Хімічні та біологічні чинники безпеки

2.4.1. Загальна характеристика отруйних речовин

Отруйні речовини. Сьогодні у світі виробляється близько 1 млн різних хімічних речовин, з яких приблизно 700 широко викори­стовуються у промисловості, сільському господарстві та у побуті. Переважна більшість використовуваних людиною хімічних ре­човин завдає певної шкоди її здоров'ю, а інколи й життю.

Небезпека хімічних речовин визначається їх здатністю прони­кати крізь органи дихання, травлення, шкірні та слизові оболонки, а також навіть у порівняно малих дозах порушувати нормальну жит­тєдіяльність, викликати різні хворобливі стани, а за певних умов

- летальний наслідок. Ступінь та характер порушень нормальної
життєдіяльністі організму (ураження) залежить від фізико-
хімічних, токсичних властивостей хімічних речовин, тривалості
та шляхів впливу на організм.

Для небезпечних хімічних речовин (НХР) встановлюється їх гранично допустима концентрація (ГДК) у повітрі, воді та інших середовищах.

ГДК - це максимальна кількість НХР в одиниці об'єму (по­вітря, води чи інших рідин) чи маси (харчових продуктів), яка при щоденному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також негатив­них наступних змін у потомстві. При встановленні ГДК викори­стовують розрахункові методи, результати біологічних експери­ментів, а також матеріали динамічних спостережень за станом здо­ров'я осіб, які підлягали впливу НХР різної концентрації. Рівні ГДК однієї й тієї самої речовини щодо різних об'єктів навколиш­нього середовища неоднакові (наприклад, встановлені ГДК для свинцю та його неорганічних сполук: у воді водоймищ господарсь­ко-питного використання - 0,1 мг/л, у повітрі виробничих при­міщень- 0,01 мг/м³, в атмосферному повітрі середньодобова ГДК

- 0,0007 мг/м³.

Серед небезпечних хімічних речовин особливо виділяють спе­ціальні отруйні речовини (ОР), які призначені для знищення лю­дей, тварин, атакож сільськогосподарських рослин.

Отруйні речовини — це токсичні хімічні сполук з певними фізичними та хімічними властивостями, які роблять можливим

їх бойове використання з метою ураження живої сили, зараження місцевості та бойової техніки. Для досягнення максимального ефекту ОР переводять у бойові стани: пара, аерозоль, краплі. За­лежно від бойового стану ОР уражають людину, проникаючи крізь органи диханя, шкірний покрив, травний тракт, рани.

Крім того, людина може отримати ураження внаслідок спо­живання заражених продуктів харчуваня та води, а також при впливі на слизові оболонки очей та носоглотки.

Результатом тривалого використання ОР можуть бути важкі еко­логічні та генетичні наслідки, ліквідація яких потребує декількох десятиліть.

ОР за призначенням поділяють на 4 групи залежно від харак­теру їх уражаючої дії: смертельні; ті, що виводять з ладу тимчасо­во; подразнювальні та навчальні.

За фізичною дією на організм розрізняють ОР:

—нервово-паралітичні: GA (табун), GB (зарин), GJX (зоман), УХ(Ві-Екс);

—шкірно-наривні: Н (технічний іприт), НД (перегнаний іприт). НО та НТ (іпритні рецептури), HN (азотистий іприт);

—задушливі - GG (фосген);

—психохімічні- BZ (Бі-зет);

—подразнювальні: CN (хлорацетофенон), адамсит.

Усі ОР — це хімічні сполуки, які мають хімічне найменуван­ня, наприклад, АС-нитрил мурашиної кислоти, НД-діхлордіетил-сульфід, CN-фенолхлорметилкетон.

Найбільшого розвитку останнім часом зазнали речовини VX, GB, НД, BZ, CS, CR, а також токсини. Як ОР можуть використову­ватися ботуличний токсин та стафілококовий ентеротоксин.

За швидкістю настання уражаючої дії ОР класифікують та­ким чином:

—швидкодіючі ОР, які не мають періоду прихованої дії, котрі за декілька хвилин призводять до смерті чи до втрати боє­здатності внаслідок тимчасового ураження: СВ. СД, АС, СК, CS. CR;

—повільно діючі ОР, які мають період прихованої дії та призводять до ураження за деякий час: VX, НД, CG, BZ.

Швидкість уражаючої дії, наприклад, для X, залежить від бойо­вого станута шляхів впливу на організм. Якщоустані грубодиспер-сного аерозолю крапель шкірно-резобтивна дія цієї ОР виявляєть-

ся уповільненою, то у стані пари та дрібнодисперсного аерозолю його інгаляційна уражаюча дія досягається швидко. Швидкість дії ОР залежить також від величини дози, яка потрапила в організм. При великих дозах дія ОР проявляється значно швидше.

Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності ОР поділяють на дві групи:

- стійкі ОР, які зберігають свою уражаючу дію протягом декількох годин або діб (VX, GJX, НД);

- нестійкі ОР, котрі зберігають свою уражаючу дію кілька хвилин після їх застосування.

Речовина СВ залежно від засобу та умов застосування може поводитись як стійка, так і як нестійка ОР. В літніх умовах вона поводиться як нестійка ОР, особливо при зараженні невсмокту-вальних поверхонь, а в зимових - як стійка.

До ОР смертельної дії належать: GA (табун), GB (зарин), GJI (зоман), VX, Н (азотний іприт), АС (синильна кислота), СК (хлор-ціан), CG (фосген) та ін.

Зарин (GB) — ОР нервово-паралітичної дії, без кольору та майже без запаху рідина. Добре розчиняється у воді та органічних розчинах, дуже токсична ОР. Ознаки ураження виявляються швидко, без періоду прихованої дії. Однією із зовнішніх ознак є звуження зіниць очей. Зарин має кумулятивну дію при усіх шля­хах його проникнення в організм. Основний бойовий стан зари­ну - пара та неосідаючий аерозоль. При концентрації парів зари­ну у повітрі 5ХІ0-⁴ г/м³ виникають перші ознаки ураження: міоз, страх світла, утруднене дихання, біль у грудях.

Зоман (ЄД) - ОР нервово-паралітичної дії. Це прозора рідина з легким запахом камфори. Погано розчиняється у воді, добре - в органічних розчинниках, горючих та мастильних речовинах. Ура­жає людину незалежно від шляхів проникнення в організм. За характером дії зоман аналогічний зарину, але ще токсичніший.

VX(BI-ikc) - ОР нервово-паралітичної дії. Це безколірна слаб-колетка рідина без запаху, малорозчинна у воді, але добре - в органічних розчинах. Небезпека ураження VX через органи ди­хання залежить від метеорологічних умов та засобів переведення її У бойовий стан. Вважають, що VX дуже ефективно діє у вигляді тонкодисперсного аерозолю та крапель. VX діє крізь шкірні по­криви та одяг. В зв'язку з цим VX розглядається як ОР, здатна завдавати ураження живій силі, захищеній протигазами. Симп-

томи ураження VX аналогічні симптомам ураження іншими ОР нервово-паралітичної дії, але при дії крізь шкіру вони розвива­ються повільніше. Як й інші нервово-паралітичні ОР, має куму­лятивну дію.

Іприт (НД) — ОР шкірно-наривної дії. Це олійна рідина без кольору. Погано розчиняється у воді та досить добре в органіч­них речовинах та мастильних матеріалах, а також у інших ОР. Важча за воду. Легко всмоктується у продукти харчування, на­довго їх заражаючи. Типова стійка ОР. Основні бойові стани іпри­ту - пари та краплі. Має різнобічну уражаючу дію. Уражає неза-хищених людей через органи дихання, шкіру, органи травлення. Діє на шкіру та очі. Має період прихованої дії та кумулятивний ефект.

Синильна кислота (АС) — загальноотруйна речовина. Це ріди­на без кольору, із запахом гіркого мигдалю, дуже сильна швидко­діюча отрута. Незахищених людей синильна кислота уражає че­рез органи дихання та разом із водою чи їжею. Основний бойовий стан синильної кислоти - пара. При малих концентраціях (0,04 г/см³) практично уражень не викликає, бо у невеликих кількос­тях знешкоджується організмом; при великих концентраціях може уражати крізь шкіру. Ознаки ураження: гіркий та метале­вий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть уражених настає внаслідок паралічу серця. Разом із во­дою чи їжею вживання 70 мг синильної кислоти викликає миттє­ву смерть.

Хлорціан (СК) — загальноотруйна речовина. Хлорціан за тем­ператури вище 13°С - газ, при температурі нижче за 13°С -ріди­на. Розчиняється у воді, в органічних розчинах. Повільно взає­модіє з водою. Добре сорбується пористими матеріалами. Основ­ний бойовий стан — газ. Хлорціан - швидкодіюча ОР. При дії на очі та органи дихання його уражаючі здатності виявляються відра­зу, без прихованого періоду. При концентраціях 2x10^і г/м¹ спос­терігається подразнення очей; вищі концентрації викликають за­гальне отруєння — з'являється запаморочення, блювання, відчут­тя страху, настає втрата свідомості, починаються судоми, настає параліч.

Фосген (CG) — задушлива ОР. Фосген при температурі више 8°С - газ із запахом прілого сіна, важчий від повітря у 3,5 рази.

Погано розчиняється у воді, добре в органічних розчинах. Ура­жає легені людини, викликаючи їх набряк, подразнює очі та сли­зові оболонки. Має кумулятивну дію. Ознаки ураження: слабке подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Після виходу із зараженої зони ці ознаки зникають - настає пер­іод прихованої дії (4-5 год), протягом якого розвивається ура­ження тканини легенів. Потім стан ураженого різко погіршуєть­ся: з'являється кашель, синіють губи та щоки, виникає головний біль, задишка, ядуха, спостерігається підвищення температури тіла до 39°С. Смерть настає у перші дві доби від набряку легенів. При концентрації фосгену 40 г/ м³ смерть настає практично миттєво.

Отруйні речовини, які виводять з ладу тимчасово, з'явилися по­рівняно недавно. До них належать психохімічні речовини, які діють на нервову систему та викликають психічні розлади. Най-ширше використовується психохімічна OP BZ (Бі-Зет) - це тверда речовина, а основний її бойовий стан — аерозоль (дим). У бойовий стан переводиться термічним засобом у вигляді порошку. Неза-хищених людей уражає через органи дихання, чи травний тракт. Період прихованої дії - 0,5-3 год залежно від дози. Потім пору­шуються функції вестибулярного апарату, починається блюван­ня. Пізніше розвивається оціпеніння, загальмованість мови, після чого настає період галюцинації та збудження.

ОР подразнювальної дії уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та діють на очі.

Хлорацетофенон (CN) - ОР сльозоточивої дії. Це кристаліч­ний білий порошок із запахом черемхи, практично не розчиняється у воді, добре розчиняється у дихлоретані, хлороформі, хлорно-крилі та в іприті. В літніх умовах максимальна концентрація його парів становить 0,2 г/м³. При концентрації парів 2х10⁵ г/см³ хло­рацетофенон виявляється за запахом.

Адамсит (ДМ). Чистий адамсит - це кристалічна речовина світло-жовтого кольору, без запаху. У воді практично не розчи­няється, при нагріванні розчиняється в органічних розчинах; доб­ре розчиняється в ацетоні. Основний бойовий стан - аерозоль (дим). При проникненні в організм викликає сильне подразненя носоглотки, біль у грудях, блювання.

Cl-Ec (CS). Це кристалічний білий порошок, помірно розчи­няється у воді, добре — в ацетоні і бензолі, при малих концентра-

ціях подразнює очі та верхні дихальні шляхи, при більших ви­кликає опіки відкритих ділянок шкіри та параліч органів дихан­ня. При концентрації 5х10³ г/м³ люди миттю виходять із ладу. Симптоми ураження: відчуття паління та біль в очах і грудях, сльо­зотеча, нежить, кашель. При виведенні людини із зараженої зони симптоми поступово минають протягом 1—3 год.

Cl-Ap (CR) — нова ОР подразнювальної дії, значно токсичні-ша, ніж CN. Це тверда речовина, слабо розчиняється у воді. Озна­ки ураження аналогічні CN. Спричинює сильну подразнюваль­ну дію на шкіру.

Для ураження сільськогосподарських рослин використо­вується спеціальний клас ОР - фітотоксиканти, які використо­вуються також і в мирних цілях. До цього класу ОР належать:

— гербіциди - для ураження трав'яної рослинності, злакових
та овочевих культур;

- арборициди - для ураження дерево-чагарникової рослин­
ності;

— дефоліанти - призводять до опадання листя;

- десіканти - уражають рослинність шляхом її висушування.

2.4.2. Небезпечні та шкідливі хімічні речовини (НХР)

Усі хімічні речовини за ступенем небезпеки для людини по­діляють на 4 класи. Як показник небезпеки прийнятий коефіцієнт можливого інгаляційного отруєння — КМІО.

КМЮ дорівнює відношенню максимально допустимої кон­центрації парів речовин при 20°С СМ20 до середньограничної концентрації його парів CL50:

CL50

Середньосмертельна концентрація парів CL 50 визначається на білих мишах при двогодинній експозиції. Даний коефіцієнт залежно від числового значення дає можливість розділити хімічні речовини за інгаляційною небезпекою на 4 класи:

- 1 клас (надзвичайно небезпечні); КМІО = 300;

- 2 клас (дуже небезпечні); КМЮ = 30-229;

- З клас (помірно небезпечні); КМІО = 3-29;

- 4 клас (мало небезпечні); КМІО = 3.

Серед НХР виділяється особлива група речовин, які є найне-безпечнішими для людей у випадку проникнення в навколишнє середовище. Речовини цієї групи названі сильнодіючими отруй­ними речовинами (СДОР).

Прийнято два критерії відбору НХР у групу СДОР. Першим критерієм є належність токсичних речовини до 1-2 класів небез­пеки за КМІО. Другим критерієм відбору є ймовірність та масш­таби можливого зараження повітря, води, місцевості при вироб­ництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерія зумовлене тим, що із досить великої кількості відомих та перспективних хімічних зсполук, віднесених за величиною КМІО до 1-2 класів небезпеки, реальну небезпеку масового ура­ження людей являє лише та їх частина, котра характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання та транспортування.

На підставі критеріїв відбору проведено аналіз 700 токсичних хімічних сполук, що найпоширеніші у промисловості та сільсько­му господарстві країни. Результати проведеного аналізу дають змогу виділити із багатьох з'єднань 34 речовини, що класифіку­ються як СДОР. Ймовірність ураження ними населення промис­лових міст та сільського населення у випадку аварій чи руйну­вань досить велика. Із них майже 25 % (8 речовин) є табельними ОР чи розглядаються як резервні. Узгоджений із провідними про­мисловими міністерствами перелік найпоширеніших СДОР, їх фізичні та токсичні властивості наведено у табл.7.

Великі запаси СДОР є на підприємствах хімічної та нафтохі­мічної промисловості, кольорової та чорної металургії, оборон­ної, медичної промисловості, об'єктах комунального господар­ства, промисловості мінеральних добрив. У великих кількостях на підприємствах харчової, м'ясо-молочної промисловості, у хо­лодильниках торговельних баз як холодоагент використовується аміак.

Крім того, СДОР застосовують також на об'єктах нафтової та газової про мисловості, машинобудування, складах та базах сільськогосподарських хімікатів. В особливо великих кількос­тях (10-12 тис.т на окремих підприємствах) СДОР використову­ються та зберігаються на підприємствах Мінхімнафтопрому та виробництва мінеральних добрив, які застосовують 50 % хлору та 70 % аміаку від усіх запасів країни.

Таблиця 7 Основні характеристики СДОР

Запаси цих речовин містяться у сховищах (до 80 %), техно­логічній апаратурі, транспортних засобах (трубопроводи, залізничні цистерни). їх руйнування чи пошкодження внаслідок аварії зу­мовлює викид (розлив) СДОР з наступним утворенням зони хімічного зараження.

Найбільш потенційно небезпечним в Україні є Донецько-Придніпровський район, в Одесі — припортовий завод.

Другою групою небезпечних хімічних речовин є промислові отрути. До них належать НХР, які використовуються на вироб­ництві, що є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтокси-кацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни праці. Промислові отрути справляють миттєвий і поступовий вплив на організм.

Найтоксичнішими із промислових отрут є: ртуть, свинець, бе­рилій, талій, оловоорганічні сполуки, ароматичні сполуки, нітро-та аміносполуки, галогенізовані вуглеводи, фосфорорганічні ре­човини, арсен, анілін та його похідні, бензин, бензол та ін. Небез­пека забруднення ртуттю води, повітря, грунту, продуктів харчу­вання найвища порівняно з іншими токсикантами з причини ве­ликого розповсюдження ртуті та її сполук; металева ртуть широко використовується у медичних та побутових (технічних) термо­метрах, люмінесцентних лампах. Органічні сполуки ртуті входять до складу травників зерна (гранозан). Значна кількість ртуті ви­діляється в атмосферу під час згорання твердого палива. Вона ви­діляється також при спалюванні автомобільного палива, яке містить сірку. Токсичною є металева ртуть (особливо її пари), солі двовалентної ртуті. Але найнебезпечнішими є її органічні сполу­ки, особливо метильні, етильні, фенольні. У природних водах, ґрунтах відбувається біохімічне метилування ртуті, тобто підси­лення її токсичності.

Для промислових підприємств встановлена ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони - ГОСТ 12.1.007-76 «Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности». Згідно з ним ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони ма­ють бути такими, які при щоденній роботі протягом 8 год. чи при іншій тривалості, але не більше за 41 год. на тиждень протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я, що виявляються сучасними метода­ми досліджень в процесі роботи чи у віддалені періоди життя су­часного та майбутнього поколінь.

При вмісті у повітрі робочої зони одночасно декількох шкідли­вих речовин односпрямованої дії оцінку здійснюють за сумою відношень фактичних концентрацій речовини до їх ГДК, яка не може перевищувати одиниці:

Таблиця 8

ГДК шкідливих речовин

№	Назва речовини	гдк,	Клас	Агрегатний
		мг/м	небезпеки	стан
	Азоту оксиди			П
	Аміак			П
	Ангідрид сірчистий			П
	Ангідрид сірки			А
	Ацетон			П
	Бензин-розчинник			П
	Бензин паливний			П
	Гас			П
	Кислота сірчана			А
	Луги їдкі	0,5		А
	Озон	0,1		П
	Ртуть металева	0,1/0,5		П
	Сулема	0,1		А
	Свинець та його
	органічні сполуки	0,1/0,007		А
	Оксид вуглецю			П
	Хлор			А

Примітки: П- пара, А- аерозоль.

Таблиця 9

Характеристика деяких шкідливих речовин

№	Назва речовини	ГДК, мг/м	Клас небезпеки	Дія на організм людини
	Свинець	0,01		Подразнює усі органи та системи організму, справляє кумулятивну дію
	Вуглеводи			Викликає хронічне отруєння із поганим самопочуттям та апетитом, втратою маси тіла, швидкою втомою, сонливістю. Деякі вуглеводи справляють специфічну дію
	Ацетон			Послідовно уражає усі відділи центральної нервової системи, має кумулятивну здатністью
	Ефір			Подразнює слизові оболонки очей та верхніх дихальних шляхів, викликає опіки
	Сірчана кислота			Викликає опіки з великою глибиною ушкодження, подразнює слизові оболонки
	Пил (двоокису кремнію понад 70%) полірувальний, скловолокно	2 4	2 4	Подразнює слизові оболонки -II--II-
	Оксид вуглецю			Викликає головний біль, запаморочення, безсоння, порушення обміну речовин, втрату свідомості

Допустимий вміст у воді шкідливих речовин регламентуєть­ся «Правилами охраны поверхностных вод от загрязнения сточ­ными водами». Склад та властивості води за будь-яких типів вододжерела, засобу обробки води та конструктивних особливос­тей водогінної мережі мусять забезпечувати безпеку її в епідеміч­ному відношенні, нешкідливість хімічного вмісту та задовільні органолептичні властивості. Питна вода повинна мати загальну жорсткість не більше ніж 7 мг/л, міді - 1,0 мг/л, цинку -5 мг/л, заліза — 0,3 мг/л, хлору (у найближчій точці від насосної станції) - від 0,3 до 0,5 мг/л.

2.4.3. Вплив шкідливих хімічних речовин на організм людини

Дія шкідливих речовин на організм людини може супровод­жуватися інтоксикацією, що призводить до розвитку професій­них захворювань (наприклад, при отруєнні промисловими отру­тами), а також викликає деякі шкірні захворювання — екземи, дерматити (спричинюють мінеральні оливи, кам'яновугільні смо­ли, льогот тощо).

Усі хімічні речовини по-різному проявляють свій токсичний вплив на організм, згідно з яким вони поділяються на подразню­вальні, припікаючі, шкірно-наривні, задушливі, снотворні, су­домні та ін. Причому більшість з них незалежно від дози та шляху проникнення в організм має вибіркову токсичність, тобто здатність впливати на окремі клітини та структури тканини, не зачіпаючи при цьому інші, з якими вони перебувають у безпосе­редньому контакті. Згідно з принципом вибіркової токсичності розрізняють:

—кров'яні отрути, що впливають головним чином на клітини крові (чадний газ, селітра тощо);

—нервові чи нейротоксичні отрути, що уражають клітини цен­тральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики тощо);

—ниркові та печінкові отрути, котрі порушують функції цих органів (сполуки важких металів, деякі грибкові токсини тощо);

—серцеві отрути, при впливі котрих порушується робота сер­ця (деякі рослинні отрути із групи алкалоїдів);

—кишково-шлункові отрути, котрі уражають шлунок та ки­шечник (концентровані розчини кислот та лугів).

Особливу актуальність проблема гострих отруєнь отримала останніми десятиріччями, коли у більшості цивілізованих країн світу виникла «токсична ситуація», пов'язана а накопиченням у навколишньому середовищі великої кількості хімічних речовин, які використовуються для бойових, виробничих, медичних та інших цілей. Заданими Всесвітньої організації охорони здоров'я, в цілому по європейських країнах у зв'язку з гострими отруєннями у лікарні для лікування надходить приблизно 1 особа на кожну тисячу населення та понад 1% цих хворих гинуть. Для порівняння підкреслимо, що рівень госпіталізації через з інфаркт міокарда до­рівнює 0,8 людини на тисячу населення. Загальна кількість жертв гострих отруєнь значно перевищує число загиблих унаслідок до-

рожно-транспортних пригод. Особливий неспокій викликає не­ухильне зростання кількості гострих отруєнь серед дітей.

Часто опосередкованою причиною інгаляційного походжен­ня можуть бути і токсичні речовини, які виробляються у резуль­таті неконтрольованих хімічних реакцій під час промислових аварій, особливо — пожеж.

За даними американських фахівців, до 80% загиблих при по­жежах є жертвами не вогню, а токсичних продуктів горіння.

2.4.4. Біологічні небезпечні речовини

До біологічно небезпечних речовин належать токсини та бак­терії, які є продуктами життєдіяльності отруйних тварин, рослин, патогенних мікробів чи отримані штучним шляхом, а також біо­логічна зброя.

Бактеріологічна (біологічна) зброя — це спеціальні боєприпаси та бойові прилади із засобами доставки, заряджені біологічними засобами. Призначена для масового ураження живої сили супро­тивника, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарсь­ких культур, а також пошкодження деяких видів військових мате­ріалів та обладнання.

Уражаюча дія біологічної зброї грунтується у першу чергу на використанні хвороботворних здатностей патогенних мікробів та токсичних продуктів їх життєдіяльності. У наш час інфекційні хво­роби все ще можуть помітно впливати на хід бойових дій.

Наприклад, у американців під час війни у В'єтнамі від інфек­ційних захворювань вийшло із ладу солдат та офіцерів у 3 рази більше, ніж вони втратили вбитими та пораненими. Основу біо­логічної зброї становлять біологічні засоби (БЗ), до яких нале­жать хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) та вироблені деякими бактеріями отрути (токсини).

Патогенні мікроорганізми розрізняються за розміром та видом впливу на організм: бактерії мають розмір від 0,5 до 8—10 мкм, віруси - від 0,8 до 0,35 мкм, рикетсії мають розмір між бактеріями та вірусами - від 0,3 до 0,5 мкм, грибки - від 3,0 до 50 мкм.

Розрізняють такі види біологічної зброї:

- клас бактерій: збудники чуми, сибірки, сапу, туляремії, холе-Ри тощо;

Із великої кількості бактерій, знайдених у природі, лише не­велика кількість видів викликає захворювання, тобто є патоген-

ними (стафілококи, стрептококи, паличка правця, холерний вібріон та ін.). Хвороботворність бактерій полягає й їх здатності проникати крізь захисні бар'єри організму та виділяти токсичні речовини, які викликають інфекційні захворювання.

—клас вірусів: збудники жовтої лихоманки, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, лихоманки Денге та ін.

—клас рикетсій: збудники сипного тифу, плямистої лихоман­ки скелястих гір, лихоманки Денге та ін.

— клас грибків: збудники бластомикозу, гістоламозу та ін.
Характеристики деяких інфекційних захворювань наведено

в табл. 10.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть викорис­товуватися збудники таких захворювань, якчума худоби, свиней, а також захворювань, небезпечних і для людини (наприклад, сибі­рка, сапу).

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе викори­стання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового за­хворювання рису та інших сільськогосподарських культур, а та­кож комах-шкідників (колорадський жук, сарана, гесенська муха).

2.4.5. Отруйні тварини

До отруйних тварин належать такі, у тілі яких виробляються різні отруйні для людини речовини. Отруйні тварини поділяють на пасивно- та активноотруйні. Перші, як правило, не мають от­руйних органів (залоз), а також органів активного нападу. До цієї групи належать деякі комахи, молюски, риби.

Наприклад, для людини певну небезпеку становлять деякі види жуків, при роздушуванні яких та потраплянні на шкіру от­руйних речовин з них розвиваються дерматити, а при проник­ненні у кишечник - загальне отруєння.

При потраплянні на шкіру людини волосин деяких гусениць з'являється почервоніння, яке супроводжується свербежем. Під час розчісування виникають пухирі. При потраплянні волосин в очі фіксуються випадки кон'юнктивіту, а при проникненні в рот — стоматити.

Отруйна здатність деяких риб та молюсків має місце лише при споживанні їх без дотримання заходів перестороги. Устриці та мідії, звичайно, не шкідливі для людини. Але вирощені у забруд­нених водоймах, вони при споживанні можуть викликати харчо-

Таблиця 10

Інфекційні захворювання, викликані біологічною зброєю

Назва хвороби	Шляхи передавання інфекції	Середня тривалість прихованого періоду, діб	Тривалість втрати праце­здатності, діб
Чума	Повітряно-крапельний від хворих на легені, від укусів вошей, хворих гризунів		7-14
Сибірка	Контакт із хворими тваринами, їх вовною, шкірою, споживання зараженого м'яса, вдихання зараженого інфікованого пилу	2-3	7-14
Сап			20-30
Туляремія	Вдихання інфікованого збудниками пилу, контакт з хворими гризунами, споживання інфікованої води	3-6	40-60
Холера	Споживання зараженої води, їжі		5-30
Мелисідос	Споживання води, їжі; інфікованої хворими гризунами, крізь пошкоджені шкірні покриви	1-5	5 30
Сипний тиф	Від укусів вошей, від хворих людей	10-14	60-90
Натуральна віспа	Повітря по-крапельний контакт, через інфіковані предмети		12-24
Жовта лихоманка	Від укусів комарів, від хворих тварин, людей	4-6	10-14
Плямиста лихоманка скелястих гір	Від укусів кліщів, хворих гризунів	4-8	90-180
Бластомікоз	Вдихання інфікованого грибковими спорами пилу, крізь ушкоджені шкіряні покриви, при контакті інфікованого зі спорами, грунтом, рослинністю	Дні, тижні	Декади, місяці
кокцидіомікоз	-//-	10-20	14-90
Бутулізм	Споживання їжі, в якій містяться токсини	0,5-1,5	40-80

ве отруєння, тобто здатні концентрувати різні отрути, які містяться У воді.

Для активно-отруйних тварин характерна наявність спеціаль­них органів, які виробляють отруйні речовини, та органів нападу. Із тварин цієї групи найнебезпечніші для людини змії (різно­манітні види гадюк, кобри, щитомордники та ін.).

До активно-отруйних тварин належать також деякі види риб. наприклад, скорпенові риби (морський їжак, морський дракон), що живуть в Чорному морі. Вони завдають уколів вістрями та колючими плавцями, з якими пов'язані отруйні шкірні залози; у хвостоколів вістря розташовані на хвості; людина може постраж­дати, якщо наступить на рибу, яка лежить на дні чи заховалася у пісок, або візьме рибу у руки. У місці уколу розвивається трива­лий болючий запальний процес.

Небезпечні для людини також медузи та актинії. Отруйним апаратом цих тварин є стрікальні клітини, всередині яких містять­ся капсули із отрутою та скрученою у пружину стрікальною нит­кою. При дотику людини до щупалець актиній чи медуз скручена у капсулі нитка випрямляється і втикається у шкіру. В місці ура­ження виникає почервоніння шкіри у вигляді смуг різної довжи­ни, що печуть, сверблять та болять. Іноді частішає серцебиття. Ступінь ураження залежить від виду медузи.

До отруйних тварин також відносять фаланіу, укус якої бо­лючий, але не отруйний. У випадку занесення до ранки від укусу інфекції можливі ускладнення. Усі численні види павуків мають отруйні залози, але для людини небезпечні лише ті, які можуть прокусити її шкіру. У фауні України - це такі павуки, як кара­курт і тарантул. Каракурт існує у сухих степах України. Отруй­ною є лише самка. Найчастіше вони кусають людей навесні та влітку. Отрута каракурта діє на центральну нервову систему. Укус не болючий. Через 5—10 хвилин виникає різкий біль, який по­ширюється по всьому тілу. Хворий відчуває підсвідомий страх, не може стояти на ногах, у нього підвищується температура тіла, тиск крові. Такий стан триває декілька днів, можливий леталь­ний наслідок.

У Криму, на Кавказі та у Середній Азії існують різні види скорпіонів (жовтий, італійський, кавказький та ін.), секрет особ­ливих залоз яких є отруйним для людини. Тонке задньочерев'я

(хвіст) скорпіонів закінчується гострим вигнутим жалом, яке з'єднане з двома отруйними залозами. Скорпіони часто живуть у селищах, ховаючись у стінах будинків, під камінням у садках. В пошуках здобичі вони заповзають у будинки, де ховаються у взут­тя, одяг, меблі. Укус скорпіонів болючий, супроводжується ве­ликим набряком, почервонінням шкіри. Протягом першої годи­ни з'являються судоми, затруднюється дихання, ковтання, мова, з'являється біль в ділянці серця, нудота, задишка.

Широко розповсюджені осоподібні та бджолові комахи, із яких нейнебезпечніші для людини оси (шершень, звичайна оса та ін.) і бджоли. їх отруйний апарат складається з двох залоз (кислотної та лужної), з'єднананих з жалом. Оси часто заліта-ютьужитло людини, продуктові магазини тощо. Вони дуже дра­тівливі і миттєво завдають укусу, який супроводжується пеку­чим болем. На місці укусу виникає вогнище запалення, іноді з'являється набряк. Місцеві явища зникають через кілька го­дин чи днів. Найважчі наслідки можуть виникати при ужаленні слизових оболонок рота при випадковому проникненні туди оси (з фруктами чи варенням).

2.4.6. Отруйні рослини

Отруйними є рослини, які виробляють та накопичують отруйні речовини, викликаючи отруєння людини чи тварини. Відомо близько 10 000 видів отруйних рослин, поширених практично по­всюдно.

Різні види отруйних рослин можуть виробляти одне чи декіль­ка отруйних з'єднань: алкалоїди, глюкозиди, сапоніни та ін. При цьому отруйні речовини містяться у всій рослині у цілому чи лише в окремих ії частинах. Наприклад, хінін є у корі хінного дерева, але відсутній у його листі, у маку отруйне листя, стебло, сім'яні коробочки, але насіння не отруйне.

Ступінь отруйності рослини змінюється залежно від умов зро­стання, віку, фази вегетації.

Токсичні властивості отруйних рослин (аконит, рицина, гіркий мигдаль) не втрачаються при висушуванні чи термічній обробці. Інші рослини при висушуванні ці властивості втрачають. Так, вес­ною трапляються іноді випадки отруєння худоби на лісових пасо­вищах, де росте копитень, вороняче око, анемони, сон-трава, жов­тець тощо. Сіно із вмістом цих трав для худоби небезпечне.

Найчастіші випадки отруєння людей отруйними рослинами, зовні схожими на їстивні неотруйні види. Наприклад, листя бо­лиголова, котрий росте по всій європейській частині СНД, у Се­редній Азії, Західному Сибіру, зовні схоже на петрушку, може бути помилково використане як приправа. Однією з найотруй-ніших рослин флори СНД є віха отруйна, чи цикута.

Важке отруєння викликають ягоди беладонни, схожі на виш­ню, та насіння белени, схоже на мак. Симптоми отруєння ягода­ми беладонни та насінням белени подібні. З'являється сухість у роті, почуття спраги, розширюються зіниці, червоніє шкіра об­личчя. Виникає сильне збудження з маренням. Можлива смерть від ядухи внаслідок паралічу дихального центру та судинної не­достатності. Аналогічні явища виникають при отруєнні дурма­ном звичайним.

Нерідкі випадки отруєння дітей ягодами воронячого ока, віддалено схожими на ягоди буяхи та чорниці.

У лісах європейської частини СНД, Південного Сибіру, Да­лекого Сходу росте вовче око - чагарник з соковитими яскраво-червоними чи оранжево-червоними ягодами, схожими на обліпи­ху. Отруйні усі частини, особливо ягоди.

Часто фіксуються і випадки отруєння блідими поганками чи погано приготовленими сморжками чи строчками.

Отруєння настає також при споживанні рослин, які вважа­ються неотруйними. Наприклад, зерна гіркого мигдалю, урюку, вишні та інших кісточкових рослин містять синильну кислоту. Відомі випадки отруєння спиртовими настоянками ягід цих рос­лин, приготовленими без видалення кісточок. Особливо небез­печний гіркий мигдаль.

У позеленілих бульбах картоплі міститься велика кількість глюкоалкалоїду сапонину, який викликає у людини пронос, при­скорене серцебиття, задишку, заціпеніння. Тому позеленілі бульби не можна споживати. Аналогічні симптоми виникають при от­руєнні ягодами солодко-гіркого пасльону.

При зіткненні з отруйними рослинами чи при потраплянні на шкіру їх соку можуть розвиватися гострі запалення, екземи, дер­матити. Дерматити, викликані луговими рослинами (осика, пас­тернак, деревій), спостерігаються у людей, які лежали на траві після купання. Уражаються відкриті частини тіла, при цьому ви­никають характерні смугові висипки. Важкі дерматити викликає

також борщовик Сосновського, із товстого стебла якого діти ви­різають сопілки.

Непоодинокі випадки отруєння леткими речовинами деяких рослин (черемхи, лика, лілеї тощо), коли букети їх тримають у за­чиненому приміщенні. Виникають головний біль, запаморочення.

Гострі отруєння рослинами — дуже поширений вид харчових інтоксикацій, які мають ряд характерних особливостей. Вони ви­никають здебільшого у теплу пору року, навесні, влітку чи восе­ни серед туманів, під час споживання приправ із деяких рослин чи невідомих грибів.

Гострі отруєння грибами зустрічаються дуже часто, особливо у весняно-осінній період. Найпоширенішими отруйними грибами є: бліда поганка, мухомор, деякі види несправжніх опеньків, са­танинський гриб. Особливо важко переноситься отруєння блідою поганкою, при якому гинуть 90% уражених. Цей гриб має 2 гру­пи отруйних речовин: швидкодіючий фалодин та повільно дію­чий, але токсичніший аманитин. Обидва вони спричинюють важке ураження печінки та нирок.