Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Імунологічна регуляція — це комплекс заходів, спрямованих на регуляцію імунологічної реактивності організму. Імунологічна регуляція може бути медикаментозною (імунотерапія, імунопрофілактика) або немедикаментозною. Залежно від характеру впливу імунорегуляція може бути специфічною або неспецифічною. Специфічна імунорегуляція спрямована на забезпечення несприйнятливості до конкретного виду збудника, речовини чи антигену, створення умов для їх специфічної елімінації.
Залежно від мети і результатів впливу імунорегуляція ділиться на імунотерапію та імунопрофілактику, які у свою чергу можуть бути активними, пасивними або адаптивними.
Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигену, наприклад вакцини, анатоксину, — засоби опірності створюються самим організмом. При пасивному — пацієнт отримує готовий фактор захисту — гуморальний (сироватки, специфічні або загальні імуноглобуліни, комерційні препарати моноклонових антитіл) чи клітинний (клоновані і антигеностимульовані in vitro автолімфоцити). У випадку адаптивної терапії чи профілактики організм отримує не засоби боротьби, а лише речовини, які сприяють їх виробленню (лімфокіни, фактори росту та ін.).
Імунокорекція, або імуномодуляція — це активне втручання в роботу імунних механізмів з метою впливу на ланку системи, яка неадекватно реагує. Існує певна різниця між цими термінами, хоч дуже часто вони використовуються як синоніми. Під імунокорекцією найчастіше розуміють "виправлення" дефектної ланки чи механізму й утримання його роботи на адекватному нормальному рівні. Імуномодуляція не обов'язково спрямована на відновлення роботи імунних механізмів — це може бути, наприклад, керована імуносупресія у реципієнтів органів.
Імуномодулювальний вплив може бути стимулювальним або супресивним, хоч межа між цими процесами теж досить умовна. Наприклад, препарати, які стимулюють Т-супресори, в цілому гальмують (супресують) імунну систему. Крім того, кожен імуностимулятор при зростанні дози проявляє імуносупресивні властивості, і навпаки, будь-який з імунодепресантів, застосований у достатньо малій кількості може стимулювати імунну систему.
Імуностимуляцією називають посилення реакції імунітету на антиген за допомогою медикаментозних чи немедикаментозних методів. її використання доцільне при хронічних або рецидивних захворюваннях, які проявляються ураженням дихальних шляхів, ЛОР-органів, сечовивідної системи, шкіри та інших органів і супроводжуються зниженням імунологічної реактивності. Розробляються також методики імуностимулювальної терапії при онкологічних захворюваннях. Імуностимуляція може бути специфічною — спрямованою на один клон клітин, або неспецифічною, тобто посилювати імунний захист загалом.
Імуносупресія — це пригнічення або припинення реакції на антиген шляхом супресії або елімінації певного клону імунокомпетентних клітин (специфічна імуносупресія) або вплив на всю імунну систему (неспецифічна). Такого ж ефекту можна досягти також за допомогою стимулювального впливу на Т-супресори або інші супресорні механізми. Метод застосовується переважно при автоімунних, лімфопроліферативних і алергічних захворюваннях, а також у реципієнтів органів і тканин.
Імунореабілітація — комплекс заходів, які сприяють підтримці роботи імунної системи на нормальному, збалансованому рівнях після проведення імунотерапевтичних заходів, перенесених захворювань та ін.
Імунотропними засобами називаються такі речовини, які можуть змінювати силу, характер чи спрямованість імунної відповіді, впливаючи на клітинні або гуморальні фактори імунної системи. Але імунна система досить чутливо реагує на переважну більшість медикаментів при застосуванні їх у відповідних дозах (особливості імунотропного впливу деяких традиційних медикаментозних засобів подані у додатках). Тому на практиці під імунотропними засобами мають на увазі такі препарати, які мають виражений і прогнозований вплив на імунну відповідь й можуть бути використані для цілеспрямованої дії на імунну систему. Оскільки для її роботи характерна збалансованість і послідовність етапів реагування, то винятково важливим для імунотропних засобів є відповідність їх дії особливостям наявних імунологічних розладів.
Імунотропний ефект препарату залежать від початкового стану імунної системи, індивідуальних конституційних особливостей пацієнта, схеми призначення засобу.
Основні принципи призначення імунотропних препаратів:
1) призначення їх тільки при імунодефіцитних захворюваннях;
2) попереднє застосування дезінтоксикаційної терапії для покращення функції елімінаційних органів (ферменти, сорбенти, інфузійна терапія);
3) коректний вибір препарату залежно від ступеня порушення функції тієї чи іншої ланки імунітету і стадії патологічного процесу;
4) розрахунок оптимальної дози препарату;
5) визначення індивідуальної схеми введення;
6) контроль показників імунного статусу протягом лікування;
7) у дітей і людей похилого віку необхідне дотримання принципу повільного поступового збільшення дози імунотропного препарату.
На сьогодні існує досить багато класифікацій імунотропних засобів.
Класифікація імунотропних засобів за походженням:
1. Препарати біологічного походження:
— тимоміметики (препарати тимусу): тималін, тактивін, тимоптин, вілозен;
— препарати кісткового мозку: мієлопід;
— препарати селезінки: спленін;
— імуноглобуліни, лейкоцитарний інтерферон;
— рослинні адаптогени;
— сорбенти рослинного та неорганічного походження.
2. Продукти генної інженерії:
— рекомбінантні інтерферони;
— рекомбінантні інтерлейкіни, колонієстимулювальні фактори і фактор некрозу пухлин;
— моноклонові антитіла;
— рекомбінантні вакцини.
3. Препарати мікробного походження:
— вакцини з живих ослаблених або вбитих бактерій чи вірусів;
— продукти бактерійного або грибкового походження:
а) лізати (бронховаксом, риновак);
б) ліпополісахариди (пірогенал, продигіозан);
в) екстракти (біостим, рибомуніл, бронхомунал, імудон);
г) дріжджові полісахариди (зимозан, нуклеїнат натрію);
д) грибкові полісахариди (крестин, бестатин).
4. Синтетичні препарати:
— протипухлинні засоби (цитостатики, антиметаболіти, алкілюючі засоби);
— глюкокортикоїди;
— нестероїдні протизапальні і простагландини;
— гепарини;
— нуклеїнові кислоти та їх похідні (тилорон, ізопринозин);
— вітаміни;
— сорбенти (засоби еферентної терапії).
Функціональна класифікація імунотропних засобів:
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 478 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!