У разі локалізації в дихальних шляхах збудник виділяється у вигляді аерозолю і поширюється з повітрям – повітряно-краплинний (повітряно-пиловий механізм зараження)

Якщо збудник містить в травному каналі, він передається через фактори зовнішнього середовища – воду, продукти харчування, рідше предмети побуту та ін., які піддавалися фекальному забрудненню, - фекально-оральний механізм зараження.

3. При локалізації збудника на шкірних покровах і слизових оболонках зараження відбувається через контакт з джерелом інфекції - контактний механізм зараження.

4. При локалізації збудника в органах і тканинах, які не мають прямого зв’язку із зовнішнім середовищем, зараження звичайно відбувається за допомогою членистоногих. Відомий артифіціальний (штучно створений) механізм зараження, коли збудник з кров’ю хворого (джерела інфекції) може переноситися в організм здорової людини через забруднений кров’ю шприц та інший інструментарій (парантеральний артифіціальний механізм зараження).

В епідемічному осередку вплив на фактори зовнішнього середовища визначається механізмом зараження. У разі повітряно - краплинного і повітряно - пилового механізму зараження певне значення має відповідний повітряний режим – провітрювання і вологе прибирання приміщень, застосування дезінфекційних засобів, використання бактерицидних ламп та інші способи знезараження повітря.

При кишкових інфекціях після ізоляції хворого проводять знищення збудника на об’єктах зовнішнього середовища за допомогою хімічний і фізичних засобів знезараження.

Якщо джерелом інфекції є гризуни, після виявлення та ізоляції хворого здійснюють дератизацію і заключну дезинфекцію. З метою знищення членистоногих переносників інфекції проводять дезинфекцію.

За умов епідемічної загрози заходи щодо факторів зовнішнього середовища залежно від механізму зараження передбачають крім наведених знезаражування стічних вод, широке застосування біологічних, а при необхідності і хімічних методів боротьби з переносниками, природоохоронні заходи, які дають змогу знешкодити місце виплоджування переносників.

Вплив на сприйнятливість організму (третя епідеміологічна ланка)

Несприйнятливість до інфекційних хвороб може бути вродженою і набутою, остання – природною (після перенесеної хвороби) і штучною (внаслідок активної або пасивної імунізації). Реалізація зараження (розвиток хвороби) має місце в тому випадку, коли патогенний мікроорганізм попадає в сприйнятливий організм. Підвищення резистентності організму людини до певних патогенних мікроорганізмів – ефективний засіб переривання епідемічного процесу.

З метою вироблення специфічної резистентності до збудників хвороби широко застосовують вакцинацію. Застосовують різноманітні вакцини – препарати, отримані з живих атенуйованих штамів або вбитих мікроорганізмів, хімічні (молекулярні), синтетичні (штучні), генно-інженерні. Якщо основним діючим патогенним фактором збудника є екзотоксин, підвищення специфічної резистентності організму досягається шляхом створення антитоксичного імунітету. У цьому випадку імунізацію проводять анатоксином.