Тема 7. Соціологія політики

Мета: сформувати уявлення про специфіку і соціальну сутність політичної сфери життя суспільства, виявити основні вектори впливу суспільства на політику і політики на суспільство.

Питання для розгляду:

1. Політика як вираз і закріплення соціальної взаємодії. Політичне панування, легітимність.

2. Соціологічні дослідження політичних процесів.

3. Стратегія соціально-політичного розвитку України в соціологічному вимірі.

4. Соціологія громадської думки.

Акцентуємо увагу на тому, що соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством і державою, суспільством і політичними

інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві. Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує низку понять. Найбільш широким з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру. Структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин. Центральним поняттям, яке зв'язує всі інші, є поняття влади.

Визначаємо основні складові соціології політики. Оскільки політика — явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники визначають такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій, соціологія держави, соціологія політичної свідомості і політичної поведінки, соціологія міжнародних відносин тощо.

Виявляємо специфіку соціологічних досліджень політичних процесів в Україні, що дозволяють, по-перше, виявити стан і динаміку соціально-політичних процесів, визначити певні тенденції розвитку політичного життя в Україні. Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським соціологом О.Якубою, дозволив їй виявити наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні: кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу переходу до демократії не привели до реального демократизму всього політичного життя); нерозвинутість політичних відносин і незрілість багатопартійної системи (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради, навіть Президента); відносне зменшення прихильників незалежності України; зниження політичної активності молоді.

Звертаємо увагу на сутність соціології громадської думки як спеціальної соціологічної теорії, що вивчає проблеми, які пов’язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою громадської думки, закономірностями її функціонування, проблемами вивчення; специфіку формування громадської думки, що відображає стан масової свідомості, містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Громадська думка структурована. Її характеризують суб’єкт, об’єкт, типи суджень та канали вираження. Суб’єкт громадської думки – це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками громадської думки. Проблема суб’єкта громадської думки включає: 1)співвідношення індивідуальної та громадської свідомості. Думка індивіда не є громадською думкою, але може виражати її, якщо він є носієм громадської думки; 2)проблему монізму або плюралізму, локальність громадської думки. В рамках кожної спільноти суб’єктом громадської думки може виступати як уся спільнота у цілому, так і будь-які її частини, незалежно від змісту суджень, а також того, чи утворює частина меншість чи більшість. Об’єктом громадської думки є майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо. Основи: громадський інтерес, дискусійність підходів, компетентність громадської думки.

Визначаємо типи суджень громадської думки. Залежно від змісту виділяють такі судження: оцінкові (висловлюється ставлення населення то тих чи інших фактів дійсності), аналітичні (являє собою аналіз ставлення населення до реалій дійсності). Конструктивне судження програмує соціальні процеси.

Акцентуємо увагу на каналах вираження громадської думки. Вираження громадської думки може проходити активно чи пасивно, прямо чи опосередковано. До каналів відносяться ЗМІ, засоби наочної агітації, збори, мітинги, засоби інформаційного тиску, особисті контакти з працівниками органів управління та представниками громадських організацій, листи населення до органів управління, документи органів управління, референдуми.

Показово, що громадська думка – один з різновидів соціального контролю (поряд із загальним контролем та наглядом). Соціологія дуже широко вивчає громадську думку – це один з її основних предметів. Громадську думку вивчають такими способами: 1) опитування типових громадян із подальшим узагальненням отриманих статистичних даних; 2)опитування найактивніших – “лідерів” громадської думки.