Тема 25. Визволення України від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни

Початок визволення України. Можливість визволення України від німецько-фашистських загарбників з’явилася після перемоги Червоної Армії під Сталінградом. На початку 1943 року радянські війська почали вигнання загарбників з території України, а після перемоги у битві під Курськом – перейшли у наступ, який закінчився 23 серпня 1943 року визволенням Харкова. Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався новий, визвольний період бойових дій на території України. З кінця літа 1943 року розгорнулася стратегічна операція по визволенню Лівобережної України, Донбасу і форсуванню Дніпра.

Операції на території Лівобережної України відбувалися у досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті застосували тактику “випаленої землі” – знищували все, передусім промислові об’єкти і матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини.

Завдання по розгрому ворога на Лівобережжі, захопленню та розширенню плацдармів оперативного і стратегічного характеру вирішувались Червоною Армією в процесі наступальних операцій – Чернігівсько-Прип’ятської, Донбаської, Ізюм-Барвенківської та інших. Наприкінці вересня радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра майже на 750-кілометровому фронті. Почалася битва за Дніпро – наступальні операції, проведені силами п’яти фронтів, результатом наступу яких стало майже повне визволення Лівобережної України, захоплення плацдармів на Правобережжі, просування на західному і південно-західному напрямках. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми у районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.

Визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. “ Східним валом” назвали фашисти укріплення на правому березі Дніпра. Тут їм удалося сконцентрувати значні військові сили, зокрема есесівські танкові дивізії “Адольф Гітлер”, “Рейх” та ін. Командування вермахту розраховувало на те, що Дніпро як багатоводна річка з високим правим берегом стане надійним оборонним рубежем. “Радше Сонце впаде в Дніпро, ніж росіяни здолають Східний вал”, – заявляв Адольф Гітлер.

Протягом жовтня 1943 року війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна вели запеклі бої за розширення плацдарму на правому березі Дніпра в районі Букрина. Незважаючи на це, спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьому напрямку ворог зосередив велику кількість військ, організував глибоку ешелоновану оборону й чинив запеклий опір. Продовжувати наступ на Київ з цього плацдарму радянське командування вважало недоцільним, оскільки було втрачено елемент раптовості і противник встиг створити щільну оборону на цій ділянці фронту; не сприяли успіхові і складні умови місцевості, які не давали змоги маневрувати силами і засобами фронту, особливо танковими з’єднаннями. Зробивши відповідні висновки, Ставка ВГК наказала командуванню фронту перенести головний напрямок удару на лютізькій плацдарм.

У період підготовки операції необхідно було вирішити багато складних питань, серед яких – перекидання військ з букринського на лютізький плацдарм. Війська повинні були двічі подолати Дніпро і здійснити переправу на Десні. Ускладнювали ситуацію стислі терміни перегрупування та необхідність виконати маневр непомітно для противника. Колишній гітлерівський генерал Меллентін відзначав: “Росіяни навели через Дніпро кілька переправ, причому виявили настільки велике мистецтво у цій справі, що зуміли збудувати мости для переправи військ з настилом нижче рівня води”. Такого маневру фашисти не очікували. Після запеклих боїв 6 листопада 1943 року столиця України була повністю звільнена від німецько-фашистських загарбників.

Під час битви за Київ радянські воїни виявили масовий героїзм. Майже 700 солдатів і офіцерів, які відзначилися під час визволення столиці України, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, у тому числі І.М. Кожедуб – він збив у небі над Києвом 11 бойових літаків противника.

Перемога над ворогом мала широкий міжнародний резонанс. Після визволення Києва Лондонське радіо сповістило: “Взяття Києва радянськими військами є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення... Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина”. Гітлерівське командування за будь-яку ціну намагалося відбити Київ. Для цього на Київському напрямку були зосереджені значні танкові та моторизовані сили. 13 листопада почався німецький контрнаступ. Важкі бої тривали до 25 листопада. Гітлерівцям вдалося захопити Житомир та Коростень. Командування 1-го Українського фронту ввело в бій стратегічні резерви. Наприкінці грудня фашистів відкинуто від Києва, була звільнена територія, захоплена німцями напередодні. У результаті успішних бойових дій радянські війська оволоділи на правому березі Дніпра територію близько 500 км².

Київська наступальна операція стала логічним продовженням битви за Дніпро, під час якої створились передумови успішного наступу радянських військ на Правобережжі. Під час проведення операції 65 частин та з’єднань отримали почесні найменування “Київських”.

Остаточне визволення території України від німецько-фашистських загарбників. З кінця грудня 1943 року розпочався другий етап по визволенню України. У процесі наступальних операцій було визволено Правобережну та Західну Україну, Крим. У цей період на українських землях пройшли одні з найбільших за масштабом наступальних операцій – Нікопольсько-Криворізька, Корсунь-Шевченківська, Одеська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Ясько-Кишинівська, які внесли істотні зміни в хід Великої Вітчизняної війни.

На вирішальному етапі битви за Україну радянські війська, зосереджені на її території, мали значну перевагу над ворогом. Так, у складі 1, 2, 3 та 4‑го Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн. осіб, 28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2 370 літаків. Українські фронти, відповідно, очолювали відомі полководці (М. Ватутін, І. Конєв, Р. Малиновський, Ф. Толбухін). Їм протистояло німецьке угруповання армій “Південь” (командувачі Е. Манштейн і В. Модель), яке налічувало 1,8 млн. солдатів і офіцерів, 16,8 тис. гармат і мінометів, 2,2 тис. танків і штурмових гармат, 1 460 літаків.

24 січня 1944 року війська 1 та 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з’єдналися в районі м. Звенигородка. У “котлі” опинилися 10 гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдатів і офіцерів. На честь “Нового Сталінграда”, як назвали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала Українським фронтам 20 залпами з 224 гармат. Бойові частини, що відзначилися у боях, одержали почесні назви “Корсунських” і “Звенигородських”.

Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська 1-го Українського фронту розпочали наступальні дії на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався у складних умовах заболоченої місцевості та бездоріжжя. Велику допомогу радянським частинам надали партизанські загони О. Сабурова, О. Федорова, В. Бегми та ін. 2 лютого 1944 року звільнено від окупантів Луцьк і Рівне. У результаті наступу радянських військ були визволені Проскурів, Тернопіль, Вінниця.

30–31 січня 1944 року війська 3 та 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. Гітлерівське командування надавало великого значення збереженню під своїм контролем цих районів, багатих на марганцеві та залізні руди. Війська генералів Р. Малиновського та Ф. Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону німців і, переслідуючи частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) та Кривий Ріг (22 лютого).

У березні – квітні 1944 року розпочався другий етап битви на Правобережжі. Війська 1-го Українського фронту з 4 березня до 17 квітня здійснили Проскурівсько-Чернівецьку операцію, у результаті якої вороже угруповання було розколоте на дві частини. Радянські війська вийшли до передгір’я Карпат. Війська 2-го Українського фронту 5 березня – 17 квітня 1944 року у ході Умансько-Ботошанської операції розгромили VIII німецьку армію і вийшли 26 березня 1944 року до державного кордону СРСР. Бойові дії були перенесені на територію Румунії – країни-сателіта фашистської Німеччини. Війська 3-го Українського фронту за підтримки сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію. 28 березня вони визволили Миколаїв, а 10 квітня – Одесу.

8 квітня 1944 року розпочалися бої за Крим. 11 квітня визволено Керч, 13 квітня – Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-горі, яку радянські війська взяли після виснажливого 9-денного штурму. 9 травня Севастополь був звільнений від загарбників. 12 травня 1944 року Червона Армія повністю визволила Крим від фашистів. 17-та німецька армія втратила десятки тисяч осіб убитими та полоненими, майже всю бойову техніку.

Третій етап у визволенні України від німецько-фашистських загарбників розпочався у липні 1944 року. 13–14 липня розгорнулися бої з групою гітлерівських армій “Північна Україна” на Рава-Руському та Львівському напрямках. У результаті потужного наступу були оточені значні сили ворога під Бродами (Львівська область) – 8 дивізій чисельністю до 60 тис. осіб. У боях знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. узято в полон. Серед розбитих сил вермахту була й дивізія СС “Галичина”, яка втратила більше половини свого складу (з оточення вирвалося тільки 3 тис. осіб, 3,7 тис. потрапили в полон, загинули або перейшли до складу УПА). Після цієї перемоги радянські війська швидко пройшли Галичину (сучасні Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області). У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня – 29 серпня 1944 року) була знищена група армій “Північна Україна”. У ході Яссько-Кишинівської операції (20–29 серпня 1944 року) війська 2 та 3-го Українських фронтів розбили групу армій “Південна Україна”. У жовтні 1944 року у ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України: 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня – решта населених пунктів Закарпатської України. За 1944 рік на теренах України радянські війська здійснили 35 військових операцій, значна частина яких стала виявом найвищих зразків військового мистецтва.

Нищівні удари Червоної Армії на території України підірвали бойову міць фашистського вермахту. На полях битв було розбито 4-у і 6-у танкові німецькі, 3-ю і 4-у румунські, 8-у італійську армії, які загалом втратили 800 тис. осіб.

Рекомендована література

1. Безсмертя. Книга пам’яті України 1941–1945. – К., 2000.

2. Грылев А.Н. Днепр, Карпаты, Крым. Освобождение Правобережной Украины и Крыма в 1944 г. – М., 1970.

3. Коваль М. Україна 1941–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

4. Коваль М. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). Спроби сучасного бачення. – К., 1994.

5. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Львів, 1993.