Тема 5. Соціологія культури

Мета: Сформувати уявлення про соціальну сутність і роль культури, специфіку її соціологічного дослідження.

Питання для розгляду.

1. Культура як соціальний інститут. Взаємовідносини культури з іншими сферами суспільства.

2. Структура культури. Соціологічне вивчення культури.

3. Функції культури в сучасному суспільстві.

4. Культурний детермінізм.

Зверніть увагу на те, що соціологія культури є галуззю соціології і водночас культурознавчою наукою, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Соціологія культури є складовою соціології, однією із спеціальних соціологічних дисциплін, які використовують вироблені соціологією поняття і засоби для аналізу окремих соціальних феноменів (релігія, політика, освіта тощо). Соціологія має справу з культурою як соціальним феноменом, тобто вивчає культуру як доступну спостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну систему. Соціологію культури цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, її впливі на соціальну поведінку.

Акцентуємо увагу на методологічних підходах до соціологічного аналізу культури: функціональний підхід, прибічники якого основним елементом культури вважають цінності, а культуру розглядають як організовану певним чином систему цінностей, яка відповідає потребам людини; конфліктний підхід, прибічники якого розглядають культуру як динамічну систему, що є своєрідною ареною конфліктів, породжених соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливу інших соціальних факторів.

Доцільно проаналізувати поняття «менталітет», яке охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах, виявити ментальні особливості культури українського суспільства.

Акцентуємо увагу на тому, що залежно від критеріїв, існують різні класифікації культури: відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну та духовну; відповідно до рівня та форм соціальної взаємодії — на суперкультуру (культуру конкретного суспільства), субкультуру (культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), конфронтаційну культуру, культуру узгодження, культуру соціальних груп тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної — етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами — культурний релятивізм.

Визначаючи соціологічний аспект культури, потрібно підкреслити власне соціальні риси у культурі та виділити одиниці спостереження. Елементами культури можуть бути специфічні соціальні інститути культури, які організовують навколо себе виробництво духовних цінностей (наука, література, мистецтво тощо), їх поширення (школи, вузи,

спеціальні художні, музичні, культурно-освітні навчальні заклади, бібліотеки, музеї тощо). Ними можуть бути і самі ідеї, наприклад, ідея еволюції, ідея адаптації, ідея відносності, ідея національної самосвідомості, які теж організовують навколо себе наукові, філософські системи, різноманітні інтелектуальні напрями.

Звертаємо увагу на те, що освіта є базовою складовою культури і одним із визначальних чинників впливу на неї. Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей.

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.

Соціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер. На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Аналіз соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості, специфіку, межі освіти як соціального феномену.

Акцентуємо увагу на таких функціях: функція професіоналізації, що є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти; функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства (у соціологічній науці існують різні погляди на цей процес: прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства, а з функціоналістської точки зору, освіта — це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади, при цьому система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності; згідно теорії людського капіталу освіта — це капіталовкладення в тих, хто навчається, яке в майбутньому воно принесе прибуток); виховна функція системи освіти, полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків; функція загальноосвітньої підготовки, в якій виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою; науково-дослідна функція освіти, як орієнтація на продукування нового наукового знання.

Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. З середини 50-х ХХ ст. увага зосереджувалася на аналізі взаємодії освіти і соціальної структури суспільства, а рівень здобутої людьми освіти розглядався як вирішальна передумова їх соціального становища. Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального характеру. Констатується значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності. На рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

— демократизація всієї системи навчання і виховання;

— підвищення фундаментальності освіти;

— гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

— інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.

Показово, що провідна ідея реформи освіти — розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують з науково-технічним прогресом, який потребує високоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Такому працівникові необхідна і ґрунтовна гуманітарна підготовка — розвинуте логічне мислення, мовна культура тощо.

Вітчизняна соціологія освіти вирішує такі завдання:

1. Теоретико-прогнозуючі, які полягають у виробленні теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір. Вони охоплюють дослідження впливу розвитку суспільства на вимоги до людей як працівників, громадян, особистостей; прогнозування цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу.

2. Дослідження впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.

3. Вивчення поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти.

Дослідження в цій сфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми та обґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення.