безпеці держави поля­гає в тому, що в умовах сучасної бюджетної кризи, викликаної збільшенням соціальних видатків, уряд найближчим часом намагатиметься продати конкурентоспроможні підприємства, що залишились у державній власності (Укртелеком, Одеський припортовий завод тощо), аби разово поповнити державний бюджет.

Суттєво підвищити рівень фінансової безпеки фондового ринку може наявність достовірної й обґрунтованої фінансової інформації. Саме тому, законодавець передбачив, що емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, зобов’язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформа­цію про:

— фінансово-господарський стан і результати діяльності емітента у строки, встановлені законодавством;

— будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-госпо­дарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери;

– власників великих пакетів (10% і більше) акцій.

Інформація про власників великих пакетів (10% і більше) акцій подається Державній комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку особою, яка веде облік права власності на акції емі­тента у депозитарній системі України, у строки, порядку та за формою, що встановлені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При цьому, інформація про таких власників є відкритою і оприлюднюється ДКЦПФР через розміщення у загальнодоступній інформаційній базі да­них ДКЦПФР про ринок цінних паперів.

Для належного контролю держави за ситуацією на фондово­му ринку, зокрема діяльність емітентів цінних паперів, передба­чено різні форми інформування державних органів ДКЦПФР про результати їх фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до вимог Закону України «Про цінні папери і фон­довий ринок» емітент зобов’язаний надавати регулярну інформа­цію, а саме річну та квартальну звітну інформацію про емітента, яка має містити:

— найменування та місцезнаходження емітента, розмір йо­го статутного капіталу;

— дані про орган управління емітента, його посадові особи та засновники;

— відомості про господарську та фінансову діяльність емітента;

— дані про цінні папери емітента (вид, форму випуску, тип, кількість), розміщення та лістинг цінних паперів;

— річну фінансову звітність;

— аудиторський висновок.

Така інформація про емітента є відкритою і підлягає оприлюд­ненню емітентом у строк не пізніше ЗО квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному з офіційних друкова­них видань BP України, KM України або ДКЦПФР і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР.

Емітент додатково подає й іншу інформацію, зокрема особ­ливу, а саме інформацію про будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни вартості його цінних паперів. До особливої ін­формації належать відомості про:

— прийняття рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25% статутного капіталу;

— прийняття рішення про викуп власних акцій;

— факти лістингу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі;

— отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25% активів емітента;

— зміну складу посадових осіб емітента;

— зміну власників акцій, яким належить 10 і більше від­сотків голосуючих акцій;

— рішення емітента про утворення, припинення його фі­лій, представництв;

— рішення вищого органу емітента про зменшення статут­ного капіталу;

— порушення справи про банкрутство емітента, винесення ухвали про його санацію;

— рішення вищого органу емітента або суду про припинен­ня або банкрутство емітента.

Особлива інформація про емітента є відкритою і оприлюд­нюється шляхом опублікування її в одному з офіційних друко­ваних видань BP України, KM України або ДКЦПФР і розмі­щення у загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР про ринок цінних паперів.

Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» перед­бачено також інсайдерську інформацію, якою є будь-яка неопри­люднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів. Поза тим, інформація щодо оцінювання вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборо­нених законодавством, не є інсайдерською інформацією.

Осіб, які володіють інсайдерською інформацією, називають інсайдерами, беручи до уваги, що вони є:

1) власниками голосуючих акцій емітента або часток (паїв)
у статутному капіталі емітента;

2) посадовими особами емітента;

3) особами, які мають доступ до інсайдерської інформації у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків або договірних зобов’язань незалежно від відносин з емітентом, зокрема:

— юридичними особами, які перебувають з емітентом у до­говірних відносинах або прямо чи опосередковано у від­носинах контролю;

— фізичними особами, які перебувають з емітентом або юри­дичними чи фізичними особами, пов’язаними з емітентом договірними відносинами або відносинами контролю, у трудових чи договірних відносинах або прямо чи опосе­редковано у відносинах контролю;

— державними службовцями.

Емітент або професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють операції з цінними паперами цього емітента, по­винні вести облік осіб, які мають доступ до інсайдерської ін­формації.

Законодавець встановив інсайдеру певні обмеження щодо використання інсайдерської інформації. Йому, зокрема, забо­роняється:

— вчиняти з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочини, спрямо­вані на придбання або відчуження цінних паперів, яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення та­кої інформації;

— передавати інсайдерську інформацію або надавати дос­туп до неї іншим особам, крім розкриття інформації в межах виконання професійних, трудових або службових обов’язків та в інших випадках, передбачених законодавством;

— давати будь-якій особі рекомендації стосовно придбання або відчуження цінних паперів, щодо яких він володіє інсай­дерською інформацією, до моменту оприлюднення такої інфор­мації.

— Порядок розкриття інсайдерської інформації встановлюють нормативно-правові акти ДКЦПФР. Професійні учасники ринку цінних паперів повинні повідомити ДКЦПФР про операції з цінними паперами у разі, коли є підозра про те, що під час здійснення таких операцій використовується або може бути використана інсайдерська інформація.

На фондовому ринку є також рекламна інформація, стосовно:

— емітента або цінних паперів, що він розміщує, або які перебувають в обігу;

— професійного учасника фондового ринку та його діяльності;

— договорів щодо цінних паперів.

Разом із тим, до реклами на фондовому ринку не належить інформація, яка відповідно до вимог вищезазначеного Закону та інших нормативно-правових актів підлягає обов’язковому оприлюдненню. Розповсюдження державними органами рек­лами на фондовому ринку не допускається, крім реклами, пов’язаної з розміщенням та обігом державних цінних паперів.

Отже, підвищення рівня поінформованості, інвестиційної гра­мотності та розуміння суті товару фондового ринку, з одного боку, потребує додаткових, інколи зовсім непередбачуваних, затрат, а з іншого – забезпечує підвищення фінансової безпеки як учасників фондового ринку, так і його загалом. Цілком оче­видним є факт того, що у світовій інформаційній сфері забезпе­чення фондового ринку останнім часом розгортається жорсто­ка конкурентна боротьба, іноді із застосуванням незаконних методів.

Аналіз діяльності вітчизняних правоохоронних і контролюючих органів свідчить що загальний розвиток фондового ринку України, пов’язаний зі збільшенням кількості емітентів цінних паперів та професійних учасників ринку, характеризу­ється зростанням кількості порушень законодавства про цінні папери. Зокрема, порушуються права акціонерів щодо управління акціонерним товариством у прийнятті рішень, які є виз­начальними в діяльності товариства. Зазвичай порушуються права дрібних акціонерів, що володіють акціями до 10% акцій. Мають місце і випадки перевищення правліннями акціонер­них товариств своїх повноважень, це, зокрема, стосується пи­тань збільшення статутного фонду товариств.

Виходячи з узагальнення ДКЦПФР виявлених правопору­шень з боку учасників фондового ринку, найтиповішими для емітентів варто вважати:

— нереєстрацію або несвоєчасну реєстрацію у ДКЦПФР ін­формації про емісію акцій;

— незаконне збільшення статутного фонду, порядку розпо­ділу прибутку;

– непроведення загальних зборів;

— відсутність у засобах масової інформації відомостей про свою діяльність;

— внесення змін до статуту без затвердження такого рішен­ня на загальних зборах товариства;

— порушення термінів та порядку відкритої передплати на акції;

— якщо викуплені в акціонерів акції протягом року не реа­лізуються чи не анулюються.

Такі правопорушення носять здебільшого латентний ха­рактер, а тому в їх викритті не останнє значення має контроль господарської діяльності емітента самими ж інвесторами, а також тісна співпраця з правоохоронними і контролюючими органами.

Найтиповішими правопорушеннями з боку реєстраторів є:

— ведення реєстрів власників іменних цінних паперів без спеціального дозволу ДКЦПФР;

— відсутність потрібної кількості фахівців фондового ринку;

— неналежне ведення реєстру цінних паперів;

— несвоєчасне переоформлення прав власності на іменні цін­ні паперів;

— неналежний рівень системи захисту приміщень, де збе­рігається система реєстрів (у тому числі протипожежної).

З боку професійних учасників фондового ринку найтиповішими правопорушеннями вважаються:

— несвоєчасне подання звітності або з порушеннями вимог щодо неї;

— порушення обмеження щодо співвідношення портфеля цінних паперів та ліквідності;

— введення до складу спостережної ради членів виконав­чих органів або необрання спостережної ради в інвестиційних компаніях;

— відсутність в інвестиційній декларації відомостей про пункт, місце, термін та порядок виплати дивідендів, що викли­кає справедливі скарги фізичних і юридичних осіб;

— відсутність інформації, яка підлягає оприлюдненню від­повідно до чинного законодавства.

Таким чином, забезпечення належного рівня фінансової безпеки фондового ринку передбачає:

— збільшення та підвищення капіталізації всіх структур фондового ринку;

— поліпшення якості професійної діяльності учасників фондового ринку;

— підвищення рівня компетенції фахівців на ринку цінних паперів;

— сприяння розвитку та посилення системи регулювання і нагляду за діяльністю професійних учасників фондового ринку;

— створення системи збирання та розкриття інформації про професійних учасників ринку цінних паперів;

— піднесення конкурентоспроможності вітчизняних про­фесійних учасників ринку цінних паперів порівняно із зару­біжними фінансовими інститутами.

6.3. Інвестиційна безпека підприємства (фірми)

Економічна система будь-якої держави не може успішно функціонувати без формування та використання інвестицій­них ресурсів. Особливо це актуально для пострадянських країн.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Це зумовлено тим, що інвестиції дотичні до найглибших основ господарської діяльності, вони визначають процес економічного зростання держави загалом. У сучасних умовах інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економіч­ної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, піднесення технічного прогресу, підвищення якісних показни­ків господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Більше того, активізація інвестиційного процесу є одним із надійні­ших механізмів соціально-економічних перетворень.

Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВВП та інвестиціями, оскільки конкурентоспромож­ність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому в розвинутих країнах приділяється серйоз­на увага інвестиційній діяльності. Органи державного управ­ління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання. До них належать:

— прискорена амортизація;

— раціональна податкова система;

— кредити та регулювання банківських відсоткових ставок;

— заохочення лізингу.

Це фундаментальні основи для забезпечення конкуренто­спроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співто­вариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються вик­лючно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Ситуація економічного розвитку, яка склалася наразі в Ук­раїні, є вельми складна. З-поміж сукупності причин, що приз­вели до економічної кризи і гальмують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. Із 1991 р. обсяг ВВП скоро­тився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст ос­новного капіталу) практично немає. Окреслена тенденція тісно пов’язана з явищами щорічного спаду обсягів капітальних вкладень, з постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. З 1989 по 2006 р. обсяг капітальних вкладень скоротився на 87,2%. Зношування основних фондів у деяких галузях дійшло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями.

В Україні і дотепер не створено обґрунтованої системи дер­жавної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, у свою чергу, спричинює зни­ження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і ста­більного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрун­тована інвестиційна політика держави як комплекс урядових рішень, що визначають основні напрями використання капі­тальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Саме во­на визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-еконо­мічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна ство­рювати сприятливий інвестиційний клімат із метою ширшого залучення, разом із внутрішніми, іноземних інвесторів на вза­ємовигідних засадах.

Поза тим інвестиційна діяльність не позбавлена певних за­гроз і небезпек для фірми, що породжує потребу у формуванні системи її інвестиційної безпеки як важливого елемента фінан­сової безпеки. Основний зміст інвестиційної безпеки полягає в розробленні механізму фінансового захисту інвестиційних проектів, що включає в себе визначення мети інвестиційної дія­льності, яка має відповідати фінансово-господарським інтере­сам фірми і водночас не суперечити чинному законодавству. Відтак інвестиційна діяльність фірми має бути спрямована на її фінансове зростання і розвиток.

Як зауважують вітчизняні вчені П. І. Орлов та В. Є. Духов, на підставі визначених оцінок розробляється безпечна інвести­ційна стратегія і засоби захисту. Серед них на першому місці стоять:

— економічне і правове оцінювання захисту інтересів фір­ми в інвестиційних проектах;

— вибір стратегії управління інвестиційними проектами з погляду безпеки;

— контроль і коригування програми управління інвестиція­ми з погляду їх безпеки.

Процес інвестиційного захисту спирається на такі правила управління фінансовими ризиками:

а) не вступати в угоди з інвестиційних проектів низького рівня ділової чистоти;

б) в інвестиційних проектах не ризикувати більше ніж дозволяє власний капітал;

в) потрібно враховувати можливі наслідки фінансового ризику;

г) не варто ризикувати усім капіталом заради малої вигоди;

д) позитивне рішення з інвестиційного проекту приймати лише за відсутності серйозних сумнівів;

е) якщо є сумніви в інвестиційних проектах, позитивні рішення не приймати;

ж) пам’ятати, що свобода інвестиційної діяльності і прийняття конкретних рішень забезпечується лише за наявності альтернативних можливостей.

Застосування цих правил захисту інвестиційних проектів фірми, переконують дослідники, має бути підсумком визна­чення максимально можливих втрат, зіставлення яких з влас­ними фінансовими ресурсами дає змогу оцінити ймовірність банкротства проекту або фірми загалом.

Обсяг втрат від інвестицій капіталу може дорівнювати обсягу інвестицій, бути меншим або більшим за нього. У про­цесі прямих інвестицій збитки можуть дорівнювати інвестова­ному капіталу або бути більшими від нього. Практика оціню­вання інвестиційної діяльності доводить, що коефіцієнт ризи­ку 0,4 і вище веде до банкрутства. Прийнятними є коефіцієнти фінансового ризику в інвестиційних проектах, які не переви­щують 0,3. Варто зважати також на те, що в інвестиційній діяльності чималого поширення набули фінансові афери. їх ми і розглянемо далі.