ТЕМА 6 Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

1 Загальна характеристика процесу прийняття управлінських рішень.

2 Методи підготовки і оптимізації управлінських рішень.

1 Кожна дієздатна людина, підростаючи, стаючи дорослою, не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішення. Як здатність до комунікації, так і здатність приймати рішення - це вміння, яке розвивається з досвідом. Кожний з нас протягом дня приймає сотні, а може і тисячі рішень.

В управлінні організацією прийняття рішення - більш систематизований процес, ніж в особистому житті.

Прийняття і виконання чисельних рішень значною мірою забезпечує реалізацію цілей будь-якої організації. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює виробництво чи надання послуг у невиробничій сфері. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.

Рішення - це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив її множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі.

Вироблення і прийняття управлінського рішення - ключова процедура в діяльності менеджера, яка визначає весь подальший хід процесу управління. Впливає на кінцевий результат діяльності організації.

Рішення належать до числа творчих операцій в технології управлінських робіт і являють собою розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, що виконується менеджером у межах своїх повноважень одноособове або з залученням інших осіб.

Якщо треба вирішити нескладну проблему, то необхідно використовувати інтуїтивний підхід, що характеризується так:

- проблема, що вирішується, може триматися в голові того, хто приймає рішення;

- при розв’язанні проблеми підхід до її вирішення можна змінювати;

- можливо розглядати одночасно декілька альтернатив вирішення проблеми;

- якість вирішення проблеми залежить від досвіду того, хто приймає рішення.

Даний підхід не дасть достатніх результатів, якщо досвід менеджера невеликий, або менеджер має не повне уявлення про ситуацію.

Якщо треба вирішити нескладну проблему, що не зовсім очевидна, то процес прийняття рішень вимагає структуризації, з цього можна визначити етапи і процедури, спрямовані на вирішення ситуації. Можна виділити такі етапи прийняття рішення:

- постановлення проблеми;

- розроблення варіантів рішень;

- вибір рішення;

- організація виконання рішення і його оцінки.

Слід відмітити, що обов’язковими елементами процесу є наявність поетапного плану і методів рішення та інформаційне забезпечення.

2 Методи поставлення проблем забезпечують достовірний та повний опис. У їхньому складі виділяють методи збирання, збереження, обробки, аналізу інформації, що відповідає на питання типу «які причини?», «що відбулося?», а також методи, що фіксують найважливіші події, факторний аналіз, порівняння, моделювання.

Методи розроблення варіантів рішень – на цьому етапі використовуються методи збирання інформації, що відповідає на питання «як можна вирішити проблему, за допомогою яких управлінських дій?».

Менеджери збирають і обробляють необхідні дані, використовують свій творчий потенціал, знання, уміння для розроблення варіантів рішень.

Методи вибору рішення. На цьому етапі слід визначити методи формування критеріїв вибору рішення. Розроблені вони найбільш повно для структурованих рішень, де можливе використання методів кількісного аналізу й електронної обробки даних.

Методом доведення прийнятого рішення до виконавців частіше за все є складення плану реалізації, яким передбачається система заходів, що забезпечують успішне досягнення поставлених цілей. Поряд із методами прямого впливу (наказ, розпорядження, вказівка) використовуються методи матеріального стимулювання, проводяться зустрічі працівників із керівництвом, роз’яснюється суть прийнятих рішень.

Метод номінальної групової техніки. Він передбачає прийняття рішення з проблеми згідно з такими етапами:

1 Керівник або колектив висуває проблему для обговорення.

2 Відбувається генерація ідей кожним індивідумом без обговорення.

3 Учасники обговорення висловлюють свої ідеї вголос, але тільки по одній (можна пропонувати й більше ідей, але за другим, третім і т.д. колом висловлювань).

4 Проходить обговорення ідей згідно з порядком їхнього висунення. Деякі пропозиції можуть виключатися із загального переліку, якщо ніхто не заперечує цього.

5 Здійснюється ранжування ідей. Кожний член номінальної групи найкращий, на його думку, ідеї присвоює 8 балів, а найгіршій - 1 бал. Далі на 7 балів він оцінює найкращу, на його думку, ідею з тих, що залишились, а найгіршу - на 2 бали і т. д. Бали, присвоєні найкращим ідеям, заносяться в окремі карточки.

6 Підраховуються бали й визначається найкраща ідея, згідно з якою і приймається рішення проблеми.

Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду, слід дотримуватись певних правил:

- не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлювань учасників;

- ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;

- заохочується вільне творче мислення;

- забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;

- заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.

Метод «рінгі». Термін "рінгі" трактується в перекладі з японської мови як отримання згоди на рішення проблеми шляхом опитування без скликання засідання. Процедура "рінгі" враховує такі етапи:

1 Керівництво фірми висуває свої судження щодо проблеми, за якою повинно бути прийняте рішення.

2 Проблема передається "вниз'' - у підрозділ, де організовується робота над нею.

3 Відбувається згладжування протилежних точок зору зацікавлених у вирішенні проблеми осіб.

4 Обговорюються конкретні шляхи вирішення проблеми на зборах чи конференціях.

5 3атверджується й візується документ ("рінгісе") керівництвом фірми щодо рішення проблеми.