Виховна мета

На практичному занятті звертається увага лікарів-інтернів на дотримання принципів деонтології та лікарської таємниці. Ознайомлення лікарів-інтернів із системою соціально-економічних, психологічних, медичних, професійних, спрямованих на попередження розвитку шизофренії.

Призначення реабілітаційних заходів для досягнення соціально-компенсованого способу життя. Проведення профілактичних заходів з метою запобігання різноманітних негативних впливів на геном майбутніх поколінь.

4. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ.

Викладач визначає актуальність теми в практичній роботі лікаря будь-якого фаху, формує мотивацію для подальшої цілеспрямованої навчальної діяльності лікарів-інтернів. Викладач знайомить їх з конкретними цілями і планом практичного заняття.

Шизофренія (від гр. shcizo – розщеплюю, fren – душа) – це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, котре зазвичай дебютує у молодому віці (15-30 років) і характеризується як негативними, дефіцітарними розладами – апатією, аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і позитивними – маяченням, ілюзіями і галюцинаціями, ефекторно-вольовими та депресивними симптомами.

Поняття (термін) «шизофренія» запропонував швейцарський психіатр E.Bleuler (1911). Групу психозів, що об'єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення. В залежності від діагностичного підходу, оцінюють від 3 до 20 випадків на 1000 населення, в середньому 1-2%.

Етіологія і патогенез.

Специфічного етіологічного чинника шизофренії на даний час не виявлено. За даними ВООЗ, причини і механізми її розвитку доцільно розглядати, використовуючи мультифакторний підхід.

Значну роль відводять спадковій схильності. Так конкордатність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90%, двояйцевих – 15%. Діти, у котрих обоє батьків хворі на шизофренію, уражуються нею в 15-40% випадків, якщо лише один із батьків – у 12%. Передається схильність переважно за рецесивним типом.

Більшість авторів вважають головним моментом розвитку шизофренії зрив спадково порушеного механізму обміну речовин, що супроводжується зниженням рівня енергетичних процесів, аутоінтоксикацією та аутоімунізацією. При цьому виявляють неспецифічні зміни азотистого, білкового та амінокислотного обмінів, вмісту неййрогормонів з блокадою і подальшою дегенерацією адренергічних рецепторів.

Наслідком таких відхилень є патофізіологічні чинники, зокрема гіпноїдність – посилення гальмівних процесів у кірковій речовині великого мозку, дисбаланс діяльності кіркової і підкіркової речовини, інертність і парадоксальність реагування нервової системи.

Спроби пояснити походження цих змін та їхню роль у патогенезі шизофренічних розладів роблять на підставі дофамінової, норадреналінової та серотонінової гіпотез, гіпотези, пов'язаної з обміном гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), виникненням ендогенних галюциногенів, теорії повільної вірусної інфекції тощо.

Клініка шизофренії.

Одним із найважливіших проявів шизофренії є порушення мислення, яке виявляється у 84% хворих. Розлади мислення при шизофренії мають різні ступені і форми, починаючи від незначного з нерізким порушенням конкретизації понять і закінчуючи глибокими порушеннями (недоумством). Е. Блейлер характеризував мислення хворих на шизофренію як аутистичне, тобто відірване від реальності. Деякі вчені порівнюють шизофренічне мислення з мисленням здорової людини під час засинання. Таке мислення є паралогічним, у якому є брак логіки і причинної залежності суджень.

Сприйняття хворих на шизофренію неточне й розпливчасте. Активна увага порушена, пасивна – зберігається. Пам'ять не порушується.

Характерним і специфічним розладом мисленням при шизофренії є порушення перебігу уявлень та їхнього зв'язку, що відоме за назвою «шизофренічна розірваність мислення». Асоціації втрачають зв'язок. Два уявлення, що випадково зустрілися, поєднуються в одне поняття або уривки думок неправильно з'єднуються в одну нову ідею. І тому мислення набуває дивного і нелогічного значення. Шизофренічне мислення проявляється: зісковзуванням думки, атактичними замиканнями, аглютинацією понять, неологізмами, символікою в мисленні, амбівалентністю мислення, застоєм і затримкою думки (шперунг), напливом думок (ментизм), додатковими уявленнями, резонерством. У важких випадках мова хворого стає безладною, перетворюючись у набір слів, що не мають не тільки будь-якого внутрішнього зв'язку, але й позбавлені граматичної форми («мовленева окрошка», шизофазія). Для кататонічної форми характерні аутизм і негативізм, вербігерація і ехолалія. Для шизофренії характерні психосенсорні розлади (розлади схеми тіла, порушення сприйняття простору, розлади сприйняття часу. Суттєвим явищем у хворих на шизофренію є галюцинації і псевдогалюцинації та маячні ідеї. Маячні ідеї зазвичай безглузді, нестійкі й суперечливі, частіше стосунку, впливу, іпохондричне. Часто у змісті маячних ідей проявляється амбівалентність, суперечливість думок, афектів і нахилів хворого. Поведінка хворого рідко відповідає змісту маячних ідей, останні стають уривчастими.

У формуванні маячення при шизофренії мають розлади усвідомлення власного Я. Хворий переносить на зовнішній світ свої переживання, ототожнюючи себе з іншими людьми, предметами. Хворий відчуває дивні зміни в собі й оточенні.

Емоційні розлади є одним із перших порушень при шизофренії. Характерним є суперечливість афективних проявів, коливання емоцій між полюсами надмірної чутливості і байдужості. Згодом прогресує афективне притуплення, що в кінцевій стадії доходить до афективно-емоційної тупості. Хворі не цікавляться рідними і близькими, не переймаються життєвими клопотами, стають індиферентними стосовно себе та власного майбутнього. Спостерігається емоційна неадекватність – невідповідність афектів внутрішнім переживанням хворого. Те, що у здорової людини викликає радість, хворого на шизофренію може засмутити і, навпаки. Для шизофренії характерна емоційна амбівалентність, яка поєднується з амбітендентністю. Важливим проявом шизофренії є зниження вольових якостей – зниження стимулів до діяльності (гіпобулія) чи його втрата (абулія). Зниження афективності і волі є основою розвитку шизофренічної недоумкуватості.

Для хворих на шизофренію характерний аутизм, коли послаблюються зв'язки з реальністю, обмежується спілкування з іншими людьми, хворі замикаються в собі. У розвитку аутизму має значення порушення усвідомлення Я, з переживанням чогось страшного і незвичного як у самому собі, так і в середовищі, що оточує. Деперсоналізація зумовлює суб'єктивне відчуття відчуженості і самотності, що породжує у хворого опозиційну настанову щодо зовнішнього світу, призводить до втрати контакту з людьми. Е.Блейлер вважав аутизм одним із головних і обов’язкових симптомів при шизофренії.

Таким чином, у клініці шизофренії є провідний синдром – «інтрапсихічна атаксія» (за Саранським) та головні ознаки – атактичне мислення, емоційна сплощеність (тупість), абулія і аутизм.

Типи дебюту шизофренії.

Початкові прояви шизофренії надзвичайно різноманітні за клінічними ознаками, що нерідко зумовлює значні діагностичні труднощі.

Найчастіше спостерігається кілька типів дебюту.

1.Типи поступового розвитку хвороби. До них відносіть такі:

1.1. Тип поступового розвитку афективно-вольового збіднення особистості – спостерігається загальна недостатність психосоматичного розвитку, починають знижуватися активність та інтерес до оточення. Розвивається у пубертатний період (13-14 років). Цей тип має два підвиди: при наявності препсихотичної неповноцінності з обтяженою спадковістю і у препсихотично повноцінної особистості.

1.2. Тип характерологічних змін, з антисоціальними тенденціями що розвиваються поступово.

1.3. Тип характерологічних змін з манірно-дивацьким забарвленням, що розвиваються поступово.

1.4. Тип психастенічного дебюту.

1.5. Тип неврастенічного (астнено-іпохондричного) дебюту.

1.6. Тип істероїдного дебюту.

1.7. Тип галюцинаторно-маячного дебюту.