Заходи щодо протидії рейдерству

Успішність боротьби з рейдерством значно залежить від потенційної жертви, а тому найоптимальнішим заходом протидії рейдерству є завчасна підготовка до захоплення, тобто приступати до здійснення відповідних кроків варто не тоді, коли захоплення вже почалось, інакше кажучи, не в екстреному порядку. а тоді, коли горизонт бізнесу безхмарним і чистим. Отже, якщо бізнес фірми не цікавий рейдеру з причини організаційного безладдя чи нерентабельності захоплення, то можна бути певним, що захоплення точно не буде. І все ж це не свідчить про безперспективність високорентабельної фінансово-господарської діяльності фірми, оскільки потрібно так продумати її організацію, за якої ні державі, ні рейдерам нецікаво буде позбавляти фірму майбутнього. Треба лише продумано і грамотно організувати справи з урахуванням усіх ризиків.

Як уже зазначалося, достатньо складно провести рейдерські операції, якщо основні активи фірми розкидані по окремих юридичних фірмах, які по суті є власністю одного власника. Але візьмемо, для прикладу, велику фірму, що володіє значними матеріальними і фінансовими ресурсами (транспорт, високотехнологічне обладнання, земля, нерухомість тощо), має ліквідну дебіторську заборгованість, а також обороти якої становлять десятки мільйонів щодень. І все це належить одній юридичній особі. Зацікавленість фірмою з боку рейдера у цьому випадку буде цілком закономірна.

Отже, задля спокійного стану на фірмі нормального її функціонування та небажання відбивати рейдерські атаки, керівництво має вдатися до таких заходів:

рознести активи фірми на різні, спеціально створені для цього фірми-юридичні особи (транспорт представлений одним підприємством, виробниче обладнання – другим, нерухомість – третім тощо);

– для виробництва безпосередньо, доцільно організувати ще одну фірму, яка на орендованому обладнанні і на орендованих площах буде займатись лише виробництвом продукції;

– продаж продукції варто організувати через абсолютно підконтрольну дилерську мережу, підприємства якої відразу ж вивозять товар на свої склади. Однак таку процедуру можна зробити і виключно документально, тобто реально товар не вивозити, а лише оформити належним чином документи, які засвідчують перехід права власності на товар від виробника до дилера відразу ж, ще до фактичної оплати;

– внутрішню фірму, яка найбільше може зацікавити рейдера (володіє нерухомістю, землею чи обладнанням) варто обтяжити кредиторською заборгованістю. Однак це не означає, що треба просто взяти в банку кредит, адже банк може не дати його, якщо фірма неліквідна або ж за певних обставин може продати борг фірми-боржника будь-якій фірмі, яка готова заплатити пристойну ціну. Щоб цього не сталося доцільно створити ще одну «кишенькову» фірму, організувати на її розрахунковому рахунку потрібну суму, а потім перевести її на розрахунковий рахунок обтяженої фірми, заклавши при цьому все її майно, закріпивши операцію документально;

– якщо фірма організована на акціонерних засадах, потрібно викупити акції дрібних акціонерів – «розпил», не чекаючи, поки це зробить рейдер.

Цілком слушною є думка, що вся ця організаційна маячня з формуванням десятка «кишенькових» фірм вимагатиме значних фінансових, матеріальних і головне – людських ресурсів. І заперечення цьому немає, однак якщо є бажання зберегти і продовжити розпочатий бізнес, що є успішним, то загальна вартість усіх цих заходів захисту буде в десятки разів меншою, ніж тотальна оборона від реального рейдерського нападу.

У разі, якщо напад все ж таки розпочався, про ознаки якого вже йшлося раніше, треба вдатися до розроблення стратегії оборони фірми. Якщо особистий досвід і сили є недостатніми, потрібно звернутися до відповідних спеціалістів, пам’ятаючи, що вони також можуть працювати на рейдера, а відтак роз­голошувати дані про своїх помічників не варто.

Оборона фірми від нападу рейдера, повторимо, є досить складним процесом, а тому процедура має включати вирішення такихсистемних питань, як:

1) потреба адекватного оцінювання ситуації та з’ясування інформації про те:

— хто замовник? (якщо є такий);

— хто рейдер?

— які можливі ресурси рейдера? (організаційні, фінансові, адміністративні, кадрові тощо);

— який приблизний бюджет операції захоплення?

— яким є послужний список рейдера і (як результат) вико­ристовувані ним методи?

Отримані відповіді на поставлені питання можуть не лише прояснити ситуацію навколо рейдерської атаки, але й прогно­зувати можливість переговорного процесу, у тому випадку, коли стане відомо, що рейдер поставив за мету заробити лише гроші, а не займатися виробництвом. Так, у ситуації, коли рейдер планує заробити один мільйон доларів США, витративши для цього (чи планує витратити) 300 тис. дол., стає зрозумілим, що оборона фірми-жертви обійдеться для рейдера не менш як пів-мільйона доларів. У такому разі, враховуючи ресурси фір­ми-жертви і рейдера, протистояння може завершитися затяжною війною, в чому не зацікавлена жодна зі сторін. А тому рейдер прогнозовано піде на переговори і, заробивши дещо менше від запланованого, але швидше заплановане, продасть фірмі-жертві свої інструменти нападу (акції, борги тощо).

Якщо ж перемовини з рейдером не дали результату, керів­ництву фірми-жертви все ж варто методично розробити власний план оборони і відповідного нападу. Не зайвим у такій ситуації буде скористатися послугами сторонніх і надійно перевірених фахівців цієї справи.

Дуже важливо у даному разі відслідковувати ситуацію нав­коло фірми і не допускати проведення «альтернативних» зборів акціонерів. В обов’язковому порядку всі факти недопущення акціонерів, що репрезентують інтереси фірми-жертви на збори повинні належно документуватися.

У жодному випадку не варто відмовляти рейдеру у скликан­ні зборів акціонерів, навіть якщо їх порядок денний абсурд­ний, адже лише у такий спосіб можна контролювати процес і брати участь у веденні протоколу зборів.

Увесь процес оборони для фірми-жертви має проходити у рамках дотримання закону, а тому варто виключити найменшу можли­вість порушення кримінальних справ через наявність відповід­них компрометуючих матеріалів чи фактів із боку керівницт­ва фірми.

Зробити оборону ефективнішою можна і за рахунок скупо­вування «розпилу» акцій, які ще перебувають на руках у дріб­них акціонерів, навіть якщо їх ціна виходить за межу ринкової. Те саме стосується і боргів фірми.

Щодо протидії рейдерству з боку держави, то їй треба негай­но взяти цю проблему під свій контроль, допоки не відбулося непоправне. Так, наприклад, в Італії цю функцію частково взя­ла на себе мафія, розправляючись з суддями за неправосудні рішення, що винесені не на їх користь. Одним із варіантів недо­пущення в Україні подібного, за оцінками фахівців – є рефор­мування судової системи. І, що цікаво, спершу, варто лише за­кріпити законодавчо вирішення спорів щодо об’єктів власності там, де така власність є, з обов’язковою публікацією подібних судових рішень.

Яскравим прикладом наявності проблеми рейдерства в Ук­раїні та різних підходів до її вирішення, а можливо, й посилен­ня є проходження у Верховній Раді України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про господарські това­риства» (про зниження планки кворуму проведення загальних зборів господарського товариства).

Якщо чинне законодавство передбачає прийняття рішень загальними зборами більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які бе­руть участь у зборах, а нині при кворумі 60% – це 45% голо­суючих акцій, то при кворумі 50%, як на цьому наполягають наші парламентарі, прийняти рішення, наприклад, про додат­кову емісію на невигідних для міноритаріїв умовах може влас­ник лише 37,5-відсоткового пакету.

Президент України застосував до вказаного закону право veto, оскільки, на його думку, така зміна порушує статтю 22 Кон­ституції України про неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав при внесенні змін до чинних законів. Не кажучи вже про статтю 13 Конституції про забезпечення захистом дер­жави всіх суб’єктів права власності і статтю 41 про непоруш­ність права приватної власності.

За даними Секретаріату Президента України, за два останні роки мішенню рейдерських атак стали понад дві тисячі підпри­ємств. А введення в дію цього Закону лише посилить тенденції рейдерських атак і створить нові умови для перерозподілу влас­ності, призводячи до нових корпоративних конфліктів і зло­вживань у цій сфері.

Як вихід, із метою системного врегулювання питань корпо­ративного управління Президент України пропонує прийняти новий закон про акціонерні товариства, в якому відобража­тиметься весь комплекс гарантій прав акціонерів – як мажо­ритарних, так і міноритарних.

Досить доречним методом протидії рейдерським атакам бу­де також прийняття змін до законодавства щодо корпоратив­них спорів і запровадження юридичної відповідальності за та­кі атаки, під яку будуть підпадати як замовники і фірми, що виконують це замовлення, так і судді, прокурори чи інші пра­воохоронці.

Отже, рейдерство як піратство є об’єктивною реальністю сучасного бізнесового світу, що набуло масштабного характеру і створює реальні загрози його функціонуванню. З огляду на бюрократичне ставлення держави до захисту права приватної власності, вітчизняний бізнес має самостійно виборювати і за­хищати своє місце під сонцем існуючих прав при внесенні змін до чинних законів. Не кажучи вже про статтю 13 Конституції про забезпечення захистом дер­жави всіх суб’єктів права власності і статтю 41 про непоруш­ність права приватної власності.

За даними Секретаріату Президента України, за два останні роки мішенню рейдерських атак стали понад дві тисячі підпри­ємств. А введення в дію цього Закону лише посилить тенденції рейдерських атак і створить нові умови для перерозподілу влас­ності, призводячи до нових корпоративних конфліктів і зло­вживань у цій сфері.

Як вихід, із метою системного врегулювання питань корпо­ративного управління Президент України пропонує прийняти новий закон про акціонерні товариства, в якому відобража­тиметься весь комплекс гарантій прав акціонерів – як мажо­ритарних, так і міноритарних.

Досить доречним методом протидії рейдерським атакам бу­де також прийняття змін до законодавства щодо корпоратив­них спорів і запровадження юридичної відповідальності за та­кі атаки, під яку будуть підпадати як замовники і фірми, що виконують це замовлення, так і судді, прокурори чи інші пра­воохоронці.

Отже, рейдерство як піратство є об’єктивною реальністю сучасного бізнесового світу, що набуло масштабного характеру і створює реальні загрози його функціонуванню. З огляду на бюрократичне ставлення держави до захисту права приватної власності, вітчизняний бізнес має самостійно виборювати і за­хищати своє місце під сонцем.

Розділ 6. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ)

6.1. Поняття та зміст фінансової безпеки підприємства (фірми)

Фінансова безпека є однією з найважливіших складових економічної безпеки фірми, оскільки дотична до основи функ­ціонування фірми – фінансів. Саме поняття «фінансова безпе­ка» є досить складна категорія, як, утім, і категорія «фінан­си». Відтак існують різні підходи до змісту системи фінансової безпеки.

Більшість дослідників сходяться щодо визначення фінан­сової безпеки як стану фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характери­зується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функ­ціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Водночас головною метою підвищення фінансової безпеки є безперервне підтримання такого стану фінансово-кредитної сфери, параметри якої мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість.) їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонуван­ня економіки, а механізми, що використовуватимуться при цьому, – здатними забезпечувати належну стійкість до дії загроз.

Належне забезпечення фінансової безпеки фірми, як, до речі, й держави, можливе за умови безумовного дотримання прин­ципів, до яких можна віднести:

— потребу розроблення, прийняття і реалізації державної стратегії фінансової безпеки у складі відповідної концепції та програми;

— визначення і затвердження на державному рівні сукуп­ності національних інтересів у фінансово-кредитній сфері;

– потребу постійного відстеження загроз фінансовій безпеці;

— перегляд час від часу, залежно від ситуації в фінансо­во-кредитній сфері й економіці, основних напрямів (пріорите­тів) державної політики у сфері фінансової безпеки;

визначення і чітке виконання функцій та реалізації пов­новажень суб’єктів фінансової безпеки;

— потребу структурного формування і правового оформлен­ня системи фінансової безпеки;

— потребу постійного моніторингу основних індикаторів безпеки фінансово-кредитної сфери;

— наявність сукупності основних критеріїв фінансово-кре­дитної сфери щодо дотримання її безпеки;

— наявність порогових значень індикаторів фінансової безпеки.

Система фінансової безпеки підприємства (фірми) має ви­конувати низку функцій, а саме прогнозування, виявлення, попередження, послаблення небезпек та загроз; забезпечення захищеності діяльності підприємства та його персоналу, фор­мування потрібного конкурентного середовища, збереження його майна, ліквідації наслідків завданих збитків тощо.

Основними методами забезпечення фінансової безпеки є:

— збирання й аналітична обробка інформації про досвід і заходи щодо забезпечення безпеки фінансово-кредитної сфери в інших країнах;

— постійний моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки;

— прогнозування умов, дії чинників та значень індикато­рів у перспективі;

— розроблення і здійснення конкретних заходів щодо під­тримання фінансової безпеки на належному рівні.

Загрози фінансовій безпеці. Постійне відстеження і визна­чення основних загроз фінансовій безпеці значно полегшують її підтримку на належному рівні. Це надає можливість своєчас­но розробляти та здійснювати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критерієм поділу загроз на існуючі чи можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Загрози, що вже переви­щили порогові значення, варто вважати наявними, якщо ні – можливими. Далі спинимося на детальній характеристиці складових фінансової безпеки.