Концепції історичних етапів економічного розвитку. Суспільно-економічна формація

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва. Характер взаємозв’язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображає економічний закон відповідності (адекватності) виробничих відносин змісту та характеру розвитку продуктивних сил.

На розвиток способу виробництва впливає суспільна надбудова – сукупність правових і політичних відносин, філософських, моральних, етичних, релігійних поглядів та відповідних їм інститутів (держава, політичні партії, церква тощо). Спосіб виробництва в поєднанні з суспільною надбудовою становлять суспільно-економічну формацію.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: - первіснообщинний; - рабовласницький; - феодальний; - капіталістичний; - комуністичний. Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Цивілізаційний підхід по іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем. Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб’єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

У західній економічній науці існують різні розуміння щодо цивілізаційного підходу історії розвитку людства. Американський економіст У. Ростоу висунув теорію „стадій росту”, в якій виділив п’ять стадій економічного розвитку: - традиційне суспільство; - перехідне суспільство; - стадія зрушення; - стадія зрілості; - стадія високого рівня масового споживання. Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії: - епоха дикості (мисливське господарство); - епоха варварства (скотарство); епоха цивілізації. Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах. Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди. Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого, вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій „ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації: - доіндустріальне (аграрне) суспільство; - індустріальне суспільство; - постіндустріальне суспільство. У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво. Постіндустріальне суспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині ХХ ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технології, інформатика, автоматизація, комп’ютеризація і роботизація всіх сфер економіки і управління. Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.