ГАМАЛЕЯ Н.Ф. (1859-1949) - імунолог. Застосував хімічні вакцини. Вивчав сказ, туберкульоз, холеру. Вперше спостерігав бактеріофагію

ЄРМОЛ'ЄВА З.В. (1898-1974) вивчала холеру і заходи по боротьбі з нею. Вперше в СРСР одержала пеніцилін, який в роки Великої Вітчизняної війни врятував сотні тисяч поранених.

Місце інфекційних хвороб у патології людини

Протягом тисячоліття інфекційні хвороби були постійним супутником людського суспільства, справжнім лихом людства. Вони приводили до соціально-економічних струсів, спустошували країни, стирали з лиця Землі цілі народи, “вигравали” війни, забираючи мільйони життів. Від заразних хвороб загинуло більше людей, ніж інших стихійних лих разом узятих (війни, голод, повені, землетруси, тощо).

Загальна кількість інфекційних хвороб перевищує 1000, а взагалі існує понад 1500 інфекцій. Однак весь час з’являються “нові2 інфекційні хвороби – хвороба легіонерів, гарячка Ласса, Марбурга, СНІД та інші.

Поширення інфекційних хвороб залежить від усієї сукупності умов життя суспільства. Саме від економічного рівня суспільства залежать умови побуту, харчування, рівень санітарної культури, тощо.

Інфекційні хвороби спричиняли тяжкі незворотні наслідки (натуральна віспа, трахома – сліпоту, дифтерія, скарлатина – ураження серця, малярія – хронічні захворювання печінки (цироз), поліомієліт – довічну інвалідність.

Епідеміологічна ситуація в Україні за останні роки різко погіршилася. Недостатнє, не правдиве і часто неправильне інформування населення щодо профілактики інфекційних хвороб призвело до різкого зниження щеплень проти кору, паротиту, дифтерії, кашлюку, поліомієліту. На разі зросла захворюваність на дифтерію в декілька разів. Ця інфекція помітно “подорослішала” тому що дорослі хворі значно запізно звертаються до лікарні, а лікарі в свою чергу демонструють слабку підготовку щодо діагностики дифтерії та інших дитячих хвороб у дорослих. Теж саме можна сказати стосовно епідемічного паротиту. Саме у молодих чоловіків це захворювання ускладнюється орхітом, а в подальшому безпліддям.

З початку 90-х років в Україні ускладнилася ситуація щодо холери, інших гострих кишкових інфекцій. Особливе стурбування викликає ріст дизентерії, її важкий перебіг, ріст сальмонельозу, ешерихіозу. Продовжує зберігатися висока захворюваність на вірусні гепатити А, В і особливо С, лептоспіроз, кишковий єрсиніоз та інші.

Незважаючи на зусилля закладів охорони здоров’я не вдається зменшити щорічно захворюваність на грип і інші ГРВІ.

І нарешті, така біда як СНІД, заволоділа нашим тілом і душею. Це скоро стане катастрофою нації. Україна серед країн СНГ по випадкам захворювання на СНІД вийшла на І місце. Щорічно в Україні реєструється понад 50.000 хворих на СНІД та носіїв ВІЛ-інфекції. А стільки ще їх серед нас не зареєстрованих? 250.000? 500.000.? 1 млн.? Це все не на жарт жахає.

Щорічно до інфекціоністів звертається більше 8 млн. хворих, серед них більш ніж 850.000. хворих на туберкульоз. Зростає захворюваність на венеричні хвороби (гонорею, сифіліс), малярію. Одним словом, питома вага інфекційних хвороб у житті людини дуже висока.

Класифікація інфекційних хвороб за Громашевським Л.В.

Класифікація грунтується на механізмі передачі інфекції і специфічній первинній локалізації збудника в організмі, що зумовлює певний патогенез хвороби, її основні клінічні прояви. Згідно з цією класифікацією інфекційні хвороби поділені на 4 великі групи.

КИШКОВІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ. Збудник локалізується в кишках, виділяється з фекаліями. Зараження людини відбувається перорально (фекально-оральний механізм передачі через фактори, які піддаються фекальному забрудненню (вода, їжа, мухи, руки та ін.). До цієї групи належать: черевний тиф, дизентерія, ешерихіози, амебіаз, холера, вірусний гепатит А і С, поліомієліт, сальмонельоз, гельмінтози, лептоспіроз, бруцельоз та ін.

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ. Збудник переважно локалізується в слизовій оболонці дихальних шляхів, виділяється у зовнішнє середовище з секретами дихальних шляхів під час кашлю, чхання, розмови. Щоб заразитись, збудник повинен потрапити на слизову дихальних шляхів. До цієї групи належить: кір, краснуха, коклюш, натуральна віспа, орнітоз, грип, менінгококова хвороба, ангіна, скарлатина, дифтерія.

КРОВ'ЯНІ (ТРАНСМІСИВНІ) ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ. Їх збудник має первинну локалізацію в крові хворих. Зараження людини відбувається при попаданні збудника безпосередньо в кров від живих кровососних переносників - членистоногих. До цієї групи належать: висипний і поворотний тифи, малярія, чума, туляремія, енцефаліти, геморагічні гарячки.

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ЗОВНІШНІХ ПОКРОВІВ. Первинна локалізація збудника - це шкіра і зовнішні слизові оболонки, через які відбувається зараження людини при безпосередньому контакті (венеричні хвороби, сказ) або через фактори зовнішнього середовища: одяг, постільну білизну, продукти, посуд.

БІЛІБІН О.Ф. виділив п'яту групу інфекційних хвороб – з різними механізмами передачі: сибірку, чуму, туляремію, лейшманіоз, туберкульоз, дифтерію, скарлатину, геморагічну гарячку.

Реактивність організму. Імунітет.

Сучасний погляд на значення імунітету в запобіганні інфекційних хвороб

Реактивність організму – це здатність його відповідати на дію з зовні. Така здатність перш за все залежить від певної наявності імунітету в організмі.

Людина живе й працює в складному довкіллі, де існують мільярди бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Час від часу вони проникають в її внутрішнє середовище. Вони постійно стикаються з великою кількістю різноманітних хімічних сполук, що виникають у результаті планетарних процесів і діяльності людини. В самому організмі внаслідок мутацій постійно виникають змінені клітини, які можуть започаткувати розвиток пухлин.

Але в переважній більшості всі ці фактори суттєвої шкоди людині не завдають. Це зумовлено тим, що існує й активно функціонує захисна система організму – система імунітету. Спочатку термін “імунітет” означав, що організм не чутливий до інфекційних агентів або захищений від них (immunitas – звільнений від податків). Численні спостереження показали, що особи, які перехворіли на інфекційну хворобу, захищені від повторного зараження тим же збудником. Так виникало поняття набутого імунітету (несприйнятливості), який є специфічним і тривалим.

Імунна система виконує гомеостатичну функцію імунного нагляду. Вона підтримує постійність внутрішнього середовища та обегірає його від виникнення захворювань. Від стану імунної системи, як правило, залежить відповідь організму на проникнення хвороботворних агентів. Доказами цього є загальновідомі факти: у дітей, які мають вроджені вади імунної системи, значно частіше виникають пухлини, і вони в більшості випадків гинуть від захворювань, викликаних різноманітними мікроорганізмами.

При надзвичайно небезпечній хворобі сучасності - СНІДі – глибоко вражається імунна система, завдяки чому нешкідлива в звичайних умовах мікрофлора організму може стати однією з причин загибелі людини. Таким чином, імунна система забезпечує одну з важливих адаптаційних функцій організму і спрямована на контроль і збереження його генетичної недоторканості.

Імунітет – це цілісна система біологічних механізмів самозахисту організму від усього генетично чужорідного, що надходить до нього або народжується в ньому і направлена на підтримання гомеостазу. Основною функцією імунітету є систематичне розпізнавання всього чужорідного, що проникає в організм (бактерії, віруси, гриби, найпростіші), власних змінених клітин, підтримання гомеостазу, нейтралізація, видалення та знищення чужорідних агентів. На кожну чужорідну сполуку, що попадає в організм, останній специфічно реагує, виробляючи молекули й клітини, які вступають з нею у взаємодію для подальшого видалення.

Імунітет протягом життя можна набути природним шляхом або за рахунок щеплень (штучно). Якщо несприйнятливість виробилась у людини після перенесеної певної хвороби, говорять про набутий природний активний імунітет. Природний пасивний імунітет виникає у дитина за рахунок антитіл, які вона одержує від матері. Як правило, після хвороби організм звільняється від мікроорганізмів, а імунітет продовжує тривати певний період часу. У зв’язку з тим, що несприйнятливість існує при відсутності збудника в організмі, такий імунітет називається стерильним. Він має місце при більшості інфекційних захворювань. Якщо імунітет пов’язаний з перебуванням збудника в організмі, говорять про нестерильний імунітет (при туберкульозі, бруцельозі). Імунітет, що виникає після щеплень, теж поділяється на активний і пасивний. Штучний активний імунітет виробляється при щепленні вакцинами (ослабленими або вбитими мікробами, вірусами або їхніми хімічними компонентами).штучний пасивний імунітет триває за рахунок введення готових антитіл (антимікробних, антивірусних, антитоксичних).

Значення чинників патогенності мікроорганізмів.

Значення імунітету та вікової реактивності організму в інфекційному процесі.

Роль чинників патогенності мікроорганізмів

ПАТОГЕННІСТЬ - генетично зумовлена потенціальна здатність мікроорганізмів спричинити хворобу (від лат.: pathos -страждання, хвороба; genos - народжувати). Мікроорганізми, які володіють цією властивістю, називаються ПАТОГЕННИМИ. Різні штами одного і того ж виду можуть володіти різною по патогенності дією.

Ступінь або міра патогенності, називається ВІРУЛЕНТНІСТЮ. Вірулентність мікроорганізмів обумовлена їх здатністю до АДГЕЗІЇ (прилипання), КОЛОНІЗАЦІЇ (розповсюдження), інвазії (проникнення в тканини за допомогою ферментів агресії) і пригнічення, фагоцитозу (капсула). Особливе значення в патогенності (вірулентності) має здатність мікроорганізмів синтезувати токсини: екзотоксини і ендотоксини.

ЕКЗОТОКСИНИ виділяються в навколишнє середовище, характеризуються високою токсичністю і специфічністю - органотропністю. Кожний вид токсину вражає певні органи і тканини (правцевий токсин - нервову систему, дифтерійний - м'язи серця).

ЕНДОТОКСИНИ - комплекс, тісно пов'язаний з клітиною мікроорганізму. Вони специфічні. Клінічна картина, що викликається ними однотипна: гарячка, головний біль та ін. Для одержання ендотоксину треба зруйнувати клітину мікроорганізму.

Імунітет – це цілісна система біологічних механізмів самозахисту організму від усього генетично чужорідного, що надходить до нього або народжується в ньому і направлена на підтримання гомеостазу (постійність будови і функцій організму).Функція імунної системи полягає в ідентифікації генетично сторонніх агентів і специфічному реагуванні на них із подальшою нейтралізацією, руйнуванням й елімінацією. Захисні імунні реакції сформувалися у процесі тривалої еволюції органічного світу і вдосконалювалися у тісній взаємодії організму з різними антигенними факторами, серед яких мікроорганізми займають перше місце. Залежно від механізмів, за допомогою яких формується несприйнятливість організму до патогенних агентів, розрізняють два основних види імунітету – спадковий і набутий.

Значення чинників навколишнього середовища, попередніх і супутніх захворювань, умов харчування, професійних чинників, вітамінної недостатності у виникненні та клінічному перебігу інфекційних хвороб

Розвиток інфекції, перебіг захворювання і його наслідки багато в чому визначаються умовами зовнішнього і соціального середовищ. Цей третій фактор інфекційного процесу впливає як на мікроби, так і на реактивність організму. На збудника навколишнє середовище має переважно негативний вплив. Головні його чинники – температура, радіація, дія хімічних речовин, антогонізм інших мікроорганізмів.

Численні фактори зовнішнього середовища мають великий вплив і на реактивність організму. Одним із головних факторів є температура, дію якої вивчав ще Л.Пастер у дослідах зараження курей сибірковими бацилами. У звичайних природних умовах кури не чутливі до цих бактерій, так як мають видовий імунітет. Скільки Л.Пастер не заражав їх, які б великі дози не вводив – птахи не хворіли. А досить було опустити їх лапи в холодну, крижану воду і потримати в ній півгодини, як звичайна доза збудника викликала захворювання. Низька температура знизила нормальну опірність організму і курка легко піддалася зараженню.

На опірність організму людини до патогенних бактерій також негативно впливають переохолодження і перегрівання, особливо при високій вологості. Загальновідоме значення простуди при виникненні захворювань верхніх дихальних шляхів. Перегрівання також знижує реактивність організму. Але стійкість людей до цих факторів можна значно підвищити шляхом систематичного тренування, загартування.

Надмірне опромінення сонячними променями й іонізуюча радіація значною мірою пригнічують нормальну опірність організму. При цьому знижуються захисні функції крові, збільшується проникність слизових оболонок, падає імунологічна реактивність. Це може призвести до активації нормальної мікрофлори людини і як результат – виникнення автоінфекції. Вчені допускають, що існує прямий зв’язок між сонячною активністю, електромагнітними збуреннями і сприйнятливістю до інфекційних хвороб.

Особливу небезпеку для людей має іонізуюче випромінювання після ядерних вибухів і радіоактивних катастроф, подібних до аварій на Чорнобильській АЕС. У землю, воду, повітря на значні території потрапляє велика кількість радіоактивних речовин. Згодом вони проникають у рослини. Їх поїдають тварини – виникає радіоактивність м’яса, молока, м’ясних і молочних продуктів. При споживанні людиною цих продуктів радіоактивні речовини накопичуються в тканинах, кістках, що призводить до значного пригнічення неспецифічної резистентності й імунологічної реактивності. У таких людей частіше виникають інфекційні хвороби, зокрема, ендоінфекції.

На виникнення і розвиток інфекції мають вплив і інші фактори зовнішнього і соціального середовища: погані умови життя і побуту, антигігієнічна обстановка, аварії водопровідних мереж, кризові явища, велика скупченість населення в містах, що збільшує контакти між людьми, а отже, і частоту інфікування.

Поняття про алергію та анафілаксію

Алергія – це особливий імунологічний стан організму, який характеризується підвищеною чутливістю до алергенів та патологічних змін в клітинах і тканинах організму.

Імунні реакції організму на речовини, що несуть чужорідну інформацію, можуть зумовлювати стан як несприйнятливості, так і підвищеної чутливості.

Алергія (лат.allos- інший, ergos – дія) – це змінена під впливом патогенних мікроорганізмів, токсинів та ін. реактивність організму (К.Пірке).

Речовини, які викликають алергію, називаються алергенами. Алергенами можуть бути мікроорганізми, їх токсини, білки тваринного та рослинного походження, лікарські препарати, гетерологічні сироватки та інше. Це повноцінні алергени.

Алергію можуть викликати гаптени – речовини, які стають алергенами після з’єднання з білками організму: це промислові алергени (лаки, фарби, мила); побутові алергени (пил, пух домашніх тварин, птахів); лікарські речовини (антибіотики, аспірин, та ін.); рослинні алергени (пилок рослин під час цвітіння); косметичні засоби.

В основі алергії лежить реакція антиген – антитіло. Потрапляючи в організм одні алергени стимулюють утворення антитіл, інші сенсибілізують Т-лімфоцити. Організм набуває підвищену чутливість до повторної зустрічі з антигеном, який викликав ці зміни. Повторна зустріч може проявитись по різному, залежно від алергену та характеру імунної перебудови організму.