Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура

Мета: Сформувати уявлення про суспільство як цілісну складну систему, специфіку окремих підсистем і їх взаємодії; визначити основні типи суспільств за різними класифікаціями та показати їх взаємозв'язок; виявити специфіку основних суспільних процесів; з'ясувати відмінності у соціальній структурі різних типів суспільств та факторів впливу на неї.

Питання для розгляду:

1. Сутність поняття «суспільство».
2. Типологія суспільств.
3. Соціальна структура суспільства.
4. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність в суспільстві.
5. Соціалізація, соціальна стратифікація.
6. Соціальні інститути в системі соціальних зв’язків.
7. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії

Розпочати вивчення теми доцільно із з’ясування сутності суспільства як цілісної системи, визначення чинників, що цілісність і диференційованість одночасно.

При розгляді питання про типології суспільств доцільно виявити критерії, що лежать у основі кожної з типологій та встановити взаємозв'язки між різними типологіями і відповідними типами суспільств, показати специфіку соціальної структури кожного суспільства.

Звертаємо увагу на те, що соціальна структура – це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов’язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов’язані відносно стійкими зв’язками між собою. Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб’єктами різних соціальних інститутів.

Акцентуємо увагу на різноманітності структурних елементів: 1) соціально-класова структура суспільства, елементами якої є: класи – великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні; соціальні верстви, що створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи – нечисленні за складом, члени яких об’єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. 2) соціально-демографічна структура суспільства, як результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграційний обмін населення. 3)

соціально-територіальна структура суспільства, що розглядається як взаємодія двох основних верств суспільства – соціально-класової та територіальної. Одиницями соціально-класової є суспільні класи та соціальні верстви, а територіальної – спільноти різного типу. Під соціально-територіальною структурою суспільства розуміється сукупність усталених спільнот людей, що формується на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності різних територіальних, адміністративних, соціальних утворень, а також відносин між цими спільнотами.

При розгляді питання проблем соціальної диференціації і стратифікації акцентуємо увагу на тому, що це передусім процес, який безперервно триває у суспільстві і, звичайно, наявність результатів процесу. Процес соціального відтворення, в результаті якого верстви, групи і класи є нерівними одне одному та групуються ієрархічно. Розташовані страти за різним рівнем престижу, власності та влади.

Звертаємо увагу на сутність і специфіку соціальної мобільності. Сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статусу, називається соціальною мобільністю. Між підняттям та зниженням існує асиметрія: тяжіння до підняття по соціальній драбині, тобто підняття – добровільне, як правило, а зниження – примусове. Два основних види: міжпоколінна та внутрішньопоколінна (соціальна кар’єра). Міжпоколінна – довготерміновий, внутрішньопоколінна – короткотерміновий процес. Два типи: 1)Вертикальна мобільність – переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз. 2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні. Різновид горизонтальної – географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.

Звертаємо увагу на таку специфіку соціальних інститутів: 1) це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо; це усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему; 3) існує через необхідність задовольняти найважливіші життєві потреби. Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно: 1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту; 2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.; 3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.; 4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил, тощо, що відрізняє певних людей). Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба (1)потреба комунікації; 2)потреба виробництва продуктів та послуг; 3)потреба розподілу благ; 4)потреба безпеки та захисту життя громадян; 5)потреба затримки системи нерівності; 6)потреба соціального контролю за членами суспільства) починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси.

Акцентуємо увагу на різновидах соціальних інститутів та їхній характеристиці. 1)Продовження роду – соціальний інститут сім’і і шлюбу; 2)Потреба безпеки та соціального порядку – політичні інститути; 3)Потреба добування засобів для існування – економічні інститути; 4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготування кадрів – інститут освіти (наука, культура).; 5)Потреба вирішення духовних проблем та сенсу життя – інститут релігії. Інститут повинен функціонувати – його нормальне функціонування є благом для суспільства. Під функцією соціального інституту розуміють користь, яку він приносить – себто то є сукупність цілей і завдань, що вирішуються. Соціальний інститут – це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій.

Доцільно розрізняти явні та латентні функції соціальних інститутів. До функцій соціальних інститутів відносяться: 1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі; 2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів; 3)соціальне управління та контроль. Якщо соціальний інститут, окрім користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функції та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.