Тема 45. Патріотизм, вірність військовому обов’язку – важливі ціннісні орієнтири військовослужбовців

Патріотизм – одна з найбільш значних, неперехідних цінностей, притаманних усім сферам життя суспільства, держави, яка є важливішим духовним набутком особистості, характеризує високий рівень її розвитку і проявляється в її активно-діяльністній самореалізації на благо Вітчизни. Ідея патріотизму в усі часи займала особливе місце не тільки в духовному житті суспільства, а й у всіх значущих сферах його діяльності – ідеології, політиці, культурі, економіці.

Зміст і спрямованість патріотизму визначаються насамперед духовним і моральним кліматом суспільства, його історичним корінням, що живить суспільне життя поколінь. Роль і значення патріотизму зростають у ті історичні періоди, коли об’єктивні тенденції розвитку суспільства супроводжуються підвищенням напруги сил його громадян (війни, навали, соціальні конфлікти, революційні потрясіння, кризові явища, загострення боротьби за владу, стихійні й інші лиха). Прояв патріотизму у такі періоди відзначений високими благородними поривами, особистою жертовністю в ім’я Батьківщини, свого народу, що дозволяє віднести це явище до одного з найбільш складних і неординарних.

Нам потрібно разом подбати про збереження зв’язку поколінь. Наша спільна історична пам’ять є однією з основ виховання молоді, реальним інструментом концентрації суспільної енергії навколо побудови сильної, демократичної України. Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Віктор Янукович

Слово “патріотизм” походить від грецького patris – батьківщина, вітчизна. Патріотизм – це любов до Батьківщини, відданість своїй батьківщині, прагнення служити її інтересам і готовність до її захисту, аж до самопожертви, це почуття безмірної любові до свого народу, гордості за нього, це хвилювання, переживання за його успіхи і гіркоти, за перемоги і поразки.

На особистісному рівні людину-патріота характеризують такі риси, як наявність сталого світогляду, моральних ідеалів, дотримання норм поведінки. На громадському рівні патріотизм можна розуміти як прагнення підсилити значимість своєї держави, підвищити її авторитет у світовому співтоваристві. Патріот любить свою батьківщину не за те, що вона дає йому якісь блага і привілеї перед іншими народами, а тому, що це його Батьківщина.

Носієм патріотичної ідеї в усі віки завжди була і залишається армія. Саме вона зберігає і примножує у своєму середовищі патріотичні традиції, символи, ритуали, захищає свідомість військовослужбовців від сумнівних політичних ідей. У військовослужбовця патріотизм, у його вищій пробі, повинен проявлятися у вірності військовому обов’язку, у самовідданій службі Батьківщині, у захисті Вітчизни – це обов’язок патріота.

Патріотизм завжди знаходить своє вираження в почутті обов’язку перед Батьківщиною. У якому б вигляді обов’язок не виступав, він завжди пов'язаний із суспільними інтересами, з моральними цінностями і вчинками. Високе почуття обов’язку допомагає кожному з нас встояти від спокус, від невірного кроку, зберегти совість і гідність.

У мирному повсякденному житті ратний обов’язок вимагає від кожного військовослужбовця глибокого розуміння особистої відповідальності за захист Батьківщини, майстерного володіння ввіреною йому технікою і зброєю, удосконалення своїх морально-бойових і психологічних якостей, високої організованості та дисципліни.

Бути вірним військовому обов’язку – значить усіма своїми справами і вчинками підвищувати бойову готовність, зміцнювати бойову міць країни, а якщо буде потрібно – встати на її захист. Українським військовослужбовцям є з кого брати приклад. У літопис Вітчизни золотими літерами вписані немеркнучі подвиги українського воїнства, якими пишається вся країна. Наш воїн завжди знав, за що він боровся, і тому почуття патріотизму, обов’язку було притаманне і воїнам княжих дружин, і українським козакам, і хоробрим синам України – воїнам Великої Вітчизняної війни.

Пройдений історичний шлях України свідчить, що її воїни, зберігаючи спадковість, із покоління у покоління не тільки зберігали, а й накопичували бойові традиції, примножували славу батьків. З набуттям досвіду у захисті Вітчизни військовий героїзм знайшов силу міцної моральної традиції, перетворився на норму поведінки для українського воїнства.

Військовослужбовець повинен асоціюватись з образом захисника Вітчизни: це – віддана справі людина, патріот у погонах, готовий завжди прийти на допомогу. Переконаний, що поставлені Президентом України завдання Збройні Сили виконають з честю та гідністю. Міністр оборони України Павло Лебедєв

Сьогодні Збройні Сили України продовжують залишатися школою патріотизму, життєвого гарту, соціальної зрілості та професійної майстерності для десятків тисяч військовослужбовців. Для нинішнього захисника вітчизни, як і раніше повинні залишатися святими такі поняття, як вірність присязі, беззаперечне виконання наказу і прояв військової честі. Усі ці складові, що мають прояв у особистих якостях кожного військовослужбовця, відображаються у характері військового колективу та мають значущий вплив на виховання патріотичних цінностей кожного.

Найсуттєвішою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива спільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України. Військовий колектив об’єднує людей не тільки метою, родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.), а також єдиною ідеєю, свідомістю, здатністю, за необхідності, самопожертви заради спасіння колективу.

Усі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку й удосконалення бойової техніки та зброї, об’єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, чітка погодженість і обов’язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, у бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

Вірність військовому обов’язку, відданість своїй справі, дотримання вимог статутів сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють злагодженість і звички колективних дій.

Родом своєї діяльності військовослужбовці покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов’язує кожного військовослужбовця загартовувати у собі мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до професійного оволодіння воєнними знаннями і навичками, бути вірним своєму обов’язку та ідейним цінностям. Виховання патріотів Української держави має бути в своїй основі національним завданням і відповідати вимогам її Конституції, законів.

Громадяни нашої держави мають знати, що військовослужбовець Збройних Сил України – людина, яка свідомо присвятила себе захисту Батьківщини, здатна не лише захистити від зовнішнього ворога, а й прийти на допомогу будь-якому громадянину в мирний час. Міністерство оборони вже розпочало роботу в цьому напрямі спільно з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Зокрема, проробляється спільний план роботи щодо військово-патріотичного виховання молоді. Міністр оборони України Павло Лебедєв

Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу досягне достатнього рівня розвитку політичної, військової, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.

Пріоритетними напрямами системи патріотичного виховання військовослужбовців мають стати:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу, до історії України;

формування почуття поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьби, любові до бойової техніки та зброї, гордості за досягнення національної військової науки;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;

виховання поваги до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил України, державної та військової символіки України;

пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військовослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особистості;

формування у військовослужбовців готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими у більш екстремальних умовах військової служби, виключення випадків нестатутних взаємостосунків;

подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей, як патріотизм, відповідальність, справедливість, правдивість, колективізм, доброта та інших доброчинностей.

Формування особистості патріота повинно будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у вихованні молоді, підготовці її до захисту незалежності України, на розвитку патріотичної свідомості кожного громадянина України незалежно від його національності, віросповідання, соціального положення тощо.

Слід творчо підходити до упровадження народних, національних звичаїв, форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високого рівня національного патріотизму, вірності, свідомої готовності до захисту національних інтересів.

Рекомендована література

1. Біла книга – 2012: Збройні Сили України. – К.: МО України, 2013 – 78 с.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава.: Полтавський вісник, 1994.

3. Закон України “Про Збройні Сили України”, Київ, 1991, № 1934-XII від 06.12.91.

4. Закон України “Про оборону України”, Київ, 1991, № 1932-XII від 06.12.91.

5. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року “Про Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року” (Введено в дію Указом Президента № 772/2012 від 29.12.2012).

6. Сухушин М.П. Методичні рекомендації з військово-патріотичної роботи. – Миколаїв, 2007.

7. Темко Г.Д., Томчук М.І. Методичні основи виховання воїнів Збройних Сил України. – К.: Варта, 1997.