Тема 20. Українці у складі військових формувань Російської імперії

Руйнація Запорозької Січі та ліквідація Війська Запорозького Низового були передбачуваним кроком російського уряду у другій половині ХVIII століття, однак чергове загострення стосунків з Туреччиною і можливість війни внесли свої корективи у вирішення питання щодо терміну оформлення іррегулярних та регулярних військ в Україні та використання військового досвіду козаків. Офіційне пояснення такого кроку урядової адміністрації зводилося до відсутності прикордонних військ у південноукраїнському регіоні та потреби у традиційно боєздатних козацьких підрозділах легкої кінноти для участі в майбутніх бойових діях проти Османської імперії та Наполеона. Тому протягом короткого проміжку часу були створені іррегулярні та регулярні військові формування.

Українське козацьке військо у складі 4 полків було сформовано на території Київської та Подільської губерній. Воно формувалося для участі у війні “из людей к казачьей службе способных и издавна навыком и охотой к ней известных”. Військо було організоване в дивізію, якою командував полковник І.О. де Вітта. Військо формувалося на період війни і повинно було бути розпущено по її закінченні, але всі козаки, які входили до складу війська, мали залишитися приписаними до своїх полків. Вони повинні були мати напоготові коня, зброю і військове спорядження (все це за власний кошт), знаходитись у постійній бойовій готовності і за наказом відразу ж прибувати до свого полку. За це козаки пожиттєво звільнялися від усіх податків і державних повинностей. Своєрідною була і структура війська: полки поділялися не на сотні, а на ескадрони (по вісім у полку).

Особовий склад комплектувався за козацькими звичаями із добровольців, включаючи командирів (з якостями відмінних кіннотників). Козаки вступали до війська з великою охотою, що значно прискорило його формування. Це величезне на той час кінне військо (4 700 козаків) формувалося за територіальною ознакою, тобто кожний уїзд повністю формував і озброював два ескадрони (300 козаків). Поставка одного козака зараховувалася поселенню за два рекрути.

Українське козацьке військо було сформовано за два місяці і вже 6 вересня 1812 року направлено на фронт у район Луцька, в 3-ю запасну армію російського царського генерала від кавалерії О.П. Тормасова, яка протидіяла двом корпусам Шварценберга (австрійці) і Реньє (саксонці). Це була лівофлангова армія російської царської армії, яка прикривала південно-західну частину Російської імперії. 3-я армія Тормасова після прибуття поповнення, зокрема Українського козацького війська, стала великою бойовою силою.

Українське козацьке військо діяло на широкому фронті від Острога до Борисова, здійснюючи бойові рейди на території Варшавського герцогства. Бойовий шлях військо пройшло, штурмуючи міста Брест, Мінськ, Борисов і далі до Вісли, Одера, де дивізія також відзначилася рядом перемог.

У жовтні 1812 року 3-я армія була об’єднана з Дунайською армією під загальним командуванням адмірала П. Чичагова. Ця група військ витримала натиск відступаючих корпусів Наполеона на Березині. У подальшому полки українських козаків у складі корпусу генерала Сакена переслідували відступаючі залишки “Великої армії”, а потім, після боїв з новими силами Наполеона, уже за межами Російської імперії, в тому числі під Варшавою, Лейпцигом, увійшли в Париж.

У 1814 році козаки Українського козацького війська, успішно завершивши бойові дії, повернулися в рідні місця і користувалися своїми завойованими правами. Хоча, як передбачалося, військо було розпущено, але воно все ж таки залишалося постійним формуванням. Козаків відпустили додому із зобов’язанням з’явитися в полк за першою вимогою. Офіцери Українського козацького війська вважалися такими, що перебували на діючій службі і повинні були мати “полные сведения о состоянии и занятиях подчиненных казаков” у мирний час.

Так було до 1817 року, до моменту, коли це козацтво було ліквідовано. Частина козаків була включена до складу “воєнних поселенців”, частина – стала основою формування Української уланської дивізії, яка потім була реформована в корпус “поселенной конницы”, а інші увійшли до складу Бузької уланської дивізії.

Бузьке козацьке військо. Його виникнення пов’язано з полком, сформованим з українських козаків під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 років генералом О. Прозоровським. 12 лютого 1785 року за наказом імператриці Катерини ІІ було сформовано Бузький козацький полк. До його складу увійшло понад 1 500 козаків та поселян із селищ по річках Буг та Інгул. Пізніше, 6 червня 1786 року, полк було поділено на 1-й та 2-й Бузькі полки, на чолі яких стояли призначені козацькими полковниками майори І. Каспєров і П. Старжинський. По закінченні війни козаків полку було поселено на прикордонних землях по Південному Бугу. У 1803 році отаманом війська був призначений генерал-майор І. Краснов. У ході війни 1812–1814 рр. три козацькі полки Бузького козацького війська вели активні бойові дії. Влітку 1817 року відбулося повстання бузьких козаків, очолене Панасом Бабиченком і Герасимом Гетьманенком – козаками головної станиці Бузького козацького війська Вознесенська, проти сваволі російських чиновників і намагання ліквідувати козацьке військо. Для придушення цього повстання російським урядом було направлено понад 10 тис. російських солдатів. Після придушення повстання козацькі полки були реорганізовані в три уланські регулярні полки російської царської армії.

Українські козацькі полки й ополчення. Ці кінні й піші полки (майже 70 тис. козаків) були сформовані для участі у війні 1812 р. До складу цього козацького війська входило:

13 кінних козацьких полків, 7 піших полків і шестисотенна команда для нестройової служби, сформовані в Полтавській губернії;

6 кінних і 10 піших полків, сформовані в Чернігівській губернії;

ескадрон херсонських козаків (180 козаків) під командою В.П. Старжинського;

корпус із лівобережного козацтва (12 тис. козаків);

добровільний козацький корпус із жителів Правобережжя.

13 серпня 1814 року вийшов наказ російського царя Олександра I про розпуск чернігівсько-полтавського ополчення. Жодна обіцянка царя про визволення козаків від рекрутчини та повернення до устрою старих часів не була виконана, селяни знову опинилися у кріпацькій неволі.

Регулярні полки російської царської армії, які були сформовані з козацьких полків чи сформовані окремо з козаків, брали активну участь у бойових діях під час війни 1812–1814 рр.:

чотири гусарські полки: Острозький – 1-й гусарський, Охтирський – 11-й гусарський, Сумський – 12-й гусарський та Ізюмський – 4-й уланський, які були реорганізовані із слобідських козацьких полків у 1765 році. Ці полки були реорганізовані у вісім уланських полків: Український, Новомиргородський, Новоархангельський, Єлисаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський. Склад восьми уланських полків став змішаним українсько-козацьким, а до цього часу в чотирьох попередніх полках мали право служити тільки козаки;

гусарські, пікінерські та інші полки, які були сформовані для участі в російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. і які так і залишилися у складі російської армії;

10 кінних карабінерських полків, які були реорганізовані з 10 козацьких і 3 компанійських полків лівобережного козацтва (ці полки формувалися з українців – казенних селян, які не були кріпаками, але повинні були відслужити в армії 6 років);

лейб-гвардії Чорноморська сотня, сформована з українських чорноморських козаків, брала участь у боях з французькими військами влітку 1812 року, особливо відзначившись у Бородинській битві. У грудні 1812 року отаманом Чорноморської сотні було призначено хорунжого Безкровного Олексія Даниловича, який проходив службу у цій сотні з перших днів її формування. Сотня взяла участь у захопленні м. Юрбург (нині м. Юрбаркас, Литва), 8 і 9 травня 1813 року – у битві під м. Баутцен (Німеччина), 6 жовтня 1813 року – у Битві народів під Лейпцигом;

три уланські полки, які були сформовані після реорганізації трьох козацьких полків Бузького козацького війська.

Охтирський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів Охтирського гусарського полку були виділені у 7-й піхотний корпус генерал-лейтенанта М.М. Раєвського (2-а Західна армія), 2 запасних ескадрона входили до складу 2-го резервного корпусу генерал-лейтенанта Ф.Ф. Ертеля. Командував Охтирським гусарським полком Д.В. Васильчиков. У Бородинській битві полк брав участь у складі 4-го кавалерійського корпусу біля Багратіонових флешей.

У квітні 1813 року Охтирський гусарський полк був нагороджений срібними трубами з написом “За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России 1812 г. ”. За участь у битві біля Кацбахе йому було присвоєні знаки на ківери з написом “За отличие 14 августа 1813 г. ”. У травні 1814 року полк був нагороджений Георгіївськими штандартами з написом “За отличные подвиги, оказанные в достопамятную кампанію, благополучно оконченную в 1814 г.”. З історією Охтирського гусарського полку пов’язане ім’я його командира, поета, а також ідеолога та одного з керівників партизанського руху Дениса Давидова, яке згодом і було присвоєне полку.

Ізюмський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів полку входили до складу 4-го піхотного корпусу генерала П.А. Шувалова 1-ї Західної армії (наприкінці війни командиром цього корпусу було призначено генерал-лейтенанта А.І. Остерман-Толстого); 2 запасних ексадрони входили до складу корпусу генерал-лейтенанта П.Х. Вітгенштейна у зведеному гусарському полку в м. Динабурзі. Командував ізюмськими гусарами полковник О.Ф. Долон. 7 серпня 1812 року 2 ескадрони полку брали участь у битві біля Лубина, згодом вони відзначились у бою біля Полоцького монастиря. У Бородинській битві полк у складі 2-го кавалерійського корпусу генерал-майора Ф.К. Корфа вів бойові дії біля батареї Раєвського.

У вересні 1814 року Ізюмський гусарський полк був нагороджений Георгіївськими штандартами з написом “За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России 1812 г. ”. У листопаді полку були присвоєні знаки на ківера з написом “За отличие”.

Сумський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів полку входили до складу 6-го піхотного корпусу генерала від інфантерії Д.С. Дохтурова 1-ї Західної армії; 2 запасних ексадрони входили до складу 2-го резервного корпусу генерал-лейтенанта Ф.Ф. Ергеля в м. Дозирь. У Бородинській битві полк у складі бригади генерал-майора І.С. Дорохова (3-й кавалерійський корпус) вів бойові дії біля Багратіонових флешей і батареї Раєвського. У квітні 1813 року полк був нагороджений Георгіївськими трубами з написом назви полку. 2 жовтня 1813 року відбувся бій під Лібертвольквіцем. Чисельна перевага французької кінноти, її досвід боїв в Іспанії не принесли французам перемоги. Мюрат змушений був відвести свої війська назад. А наступного дня сумські гусари взяли участь у Лейпцігській битві, за що 30 травня 1814 року полку були присвоєні знаки на ківери з написом “За отличие”.

Таким чином, під час “наполеонівської доби”, нащадки козаків – кавалеристи і піхотинці вписали нову яскраву сторінку у військову історію нашої держави.

Рекомендована література

1. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Історія козацтва. Держава – військо – битви. – К.: Арій, 2012. – 464 с.

2. Традиции офицеров русской армии: [История] / И.Н. Дорохов, Г.И. Коротков, А.А. Тиморин и др. – М.: Ин-т воен. истории МО РФ, 1996. – 237 с.

3. СапожниковИ.В., Сапожникова Г.В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе (1770 – 1820-е годы). – О., 1998. – 272 с.

4. Щербина Ф.А., Фелицин Е.Д. Кубанское казачество и его атаманы. – М.: Вече, 2007. – 218 с.