Ефективність виробництва: сутність, показники, шляхи підвищення

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

У загальній формі економічна ефективність суспільного виробництва визначається як співвідношення „результати - витрати” за формулою:

Ефективність Результати (сукупний продукт)

=

виробництва Витрати виробництва

Для визначення ефективності використання кожного фактора виробництва окремо застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трумісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість.

Продуктивність праці – це показник, який характеризує ефективність використання живої праці, тобто робочої сили.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається:

Продуктивність Обсяг продукції

праці =

Кількість працівників

Продуктивність праці на макрорівні визначається:

Продуктивність Національний дохід

суспільної праці =

Середня чисельність працівників

Трудомісткість– це показник, зворотний продуктивності праці.

Вартість затрат живої праці

Трудомісткість =

Вартість продукції

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці.

Вартість виробленої продукції

Фондовіддача =

Вартість основних фондів

Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі.

Вартість основних фондів

Фондомісткість =

Вартість виробленої продукції

Матеріаловіддача характеризує ефективність використання предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.).

Вартість продукції

Матеріаловіддача =

Вартість матеріалів

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі.

Вартість матеріалів

Матеріаломісткість =

Вартість продукції

Інтегральний показник ефективності (з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва) розраховується за формулою:

П

Е =,

Р+М+Ф

Де Е – ефективність виробництва; Р – затрати робочої сили (живої праці); М – витрати матеріалів; Ф – витрати основних виробничих фондів.

Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети – служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини.

Показники соціальної ефективності виробництва:

- розмір ВВП та НД на душу населення;

- частка фонду споживання в НД;

- рівень життя населення;

- якість життя населення, або ІРЛ.

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – прожитковому мінімуму (вартість набору товарів і послуг, визначеного на основі обґрунтованих нормативів споживання й забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами). Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

Якість життя населення формується на основі індексу розвитку людини (ІРЛ), який характеризують: обсяг реального ВВП на душу населення; середню тривалість життя; рівень грамотності населення; середню тривалість навчання в країні.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв’язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення економічної ефективності.

Основні фактори підвищення ефективності суспільного виробництва пов’язані з революційною формою НТП, тобто НТР. Сучасна НТР – складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виділити її три важливих складових; які органічно пов’язані:

- глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний „технологічний цех науки”;

- принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високо дисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко – технологічних нововведень;

- кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами; виробництво переходить на нову техніко-технологічну основу – комп’ютерну технологію.

Контрольні запитання і завдання до самостійної роботи.