Медичний нагляд за вогнищем інфекції

Протиепідемічні заходи у вогнищі інфекції

Для впливу на третю ланку епідемічного процесу за особами, що спілкуються з джерелом збудника, або наражалися на ризик зараження через ті чи інші фактори передачі інфекції, встановлюють медичне спостереження. Під час цього спостереження (залежно від нозологічної форми) проводять щоденну дворазову термометрію, огляд шкіри і слизових оболонок, пальпацію печінки, цікавляться самопочуттям та інші. Медичне спостереження проводять протягом терміну, що дорівнює максимальному інкубаційному періодові даної інфекційної хвороби, і продовжують на відповідний термін після появи кожного нового повторного випадку захворювання. Кожна людина, у якої з’являються подібні симптоми даної інфекційної хвороби, підлягає негайній провізорній ізоляції у стаціонарі або в домашніх умовах до встановлення діагнозу. Якщо хворого залишають вдома, то створюють максимальні умови для зменшення можливості його контакту із здоровими.

На осіб, що перебувають під медичним спостереженням, іноді накладають певні обмеження у вигляді роз’єднання. Цей захід частіше вживають до дітей, котрі відвідують дитячі заклади, а також до дорослих, що працюють у дитячих закладах, на підприємствах харчової промисловості, громадського харчування (наприклад, при крові у дітей, що не хворіли на дану нозологію і не були щепленими, не допускаються у дитячі заклади протягом 17 днів із моменту госпіталізації пацієнта).

При деяких особливо небезпечних хворобах (чума, холера) встановлюють медичний карантин, за якого забороняють в’їзд чи виїзд із зони карантину. Іноді особи, що спілкувалися з пацієнтами на інфекційні хвороби, підлягають обсервації, тобто ізоляції у спеціально пристосовані приміщення, де за ними встановлюють медичне спостереження на термін, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду при даній нозології.

У вогнищі інфекції проводяться протиепідемічні заходи:

- дезинфекцію (поточну або заключну);

- ізоляцію контактних по можливості;

- дезінсекцію, дератизацію;

- санітарно-освітню роботу на підприємствах по місцю роботи хворого і контактних.

Щоб підвищити несприйнятливість до збудника даної інфекції, проводять екстрену профілактику, особливо в тих випадках, коли є підстави для припущення, що зараження вже відбулося або може незабаром статися. Для цього застосовують імунні сироватки або специфічні імуноглобуліни, інтерферони, антибіотики, хіміопрепарати та деякі вакцини. Екстрену профілактику антибіотиками здійснюють в осередках бактеріальних інфекцій, головним чином у разі загрози захворювання на чуму й холеру. Для профілактики малярії серед осіб, які тимчасово перебувають в ендемічній щодо малярії місцевості, проводять індивідуальну хіміопрофілактику хлорахіном. Залежно від мети й препаратів, що використовують, екстрену імунопрофілактику поділяють на специфічну (вводять готові антитіла, що ступають у взаємодію із збудником і його токсином), неспецифічну (здійснюють за допомогою антибіотиків, хіміотерапевтичних препаратів) та комбіновану (полягає в одноразовому введенні вакцин та імунних препаратів).

Обов’язковим елементом діяльності медичних працівників в епідемічному осередку є бесіди, що мають на меті підвищення санітарної грамотності населення, ознайомлення із засобами індивідуальної профілактики, пояснення природи даної інфекційної хвороби, тощо.

В обов’язки фельдшера також входять певні протиепідемічні заходи в осередку інфекції: повідомлення СЕС про виявлення хворого на інфекційну хворобу, уточнення діагнозу, ізоляція хворого з подальшою його госпіталізацією, проведення екстреної профілактики контактним, виявлення носіїв, які можуть бути джерелом поширення інфекції (взяття мазків із носоглотки на дифтерійну паличку й менінгокок, посів калу на кишкову групу інфекцій тощо), щоденне спостереження за особами, що були в контакті з хворим, з обов’язковою термометрією впродовж усього інкубаційного періоду хвороби. Під час огляду слід звернути увагу на такі ранні ознаки хвороби, як нездужання, головний біль, зниження працездатності, субфебрильна температура з тенденцією до поступового підвищення (черевний тиф), плями Копліка (кір), слизово - кров’нисті випорожнення (шигельоз), нежить, перхота в горлі, катаральні прояви з боку носоглотки (менінгококова інфекція) тощо.

Вакцинопрофілактика і серопрофілактика. Живі, ослаблені та вбиті вакцини. Хімічні вакцини. Комбіновані (асоційовані вакцини).

Анатоксини, сироватки та імуноглобуліни

Імунізація – введення препаратів для створення штучного активного імунітету – проводиться у визначений вік на протязі всього життя людини. В перші дні після народження дитина отримує вакцину БЦЖ - щеплення проти туберкульозу. На першому році життя дитина отримує щеплення, щоб попередити захворювання на дифтерію, кашлюк, правець, прищеплюють проти поліомієліту, кору. Таким чином проводять специфічну профілактику інфекційних захворювань, для чого використовують вакцини.

Вакцини - препарати для активної, які можуть бути:

1. Корпускулярні (із мікробних клітин) – живі та вбиті.

2. Хімічні (антигени та антигенні фракції).

3. Анатоксини.

Живі атенуйовані вакцини виготовляють із живих мікробних мікроорганізмів, вірулентність яких послаблена, а імуногенні властивості (здатність викликати несприйнятливість) збережені.

Вбиті вакцини – культури мікроорганізмі, інактивовані дією високої температури, дією хімічних речовин (фенол, формалін, спирт, ацетон), дією УФ - променів та ін. При цьому підбирають такі фактори дії, які повністю зберігають імуногенні властивості мікробних клітин.

Хімічні вакцини – окремі компоненти мікробної клітини (антигени) отримані шляхом спеціальної обробки мікробної звісі.

Анатоксини - це екзотоксини бактерій, знезаражені дією формаліну і витримані при температурі 37⁰С на протязі 3-4 тижнів. При цьому відбувається втрата токсичних властивостей, але зберігаються імуногенні властивості.

В даний час отримані і застосовуються анатоксини із токсинів дифтерії, правця та ін.

По кількості антигенів, які входять в склад вакцини, розрізняють: моновакцини (із одного типу антигенів), дивакцини (із двох типів антигенів), тривакцини (із трьох типів антигенів).

Адсорбовані вакцини виготовляють із антигенів різноманітних бактерій та анатоксинів, наприклад, адсорбована кашлюково-дифтерійно-працева вакцина (АКДП) містить в своєму складі вбиті кашлюкові мікроби та анатоксини: дифтерійний та правцевий.

Вакцини вводять внутрішньом’язово, підшкірно, нашкірно, внутрішньошкірно, через рот. Вакцинують або одноразово, або дворазово і триразово з інтервалами в 1-2 тижні і більше.

Сироваткові препарати застосовують для створення штучного пасивного імунітету. До них відносяться специфічні імунні сироватки і імуноглобуліни. Ці препарати містять готові антитіла. Їх отримують із крові донорів – спеціально щеплених людей або тварин (проти кору, проти грипу. Проти правця). Крім того, використовують сироватку перехворілих і навіть здорових людей, якщо в ній міститься достатня кількість антитіл. В якості сировини для виготовлення імунних препаратів використовують також плацентарну кров і кров після абортів.

Є антибактеріальні і антитоксичні сироватки. Перші мають більш обмежене застосування. Антитоксичні сироватки застосовуються для лікування дифтерії, правця, ботулізму та інших. Ці сироватки випускають з певним вмістом антитоксину, який вимірюється в міжнародних одиницях (МЕ).

Імунні сироваткові препарати отримують із крові тварин, головним чином коней, багаторазово імунізованих.

Препарати, отримані із крові коней, містять чужорідні для людини білки, які при повторному введенні можуть викликати алергічні реакції: сироваткову хворобу та анафілактичний шок. Для попередження ускладнень сироваткові препарати необхідно вводити за методом Безредка.

Положення про організацію та проведення профілактичних щеплень